“Держава має бути жорстокішою до зрадників. Тепер усе можна вирішити тільки кров’ю”

Версия для печати

“Не втомлюйтесь від війни. Нікуди ви не подінетесь. Ніхто вас ніде не чекає. Ця держава – єдине місце, де більшість із вас можуть створити умови для себе і своїх дітей. Любіть Україну, вивчайте нашу історію і підтримуйте нашу армію”.

Колишній держслужбовець, який став воїном-добровольцем, а офіцерське звання отримав за те, що зміг упорядкувати хаос на полі бою – це Сергій Дорошенко. Він командує ротою у 58-й мотопіхотній бригаді ЗСУ ім. гетьмана Івана Виговського. Інтер’ю з героєм. В інтерв’ю неподалік Донецького аеропорту, де зараз тримає оборону його підрозділ, 38-річний лейтенант Дорошенко розповів виданню  “Новинарня” про те, як рятував поранених, коли був парамедиком, чому вирішив стати кулеметником, про те, як створити боєздатний підрозділ, про “колективного Путіна” і бачення деокупації Донбасу. Останнє – одне з найбільш безкомпромісних переконань, що мені доводилося чути від офіцерів.

Обережно: пацифістам, вагітним, “втомленим” від війни і нервовим може бути складно це читати.

Держслужбовець-гвардієць: “Я просто хотів вбивати тих грьобаних загарбників”

Дорошенко – чоловік високий, кремезний, міцний і жорсткий. Він був державним службовцем, працював в управлінні міжнародних відносин Запорізької облдержадміністрації.

Сергій Дорошенко

Сергієва персональна революція почалася задовго до подій листопада 2013-го – російськомовний удома, він переходив у зросійщеному місті на українську з продавцями, водіями маршруток, ловив косі погляди за вишиванку, яку міг вдягти на роботу.

У кабінеті Дорошенка висів портрет Бандери. А за вивішування державного прапора на вікно запорізькому чиновнику погрожували навіть складанням адмінпротоколу – мовляв, “наруга над державними символами, що висять як штора”. Однак не склали.

На Євромайдан Сергій Дорошенко їздив кілька разів, коли мав вихідні чи знаходив коротке відрядження.

– А потім у Запоріжжі сталися події на Алеї Слави. Коли колона ватних дегенератів почала рухатись у бік облдержадміністрації, я прочитав у соцмережах заклик: “Хто може, під’їдьте, бо ватники захоплюють ОДА!” Ну, я відгукнувся. А далі ви знаєте: борошно, яйця (13 квітня 2014 року в Запоріжжі сталася “яєчна неділя” – майданівці та самооборона закидали яйцями і борошном активістів “русской вєсни” – “Н”). Це було шикарно, – пригадує Сергій.

Тоді ж Дорошенко познайомився з активістами “Правого сектору”.

– Здавалося, що це все на тиждень-два. Хлопці казали: треба ще ось на Донбас з’їздити, дещо зробити. Здавалося, що перемога близько. Та й армія влітку звільняла міста на Сході швидкими темпами.

Із “правосеками” Дорошенко виїжджав у район Авдіївки. На місці велику групу розподіляли на менші, які й виконували бойові завдання.

Потім була пауза – “правосеки” більше стали займатися запорізькими справами: боротьбою з корупціонерами, відстоювали і власні інтереси. Сергій вважав це марнуванням часу, адже сили були потрібні на передовій.

Бійці батальйону “Донбас” під час боїв літа 2014. До наших днів дожили не всі

Після участі в боях за Іловайськ із зони АТО вийшов батальйон Нацгвардії “Донбас”, і 6 вересня Дорошенко приєднався до цього підрозділу. Спершу його зарахували резервістом. Потім була участь в операції зі звільнення Широкиного, яку розпочав “Азов”, штурм елінгів на березі Азовського моря. А вже після того Дорошенко потрапив під хвилю мобілізації.

На цю тему: Полк “Азов”: от добробата до воинской элиты

– Я пішов. А коли настав час демобілізуватися, попросили підписати контракт. І я підписав – “до закінчення особливого періоду”.

Після боїв за Широкине вони несли службу на блокпостах біля Маріуполя. Дорошенко в “Донбасі” встиг побути парамедиком, кулеметником, командиром відділення, взводу, заступником командира роти з бойової підготовки.

Причому парамедицині вчився на станції швидкої допомоги – попросився попрацювати з лікарями, які мали досвід роботи з вогнепальними пораненнями. Зрозумів, що паніки від крові, нутрощів і кісток у нього немає. Вважає ту підготовку хорошою як для перших років війни. Відтак перекваліфікувався на кулеметника.

– Про причину краще не говорити вголос, адже її не зрозуміють дуже багато людей. Але…

Я ПРОСТО ХОТІВ ВБИВАТИ ТИХ ГРЬОБАНИХ ЗАГАРБНИКІВ, ЩОБ ЇХ ФІЗИЧНО СТАВАЛО МЕНШЕ.

У вересні 2016-му колишній підрозділ Семена Семенченка був реформований. Залишки людей пішли зокрема в 16-й батальйон 58-ї бригади ЗСУ, де Сергій служить досі.

Офіцер із “Богданом” та дружиною з Донбасу

У 2017-му Дорошенко за наказом генерала Забродського, який тоді командував АТО, отримав перше офіцерське звання – молодшого лейтенанта – і “бонусом” – п’ятирічний контракт.

Офіцерський пістолет Сергія Дорошенка

Про ті події в районі Кримського, що на Луганщині, Сергій згадувати не любить. 23 листопада біля села Жолобок стався запеклий бій, який тривав близько восьми годин.

Тоді загинуло четверо українських військових із 16-го батальйону 58 омпбр (Олександр Тюменцев, Сергій Шевченко, Олександр Сухінін, Денис Кривенко – Ред.), один потрапив у полон (Роман Фурсов), троє дістали поранення. Двом бійцям вдалося сховатися в окопі на боці сепарів і повернутися до своїх позицій живими.

У тих боях бійцям 58-ї бригади вдалося знищити чотирьох окупантів.

– З чого все почалося? Які були ваші дії?

– У листопаді одному молодому офіцеру стало нудно. Він підбив досить велику кількість особового складу на штурмові дії. Зовсім нічого не було сплановано, прораховано, і це призвело до катастрофи. Я від початку пояснював, що це неправильна ідея. Але пішов із ними як кулеметник, щоб їх не кидати. І коли все перетворилося на хаос, я з того хаосу зробив порядок: роззосередив людей, спланував евакуацію поранених, – розповідає Сергій.

Відео з поясненнями після бою в районі Жолобка/Сентянівки, 2017 рік:

За той бій Дорошенко отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а через два роки – нагородний пістолет Стєчкіна із підписом “За честь і доблесть”.

На єту тему: Бой за Желобок: как это было. Как 93-я ОМБр воевала на Луганском направлении

У 2019-му став лейтенантом.

– Це не мотивація. Я не збираюся пов’язувати життя з армією, рости по кар’єрних щаблях, паритися щодо зірочок. Для мене мотивація – досяжна перспектива закінчення цієї війни нашою перемогою, конкретні кроки політичної верхівки щодо досягнення цієї цілі.

Сергій Дорошенко

Війну/АТО/ООС Дорошенко кілька разів називає незвичним для вихідця зі Східної України словосполученням “визвольні змагання”.

ВІН ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО ЗАРАЗ ТРИВАЄ БОРОТЬБА З РОСІЙСЬКИМИ ОКУПАНТАМИ, ЯКА ПОЧАЛАСЯ КІЛЬКА СТОЛІТЬ ТОМУ. ПРОСТО ФАЗИ ЇЇ ТО ГОСТРІШІ, ТО СПОКІЙНІШІ.

Через визвольні змагання чоловік втратив родину.

– Прислала смс, що все. Ну, я одразу приїхав, бо не було якогось охолодження стосунків – то подумав, може, хтось є. Сказала, що з війни повертаються ненормальними, а раптом що, а діти. Я намагався на певні поступки піти, на які міг, щоб зберегти сім’ю. Але сталося, як сталося, – розповідає офіцер.

У січні 2018-го вони розлучилися після 17 років разом.

– Другу дружину я в якості трофею знайшов собі на Донбасі. Порахував, що маю щось забрати звідти, і забрав жінку. Зустрів її в Сєвєродонецьку, вона працювала на заправці. Я пробив біля заправки колесо і зайшов випити кави. Вирішальним чинником було те, що Олена заговорила до мене українською. Я чомусь полюбив пити каву саме там, а потім сказав: ходімо, я знаю, де є нормальна кава в достатній кількості. Це було в тому ж 2018-му.

У нас у військових усе чітко: дружина вибула – значить, дружина має прибути, – каже Сергій дуже серйозно, хоча очі сміються. – І коли мені буває тяжко, кажу собі, що все це почалося у 2014-му, щоб я зустрів свою другу дружину.

Сергій Дорошенко

“Для воїна честь – загинути в бою”

Як парамедик Сергій урятував не одного військового. Але траплялися й летальні випадки.

Запам’яталося, як у 2015-му в бетонний ДОТ на позиції “Маяк” неподалік Широкиного влучив артилерійський снаряд калібру 152 мм. Тоді одному бійцеві фактично відірвало ноги – вони висіли на сухожиллях.

– Ми з іншим медиком його витягали, обстріл іще тривав. Я ззаду якраз біг. А він чи довгий такий, чи ми його не дуже добре поклали… І я біжу й думаю: “Бляха, не наступити б йому на берці, бо відірву ноги, буде негарно”. І я витягнув руки попереду себе якомога далі й біжу, як чапля, – гірко посміхається Дорошенко.

Потім вибачається за сміх і вже серйозно розповідає: той чоловік помер, хоч його стан і стабілізували.

– Там іще був сильний “запреградний” удар – це коли куля, уламок або вибухова хвиля влучають у бронежилет, і вже захист стає тією великою площею, що може зламати ребра, б’є по внутрішніх органах, від чого стаються внутрішні крововиливи.

Ми не товаришували, але я його знав. Наші ДОТи були поруч. Просто мені пощастило, а йому ні. Я вважаю, що для воїна – честь загинути саме так, у бою.

ЯК БИ ЦЕ ЦИНІЧНО НЕ ЗВУЧАЛО, Я ЗА НИХ НАВІТЬ РАДИЙ. БО ЗАГИНУТИ ТАК – ЦЕ ЧЕСТЬ І СЛАВА.

Сергій Дорошенко (ліворуч)

У серпні 2017-му біля Кримського Сергій рятував чоловіка, якому куля ввійшла в бік і прошила обидві легені.

– Везти його довелося 30 із чимось кілометрів по ґрунтах. Тоді в мене не було оклюзивних плівок. Тож я використовував клапани індивідуального перев’язувального пакета і притискав їх руками. Весь цей час тримав його у свідомості, цікавився його диханням, щоб розуміти, тиснути чи ні. Ми його довезли в шпиталь стабільного. Лікарі навіть згодом віддзвонилися, сказали, що все чітко, житиме. Не пам’ятаю, скільки він іще прожив діб. Але помер, бо відірвався тромб. Я так і не зрозумів, це пов’язано з пораненням чи ні, – розповідає офіцер.

Аптечка ротного – колишнього парамедика

Під час нинішньої ротації бійця його підрозділу поранив снайпер – влучив у голову, коли армієць дивився в прилад нічного бачення. Побратими швидко доповіли, надали першу допомогу, командир організував евакуацію. Куля не вразила мозок. Щоправда, спершу це було незрозуміло.

– Якщо чесно, думав – жопа. А воно все добре. За два тижні він уже подзвонив, сказав, що все добре. Без пластин, без нічого. Ось приїхати має.

Снайпери на цій ділянці фронту – в районі Пісок, неподалік Донецького летовища – працюють дуже часто, кажекоманди роти.

– Вони ж ніколи не входять у цей процес припинення вогню. Воно вже якось так повелося, що припинення припиненням, а вони працюють завжди. За той час, що ми тут стоїмо, вже були всі калібри. А по сусідній роті днями працював танк.

Російські окупанти відкривали вогонь по підрозділу Дорошенка з протитанкових керованих ракет, мінометів калібру 82 і 120 мм, ствольної артилерії калібру 122 мм.

Тату й опіки Сергія Дорошенка

– У вас руки у великих опіках. Чи це пов’язано з війною?

– Дід, який під час Другої Світової воював, мені завжди казав, щоб я всім говорив, наче я горів у танку. І уявіть, як би воно було круто, на цю війну наклалося, – сміється Дорошенко. – Але це ще з дитинства. У три роки я перевернув на себе окріп. Був при свідомості, пам’ятаю, як із мене зняли штани зі шкірою, пам’ятаю всі пересадки. Так що ні, блін! Ці 60% опіків – не в танку!

Але ви напишіть, що сам сів у танк, стріляв-стріляв, а потім залишився горіти і не догорів. – Як багато військових, Сергій доволі специфічно жартує.

Ідеальний підрозділ

Дорошенко вже понад три роки командує ротою.

– Командувати не важко. Важко створити роту, якою можна ефективно командувати. Командування – це не тільки кидання в людей своїм погоном зі словами: “Слухайся мене, бо я командир”. Це копітка праця, це робота з людьми, це підбір людей, їхня мотивація, піклування про них.

Не оця імпотентна “турбота”, коли командири дозволяють робити підлеглим усе, що завгодно, сподіваючись, що це принесе повагу до них. У таких підрозділах алкоголь, напевно, доречний, і відсутність дисципліни впадає в очі. Я ж завжди вважав, що життя і здоров’я військових зберігає якраз дисципліна й виучка.

У підрозділі Дорошенка обов’язково носити бронежилет не тільки на спостережниках, а й біля позицій – адже до ворога недалеко, будь-якої миті може прилетіти що завгодно.

Із кожним претендентом на місце в роті офіцер проводить співбесіду. Перше питання – “про стосунки з алкоголем”.

– Я пояснюю одразу перспективу заборони за будь-яких умов вживання алкоголю тут, у зоні проведення операції Об’єднаних сил.

ЧИ НАРОДЖУЄ КІШКА, НАРОДИЛАСЬ ДИТИНА, ПОМЕРЛА СОБАКА – ЦЕ НЕ ПРИВІД ДЛЯ МЕНЕ!

Я ще не був командиром роти, але в мене служив типок, у якого дівчина одна й та сама вмирала двічі. І він пояснював свій нетверезий стан похоронами, – сміється лейтенант.

Комроти переконаний: якщо одразу не створити “безалкогольний” підрозділ, не може йтися про якісне виконання бойових завдань. Крім того, рівень мотивації залежить і від побуту, гарного навчання та зрозумілих команд.

– Відтак складається така ситуація, що сам колектив стає вихователем. І коли хтось новий приходить, мені вже не треба ним займатися.

Важлива і підтримка цих ініціатив і з боку вищого командування. Дорошенко каже, йому пощастило з командирами бригад: і попереднім – Михайлом Драпатим, і нинішнім – Дмитром Кащенком.

На позиціях українських військових із 58 омпбр у Пісках

Матзабезпечення, говорить комроти, не бракує. Не вистачає хіба ВОГ-17.

Із нового озброєння у підрозділі – снайперська гвинтівка UAR-10, а також протитанкові керовані ракети “Корсар”.

– Нема “зради”. Я не те, що хочу когось похвалити, але в цій бригаді у мене ніколи не було жодних проблем із боєприпасами чи забезпеченням.

Так само немає “зради” і в забороні на відкриття вогню, якщо він обґрунтований.

– Якщо ворог наближається чи робить конкретні дії, які слід зупинити, бо вони можуть завдати шкоду життю і здоров’ю моїх військовослужбовців, є “добро” на відкриття вогню. АГС наш, наприклад, в окопній війні – шикарна штука, що має дві траєкторії стрільби. І з закритих позицій, якщо ворог риється або виходить на вогневі позиції, є висока вірогідність його дістати, вистріл залетить зверху, – пояснює Дорошенко.

Резюмує: – Якщо вони відкрито ведуть прицільний вогонь або виконують зухвалі інженерні роботи, маневри, які можуть зашкодити, – ми стріляємо. Я забороняю стріляти “по кущах”, “аби було”, “я вважаю, що він там”.

ПУСТІ ПРОСТРІЛИ – ЦЕ ХВОРОБА 2014-15 РОКІВ. МИ ЦЕ ПОБОРОЛИ ЩЕ ДВА РОКИ ТОМУ.

“Рецепт деокупації? Агресивна українізація!”

Дорошенко від війни не втомився. Виснажують його не холоди, спека, затяжні дощі, копання окопів чи неуникні проблеми зі здоров’ям від носіння бронежилета, поганої води й неможливості вчасно потрапити до лікарів. Втомлює безперспективність.

– Окопна війна – це не щось зі знаком “мінус”. Хорвати теж сиділи в окопах десятиліття, азербайджанці. Окопна війна – це можливість накопичити сили і засоби. Має бути політична воля, і суспільство повинне бути готовим до наслідків цих дій.

АДЖЕ БУДУТЬ ТРУПИ: СОТНІ, ТИСЯЧІ. І ТРЕБА БУДЕ НЕ ЖУВАТИ ШМАРКЛІ ПРО “СОНЕЧОК”, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, А СПРИЙНЯТИ ЦЕ ПРАВИЛЬНО.

Запам’ятати на все життя, що тільки потвора може ходити на дебільні референдуми і ставити ідіотські карлючки, мріючи про “совок”, який йому повернуть в окремо взятому депресивному регіоні, – жорстко говорить колишній держслужбовець про мешканців ОРДЛО.

Поки ми про це розмовляємо, зовсім поруч чути автоматну чергу. Постріли тріскотять, як, буває, тріскотять гілки у вогнищі, тільки гучніше і неприємніше. Стає зрозумілою пересторога щодо постійного носіння бронежилетів.

Сергій Дорошенко під час інтерв’ю

Дорошенко загалом жорсткий в оцінці співгромадян.

– Люди не хочуть думати. Вони хочуть уже готових відповідей. Їм потрібно поставити ящик і ввімкнути певний канал, і там розумні дядько чи тітка зроблять висновки за них. Бо воно втомилося на роботі, не хоче читати книжки, історію. Воно – я так називаю людей, які не думають своєю головою.

Жорсткий Сергій і в своєму баченні воєнної стратегії. Вважає першочерговим повернення Криму через бойові дії.

– А як щодо окупованих частин Донецької та Луганської областей?

– Хай воно наразі так лишається. Все питання в людях, що там нині живуть. Доки ми будемо потурати їм, що вони помилилися, діла не буде. Це буде ракова пухлина в тілі більш-менш здорового організму під назвою Україна.

Мають понести відповідальність абсолютно всі: цивільні, військові [з ОРДЛО] за дії в ці роки. І не тільки за те, що вони стріляли в мій бік, а й за будь-яку підтримку сепаратистів.

Якщо за таких умов повертати [Донбас] – добре, повертаємо. Якщо за умов якоїсь амністії чи чогось такого – слухайте, як ви доведете, що вони точно вбивали і катували? Ну, відсотків п’ять доведуть. А скільки таких, які ґвалтували проукраїнських жінок, виганяли людей із їхніх домівок?

Тим більше, що марити територіями і не потрібно. Бо якщо копати глибше, то за результатами Паризької мирної конференції і Кубань наша.

На цю тему: Ми пам’ятаємо тебе, Кубань

Лейтенант Дорошенко вважає, що фрази про “наших людей”, які і досі залишаються на тимчасово окупованих територіях, – популістські.

ПИТАННЯ НЕ В ЧЕРВОНІЙ ЛІНІЇ НА КАРТІ. ПИТАННЯ В ЧЕРВОНІЙ ЛІНІЇ У ГОЛОВАХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ТАМ ЖИВУТЬ.

– Я спілкувався з такими “нашими людьми”. Питаєш, чому він там, а він: “Та в мене там житло…” Виходить, я маю померти за твою цеглу чи меблі в твоїй хаті?! Ну, ні.

Сергій Дорошенко

– Як повертати “не наших” людей?

– Агресивна українізація. Ми ж уже всі зрозуміли, що мова має значення, що україномовні громадяни не будуть зупиняти українських військових, виходячи на асфальт, щоб танки наші не проїхали, україномовні громадяни не будуть виходити на вулиці і горлати про “руській мір”. Культура має значення. Потрібно насаджувати все українське.

Нічого страшного. Ну, послухаємо ми ці шмарклі десять років, цих ватників. А вже їхні діти нікуди не дінуться. Я й сам колись кривився через український дубляж. А зараз не уявляю без нього кіна.

Всі все вивчать. Полюблять Україну, історію знатимуть нормально. Європа висловить своє знову якесь занепокоєння нацменшинами. І нічого. Через п’ятнадцять років матимемо нормальну національну державу.

Якщо нинішніх п’ятирічних занурити в українську культуру, то в двадцять вони будуть українцями, а в гіршому випадку – космополітами.

Сергій Дорошенко

Сергій – прихильник теорії еволюції. Усі, хто не розвивається, мають померти, причому не обов’язково фізично. Кожен повинен приносити світові користь. А виживуть тільки ті, хто зроблять правильний вибір. Якщо йдеться про ОРДЛО, то “наші” діти – ті, хто попри безупинну проросійську пропаганду вирішили вступити в українські виші.

– Взагалі діти, які там зараз ростуть, мають “подякувати” своїм дурним батькам за такий вибір. Я не винен, що вони його зробили. І я не маю жертвувати собою і своїми дітьми, щоб створити їм якісь умови. Я свій вибір у 2014-му зробив, зокрема і для того, щоб мої діти росли в нормальній країні.

Якщо їм вистачить розуму зробити правильний вибір і обрати Україну – добре, якщо ні – до побачення. Шкода? Ні, мені не шкода. Мені нікого не шкода. Ми маємо рухатися далі, освоювати інші світи, летіти на Марс, Місяць. А ми в ХХІ столітті стріляємо один в одного зброєю 70-х років минулого століття, щоб якась потвора дожила свого кінченого віку. Бо комусь хочеться назад у державу, якої вже ніколи не буде, – це Сергій про Путіна.

Сергій Дорошенко

Дорошенко переконаний: держава має бути більш жорсткою до зрадників і до тих, хто заперечує збройну агресію Росії проти України.

– Якби запровадили кримінальну відповідальність, пару медійних випадків – і все, стаття. Після цього всі закрили б свого рота про “це незрозуміла війна”!

– А як щодо інших регіонів? На Закарпатті угорці паспорти роздають…

– Це ж питання до правоохоронців, до політиків. Із цією ситуацією можна справитися на раз-два! Це все кримінальна відповідальність. У нас є спецслужби, поліція, суди, Конституція. Але як в нас у парламенті опинилися депутати, які говорять просто в залі Верховної Ради відверто антиукраїнські речі, фінансують проросійські групи і проєкти? Це вже питання до суспільства.

І я вважаю, що якщо ми настільки тупі, що нам потрібно ще раз їсти своїх дітей і захлинутися своєю кров’ю, бо в нас немає ні сміливості, ні здатності відстоювати свою державу, то хай воно так і буде. Ми тоді маємо просто щезнути з цієї карти і звільнити місце для більш сильних і стійких суспільних груп. Це буде правильно з точки зору еволюції.

СЛАБКІ МАЮТЬ ЗНИКАТИ. СИЛЬНІ МАЮТЬ РУХАТИСЯ ДАЛІ. СТАНОМ НА СЬОГОДНІ МИ СИЛЬНІ.

Але загальна маса інертних українців – це трава на полі бою: їх куди примнеш, туди вони і гнуться.

На цю тему: Мокра справа Андрія Лагутіна

Що робити? Лейтенант Дорошенко вважає: нам потрібно обрати проукраїнську політичну більшість, укріплювати боєздатність, якісно обороняти території, які ми контролюємо, і формувати на міжнародному рівні проукраїнської коаліції.

– А потім уже чекати смерті цього імбецила (Путіна). Зрозуміло, що в них (росіян) колективний Путін, може бути що завгодно. Але знаючи історію цих потвор, перше, що вони робитимуть, – боротимуться за владу. А коли політичні структури борються за владу, саме тіло держави слабшає. Чечня посиплеться, інші регіони. Просто потрібно скористатися нагодою і забрати своє. Бойовим шляхом.

Сергій Дорошенко

Думати потрібно було у 2014 році. Тепер усе можна вирішити тільки кров’ю.

Не втомлюйтесь від війни. Нікуди ви не подінетесь. Ніхто вас ніде не чекає. Ця держава – єдине місце, де більшість із вас можуть створити умови для себе і своїх дітей. Любіть Україну, вивчайте нашу історію і підтримуйте нашу армію.

—

Анастасія Федченко, з Донецької області; фото автора та з архіву Сергія Дорошенка;  опубліковано у виданні Новинарня

На цю тему:

• Как геройски сражался и погиб командир 51-й бригады Павел Пивоваренко
• Майя Москвич: У силових структурах націоналіст — більший ворог, ніж хабарник чи сепаратист
• Ігор Войцехівський «Поляк»: У полоненого почалася істерика: «Все скажу, не убивайте!»
• Леонід Остальцев, засновник Veterano: «Перемога ніколи не дається простою ціною»
• Нет на войне черного и белого, — комбриг
• "Терминатор" Сакура и пять его ранений
• Кривонос розповів про секретну операцію щодо повернення Криму, яку зірвали зрадники (ВІДЕО)