"Господи, дай ноги мені бистрі, щоб я тікать умів. Вона для мене не цікава" Павло Тичина ховав жінку від друзів у ванній

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

"Лідочка, я часто почуваю лице і руки Ваші і Ваш сміх і усміх, сум. Лідуся, не сумуйте, Павлусь хоч би там що, дак Вас найбільш цінує. Пишіть до мене, котенятко. Опишіть мені оте, як у бібліотеці собачка голодна до Вас ходить, а Ви свого сніданку не їсте, а їй даєте. Цілую Вас у лобик і очки. Ручкам і ніжкам привіт! Ваш Пав. Цілуйте маму", – пише 1924-го член редколегії журналу "Червоний шлях" Павло Тичина з Харкова до знайомої Лідії Папарук у Київ.

Уперше вони зустрілися 1916-го в її помешканні. Тоді 25-річний Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. На життя заробляв помічником хормейстера в театрі Миколи Садовського, там і ночував. Знайомий показав оголошення в газеті "Киевская мысль" про кімнату у двоповерхівці на сусідній вулиці, яку здавали недорого. Пішов туди.

Павло Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. Писав вірші, брав участь у літературних вечорах Михайла Коцюбинського. Згодом вступив до Київського комерційного інституту. ”Коли він до нас уперше прийшов на Кузнечну, був як Ісус Христос, – згадувала про нього Лідія Папарук, яка стала його дружиною. Жив у них на квартирі. – Худенький. Тільки очі сяяли”. Світлина зроблена 1922 року

Фото: uartlib.org

Павло Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. Писав вірші, брав участь у літературних вечорах Михайла Коцюбинського. Згодом вступив до Київського комерційного інституту. ”Коли він до нас уперше прийшов на Кузнечну, був як Ісус Христос, – згадувала про нього Лідія Папарук, яка стала його дружиною. Жив у них на квартирі. – Худенький. Тільки очі сяяли”. Світлина зроблена 1922 року

Відчинили Катерина Папарук та її донька 16-річна Ліда. Перед ними стояв худорлявий вусатий чоловік. Тримав кларнет, торбину з одягом і кількома книжками. Помешкання йому сподобалося. Господиня вагалася, чи варто брати на квартиру такого молодого, чи не приставатиме до доньки. Але погодилася, бо їй потрібні були гроші для навчання Ліди в Ольгинській гімназії.

"Шинеля в нього була стара й зношена. Замість підкладки – самі гноти, а вата вся осіла. Катерина Кузьмівна лагодила її нишком, щоб квартирант не знав, бо не до­зволяв нічого для себе робити. Хоч і добрий, але строгий. А ще наївний і розгублений", – писав Павло Загребельний про Павла Тичину в повісті "Кларнети ніжності".

Той швидко здружується із власницями квартири. Жінки готують і допомагають прибрати, лікують під час загострення сухот. Коли до нього приходять знайомі-поети, Ліда долучається до обговорення новин і творів. Якось після сказаного нею Василь Еллан-Блакитний жартує, що за таке можуть повісити "на жовто-блакитній вірьовці за націоналізм".

Вона любить спостерігати, як квартирант пише вірші. Закохується. Та він ігнорує, бачить у ній лише друга та порадницю. Дає читати написане.

– Не давайте мені більше, бо вже очі вирячились, – капризує якось Ліда.

1917-го Павло Тичина стає завідувачем відділу хроніки газети "Нова Рада", ще працює у відділі поезії "Літературно-наукового вісника". Видає збірку "Сонячні кларнети" та стає відомим.

Під час наступу більшовиків на Київ переховується із друзями у склепі на Байковому кладовищі. Лідія носить їм харчі.

"Померла Нюся. З сухот. Оттепер уже для мене Полі зовсім не існує. В Нюсі я довго ще любив Полю. Ні та, ні друга цього не бачили", – пише в щоденнику у квітні 1920 року Павло Тичина про нерозділені почуття до Поліни Коновал і її сестри Інни, яку називав Нюсею. Вони знайомі з докиївського періоду життя поета, коли вчився в семінарії в Чернігові. Поля сниться йому, ввижається в інших жінках на вулиці. Згадує про неї в щоденнику.

Ховає рідного брата Михайла. Пригнічений цим, залишає квартиру Катерини та Лідії Папарук та оселяється на хуторі Дідівщина біля Межигірського монастиря поблизу Києва. Там закохується в художницю Лялю Ржечицьку, яка була в Межигір'ї на практиці. Називає дорожчим за всі світи струнким створінням. Вона відповідає взаємністю. Якось потрапляють під дощ, перечікують у закинутій будівлі біля монастиря. Обмінюються люб'язностями й цілуються до півночі. Та жінка не налаштована на серйозні стосунки. За рік виходить заміж за художника Василя Кричевського.

На цю тему: Украинский архитектурный модерн

"Одна призналася до мене над Дніпром. Господи, дай ноги мені бистрі, щоб я тікать умів. Вона для мене не цікава. Як людина – теж", – пише в щоденнику про інше знайомство. Припускають, це була Лідія Вовчик – майбутня дружина Василя Еллана-Блакитного.

Павло Тичина сидить із дружиною Лідією (в центрі), старшим братом Іваном (ліворуч), молодшим Євгеном і його дружиною Варварою

Павло Тичина сидить із дружиною Лідією (в центрі), старшим братом Іваном (ліворуч), молодшим Євгеном і його дружиною Варварою. Фото: Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини

На цю тему: Партия довела

З голови не йде Лідія Папарук. Повертається до її квартири. У її товаристві проводить усе більше вечорів. Вона знає про його стосунки з іншими жінками, називає дівчачуром.

У театрі Павло Тичина випадково підслуховує, як чекіст Всеволод Балицький і член ЦК КП(б)У Станіслав Косіор говорять про ненадійність поета. Голова ГПУ УСРР викликає до себе й шантажує. Погрожує знищити за зв'язки з Українською Центральною Радою 1917-го.

"Мав почуття якоїсь глибокої постійної заляканості. Воно робило його мову уривчастою і часом безладною. Наче він увесь час оглядався на когось і на щось. Жести стали несміливими і нервовими", – згадував літературознавець Леонід Новиченко.

1923-го поет спалює фотографії та деякі рукописи. Приймає пропозицію Еллана-Блакитного переїхати до Харкова – тодішньої столиці УСРР. Проводжаючи, Ліда благає писати.

"Обіцяв детально писати про себе та й не можу. Четвертий день як злегенька захворів: горло болить, жар. Лічусь тим, що весь час примушую себе бути на ногах. Потроху проходить, – ділився в листі Павло Тичина. – Ну про мене годі: як ви поживаєте? Чи здорові всі у хаті? Пишіть же, Лідусь. Книжок мені передавайте небагато, потроху. Пришліть свого віршика. Я знаю, Ви там десь шкрябаєте потроху. Вітайте маму. Вашу лапку сюди! Ваше ушко".

Працює в газетах "Вісті" й "Селянська правда". Живе в коморі при редакції. Спить на купі застелених ковдрою газет.

"Це була кухня. Розлога плита правила за письмовий стіл, духовка за шафу для книжок, – згадував письменник Юрій Смолич про помешкання на Московському проспекті, яке виділили Тичині за кілька місяців. – Рукописи складав у казан для виварювання білизни, вмурований за плитою. Готувати Тичина не вміє".

Пізніше дають квартиру на вулиці Каплунівській – тепер Мистецтв. Але там погана шумоізоляція. Це дратує його, заважає зосередитися. Тому вечори проводить у редакції, іноді й ночує.

"Зараз ніч. Перестало чути і туркотіння радіо наді мною, пішли співробітники газети додому – і я тепер сам. Можу сидіти скільки завгодно над книжками, можу думати, не затикаючи пальцями слуху, бо навкруг тиша, тиша, – пише Лідії Папарук 7 листопада 1923 року. – Так мені добре, що хоч якась квартира, нехай вогка, нехай не вічна, але все ж таки є. Книги свої, київські, я вже розгортаю. Читаю їх Пушуні (так Павло Тичина називав Лідію Папарук. – Країна) по давній звичці".

Буваючи в Києві по роботі, Павло навідується до Лідії та її матері. У театрі "Березіль" закохується в акторку Харитину Нещадименко. Вона на чотири роки старша. 1926-го помирає.

У Харкові поет заводить роман зі співачкою та поеткою Оленою Журливою, на сім років молодшою. Знає її з Києва за виступами у клубі "Родина". Тепер працює у видавництві разом із ним. Має чоловіка, але той пиячить і зраджує.

Лідія Папарук дізнається про стосунки коханого з колегою та приїжджає до Харкова. Кидається в обійми й освідчується. Він відповідає тим самим. Живе деякий час у нього. Прибирає, готує, пере одяг.

З Оленою поет більше не зустрічається, але й на шлюб із Лідією не наважується. Пише їй у Київ і надсилає гроші. 1932 року разом вирушають у 10-денну екскурсію пароплавом до Канева. Після того починає звертатися до неї на ти.

Коли столицю УРСР переносять до Києва, Павло Тичина отримує квартиру. В ній живе разом із Лідією. Але соромиться цього та приховує від друзів. Коли хтось приходить, прибирає її одяг і взуття, а саму зачиняє у ванній кімнаті. Туди під різними приводами нікого не пускає. Коли про неї дізнаються, то представляє знайомою бібліотекаркою.

Про їхні стосунки переповідають анекдот. Ніби залицявся поет протягом 16 років, доки мати Ліди не зачинила його з донькою в одній кімнаті. Тоді запитав: "Чи можна вас поцілувати?" Коли дозволила, зробив це в щоку.

Олександр Довженко намалював дружній шарж на Павла Тичину 1923 року й опублікував у газеті ”Література. Наука. Мистецтво”. Автор обіграв прізвище поета – той стоїть біля тичини, що хитається під вітром, і сам схожий на неї. Грає на кларнеті – це натяк на першу збірку віршів ”Сонячні кларнети”

Фото: litakcent.com

Олександр Довженко намалював дружній шарж на Павла Тичину 1923 року й опублікував у газеті ”Література. Наука. Мистецтво”. Автор обіграв прізвище поета – той стоїть біля тичини, що хитається під вітром, і сам схожий на неї. Грає на кларнеті – це натяк на першу збірку віршів ”Сонячні кларнети”

Розписуються 1939-го в цілковитій таємниці. Ніхто про шлюб не знає, тому до Павла Тичини продовжують сватати жінок. Композитор Пилип Козицький намагається звести з донькою колеги Михайла Скорульського. Знайомить їх біля дверей Тичининої квартири. Поет не витримує та зізнається, що одружений.

32 збірки поезій створив Павло Тичина. Першу "Сонячні кларнети" наприкінці 1918‑го тиражем у тисячу примірників видало приватне кооперативно-видавниче товариство "Сяйво" в Києві. Підштовхнув поета на цю книжку редактор газети "Нова Рада" Андрій Ніковський. Спочатку Тичина писав про кохання та революційні події. З утвердженням радянської влади перейшов на партійні сюжети. Після смерті видали дванадцятитомне зібрання творів

"Гуляв над Дніпром і зустрівся з Павлом Григоровичем. Неподалік стояла його машина. Він привітався і люб'язно запропонував підвезти до міста. Люб'язність оця мене аніскілечки не здивувала, а здивував сам Тичина. Щоб дійти до машини треба було перейти дорогу. Почали пересікати, і я витріщив очі від подиву. Він не йшов, а ніби танцював, виробляв якісь дивні піруети, немов оминав незриму перепону. "Що з вами?" – спитав я. Він зі стражданням на обличчі показав на мурашок, що мережали потрісканий асфальт. Боявся завдати кривди кузочці, що ж тоді говорити про людину", –

Іван Сенченко (1901–1975), письменник

Вчив нотної грамоти Григорія Верьовку

1891, 23 січня – в селі Піски, тепер Бобровицький район Чернігівської області, в родині вчителя початкової школи Григорія Тичини та його дружини Марії народився син Павло. Мали 12 доньок і синів. Павло був сьомий. У 7 років його віддали до початкової земської школи в Пісках. Вчителька Серафима Морачевська відзначала здатність хлопця до читання і співів. Дарувала книжки українських авторів.

1900 – починає співати в архієрейському хорі Єлецького монастиря в Чернігові та навчатися в духовному училищі. Регент хору виділяє з-поміж інших співаків, доручає навчати нотної грамоти новачків. Серед них – майбутній хоровий диригент Григорій Верьовка. Павло Тичина захоплюється творчістю Миколи Вороного й Олександра Олеся, ­1906-го починає писати вірші. Перший називає "Синє небо закрилося". Того ж року ховає батька.

1907 – вступає до Чернігівської духовної семінарії. У старших класах відвідує заняття художника Михайла Жука. Він знайомить із письменником Михайлом Коцюбинським, обидва беруть участь у його "літературних суботах". Прозаїк передає зошит із віршами Тичини Михайлові Грушевському. Той публікує "Ви знаєте, як липа шелестить" у "Літературно-науковому віснику" у Львові.

1913 – вступає до Київського комерційного інституту. Працює редактором відділу оголошень газети "Рада" й технічним секретарем редакції журналу "Світло". Публікує оповідання. Підробляє інструктором Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Приєднується до молодіжної таємної організації "Чернігівське самостійницьке братство". 1915-го на запрошення поета Володимира Самійленка селиться в Добрянці – нині селище Ріпкинського району на Чернігівщині. Там закохується і пише одну з найкращих ліричних поезій "Зоставайся, ніч настала". Помирає його мати.

1920 – гастролює Україною з мандрівною капелою Кирила Стеценка "Думка". Видає збірки "Замісць сонетів і октав" і "Живем комуною". 1923 року рятується від переслідувань київських чекістів і переїжджає до Харкова. Стає членом спілки письменників "Гарт", пізніше – ВАПЛІТЕ. З появою віршів, написаних на догоду Комуністичній партії, 1928-го Олександр Олесь у Празі публікує вірш "І ти продався їм, Тичино".

На цю тему: Георгий Нарбут: «Я Московщину не люблю»

1929 – обирають академіком Всеукраїнської академії наук. Очолює комісію письменства. 1935-го бере участь у міжнародному конгресі захисту культури в Парижі. Не відповідає на запитання іноземних журналістів, і вони вирішують, що глухонімий. Наступного року очолює Інститут української літератури.

1941 – отримує Сталінську премію. Із початком німецько-радянської війни евакуюється до столиці Башкортостану Уфи. Вивчає башкирську та просить надати місце вчителя цієї мови. 1943-го призначають міністром освіти УРСР. Розпочинає програму відбудови шкіл і допомоги дітям фронтовиків.

1948 – залишає посаду міністра. 1953-го очолює Верховну Раду УРСР. За шість років складає повноваження через реєстрацію постанови про русифікацію українських шкіл.

1954 – у складі офіційної делегації УРСР відвідує Фінляндію. 1962-го за тритомне видання "Вибрані твори" вручають Шевченківську премію. Через п'ять років дають звання "Герой соціалістичної праці".

1967, 16 вересня – помер у своїй квартирі в Києві. Страждав від цукрового діабету та проблем із серцем. Поховали на Байковому кладовищі.

Михайло Танасійчук,  опубліковано в журналі КРАЇНА


На цю тему:

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]