Можете допомагати - допомагайте. Можете готуватися - готуйтеся

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 У нас дуже велика проблема, яку навіть за півтора роки другої війни ми не можемо побороти. Ми в більшості свої маємо дуже зверхнє ставлення до війни.

Ми не розуміємо всієї складності та глибини глибин в якій знаходимось та якої ще будемо досягати. При чому це зверхнє ставлення не тільки у цивільних, але і у дуже великої кількості військових. Ну, просто у нас військо теж не дуже однорідне. Коли частина радіє що вдалося дожити до нового дня, інша частина... Думає що їх не торкнеться. Навіть впевнені в цьому. То що ж казати про цивільних, яким насрали в голову з кожної праски контрнаступом який вирішить всі питання. А не вирішить. Ні цей, ні ще один. 

 Бо контрнаступ то не піу-піу на моніторі в ютубі. Я не хочу тут в лякалки, але якщо ми зараз втрачаємо сотні дронів в день, то під час контрнаступу то будуть тисячі. І більшість корчів, які зараз натягали з за кордону, будуть або знищені, або убиті в хлам. Речі і витратні, погорільців не згадую. Про втрати людей я навіть не кажу. Просто спитайте наприклад харків'ян  або одеситів про трафік медичних машин під час контрнаступу. А ще контрнаступ буде йти доти доки піхота та штурмовики зможуть пересуватися. Фізично. Без сну, без тилу. Скільки це? три? П'ять днів? А потім? А потім або резерви на зміну, або окопуватися, та чекати контратак. Бо люди будуть падати з ніг. Все це вже було. І зараз буде складніше. Набагато складніше. Бо байки про снарядний голод, та низький рівень підрозділів РФ, то байки.

Коли всі почули слова головнокомандувача про те що війну починають кадрові військові, а закінчують вчителі, інженери, бухгалтери, мало хто зробив проекцію на себе. Якось воно так загально, та начебто "ніочьом". А мова не про тих хто зараз вже воює. А про тих хто зараз надіється, що його мине «чаша сія». 

Держава, насправді то не про гуманізм та справедливість. Ні, воно дійсно таке буває, коли все гарно. Але коли стає питання існування держави, то держава перетворюється в егоїстичну потвору, мета якої виживання. І це не погано і не гарно. Це так завжди працює. Якщо не спрацьовує хоча б один раз, держава перестає існувати.

Тому цілком логічно, що чим далі, тим жорсткіше держава буде відноситись до поповнення рядів в війську. І це не про політику і не про рейтинги. Це про єдиний варіант перемогти. І частина тих, хто зараз отримав бронь, став студентом, отримав відстрочку, є чиновником, чи фахівцем, отримають в руки зброю. Бо нема іншого способу заключити мир, крім як перемогти. А перемога ця не на шаховій дошці. А на полі бою. Ціною загибели та поранень.

А потім буде інша підготовка до контрнаступу. І всіх хто загинув та отримав поранення, тих хто просто за станом здоров'я не вивозить, треба буде кимось міняти. І держава стане не жорсткою. Вона стане жорстокою. Бо вона буде стояти на десятках тисячах могил загиблих, на осиротілих сім'ях та дітях, на понівечених. І вона не зможе просто зупинитися.

В нас вже в більшості своїй цивільне військо. Не тільки через втрати. Хоча вони теж відіграють своє. В нас в рази збільшилась кількість підрозділів. В нас просто нема стільки кадрових фахових військових щоб зробити з них кістяк батальйонів та бригад. Коли горить ваш дім, та приїздить пожежний екіпаж, ви ж не намагаєтесь проникнути в  мораль пожежника. Вам треба фахівець по тушінню. Вам треба рятувати дім. А він може бути алкоголіком. Або бити дружину. Або красти. Це потім в соцмережах вам розкажуть що "фу-ти-таким-бути" і краще б згоріти аніж бути врятованими таким персонажем. Вам на то буде начхати.

Зараз в нас приблизно така ж ситуація. Не вистачає людей, які вміють і знають війну. Які мають освіту та знання. Навіть якщо вони були вигнані з армії за якісь гріхи. В нас зараз інколи підрозділами командують люди, які не мають жодної уяви про те що роблять. Бо інших нема. В нас крім купи командувань ще створюються армійські корпуси. ОУВи, ОСУВи і таке інше. В нас зараз повитягували з нафталіну полковників, які звільнилися ще до 14 року. А ще в нас є низка офіцерів, які просто злилися та звалили "через больнічку". А ще є купа "поважних" офіцерів, які мають бойовий досвід на штабній роботі в атошечці і вважають, що зараз те ж саме. А ще в нас купа старших начальників, які вважать що все треба робити "по правилам" як «бумага пише». Не розуміючи що зараз, часто все ефективно працює тільки в ручному режимі.

Це до речі, до питання «чому Залужного мало в медіа». А оцим всім хаосом треба керувати цілодобово в ручному режимі. І як показали півтори року, главкому це вдається якимось дивом. Ну, точніше у цього дива є ряд імен та прізвищ. 

В нас і досі бойова підготовка верхніми штабами догматично сприймається як підготовка в 16-20 роках. Коли кожен боєць сам зацікавлений розвиватися та підвищувати рівень. Бо так простіше. Бо можна відібрати 50, або 100 мотивованих людей, та начитати їм курси та лекції. І це спрацює. І на цих 100 людей треба буде всього 4-5 викладачів та інструкторів. І на стрільбищі треба один інструктор на всіх. І це круто. Але проблема в тому, що це капля в морі. Бо всі мотивовані вже на війні. Залишились тільки не навчані та не мотивовані. І коли приходить дві-три сотні людей, які ніколи не тримали в руках зброї, які на рубежі тикають зарядженою зброєю один в одного, то тут курсом лекцій не відбудешся. І так, вони можуть воювати ці люди. І вони будуть воювати. Просто їх треба навчити. Дати їм впевненість. В собі, в зброї, в побратимі. А це значить що кожному треба поставити вкладку, кожному підказати та виправити помилки. Навчити впевнено стріляти та вбивати ворога. Кожного зафіксувати на потрібному русі під час тактичних занять.

І тут вже не вийде як в книжках пишуть про самоосвіту та підвищення. Бо якщо ти з кожним бійцем не будеш працювати, то і результату не буде. І тут працює тільки фаховість. Ти маєш знати все і вміти все, чому вчиш.

Лідерство, то все добре, але людей з військомату не чіпляють слова. Їм треба навички і знання. 

В одну з перших груп на сержантські тренінги, нам прислали дівчину. За освітою психолог. В штабі бригади чи батальйону, вже не пам'ятаю. Зараз мабуть вже офіцер та начальник якоїсь служби. У неї був досвідчений командир, який дуже фахово воював і розумів що таке війна. Він її прислав щоб вона отримала знання які потрібні в загальновійськовому бою. Бо він розумів, що в будь який момент в війні з переважаючими силами противника кожен штабний може в один момент стати піхотинцем і мусить буде прийняти піхотний бій. Ця дівчина дуже сумлінно навчалася. І вправно стріляла. І я знаю що коли треба буде, вона організує оборону. Вона наріже сектори спостереження та вогню. А як буде треба, то й зможе організувати штурмові дії в забудові. 

Коли ми готували людей по БЗВП для 67, нам прислали крім піхоти, мінометників, артилеристів на посадах, навіть танкістів і бійців з роти мтз. Навіть сапера з дуже поганим зором. Бо командири бригади яка була в дуже важких боях, розуміють що кожного дня, кожен з них може побувати в стрілецькому бою. І він повинен це вміти.

Зараз ми деяким чином дотичні до підготовки командирів піхотних відділень для одного нацполовського підрозділу з гвардії наступу. Там теж командир прийшов і сказав - в нас нема розуміння як воювати по піхоті. Мені треба піхотинці. Мотивації та бажання замало.

Але на жаль, це скоріше виняток ніж правило. Бо навіть дуже багато військових ставиться зверхньо до війни. Вони чомусь впевнені що їх та їх підлеглих сама жорстка доля не зачепить. Зачепить. Всіх. Питання тільки часу.

До весни 23-го, я теж не збирався бігати лісами з кулеметом та гранатометом, не збирався вести бої в забудові. Але був готовий до того. Морально і трошки фахово. Просто чергова жменя пігулок змінилася трьома жменями і "дякую боже за новий день". І таких днів за які дякував що дожив було вже багато. Надто багато щоб не розуміти чому досі в основному нема розуміння, що ми досі в обороні. Жорстко. Надлюдськими зусиллями. Ціною неймовірних втрат. 

Мораль? Не буде ніякої моралі. Ми в обороні. Ми досі в обороні. І перехід в контрнаступ це не кінець війні. 

Можете допомагати - допомагайте. Можете готуватися - готуйтеся. Ми зможемо перемогти тільки за рахунок того що нанесемо втрати такі, які зупинять ворога. І це не 200 і не 300 тисяч. І будуть формуватися нові та відновлюватися підрозділи які були в боях. І будуть відновлюватися та формуватися з тих, скоріше за все, хто вважає що війна вже пішла на спад, та що зараз контрнаступ і все скінчиться. Ні.

І дякуємо всім хто допомагає.

Роман ДОНИК, активіст Революції гідності та волонтер;  опубліковано на сторінці автора у Фейсбук

Всі фото МО України


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер в Україні дощитиме на заході та півночі, вдень до +33°С
18:46
Розстріл Майдану: слідство встановило, хто розпочав стрілянину по мітингувальниках
18:10
Борис Філатов: Про дрони, Повітряний кодекс та під@расів
17:44
Заступник глави ДБР Олександр Удовиченко мешкає з жінкою, з якою фіктивно розлучився, в апартаментах за $900 тис., хоча декларує інше житло, - ЗМІ
17:36
ЦПК: Реформу БЕБ провалюють за вказівкою Єрмака, це ставить під загрозу отримання допомоги від партнерів
16:06
Розподілена генерація: порятунок лише у ваших руках
15:09
Юрій Касьянов: Мрії про диктатуру
14:00
Псевдореформа БЕБ: Комітет Ради cхвалив законопроєкт, який не погоджений з міжнародними партнерами. Це обман союзників
13:52
EUobserver: до 14-го пакету санкцій ЄС увійдуть обмеження на ЗПГ з рф
12:05
Україна та рф у всьому світі шукають боєприпаси — особливо радянського зразка; з початку повномасштабної війни ціни на них зросли у кілька разів

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]