Імперський вимір Другої світової війни

|
Версия для печатиВерсия для печати
фото експозиції в одному із бараків Майданеку. Авторка: Ірина Громоцька

 Експозиції музеїв на місцях концтаборів Третього Рейху справляють емоційно моторошне враження. Але при спробі скласти візуальний образ, свого роду меседж, у голові вимальовується картинка абсолютного зла, персоніфікованого у нацистах, проти беззахисних “людей”.

Про це пише у виданні "Збруч" історик, доктор гуманітарних наук Олеся ІСАЮК з Центру досліджень визвольного руху та Національного музе.-меморіалу “Тюрма на Лонцького”.

Серед них виділяються євреї — що закономірно, позаяк саме цілеспрямований геноцид євреїв був одною з цілей створення великих “фабрик смерті”. Втім, якщо пригадати, що повсюдне і наскрізне усвідомлення суті злочину геноциду у випадку Голокосту мусило загалом почекати до 1960-х років (справу зрушили судовий процес над гарнізоном Аушвіцу у Франкфурті, численні дослідження — на підготовку яких, очевидно, знадобилася чимало часу, та банальна зміна поколінь — діти воєнного покоління не мали відчуття особистої співпричетності до ситуації навіть у вигляді докору совісті “чому я нічого не зробив”), то виникає спокуса задатися запитанням, а чи був би Голокост окремою таблицею в експозиціях, якби не це все? Але якраз до окремого виділення єврейської трагедії й Голокосту як однієї з головних тем коммеморації питань немає і бути не може.

Читайте також: Українськи в'язні Аушвіцу: селяни, червоноармійці, бандерівці, остарбайтери і євреї

Проблема далеко поза цим. “Жертви узагалі” поза народами та соціальними групами, яких нацисти переслідували особливо, навіюють асоціацію з прийнятою у СРСР дихотомією “нелюди-фашисти” контра “невинні радянські громадяни” (нагадаю, що останнє означення у СРСР стосувалося також євреїв — жертв Голокосту практично до кінця існування “совка”). І якось поза увагою залишається факт — ті, хто не був “винен” перед Рейхом самим фактом свого існування, потрапили в той же Аушвіц дуже часто за боротьбу з нацизмом, у тому числі збройну. Дещо збоку залишаються випадки спротиву в тому ж Аушвіці. Виникає враження, що всіх цікавить факт жертовності, мук і злочину — але де ж у цьому всьому спротив?

Описана асоціація змушує згадати кілька фактів. Насамперед, велика кількість музеїв на місці колишніх нацистських концтаборів формувалися в умовах, коли Польща та Східна Німеччина, де є більшість таких закладів (передусім ідеться про Аушвіц-Біркенау та Майданек), перебували в ролі радянського сателіта. Сам факт сателітарності став можливим унаслідок “визвольного походу” “доблесної Красної армії”.

Враховуючи стратегічну важливість міфу про “Велику вітчизняну війну” для Кремля, зайве було б сподіватися, що цю тему залишать без уваги у таких ключових для пам’яті про злочини нацизму місцях, як колишні концтабори. Надто, що практично всі “великі” концтабори географічно розташовані у місцях, які після війни були або зоною прямої окупації СРСР (Східна Німеччина), або сателітами на “короткому поводку” і присутністю в країні збройних підрозділів совєтської армії — у даному контексті це передусім Польща. Враховуючи також факт визволення того ж таки Аушвіцу совєтськими військами, оминути тему “страждань совєтських людей” було неможливо.

Зрозуміло, ніхто не став консервувати совєтську пам’ять після розпаду СРСР. Понад те, одним із наслідків його падіння стала різка “здача позицій” совєтської візії Другої світової війни з її маніхейським дуалізмом “світлий СРСР проти темного нацизму” і “логічним наслідком” “якщо ти проти СРСР, то ти за нацизм”. Сталося це повсюдно, крім Росії та Білорусі, де ця візія збереглася і прекрасно почувається.

Читайте також: Чому девіз “Схід і Захід разом” не спрацював у 1919-му

Очевидно, що совєтська версія не могла тривати також у меморіалізації нацистських концтаборів. На масовому рівні їй на зміну прийшло — і цілком справедливо — зокрема повноцінне включення наративу Голокосту, замовчуваного в СРСР. Аби було ясно, який саме “наратив Голокосту” саме у контексті Аушвіцу пропонувала совєтська пропагандистська машина, варто прочитати спогади Вадима Бойка, де в’язень-єврей переказує майбутньому авторові, як варшавський юденрат відкуповувався єврейським пролетаріатом від есесівських “лапанок”.

Вочевидь, кожен знайомий з моральними дилемами членів юденратів та історією варшавського гетто має всі шанси втратити дар мови від подібного сюжету, та ще й викладеного строго в естетиці “класової боротьби”. Варто теж додати, що самі євреї — жертви Голокосту фігурували у совєтській офіційній риториці (якщо фігурували!) як “радянські громадяни єврейської національності”.

Другою зміною був “загальнолюдський” наратив. Від “радянських людей” перейшли до “людей в цілому” у контексті принципово дискримінаційної політики нацистів.

У результаті цих пертурбацій ми отримали описану з самого початку картинку: загал жертв, серед яких окремо стоїть Шоа. Все б логічно, враховуючи роль Аушвіцу у знищенні євреїв, але ця картинка провокує не лише асоціації з совітською дихотомією, а й нагадує схему самих же нацистів, які писали представників усіх націй суцільним списком, не виділяючи спеціально нікого, крім... євреїв. Та ромів. З простої і страшної причини — ці два народи були приречені на смерть самим фактом свого існування.

Але решта жертв злилися в одну масу з ледь накресленими межами між окремими групами в’язнів. Їх треба вишукувати серед портретів або окремих тем. Наприклад, іде мова про окремо дослідників Біблії, священників, жертв медичних псевдоекспериментів, представників нетрадиційних сексуальних орієнтацій, “асоціальних” (які, якщо вдуматися, нагадують совєтських “тунеядцев”). Але коли доходить до країн і націй, усе нагадує галерею портретів в’язнів на стінах одного з бараків Аушвіцу, де зразу добре видно обличчя, але вже всі інші деталі, такі як дата народження і походження, треба читати дрібним шрифтом.

Інший бік проблеми — залишається практично недоторканним стереотипний розподіл ролей на “хороших” і “поганих” у контексті питань колаборації та антисемітизму. Причому вельми прикметно, що від звинувачень змушені відбиватися передусім ті народи, які під час Другої світової війни бодай спробували створити власні держави, а до того часу були окуповані передусім СРСР — або ж відновити вже існуючі і знищені тим-таки СРСР. Це Україна, Литва, Латвія, Естонія. Це дещо меншою мірою Польща — всі пам’ятаємо скандал з “польськими концтаборами” з уст президента США Барака Обами? Це Хорватія та Словаччина. Останні випадки найпроблемніші через наявність однозначно доведеної колаборації на державному рівні — але, бачте, принаймні на Балканах досить придивитися уважно, аби зрозуміти, що святих там не було. І кривавий шлейф тягнеться не тільки за хорватами.

Втім, таким чином ми виходимо на менш помітну сторону Другої світової війни — а саме той факт, що у Східній Європі йшлося про протиборство двох імперій за “білі колонії”, географічно розташовані поміж обома імперськими центрами. Тут знову виринають немилі мимовільні асоціації — наприклад, нацисти зовсім по-різному трактували окуповані ними західноєвропейські та східноєвропейські країни, які попередньо були підлеглими трьох континентальних імперій — Німецької, Австро-Угорської та Російської. Настільки по-різному, що західноєвропейських євреїв везли на смерть у Східну Європу, передусім у Польщу. Як тут не згадати класичну тезу Ханни Арендт про виростання тоталітаризму з імперіалізму. І не просто імперіалізму, а імперіалізму континентального — де першими таки стають Австро-Угорщина й Росія.

А тим часом Росія через кільканадцять років після розпаду СРСР почала активно відновлювати “совєтську” схему в дещо відпрепарованому вигляді. У контексті меморіалізації трагедії в’язнів нацистських концтаборів яскравим прикладом є анотація до російської “національної” експозиції в музеї Аушвіц-Біркенау:

“Російська виставка «Трагедія. Відвага. Визволення» була відкрита 27 січня 2013 року. Виставка розділена на чотири частини. «Трагедія радянських військовополонених» представляє політику німецьких нацистів супроти радянських військовополонених, їх долю в різних таборах для військовополонених, найбільше в Аушвіці. В Аушвіці вони були четвертою за чисельністю групою в'язнів, з якими керівництво табору поводилося з особливою жорстокістю. З приблизно 15 000 в'язнів, привезених до табору, в останній перекличці в січні 1945 року брали участь лише 96 в'язнів. «Окупаційний режим» демонструє політику німецьких окупантів щодо цивільного населення на окупованих територіях СРСР. Розділ «Цивільне населення з територій СРСР в Аушвіці» показує долю цивільних осіб, депортованих з 1942 року в Освенцим, з яких велику кількість становили жінки і діти.

«Визволення» розповідає про момент звільнення червоноармійцями. Відвідувачі можуть побачити витяги з визвольних хронік, карти поля бою та штабні документи армії. Окремий розділ розповідає історію солдатів, які брали участь у звільненні Аушвіцу. . Пізніше виставка ілюструє події відразу після звільнення, а також розповідає про самовіддані зусилля лікарів та місцевого цивільного населення, які допомагали рятувати полонених. Остання частина охоплює зусилля з документування злочинів, скоєних в Аушвіці”.

Єдина ремарка, що нацистська окупація стосувалася переважно території України, а не Росії, повністю перекреслює всю цю концепцію. Тимчасом послідовне вживання у російській національній виставці термінів “радянський” щодо груп і територій, які були не тільки російськими, формує не менш послідовне враження, що неросійські нації Східної Європи у межах СРСР — це, у кращому разі, “також росіяни”, а в гіршому їх узагалі не видно.

А цифри свідчать про суттєво іншу картину. Практично серед усіх категорій в’язнів, згаданих в описі експозиції, чималу частку становили українці з білорусами. З дуже простої причини — нацистська окупація території обох країн тривала від півтора до повних трьох років, залежно від регіону. Для порівняння — на територію сучасної РФ Вермахт добрався восени 1941-го, а через два роки, восени 1943-го, бої точилися знову переважно на території тих-таки України та Білорусі. Винятком була хіба блокада Ленінграда, яка тривала до січня 1944 року.

Читайте також: Бандеровцы в Аушвице: выжить и победить

Як показує знайомство з документами, оприлюдненими на сайті “Память народа”, та тією частиною документів, які залишилися в Аушвіці й зараз є частиною архіву музею “Аушвіц-Біркенау”, серед радянських військовополонених була велика частина саме українців, причому переважно у розквіті літ. Що ж до ув’язнених остарбайтерів — враховуючи, що з України їх було вивезено 2,5 млн, то не можна виключати, що їх може виявитися чи не найбільше з усіх національних категорій в’язнів-утікачів.

Зрозуміло, навіщо картинка, описана в супровідному тексті, була і є потрібно Росії. Передусім ідеться про укріплення на масовому рівні інерції міфу про СРСР як “абсолютне добро” на тлі “абсолютного зла” Гітлера. Ідеться також про те, щоб заретушувати трагедії неросійських націй СРСР. А ці трагедії були наслідком не тільки нацистської політики, а й політики СРСР, яка не переставала бути людожерською весь час існування “совєтів”.

Читайте також: Репресовані українці за Уралом: "Москалики, нічому вас не навчила історія"

Зараз обидві ідеологічні цілі остаточно перекреслили реалії вторгнення Росії в Україну. Навіть якби не існувало аналогій, побудованих на нещадній експлуатації Росією теми протистояння з “нацизмом”, аналогії з практиками нацистів напрошуються самі собою. Удари по цивільних (як у Польщі вересня 1939 року), репресії проти національної інтелігенції (привіт “Акції АБ” в Польщі), дегуманізація противника як “дикого і варварського”, напад на завідомо слабшу країну в ім’я імперських ресентиментів. Концтабори, катування... Ба, нацисти навіть мали “своє” затоплення — взимку 1945 року вони підірвали дамби у Голландії. Морення голодом військовополонених — доля радянських в’язнів у тому ж Аушвіці...

І тут стає остаточно зрозуміло, що “оновлена”, в сенсі переосмислена версія меморіалізації пам’яті жертв Другої світової війни — це питання також не просто двох тоталітаризмів і трагедії кількох націй, поставлених між ними. Це питання імперського виміру Другої світової. Він не існує для Франції чи Англії, бо “їхні” колонії були географічно віддалені від Європи, і події там розгорталися за власним ритмом і “класичною” схемою. Натомість у Східній Європі імперії перетворилися на тоталітарні і зійшлися у смертельному клінчі, породивши в результаті феномен війни на знищення за рахунок цивільного населення і кілька геноцидів відразу. Й обов’язковою умовою, аби це стало видимим, є голос від першої особи неросійських народів з меж колишнього СРСР. Передусім українців.

Читайте також: Кадри від окупантів: російські фашисти почали завозити на окуповані території своїх вчителів

П.С. Написання цього есею уможливили дослідження та пошуки в архівах Національного музею “Аушвіц-Біркенау”, що, своєю чергою, стало можливим завдяки щедрості Promethean Foundation. Принагідно авторка почувається теж до приємного обов’язку висловити вдячність керівникові Архіву Національного музею Аушвіц-Біркенау докторові Войцехові Плосі за допомогу в ознайомленні з архівом.

Олеся ІСАЮК , історик, доктор гуманітарних наук з Центру досліджень визвольного руху та Національного музе.-меморіалу “Тюрма на Лонцького”; опубліковано у виданні ZBRUC.eu


 

В тему:

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

16:08
Нові тарифи на енергетику: чому Уряд не дружить з головою
14:01
Мародерство: Миколаївська ОВА закупила колоди для укріплення фортифікаційних споруд втричі дорожче ринкових цін
13:14
Корвет "Гетьман Іван Мазепа" вийшов на перше випробування
12:14
Фортифікація має стати новою національною ідеєю
11:55
Шольц вже підтримує дозвіл Україні бити західною зброєю по території РФ, Байден "думає зняти заборону" на це − ЗМІ
10:06
НАБУ та САП розслідують розкрадання КП "Полтавапаливо". Організатор кримінальної оборудки - голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький
09:50
США відкрили завод з виробництва артснарядів для України
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 30 травня
20:00
У четвер короткочасні дощі у більшості регіонів України
18:08
Російськомовні "вертухаї" Божковської колонії побудували росію на Полтавщині: виродки роками знущалися та калічили в'язнів (ФОТО, ВІДЕО)

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]