Нам усміхнулися духи землі ...

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Січень – це той місяць, коли завісу таємничості відкривають археологи і починають активно хвалитися зробленими за попередній рік відкриттями та здобуткати, адже після закінчення польового сезону, а це, зазвичай, кінець листопада, і до кінця грудня в новинах про археологію виникає певна пауза.

Тож що такого унікального і цікавого «накопали» минулоріч в Україні? У виданні «Збруч» спершу мали думку створити рейтинг найважливіших археологічних знахідок 2021 року, втім від цієї думки швидко відмовилися – це «чорні копачі» можуть поміряти свій успіх намацально, бо ж роблять на тому гешефт, а як оцінити внесок відкриття у культуру і науку?! Тож нині ми розкажемо вам про те, що, на нашу думку, є найяскравішими минулорічними знахідками науковців на землях України.

Дослідження поселення римської доби біля села Карів, що у Червоноградському районі на Львівщині (світлина з архіву експедиції)

На эту тему: Что такое археология. И почему «черные копатели» - это зло (ликбез)

Відштовхуючись від відомої істини, що археологічні дослідження – своєрідна лотерея, у якій ніколи не знаєш, яким буде результат, розповімо про кілька прикладів, коли археологам поталанило абсолютно неочікувано.

Новоолександрівський кромлех

Світлина: Дніпровська археологічна експедиція

Чи не найбільший «джек-пот» минулого сезону (принаймні за розмірами) ховався у кургані, що розташований на східній околиці села Новоолександрівка Дніпровського району.  Розкопки цієї степової піраміди стали чи не головною вітчизняною археологічною сенсацією.

Дослідження тривали у рамках закону «Про охорону культурної спадщини», за яким забудовник мусить профінансувати археологічні розкопки на будмайданчику.  Тут слід віддати належне як добросовісному забудовнику, так і відповідним охоронним службам. Пам’ятку, без головного болю та чималих витрат, цілком могли знищити, сплативши у підсумку символічний штраф (а то й безкарно). Така практика в Україні, на жаль, є типовою. Курган цілком могла спіткати сумна доля його меншого сусіда, якого у 2006 році усього за один день зрили важкою будівельною технікою.

Світлина: Дніпровська археологічна експедиція

Дослідження кургану розпочали у березні 2021 року силами Дніпровської археологічної експедиції Охоронної археологічної служби України НАН України під керівництвом кандидата історичних наук Дмитра Тесленка.

Станом на початок розкопок курган мав діаметр близько 50 м і висоту до 8 м. Як визначили вчені, загальна вага використаного для насипу ґрунту становила близько 400 т.

Світлина: Дніпровська археологічна експедиція

Під насипом археологи відшукали складений з 64-х велетенських гранітних брил кам'яний кромлех (коло) діаметром 18,5 м. Брили виявилися нівроку – кожна близько 2 м заввишки і вагою від 0,5 до 1,5 т. Як з’ясувалося, їх притягли від розташованих поруч Дніпрових порогів.

Світлина: Дніпровська археологічна експедиція

Журналісти одразу ж охрестили знахідку «Українським/Дніпровським Стоунхенджем». Що у корені неправильно та є яскравим зразком меншовартості на кшталт чисельних «Подільських-Тернопільських-Прикарпатських тощо Швейцарій» і, зауважимо, образливим для кромлеху, який постав задовго до того, як на світ з’явився його розкручений англійський мегалітичний «брат».

Як повідомив «Z» Дмитро Тесленко, вчені з’ясували, що первісний курган, створений одним із давніх кочових скотарських племен, був дещо меншим – мав близько 30 м у діаметрі і був лише 4 м заввишки.

Керівник експедиції Дмитро Тесленко

«За знахідками кераміки, кам’яних конструкцій та іншого нам майже одразу вдалося встановити вік початку зведення цього кургану, – повідомив науковець. – Як з’ясувалося, він сягає межі 4-3 тисячоліть до нашої ери, тобто понад 5 тисяч років тому».

У подальші часи курган неодноразово підсипали, бо його використовували різні племена та народи для чисельних підзахоронень. Загалом тут виявили 27 поховань. Основна їхня частина належить до бронзової доби. Їх залишили представники кочовиків-скотарів ямної та катакомбної культур. Виявили й поховання часів античності, у якому знайшли останки сарматського воїна зі списом та рештками тризни. Останнім тут поховали… голову місцевого колгоспу (1932 р.).

Найбільшою загадкою виявилося центральне поховання, з якого, власне, й почалася історія кургану. Попередньо його зарахували до квітянської/постмаріупольської культури скотарів мідного віку.

Що небіжчик, відносно молодий чоловік, був аж ніяк не простою людиною, яскраво засвідчує масштабність споруди, яку створювали вподовж значного часу. Здавалося би, що у потойбіччя його мав супроводжувати ще й багатий поховальний інвентар – посуд, зброя, прикраси тощо. Але поруч з кістяком виявили лише ритуальний хлібець, виготовлений із глини з домішками вохри. Дивно, бо у набагато менших похованнях тієї ж культури інвентар ширший та різноманітніший.

Центральне поховання та вохряний хлібець

Ким був цей чоловік, заради якого звели таку грандіозну могилу, але при цьому у вічну дорогу йому дали лише глиняну хлібину, сьогодні можна лиш гадати…  

Як лідер гурту «Пропала грамота» знайшов замок та… пропалу грамоту

Двічі усміхнулася фортуна і науковцям Кам’янець-Подільської експедиції ДП «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України, які досліджують Хмельниччину під керівництвом кандидата історичних наук Павла Нечитайла (багато хто знає його ще й як українського музиканта, лідера гурту «Пропала Грамота» та учасника дуету «Zapaska»).

Павло Нечитайло

Цього року підземні духи були більш ніж прихильні до подільських археологів. Першу і, без перебільшення, сенсаційну знахідку експедиція під проводом Павла Нечитайла зробила в містечку Городок, що над Смотричем. Археологам поталанило відкопати мури давно забутого замку, що вважався повністю знищеним ще від XVIII століття (його розібрали на каміння). З того часу навіть точне місце, де колись стояла твердиня, забулося, а її розташування зводилося до визначення «десь тут». Це «десь» коливалося в межах 300-400 метрів. Зокрема, на історико-архітектурному плані Городка, підготовленому кілька років тому київськими спеціалістами, приблизне розташування замку локалізувалось за добрих дві сотні метрів на північний захід від дійсного.

Фрагмент муру давно забутого замку

Варто зазначити, що дослідження в Городку є досить рідкісним для України випадком, коли розкопки з власної волі ініціювала та профінансувала місцева громада. Повномасштабний звіт про пригоди археологів над Смотричом читайте в публікації «Невідомий замок Городка».

Відкопаний замок хоча й став наймасштабнішою за розмірами знахідкою на Поділлі, але найунікальніше відкриття поталанило зробити по тому, як дослідники перебралися до містечка Полонне.

Як і у випадку з курганом, дослідження в Полонному здійснювали згідно із законом «Про охорону культурної спадщини». Тут знову потрібно віддати належне забудовнику і місцевій владі, бо у невеличких містечках зазвичай воліють домовитися «полюбовно», аби не витрачати чималі кошти на археологічні дослідження. Досить згадати, що навіть в «областному» Хмельницькому, за словами Павла Нечитайла, не зважаючи на активну забудову історичного ядра міста, археологів навіть не запрошують і дослідники мусять задовольнятися артефактами, підібраними в будівельних відвалах.

Розкоп у Полонному

Розкоп заклали в історичному центрі міста на території, що колись належала до місцевої фортеці. Археологам поталанило відкрити культурні шари, що належать як до усіх етапів розвитку міста, так і до набагато давніших часів.

Зокрема, з’ясувалося, що терени сучасного Полонного люди почали обживати принаймні від часів ранньої бронзової доби.

Археологи також знайшли досить багатий комплекс ліпної (тобто виготовленої без гончарного круга) кераміки, яку попередньо можна зарахувати до ранньослов'янського часу і датувати VII–VIII ст. н. е. Окрім того, в культурному шарі трапились кілька фрагментів посудин ранньоскіфського часу (сер. VII – пер. пол. VI ст. до н. е.). Вірогідно, скіфи на Хмельниччині були колись незле поширені. Таку ж кераміку дослідники розкопали і під час досліджень в Городку. 

Знайшли археологи й артефакти давньоруського Полонного. Зокрема уламки скляних давньоруських браслетів та фрагменти кераміки, що належать XII–XIII століття.

Люлька з незвичним декором

Одночасно з’ясувалося, що у XIV–XV століттях досліджувану ділянку використовували як цвинтар. Археологи відкрили рештки десятьох поховань.

Вартує виокремленої уваги поховання, у якому крім людських решток виявили скелет собаки. Подібне «людсько-собаче» поховання і приблизно того самого періоду (XIV ст.) розкопали на околицях Збаражу у 2016 році.

Поховання з собакою

Абсолютно очікувано виявили чимало артефактів, що належать до XVII–XVIII століть.

Біля слідів вогнища, яке дослідники зарахували до давньоруського часу, було зроблено одну з найсенсаційніших знахідок минулорічного археологічного сезону – свинцевий сувій, на якому прослідковувалися сліди якось напису.

Свинцева грамота – перша з таких в Україні

Свинцеві пластини як матеріал для цидулок активно використовували в античному світі. Папірус, не кажучи про пергамент, був дорогим та рідкісним. Записи на вкритих воскових дощечках – недовговічними. Свинцеві ж бляшки – доступними та багаторазовими (досить лише переплавити та розплющити молотком). В часи середньовіччя такі засоби комунікації вже були рідкістю.

Промальовка видимого напису

Свинцева грамота з Полонного – перший такий артефакт, знайдений на теренах України. Ще дві свинцеві грамоти давньоруських часів виявили лише у Новгороді. Вірогідно, грамоту теж збиралися переплавити, про що свідчить факт, що її знайшли біля вогнища.

На эту тему: «Чорні археологи» знищують скіфський курган на Миколаївщині

Атрибуцію та первинне розшифрування написів здійснив спеціаліст з давньоруських графіті, старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська» Тимур Бобровський. З огляду на стиль написання літер, він визначив, що артефакт датується в межах 1120–1160 років.

Прочитати, що писали наші предки у ХІІ ст., ми зможемо лише після того, як сувій розгорнуть реставратори. «Z» триматиме тему на контролі і наші читачі стануть одними з перших, хто про те дізнається.

З великою часткою ймовірності можна припустити, що це господарче послання про якусь покупку. На це вказує досить чітко написане слово «купивъ», чи, вірогідніше, – «купивъша».

Софія Київська

Хоча Софійський собор є суперзнаковим об’єктом від археологічних досліджень, на його території нічого такого не очікували. Чому так, пояснив «Z» виконавчий керівник розкопок старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська», кандидат історичних наук Тимур Бобровський: «Дослідження, здійснені довкола Софійського собору, супроводжували заміну поверхневого покриття довкола нього, що не передбачало значного втручання у культурний шар», – розповів нам науковець.

Тобто від початку це планувалося за схемою – робітники міняють асфальт і плитку, а вчені дивляться, чи де не визирне який черепок.

Тимур Бобровський в розкопі на теренах Софії

«Крім того, традиційно вважалося, що довкола собору все давно копане-перекопане, – продовжує свою думку пан Тимур. – Для нас наявність тут добре збережених культурних нашарувань ХІ-XVIII століть, стародавніх архітектурних залишків, археологічних об’єктів і пов’язаних з ними знахідок виявилася абсолютною несподіванкою».

Серед знахідок – артефакти, що належать до часів хрещення Русі та є старшими за сам Софійський собор. Зокрема, серед них відкритий археологом Віталієм Козюбою дуже цікавий комплекс підкурганного поховання кінця Х століття з інвентарем, що складався зі срібних скроневих кілець та каблучки, захалявного залізного ножа та двох кістяних орнаментованих ґудзиків азійського походження.

Комплекс із поховання та окремо ґудзик

Варто згадати й абсолютно цілий хрест енколпіон, що належить до першої половини ХІІІ століття (поталанило археологу В’ячеславу Гайдуку). Ці хрести-релікварії складаються з двох половинок, між якими зазвичай вкладали мощі якогось святого.

І хоча такі хрести були досить поширеними на теренах Давньої Русі, це перша знахідка абсолютно цілого енколпіону у садибі Софії Київської.

В’ячеслав Гайдук та його знахідка

Фрагмент візантійської стеатитової ікони ХІ-ХІІІ ст. теж приніс чимало радості дослідникам. Стеатит – мінерал, що отримав назву від грецького «стеатос», «стеар», що дослівно означає «сало». Цей різновид тальку отримав свою назву за характерну тактильну властивість – камінь настільки гладенький, що видається масним або мильним на дотик. Стеатит легко ріжеться та полірується, тому з нього часто виготовляли різні вироби. Який вигляд міг мати цілий образок, можна скласти уявлення з візантійської іконки Св. Івана Златоуста, що нині зберігається у Луврі.

Фрагмент з розкопок та іконка з Лувру

Знайшли археологи й чимало фрагментів тиньку з розписами та продряпаними графіті – написами, один з яких датований 1114 роком, та малюнками із зображеннями хрестів, образів святих, навіть тварин – коней і, як не дивно, гепардів.

Фрагменти тиньку з зображеннями коня та гепарда

Загальновідомо, що Софія Київська була центром давнього книжництва та освіти. Нагадаємо, Михайло Грушевський вважав, що в XI столітті при Святій Софії діяла протоакадемія – науково-інтелектуальний центр України-Руси на зразок академії Карла Великого в Західній Європі IX ст. Тут також зберігалася знаменита бібліотека Ярослава Мудрого. Як свідчення цього археологи знайшли близько десятка бронзових книжкових застібок ХІ-ХІІІ ст. Одна з таких застібок була виготовлена з чистого срібла, що, ймовірно, свідчить про надзвичайну цінність манускрипта, який вона скріплювала.

Срібна застібка

Варто згадати й три свинцеві вислі актові печатки.

Якщо власники двох із них поки що не визначені, то з третьою дослідникам вдалося розібратися. Вона досить велика. За стилістикою зображень та палеографією супровідних написів її можна датувати у межах другої половини ХІ – першої половини ХІІ ст. На одному боці печатки – зображення Божої Матері Епіскепсис (Знамення) з відповідними грецькими ініціалами. На іншому боці – зображення святого преподобного Даниїла Стиліта (Стовпника). Це зображення є дуже рідкісним у давньоруській та візантійській сфрагистиці, оскільки досі було зафіксоване лише на печатці ХІІІ ст. з Меджибожу, яку гіпотетично атрибутують князю Данилу Галицькому. Як вважає Тимур Бобровський, софійська печатка, найімовірніше, належала Юріївському єпископу Даниїлу. Вчений також розповів, чим цей історичний персонаж цікавий. 

Печатка, ймовірно, єпископа

Вважається, що Даниїл народився у другій половині ХІ століття на теренах сучасної Чернігівщини, де й прийняв чернецький постриг. Вже на початку ХІІ століття у сані ігумена він здійснив кількарічну подорож до Константинополя, а також до Єрусалиму, де він мав спілкування з царем Болдуїном та, отримавши його протекцію, досяг навіть монастиря Мар-Саба (святого Сави) у глибинах Іудейської пустелі. Після повернення на батьківщину створив дивовижний опис своєї мандрівки, відомий як «Ходіння Даниїла ігумена Руської землі».

Цей твір і дотепер вважають в усьому світі одним з ключових джерел з середньовічної топографії святинь християнського Сходу. Близько 1113-1114 року ігумен Даниїл був висвячений на єпископа міста Юр'єва (сучасна Біла Церква), у 1115 році його згадано у літописі як одного з присутніх на урочистому перенесенні мощів святих Бориса та Гліба до нової усипальні у Вишгородському храмі. Приблизно у той самий час він написав проникливе та милосердне Послання до великого князя Володимира Мономаха стосовно «винних у гріхах». Йому приписують також низку інших творів давньої літератури. Помер ігумен-єпископ Даниїл у 1121-1122 році, ймовірно, у своїй єпархії, де і був похований.

Тепер про «золотіще», яке, на хворобливу думку чорних копачів, археологи знаходять мішками, але ховають у бездонних кишенях, демонструючи по тому посполитим «якісь черепки».

Золота бляшка

Отже, знайшлося й золото – кілька накладних бляшок з тисненим орнаментом ХІІ-ХІІІ ст., а також дуже цікава деталь якогось масивного виробу, прикрашеного різнокольоровою перегородчастою емаллю (поталанило археологу Олександрові Ганшину).

Від початку історики не знали, що собою являє ота красива золота штукенція. Зрозуміло було лише, що то є фрагмент чогось. Але чого?

Фрагмент німба і аналогічна ікона святого архангела Михаїла в скарбниці венеційського собору Сан-Марко

Загадку було розгадано. Про це Тимур Бобровський повідомив на своїй сторінці в мережі Facebook: «Знахідка є накладною деталлю великої золотоемалевої ікони, виготовленої близько ХІ століття в майстерні, що працювала при дворі візантійського імператора в Константинополі, – написав вчений. – Аналогічних ікон у світі збереглися одиниці, зокрема ікона святого архангела Михаїла в скарбниці венеційського собору Сан-Марко.

Зверніть увагу на німб архангела, він складається з кількох поєднаних накладок, прикрашених перегородчастими емалями. Саме таку накладку від німба тепер маємо і ми в Києві».

Спеціально для «Z» пан Тимур акцентував, що ця знахідка дає підстави стверджувати, що в ХІ-ХІІІ століттях у скарбниці Софії Київської зберігалася принаймні одна з великих золотоемалевих ікон, ймовірно, подарована київському митрополиту кимось з правителів Візантійської імперії.

Назагал, дослідженням Софії варто присвятити окрему велику публікацію, бо тут розказано лише про дещицю знахідок.

Попри те, головним і абсолютно неочікуваним відкриттям стало аж ніяк не візантійське золото і не печатки з енколпіонами. Як повідомив «Z» Тимур Бобровський: «Наше найграндіозніше відкриття цього року – залишки раніше невідомого вівтаря ХІ століття у північно-східному куті Софії Київської».

Підвалини, які змінили уявлення про головний храм України і викликали чимало запитань

Вівтар розташовувався в окремій апсиді – просторі, утвореному округлим виступом східної стіни північної галереї собору. Від цієї апсиди, яку було зведено разом з основною будівлею собору у першій половині ХІ століття, нині збереглися лише фундаменти та залишки мурування стіни.

Як зауважив Тимур Бобровський: «За своїми розмірами знайдена апсида практично не поступалася головному (центральному ) вівтарю собору. До того ж, як і головний вівтар, вона була оснащена так званим синтроном – двосхідцевою лавою для митрополита і єпископів – ознакою кафедрального храму. Навіщо в одному соборі були споруджені два вівтарі з синтронами (центральний та бічний), поки що лишається загадкою. Подібних випадків архітектура Давньої Русі та Візантії не знає».

В цілому, ця знахідка суттєво змінює уявлення не лише про особливості літургійних відправ у Софії Київській ХІ-ХІІІ століть, а й про її початковий зовнішній вигляд, що є надзвичайно важливим для розуміння розвитку монументальної архітектури всієї християнської ойкумени середньовічної доби. Дослідження цієї знахідки планують продовжити наступного року, а самі залишки апсиди у подальшому передбачено музеєфікувати.

Наголосимо, що це лише три приклади роботи українських археологів у 2021 році. Насправді цікавих знахідок та відкриттів значно більше. От хоча б дослідження поселення вельбарської культури у селі Карів, що у Червоноградському районі на Львівщині, де археологи знайшли артефакти часів Римської імперії, про які кілька днів тому повідомляв «Z». «Археологічна Фортуна» порадувала дослідників – вони віднайшли два дивовижної краси скляних кубки роботи римських майстрів.

Кубки з поселення біля села Карів (фото: Володимир Сидорович)

Археологам-античникам, які досліджують стародавню Ольвію, минулого року взагалі довелося розслідувати злочин, якому два тисячоліття. Зокрема, дослідники виявили поховання, вірогідно, якогось багатого сармата, який жив серед ольвіополітів та помер десь у I ст. нової ери. Але хоч якихось людських решток у похованні не було. За дрібними деталями, які залишили по собі давні злочинці, археологи зуміли відтворити обставини блюзнірства, що трапилося на світанку нашої ери.

На эту тему: В Киеве археологи откопали артефакты и строения времен Киевской Руси

Гробокопачі розграбували склеп майже одразу після похорону. Вони винесли все начиння, а заодно і небіжчика, вірогідно, спокусившись його дорогим вбранням.

На Буковині археологи вже другий рік поспіль розкопують унікальне поселення, де, вірогідно, оселилися втікачі з Римської імперії. Принаймні там маємо сліди широкого ремісничого виробництва за римськими технологіями, що не властиве для варварських поселень прикордоння, – римляни дуже неохоче ділилися своїми виробничими секретами.

Тут примусимо себе поставити крапку, бо обсяг цієї публікації вже плавно переходить в книжковий.

 

Використані світлини автора, а також із facebook-сторінки Tymur Bobrovskyy, фото (Полонне) з коптера: Віталій Головня та з архіву експедиції.

Дмитро Полюхович,  опубліковано у виданні Збруч


На цю тему:

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Новини

Важливо

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]