Непрості питання про війну в Україні – і відповіді на них від американського аналітика

Версия для печати

Американський аналітик зі значним досвідом та військовою освітою дуже спокійно, та не без почуття гумору, інформує, шо по русні…

Стаття Еріка Белоу підсумовує його відповіді на питання стосовно війни в Україні, які йому ставили від початку вторгнення на одному з віртуальних форумів.

ВСТУП

Невдовзі після того, як я розпочав писати про російсько-українську війну, мій друг звернувся до мене із проханням опублікувати на його сайті www.realcavsfans.com гостьовий допис у політичному розділі. Авжеж, я сказав “так”. Один із його дописів був присвячений питанням і відповідям, тож нижче я наводжу деякі напрочуд вдумливі та бентежні питання про поточний конфлікт в Україні. Маю надію, що відповіді (хоча деякі з них звучатимуть “я не знаю”) будуть для вас корисними та інформативними.

Слід також зауважити, що я отримую інформацію про конфлікт лише з відкритих джерел, однак мої роздуми про цю війну засновані на багаторічному досвіді з аналізу конфліктів.

Примітка: я дозволив собі довільно упорядкувати питання задля зручного формування наративу та потоку думок. Хоча все це питання, які мені дійсно ставили, вони не обов’язково з’являтимуться у тому ж самому порядку.

Читайте також: Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка

ПОЛІТИЧНА ПІДТРИМКА ПУТІНА

Російські олігархи підтримують путіна у цій війні, чи він несповна розуму?

Почнімо з кінця: путін – не псих, і я так само не вірю у його смертельну хворобу. Він діє цілком у руслі свого понад-двадцятирічного правління на посадах президента і прем’єр-міністра. Згадайте: свої перші кроки в бік геноциду народів він зробив у Чечні у 1997 р. Приблизно раз на 6-8 років він робить щось для зміцнення власного рейтингу та щоби закріпити внутрішньополітичну підтримку свого правління.

Невдовзі після розпаду СРСР, путін завершив кар’єру агента КДБ та пішов у політику, ставши членом партії “єдіная росія” (читаймо “росія понад усе”). На усій політичній кар’єрі путіна позначилися два фактори: його невдоволення провалом СРСР, а також бажання відновити імперську славу росії. Я б коротко описав його поведінку словом “царист”.

Відтак, питання полягає скоріше не в тому, чи має путін підтримку олігархів, а, навпаки, чи мають олігархи його підтримку! Пам’ятайте: слово “цар” – це русифікована версія слова “цезар” [лат. правитель – перекл.], тож олігархи віддають “путіну путінове”.

Я знаю, що часто подейкують, що єдиний спосіб справді “вистудити” цей конфлікт – це скинути путіна. На вашу думку, ймовірність такого розвитку подій зараз більша, ніж до вторгнення? Чи залізний кулак, у якому кремль/путін тримає інформаційний простір [у росії – перекл.] не дає сценаріям такого штибу набрати обертів?

Відповідати на це питання треба, розуміючи, що путін не є президентом західного штибу – він радше абсолютний монарх. Його кар’єра абсолютного монарха розпочалася у колах російської розвідки й свою політичну підтримку він здобув теж коштом зв’язків у розвідці.

Міць путіна не залежить від олігархів – вона походить від поліцейського режиму, який він збудував, щоб тримати своїх політичних супротивників на олівці чи закритими у таборах.

З огляду на це все, ймовірність того, що путіна скинуть, – нищівно мала.

Це, звісно, лише гіпотетичний сценарій, але раптом усе дійде до того, що путіна таки скинуть. Чи вірите ви, що в росії справді можливі радикальні зміни? Чи на зміну путіну прийде інша подібна до нього політична фігура?

Ой людоньки… це – чудове питання, адже воно цілить прямісінько в серце російського політичного устрою останніх тридцяти років.

Росіяни – неймовірно гордовитий народ, і настрої їхні – на одній хвилі із їхньою-таки історією. Москва завжди стояла на перехресті між Сходом і Заходом – через що багато разів на них нападали – як зі сходу, так і з заходу. Російська політична ідентичність, історія та стратегія обертається довкола єдиної ідеї підтримки буферних зон між москвою та потенційними загарбниками. Книга Тіма Маршала “В’язні географії” [ориг. Prisoners of Geography – перекл.] напрочуд добре розтлумачує російську геополітичну параною.

У російському розумінні Радянський Союз став політичним цапом-відбувайлом через минулі гріхи. Оскільки політична теорія комунізму була німецьким винаходом, росіяни не можуть нести відповідальність за вади системи, яку створили не росіяни. Ця ідея так само стосується і Голодомору в Україні 30-х років. У ньому винні совєти із грузином (Сталіним) на чолі, тож цілком очевидно, що росію не можна за це притягнути до відповідальності. За іронією, перемогу над нацистами у 1945-му вони цілком вважають своїм досягненням.

Попри те, що нацистське вторгнення було чи не найболючішим у російській історії, вони чітко розділяють нацистську навалу 1942-го [рік згідно з текстом оригіналу – перекл.] і останні інтервенції, зчинені Заходом. Розширення НАТО до меж Польщі та балтійських держав притисло росії дуже болючий нерв і росіяни почали сприймати це як “м’яке” вторгнення на території, які вони зазвичай вважають своїм обійстям. Уявіть собі, що росія раптом вирішила розташувати ядерні ракети на Кубі… [власне, в 1963-му вони так і зробили – ред.]

У цілому, в американців немає такої географічної чутливості, бо ми захищені двома океанами та дружніми сусідами. Як Сполучені Штати діють згідно Доктрини Монро, так і росія завжди прагнула убезпечити себе шляхом контролю над сусідами – а тепер вони безповоротно втрачають цей контроль.

Така от довга відповідь на коротке питання… Якби путін втратив владу через дуже малоймовірний переворот, його наступник не був би кращим.

Нова російська політична теорія, що лежить в основі дій партії “єдіная росія”, не сприймає комунізм, фашизм та лібералізм і сприяє посиленню національної ідентичності довкола сильного правителя, який посідає центральне місце у політичному житті. Відмінність полягає у тому, що ця теорія є виключно російською (але наче вірус поширюється на політику США та Європи).

У найближчій перспективі узурпатор імовірно шукатиме встановлення миру, який якщо і не буде відповідати російським інтересам, то принаймні їм не шкодитиме. Загалом, узурпатору та цілому його народу потрібен серйозний самоаналіз, бо без належного самозаглиблення його спіткає доля всіх російських царів та комісарів – він прагнутиме домінування над сусідами задля убезпечення москви та її ближніх рубежів.

Читайте також: Левобережная Киевщина: «азовцы», засады, бои с русскими орками

НАЙКРАШИЙ СЦЕНАРІЙ ДЛЯ РОСІЇ

Перш ніж я перейду до цієї частину, хочу зазначити, що такі самі питання я ставив офіцерам розвідки, тож мої роздуми значною мірою ґрунтуються на їхніх відповідях, які сформували мій хід думок.

Яким є найкращий сценарій для росії у підсумку цього конфлікту?

Найкращий сценарій для росії змінюється щоденно. Вісім тижнів тому вони вважали, що це – повна окупація України зі встановленням лялькового уряду. Зараз… їм було б непогано втримати ті здобутки, які вони отримали у Криму, Луганську та Донецьку.

Президент Зеленський продемонстрував бажання зголоситися на постійний нейтралітет (тобто повну відмову від вступу до НАТО) і поки, здається, українські та російські перемовники не погодили більш нічого. Також перемовини ускладнюються, бо росіяни отруїли українську делегацію [була така інформація після Стамбулу – ред.].

Наразі, якщо росіянам вдасться захопити Маріуполь та закріпитися там, то вони встановлять наземний коридор між Росією та Кримом. Можливо, після цього вони спробують припинити насильство та закріпити свої успіхи.

Яка ймовірність розгрому України через поточну агресію?

На початку війни я вважав, що Україна зможе витримати вагу Ведмедя десь один-два тижні. Я особисто переоцінив російську армію та істотно недооцінив українські сили.

Сухі факти: Україна, попри всі прогнози, відновила контроль над захопленою територією довкола столиці, атакувала військові об’єкти на території росії (!!!) та контратакує підрозділи рф на сході та біля Херсона.

Україна посилила свою боєздатність – коштом ядра її постраждалої у боях, але дуже вмотивованої професійної армії, резервів, ветеранських бригад (підрозділів тероборони) та добровольчих формувань. У той же час російська боєздатність невпинно деградує.

Звісно, лишаєтся можливість, що росіяни здійснять нову успішну атаку з метою оволодіння тими територіями, які вони залишили після раннього етапу їхньої “спеціальної військової операції”. Однак, вони втратили ефект несподіванки, десятки тисяч солдатів, тисячі танків і бронетехніки та довели свою повну неспроможність провадити комбіновані військові операції.

Якщо росія хоче закріпити свої надбання, їм треба буквально закопатися у ті території, які вони хочуть лишити (вони намагалися це зробити у Києві та Сумах), забезпечити собі сухопутний коридор до Криму і тиснути на припинення війни шляхом перемовин.

Як грузинський уряд зараз ставиться до росії та України?

Із напруженням. Поза сумнівом, грузини симпатизують Україні. У 2014 році під час російського вторгнення до Криму та Донбасу виринули примари російського нападу на Абхазію та Південну Осетію в 2008 році.

Грузинська армія, попри неймовірну боєздатність, як для свого розміру, банально лишається дуже малою, тож не має таких можливостей для протистояння росіянам, як Україна.

Тому, хоч вони і симпатизують Україні, та все ж залягли на дно. Грузини не хочуть привертати до себе багато уваги чи ризикувати, тим що їх може повністю проковтнути Російський Ведмідь.

Якщо Україну виб’ють з Донбасу, чи стануть інші малі сусіди на кшталт Естонії, Латвії та Литви більше рахуватися із путінським режимом?

Ні. Після вторгнення в Україну у 2014-му році НАТО прозріло і балтійські держави швидко зметикували, що їхні голови можуть полетіти з плахи слідом. Тому НАТО розробило ініціативу, що отримала назву «Розширена передова присутність». 

У кожній з балтійських держав, а також у Польщі, тепер розташовані багатонаціональні підрозділи, що відіграють роль стримуючої сили для росії. Вони мають на меті надіслати сигнал, що ці країни, які росія історично вважала своєю буферною зоною, тепер входять до складу НАТО.

Балтійські народи та поляки не мають жодних теплих почуттів до сусідів з росії – і не терпітимуть ігри путіна у “зелених чоловічків”, які зчинили ґвалт на Донбасі та у Криму.

Читайте також: Чого потребує українська армія для того, щоб ефективніше знищувати окупантів

НАЙГІРШИЙ СЦЕНАРІЙ ДЛЯ РОСІЇ

Який сценарій для росії є найгіршим за підсумками цього конфлікту?

Схоже, ми насправді стаємо свідками його розгортання.

Російська армія розлітається на друзки; флот втрачає невідновлювані бойові кораблі; абсолютно некомпетентні повітряні сили; наелектризований Захід, що переозброюється; економіка у вільному падінні; а ще дуже імовірно, що Фінляндія та Швеція впадуть в обійми НАТО.

Навіть якби їм вдалося “виграти” шляхом перемовин, то й це було б прямою ілюстрацією фразеологізму “Піррова перемога” [сумнівна перемога з великими втратами – ред.]. Але ще гіршим результатом стала би втрата усього, що росія отримала з 2014 року, тобто повне відновлення територіальної цілісності України.

Якщо Швеція та Фінландія увійдуть до НАТО, чи призведе сам цей факт до суттєвої ескалації конфлікту?

Знаємо, що путін уже погрожував застосуванням ядерної зброї у такому випадку. Як ми вже обговорювали, таке розширення НАТО поставило б під серйозну загрозу бажання росії контролювати своїх сусідів (я про це вже згадував у моїх щотижневих оглядах [доступні у блозі автора на Medium – перекл.]).

Складно сказати, чи путін просто блефує, чи він дійсно збирається натиснути на червону кнопку. Я припускаю, що він ставить на “слабкість” Заходу і досі намагається у притаманній “пацанській” манері впливати на список країн у складі НАТО. Якби він пішов на подальшу ескалацію, на нього б чекав повний крах… але у такому випадку ймовірність використання ядерної зброї була б доволі висока, тож ми б усі програли в підсумку.

Які довгострокові наслідки чекають на російські збройні сили після цього конфлікту? І чи їхня сфера впливу зазнає серйозного удару після того, як вони виказали свою неефективність проти України із порівняно меншими збройними силами?

Про це я також детально писав у моєму останньому аналізі подій минулого тижня [звіт за 11-17 квітня, з’явився в перекладі 19.04 – ред.]. Але якщо коротко, у росії можуть піти десятиліття на те, щоб відновити втрати.

Через санкції росія повністю втратила здатність виробляти та ремонтувати свою бронетехніку, а потужності з виробництва великих військових кораблів вона втратила ще після розпаду СРСР.

З одного боку, росіяни стрімко втрачають можливість тероризувати своїх сусідів конвенційним озброєнням. З іншого – через це вони тепер будуть більш схильні до погроз використати ядерний потенціал для досягнення своїх цілей. В наступні кілька десятиліть їхня поведінка може стати схожою на те, як поводить себе, брязкаючи зброєю, Північна Корея.

Якої форми має набути агресія, щоб НАТО чи інші уряди почали активно підтримувати Україну?

У 5-й статті колективного договору НАТО йдеться про те, що “напад на одного союзника прирівнюється до нападу на весь альянс”. Коли НАТО писало ці статті, “нападом” переважно вважалися атаки із використанням конвенційної зброї, а тоді вже ядерної. Визначити атаки іншого штибу (економічної, кібер-, космічної тощо) – досить важко, і з цим альянс бореться принаймні з 2014 р.

Найшвидше НАТО безпосередньо втрутиться у конфлікт, якщо росія загрожуватиме території чи суверенітету будь-якого члена НАТО.

Поза тим умови для прямого втручання НАТО менш зрозумілі. Хоча Україна та Грузія беруть участь в ініціативі Партнерство заради миру, обидві країни зазнали нападу з боку росії, але реакція НАТО була дуже стриманою.

Інший фактор, через який НАТО не вступає до конфлікту безпосередньо, хоч дії Росії їх на це провокують, бо таке втручання безпосередньо підживило б путінські наративи. Від самого початку путін намагається виставити війну проти України як війну проти підтримуваних НАТО “укронацистів”. Якби НАТО вступило до конфлікту, це б дало поштовх пропагандистській кампанії путіна.

Наразі, холодна і важка правда полягає у тому, що для НАТО зараз краще не вступати у конфлікт із росією напряму, але продовжувати постачати зброю Україні.

НАЙІМОВІРНІШИЙ РЕЗУЛЬТАТ КОНФЛІКТУ

Який найімовірніший сценарій завершення конфлікту для усіх сторін?

Ми вже доволі непогано обговорили спектр імовірних результатів конфлікту – від перемовин, в підсумку яких росія утримає якусь частину українських територій, і до повного відкату росії до своїх кордонів чи ескалації із НАТО.

Більш вірогідним результатом наразі видається витіснення українцями російських військ до меж 2014-го року, за виключенням Маріуполя. Росіяни готувалися до оборони від наступу України [вздовж меж ОРДЛО – перекл.] впродовж 8 років, тож є ймовірність, що ми станемо свідками сучасної траншейної війни.

Однак, росія так само може недооцінювати рішучість українців щодо відновлення територіальної цілісності й не вести відповідні приготування. Командування рф уже продемонструвало свою затьмарену пихою нездатність до ретельного планування та компетентної реалізації тактичних дій. З урахуванням останніх поставок важкого озброєння країнами НАТО, Україна має шанси на відновлення контролю над частиною чи усіма своїми територіями, попри пирхання та борсання росії.

Чи мають українці усе необхідне для боротьби у наступному етапі війни? Чи можуть їхні постійні заклики до постачання зброї/ППО/літаків вказувати, що їхній ворог має перевагу? [статтю опубліковано 18 квітня, до широкого медійного розголосу про початок “другого етапу” війни – перекл.]

На початку війни, українська армія була десь в 4 рази меншою за російську, та десь удвічі меншою за сили, які росія підготувала для операції. Тепер українські збройні сили рівні чи навіть переважають за чисельністю сили росіян. А завдяки метикуватим українським фермерам та їхнім тракторам, в України зараз, насправді, більше танків, ніж на початку війни!

Та все ж, бойові втрати є й не так багато країн можуть наштампувати техніку на зміну втраченій українській. Україна мусить імпортувати нове озброєння, а також замінювати альтернативними засобами ті пошкоджені у бою системи, які вони не можуть відновити. Крім того, їм необхідні поставки боєприпасів.

Більшість країн, включно із росією та Україною, не мають великих запасів боєкомплекту та іншої амуніції, тож тривалі конфлікти швидко виснажуватимуть такі запаси.

Заклики президента Зеленського до постачання зброї та боєприпасів мають дві причини – це потреба і перевага. Йому потрібні засоби, щоб продовжувати бій, і він знає, що росія – у відчайдушному становищі.

У певний момент, війна на виснаження зведеться до двох фундаментальних показників: промислового потенціалу та людського ресурсу. З огляду на мобілізоване населення та потік іноземних бійців, справи із людським ресурсом в України йдуть непогано. Напротивагу, росія має труднощі з мобілізацією. Промислова база росії – також скалічена. Матеріальна допомога із Китаю зараз, у кращому випадку, ускладнена (у першу чергу для Китаю, через політичні та географічні чинники). Україна ж, може підтримувати свої матеріальні потреби, покладаючись на промисловий потенціал Заходу.

Яку кількість боєздатних БТГр має Україна, та як ви оцінюєте потенціал партизанського руху під час моделювання боїв?

Бойовий потенціал України та росії наразі достеменно невідомий, але є чувачки, які роблять цілком непогану аналітику. До прикладу, от два джерела інформації, за якими стежу: “Jomini of the West” у Твітері [ https://twitter.com/JominiW – перекл.], та Інститут з вивчення війни [Institute for the Study of War : https://www.understandingwar.org/ ; ми будемо намагатися охопити й ці експертні платформи – ред.].

Як ми вже побачили на ранніх етапах війни, кількість БТГр – не така важлива, як їхня результативність. Попри чисельну та вогневу перевагу росіян на початку війни, українські підрозділи виявилися кмітливішими за опонентів майже в усіх зіткненнях.

“Моделювання” цього конфлікту різні люди трактують по-різному. Але якщо розглядати “модель” з точки зору теорії, в узагальненому розумінні розвитку бойових дій, а не як вужче поняття, пов’язане із застосуванням комп’ютерних симуляцій, то складно врахувати [російську] загальну некомпетентність та мораль на рівні плінтуса. В теорії більшість комп’ютерних моделей прогнозували швидку перемогу росії.

Варто ще зважати, що і росія, і Україна застосовували парамілітарні ополчення від початку конфлікту у 2014-му році. Деякі підрозділи на кшталт батальйону “Азов” – так само компетентні, як і регулярні війська, хоч у них може і не бути доступу до важкого озброєння. Поступово, із розвитком конфлікту, Україна також залучала до бою дедлалі більше партизанських формувань – і то доволі вдало.

Так відбувається тому, що, по-перше, будь-яке ополчення/нерегулярне військове формування діє узгоджено із українською армією та виконує накази українського командування, що займається відповідною ділянкою фронту. По-друге, Україна не роздає зброю усім без розбору. Добровольці повинні пройти певне навчання, якщо вони не мають бойового досвіду (який мають, наприклад, українські ветеранські підрозділи чи підрозділи, що складаються з іноземних ветеранів бойових дій).

Українці не використовують такі підрозділи [без досвіду] у боях проти росіян на відкритій місцевості. Їх переважно застосовують як легку піхоту в міському просторі.

Чим наступний етап боїв на східному фронті відрізнятиметься від того, що ми вже бачили? І чому?

Україна зараз переходить до атак та відновлює контроль над територіями. Їм доведеться переформатувати та переозброїти регулярні підрозділи для виконання відповідних задач (а отже, їм необхідне важке озброєння та авіація). Нерегулярні формування перемкнуться на здійснення рейдів, засідок та залякувальних нападів на російські логістичні підрозділи та командні пости.

Проблема в тому, що Україні тепер доведеться захоплювати свої міста, які вже постраждали від війни. Наступ у міських умовах – дуже повільний та кривавий. Якщо Україна діятиме розумно, вона лишатиме російські сили в оточенні у містах та виснажуватиме їх. Головною проблемою у цій ситуації буде перехресний вогонь, під який можуть потрапити українські цивільні, незалежно від обраної українцями тактики.

І тут ми стикаємося із ризиком ескалації… адже росія вважає Україну складовою своєї буферної зони, а утримання цих територій – життєво важливою необхідністю задля гарантування своєї безпеки. Що далі зменшуватиметься здатність росії до ведення конвенційної війни, то більшим буде ризик використання хімічної чи ядерної зброї.

ЩО ДАЛІ

Які дії з боку Заходу Ви б хотіли побачити на цьому етапі? Газове/нафтове ембарго? Важче озброєння? Війська НАТО?

Західні санкції вже мають неабиякий вплив на здатність росії до забезпечення своєї армії – і це щойно на третьому місяці війни. Далі, хоч Європа ще й не перервала закупівлі російської нафти, її продажі різко впали. Тож на кінець цього року Європа вже матиме нові джерела постачання нафти. Звісно, росія знайде інших покупців – Індію, приміром – але путін втратить економічні важелі впливу на європейську політику, якими він довго користався.

НАТО продовжує засипати Україну зброєю. Тепер вони вже постачають радянську та західну броню часів Холодної війни, а також буксовану артилерію. Країни, що входили до Варшавського договору, наповнюючи Україну своєю зброєю, рівночасно, здобувають можливість оновити власні армії новими американськими, французькими та німецькими системами; якщо Швеція вступить до НАТО, альянс отримає доступ до ще більшого спектру чудового обладнання.

Насправді, підхід, який НАТО обрало для реакції на дурість путіна, спрацьовує. Для розгрому путіна безпосереднє залучення альянсу не буде потрібне. Він і сам добре порається.

Хоч як кепсько для українців те, що війна проти росії ведеться їхніми руками (адже ми бачимо масштаби катастрофи), але так принаймні вдасться утримати воєнні дії від поширення на всю територію Європи. Тому США та НАТО будуть винні Україні після завершення війни та муситимуть допомогти їй із відбудовою.

Яких визначних сигналів/подій Ви очікуєте упродовж дальшого розвитку війни?

Наразі нам слід приглядатися до бойових дій на землі, а також до прогресу Фінляндії та Швеції щодо вступу до НАТО. Також, варто стежити за підтримкою росії з боку Китаю.

Зараз, по-перше, ані росія, ані Україна не налаштовані на перемовини: обидві сторони все ще впевнені, що можуть перемогти. Україна має переваги, адже військова міць ЗСУ продовжує зростати й українці мають майже повноцінну матеріальну допомогу з боку Заходу.

По-друге, вступ Швеції та Фінляндії до НАТО назавжди змінить баланс сил у Європі на користь НАТО. Це призведе до певної відповіді з боку росії, але не обов’язково вона полягатиме у використанні ядерного озброєння. Якби ви попросили мене зробити ставку, я б припустив, що на відплату росія (знову) здійснить кібератаки на економічну інфраструктуру США та інших західних країн. Результати такої агресії, ймовірно, стануть визначальними для європейської політики до кінця цього століття, а може й відгукуватимуться болючими споминами в ще довшій перспективі.

По-третє, Китай. На боці України стоїть колективний Захід. У росії (типу) є Китай. Через підтримку росії Китай стоїть на роздоріжжі, адже путін тепер – іще одна скалка в західній та американській дупах і заважає їм так само як Північна Корея тим-таки США, Південній Кореї та Японії. Однак, надто активна підтримка росії (включно із постачанням зброї) призведе до серйозних економічних наслідків для Китаю, якими він зараз, мабуть, не волів би перейматися. Попри те, що Китай досі є наддержавою, він економічно зав’язаний на США та Захід, тож до певної міри Сі та КПК мусять поводитися чемно. Якщо росія не впорається із матеріальними втратами – а для цього є всі підстави – то цілком можливо вона програє цю війну впродовж року.

Мені було дуже приємно дати відповіді на ці чудові та непрості питання. Сподіваюся, з їхньою допомогою, ви розумітимете цей конфлікт трохи краще.

—

Ерік Белоу – військовий аналітик. Випускник Військової академії США, вивчав оперативний і системний аналіз. Протягом 9 років служив на різних офіцерських посадах у сухопутних військах.

Оригынал: Challenging Questions about the War in Ukraine: A Q&A

—

Переклад: Anton Shygimaga

Редакція: Ростислав Семків

Опубліковано в телеграм-каналі "Аналітика: переклади і першоджерела" 

В тему: 

• Що це таке ленд-ліз для України і чи допоможе це перемогти Росію
• Что не так с планами армии путина окружить ВСУ на Донбассе и одновременно наступать на юге
• 4 аномалии в потерях российских захватчиков
• Уроки истории: почему поставки Украине тяжелого вооружения не означает, что НАТО сторона конфликта
• Два месяца войны и четыре победы Украины
• Якою буде головна битва між Україною та росією? 
• Оргия русского садизма на территории Украины
• Воєнні злочини і вбивства мирних мешканців. Як домовий чат фіксував звірства в Бучі
• "Порізав обличчя і ґвалтував". Російські нелюди та їх звірства, які неможливо осягнути
• Нелюдські злочини сучасних московитів кличуть про кару
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає