Попрощаймося з миром. Війна з Росією – це всерйоз і надовго

|
Версия для печатиВерсия для печати
 Фото Мирослава Пархомика

Українцям потрібно попрощатися з ілюзіями швидкого миру й усвідомити: війна з Росією – це всерйоз і надовго. Її завершення залежить не від нас, а від агресора. Замість марних сподівань ліпше брати приклад з Ізраїлю – держави, яка перебуває у стані війни від початку свого існування.

І не тільки перемагає, а й успішно розвивається, зазначає  ZAXID.NET.

Спокуса миром

Усі соціологічні дослідження після початку російської агресії у 2014-му демонструють схожу картину: питання війни і досягнення миру входить до переліку основних проблем, які найбільше турбують українців. Близько половини респондентів називає війну на Донбасі головним викликом для держави. Прагнути миру і закінчення війни – природно. На жаль, значна частина суспільства забуває: ключі до миру перебувають не в руках України. Ціною ж миру, яку агресор може виставити Україні, стане втрата незалежності і перетворення на колонію Москви.

На цю тему: «Российскую империю зла» Путин и Кирилл не видят без Украины – Эпифаний

Але не тільки народ живе в полоні марних ілюзій. Українські політичні діячі також оцінюють ситуацію необ’єктивно і грішать з прогнозуванням майбутнього. Або просто кажуть те, що хотіла б почути більшість виборців, спокушаючи їх обіцянками миру.

«Використаю повною мірою весь свій дипломатичний хист та політичний досвід, щоб забезпечити деескалацію конфлікту, уникнути війни та зберегти мир», – обіцяв Петро Порошенко у президентській передвиборчій програмі. Ці слова були сказані в той час, коли Росія вже анексувала Крим, активно вживала заходи з дестабілізації ситуації в кількох областях України, а на Донбас проникли озброєні бойовики. Не потрібно бути видатним політиком, щоб не розуміти: війна вже розпочалася і триває. Та називати речі своїми іменами не є сильною рисою українського політикуму.

Наступного дня після переможних для нього виборів президента Петро Порошенко проголосив свою сумнозвісну фразу про те, що «АТО має тривати кілька годин, а не кілька місяців». У 2018 році він, щоправда, вибачився за свій невдалий прогноз-обіцянку. Але кому від того легше? Навіть в інавгураційній промові п’ятого президента 7 червня 2014 року чітко простежується намагання уникати страшного, але правдивого слова «війна».

«Я як президент приїду до вас із миром і планом децентралізації влади, з гарантією вільного використання у вашому регіоні російської мови, з твердим наміром не ділити українців на правильних і неправильних, з поважним ставленням до специфіки регіону, до права місцевих громад на історичну пам'ять, пантеони героїв та до релігійних традицій», – сказав тоді Порошенко, звертаючись до жителів Сходу. Виглядає так, що мешканців Донбасу Порошенко також спробував спокусити миром. Як показала історія, його старання так і не були оцінені.

Після цього було багато трагічних та героїчних подій. Підписувалися численні перемир’я, відбувалися зустрічі зі світовими лідерами, укладалися Мінські домовленості. Проводилися консультації та дипломатичні переговори. Але мир так і не настав.

Новий президент Володимир Зеленський також починав з обіцянок домогтися миру. У його передвиборчій програмі питання миру звучало так: «Ми маємо вибороти мир для України».

Під час виборчої кампанії Зеленський озвучив наївно-простодушну думку про те, що для досягнення миру потрібно просто перестати стріляти. «Якщо у нас є хоч якась можливість цю війну закінчити, ми повинні зробити все для того, щоб припинили вмирати наші люди. Передусім треба припинити вогонь. Просто припинити стріляти», — так Володимир Зеленський уявляв собі вирішення конфлікту на Донбасі, балотуючись на посаду президента. Ще суспільству запам’яталася його фраза щодо переговорів з очільником Кремля: «десь посередині б зійшлись із Путіним».

Та реальність виявилась інакшою. Значно складнішою, ніж спочатку вважав Володимир Зеленський. Війна триває. Ворог стоїть біля українських кордонів. І ніяких ознак того, що він втратив бажання знищити українську державність, немає. Одних намірів перестати стріляти і закінчити війну замало. Але по-іншому і бути не могло. Війну може припинити той, хто її розв’язав. Якщо в Росії немає такого бажання, то війна триватиме стільки, скільки захоче агресор.

Даремні сподівання

Фахівці у сфері нейробіології кажуть: людина схильна підлаштовувати факти під свої очікування та ігнорувати інформацію, яка суперечить їм. Якщо очікування не збуваються, рівень дофаміну в організмі різко падає. Настає фаза розчарування, зневіри та депресії. Більшість українців щиро хоче миру. І ці бажання цілком природні та зрозумілі. Але очікування миру в нашій ситуації нагадують марні сподівання, які навряд чи здійсняться в найближчій перспективі.

Війна, яку Росія веде проти України, не зовсім типова. Це війна не просто за якусь частину території. І навіть не за Крим чи Донбас. Війна Кремля екзистенційна. Мета Росії – вся Україна. Сам факт існування незалежної України, яка не перебуває у сфері впливу Москви, викликає глибокий внутрішній дисонанс у кремлівських вождів. У їхньому імперському викривленому світобаченні такий порядок речей неприпустимий. Тому Росія не може відмовитися від України. Бо відмова означає прощання з фантастичними мріями про новітню імперію. Про новий поділ світу, в якому не діють жодні закони, а тільки право сильного. Без цих мрій втрачається зміст існування путінського режиму. Те, що надихає і мобілізує агресора.

В українців та української влади досі є дивні сподівання на те, що після Путіна війна автоматично завершиться. Росія покається, поверне втрачені території, виплатить репарації. Відтак настане вічний мир та благодать. Та це такий же самообман, як вірити в те, що можна «просто перестати стріляти». Ніяких ознак того, що найближчим часом Путін планує віддати владу, немає. Та навіть якщо це колись станеться і у Кремлі буде новий правитель, це ще нічого не означає.

Путін проводить свою агресивну політику та не визнає права українців на суверенну державу тому, що в основі його мислення лежить імперський світогляд. Але такий світогляд сповідує майже вся російська правляча еліта. Російська демократія закінчується там, де починається українське питання. Тому навіть у разі гіпотетичного приходу до влади у Кремлі умовно ліберального прозахідного політика не факт, що Москва просто так відмовиться від України. Навіть Навальний свого часу заявляв, що Крим – це не бутерброд, щоб його повертати туди-сюди. Але, найімовірніше, після Путіна більше шансів отримати владу в Росії мають представники генерації спецслужб. Може статися й таке, що новий російський диктатор виявиться ще більш неадекватним і підступним, ніж його попередник.

Якби наші політики були відверті та говорили правду, вони б мали чесно сказати: війна з Росією – це всерйоз і надовго. Навіть якщо ворог перестане стріляти, це не означає, що він відмовиться від агресивних намірів. Протистояння з Москвою триватиме не рік і не два. А може розтягнутися на кілька десятиліть, якщо не на довше.

Відверто кажучи – доки існуватиме Росія в її імперській версії, доти над Україною нависатиме постійна небезпека. Вона зникне лише тоді, коли зникне Російська Федерація в її теперішньому вигляді. Або ж відбудуться революційні зміни у свідомості російських політичних еліт та більшості росіян. Але обидва ці варіанти – зараз більше із царини наукової фантастики. Звісно, теоретично таке може статися. Але коли і як – невідомо. Тому замість тішити себе даремними сподіваннями про розвал імперії чи раптовий пацифізм, який уразить душі росіян, потрібно чесно сказати: нам дуже довго доведеться жити без миру. Або жити в очікуванні можливого нападу, який може статися в будь-який момент. Цього не потрібно боятися. Це треба сприйняти як належне. Як об’єктивну дійсність. І як стимул ставати сильнішими та тримати себе в тонусі. Тим паче, що нам є в кого брати приклад.

Приклад Ізраїлю

Від початку проголошення незалежності 1948 року Ізраїль фактично постійно перебуває у стані війни. Та це не завадило йому перетворитися на регіонального лідера з потужною економікою і науково-технічним сектором. Маючи площу, яка дорівнює площі звичайної української області, і населення близько 9 млн осіб, Ізраїль здійснює політику, яка більш характерна для великих держав світу.

На початку 2021 року Ізраїль не визнавало 28 країн. Серед них безпосередні сусіди – Ліван та Сирія. У переліку цих держав також є досить потужні у військовому й економічному плані – Іран, Саудівська Аравія, Пакистан та інші. У перші 30 років свого існування Ізраїль не визнавали всі сусідні країни разом з Єгиптом та Йорданією.

За час після відновлення незалежності Ізраїль брав участь у кількох війнах. Якщо сюди додати військові операції, здійснені єврейською армією з 1948 року, то їх кількість перевищить десяток. Маленька країна живе у стані постійної готовності до відбиття загрози. І має політичну волю завдавати удар першою, якщо того вимагають національні інтереси. Мир – точно не те слово, яке характеризує існування і стан єврейської держави й суспільства. Та це не перешкоджало Ізраїлю рухатися вперед. І здобувати перемоги у протистоянні зі суперниками, які набагато перевищують маленьку країну за територією та кількістю населення.

Становище Ізраїлю нічим не ліпше, ніж в Україні. Навпаки, зі стратегічної точки зору воно значно гірше. Невелика площа та майже повністю вороже оточення не сприяє ефективній обороні. Деякі держави на зразок Ірану бачать в Ізраїлі свого екзистенційного ворога і взагалі не визнають його права на існування. Але історія показує, що не все вирішує чисельна перевага.

На цю тему: Игорь Лосев: Коллизии национальной памяти

Ізраїль звик існувати у ворожому середовищі. Там немає ілюзій про раптове настання миру. Навпаки, до можливої війни завжди готові. Але це не означає, що країна живе в полоні страху та зациклена на відбитті можливої агресії. Ні, вона повноцінно розвивається. Наявність ворогів стала чудовим стимулом для маленької країни демонструвати гідні наслідування успіхи у розбудові власної армії, економіки, науково-технічного сектору, інноваційної промисловості та сільського господарства.

Замість того щоб нарікати на лиху долю чи чекати чуда у вигляді фантастичного перетворення своїх ворогів на друзів, Ізраїль сам формує порядок денний і правила гри. Україні точно є чому повчитися в Ізраїлю, якщо вона хоче бути суб’єктом, а не об’єктом світової політики. І пам’ятати про перевірену часом римську формулу: «Хочеш миру – готуйся до війни».

Петро Герасименко, , опубліковано у виданні ZAXID.NET


На эту тему:

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

14:10
«Чия система витримає, той і переможе»: що стоїть за останніми обстрілами росією енергетичної інфраструктури України
13:59
РПЦ оголосила “священну війну” Україні (документ)
12:04
Бурштинська та Ладижинська ТЕС зруйновані майже повністю: чим Україні загрожують нові атаки на енергосистему
10:06
Звичайне шахрайство: фігурант журналістських розслідувань ексочільник УСБУ Миколаївщини Герсак став громадським діячем та збирає грантові кошти для ветеранів (ФОТО)
09:31
Типове "зе": "слуга народу" Роман Кравець шантажує таксі "Uklon"через Telegram-канал "Джокер" - вимагає $200 тисяч
09:01
Суд зобов’язав упц (мп) повернути державі Успенський собор ХІІ ст. у Каневі
08:35
У Росії виробництво бензину впало на 14% після атак на НПЗ - Росстат
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 28 березня
20:00
У четвер дощитиме трохи в Карпатах, вдень до +20°С
19:22
У Польщі через перевірку контррозвідки звільнили генерала, який відповідав за підготовку ЗСУ

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]