Про «строки служби» на війні з Росією

Версия для печати

Після останнього мого  допису про  «строки служби» в одне речення я по коментарях побачила, що він потребує розширення. Отже цитую і продовжую.

 «В своїй масі, ті хто давно воюють завдяки досвіду мають десятикратну перевагу вижити і мінуснути ворога порівняно зі свіжомобілізованимим. Отож варто спитати себе чи я настільки втомилася, що мій ухід додому вартує загибелі та каліцтва 10 новобранців?. Ось таке я написала.

Згодна - вибачте провокативно написано.   Не, зауважила, що мене, як жінку переважно читають жінки військових, а не колеги,  яким я тут зробила комплімент. Отож не люблю нікого повчати, але змушена розкласти своє бачення по поличках.   Після «А», скажу «Б»…

Почну з того, що  моє особисте приземлене бажання таке ж, як у всіх, хто давно на війні, а саме:  хіба ми своє не відвоювали, хай нас  замінять всі ті,  хто там не був. 

Читайте також: Проблеми в ЗСУ, що знижують їх ефективність застосування у війні з Росією

Особливо це бажання солодке, бо я/ми знаємо, що серед тих, хто там не був так багато того українського бидла, яке ми зневажаємо, яке привело в країну війну і до сих пір її не відчуло,  так хочеться солі їм на хвіст насипати. Правда? Але правильно сказано: бійся своїх бажань…

Зараз поясню чому…В першу чергу тому, що в перелік тих, хто  ТАМ поки ще не був, входить, увага, моя студентка дочка і мій неповнолітній син.  Хіба я не права? Згодні,  це в корні все міняє? Краще ж я ніж вони.  Тому мені потрібна перемога, а не згноїти на фронті всіх мудаків…

Отож головне інше  питання, як перемогти у війні. Як для цього найбільш ефективно використати те, що ми маємо? А ми не маємо більше ніж ми маємо. Ми не можемо скористатися тим чого не маємо. Зате можемо не скористатися тим що є. І зруйнувати те, що є….

Ситуація зараз дуже не проста. У нас зараз суспільство розділене на дві великі категорії за бажаннями, які керують всіма їх думками та поведінкою.

Перша категорія: в неї входить багато військових і ВСІ  родини військових.

Їх бажання -  повернутися додому. 

Їх аргумент - СПРАВЕДЛИВІСТЬ. 

 «Ми вже воювали, хай нас замінять інші».

Друга категорія: цивільні та їх родини для яких найголовніше бажання уникнути мобілізації. Їх аргумент: право на життя. 

Вони бояться, що на фронті у них не має шансів вижити, мовляв «не народжені для війни».

Що з цим робити країні?

Почнемо утверджувати «СПРАВЕДЛИВІСТЬ»? Популярний нині варіант -звільнення за строками служби.

На папері все гарно і справедливо. В реалі - голий фронт. Чому?

Більшість у моєму взводі з початку війни, є добровольці, є мобілізовані першою же повісткою, всі красунчики і молодці.  Боюся, що якщо буде законна можливість звільнитися за строками служби звільняться ВСІ.

 І перевіряти чи я права, теж боюся. 

Я собі уявляю, як  наполягатимуть їх рідні. Аргумент родин - залізобетонний: «Країні ти свій борг віддав, а дітям?»  Яке буде рішення справжнього чоловіка?

Отож терміново  починати вирішувати проблему з закону про строки служби не можливо?

Ок, зайдемо з іншої сторони. Перед прийняттям цього закону, можна напружитися зловити, витягти з хат, зі спортзалів, генлеликів побільше пацанів другої категорії. Більше ресурсів кинути на їх підготовку, на їх озброєння і захист, щоб вони не боялися смерті.

Це так не працює…Підготовка зовсім не головне. Я наприклад, у свій взвод візьму без будь-якої підготовки, навчу всьому, не дам померти. Головне, щоб новеньких у мене були третина до стареньких.  

А ось у взводі набраного  суціль зі свіжомобілізованих, які нехай пройдуть півроку підготовки в Україні, а потім ще півроку у Великобританії, яким одінуть найкращі броніки і дадуть натівську зброю, смертність в  період адаптації буде, як у курчат без квочки… Навіть, якщо у них буде одна квочка в моїй персоні, я одна їм ради не дам, згорю від роботи, бойових задач, які часто доведеться виконувати з мінімум допомоги

Читайте також: Роман Костенко: «Пішла команда Залужного, прийшла команда Сирського. І все... В армії як було ручне управління, так воно і залишилося»

Отже це не варіант…

А який варіант?

Будь -яку систему руйнують пожежні  рішення, такі важкі, як армія системи працюють, коли вони збалансовані. Крок за кроком. І то в потрібному напрямку. Бо такі кроки, як  створення нових бригад це рух в протилежну сторону. Звісно з точки зору менеджменту так легше, але згадайте контрнаступ. Ще гірше:  хаотичне руйнування складених  колективів: взводів, рот, бригад, їх перетосування, щоб затикати дірки на фронті. ..

Я собі обіцяла, тут без прикладів. Проте не можу зробити виняток. Моя бригада попала під розформування: уявіть САУ «Богдани» передали одній бригаді, а розрахунки іншій - в піхоту… Зрозуміло, що єдиний результат такого менедженту -мінус «Богдани»- САУ попали в руки новачків, мінус професійні розрахунки - артилеристи навчилися стріляти з САУ, а в піхоті їм треба було отримувати досвід з «нуля». Чому так? Бо горить!!!!,  затикали діри - десь конче потрібна була піхота, а десь  САУ… хотіли вбити двох зайців, а вбили себе.

І ці діри тим далі тим будуть більшими, бо проблема кадрів в армії горить вже давно…

 І вирішувати її треба не в лоб, а з маневром.

Головне чого треба досягти: щоб в першій категорії військовослужбовців   бажання повернутися  додому поступилося бажанню професійного росту та реалізації, бажанню  успіхів в роботі.

Так, війна це  просто робота. Ми, військові, в своїх діалогах, називаємо бойові дії «роботою» і сприймаємо їх так. У нас висока зарплата за нашу роботу, це безумовно вже  «плюс», це аргумент перед сім’ями, щоб не кидати роботу. У дуже багатьох  є напрацьований досвід і вміння, це також важливо, бо якщо діяльність стає професійною, кидати і починати з «нуля» теж не хочеться. 

Чого ж багатьом не вистачає в цій роботі? Впевненості, що завтра тобою не пожертвують, не будуть затикати «діри»,  що не розтягнуть колектив по різним підрозділам, не висмикнуть з місця, де ти давно Бог, і не вкинуть на  тера інкогніта нового фронту без розвідки і ресурсів. А часто не вистачає, а дуже треба: ефективної  зброї, БК до неї, повного  комплекту особового складу і що найголовніше - розуміння командира, що тобі потрібна певна свобода дій для виконання Бойового Розпорядження.

Ймовірність загибелі, якщо це не приреченість, і не паніка в нашій роботі фактор не визначальний.  Звикаєш. Життя одним днем, має теж свої переваги- ти більше радієш  маленьким справам  і взагалі кайф від життя, як такого.

Що треба робити, щоб наша робота була нам приємнішою. Перше: нова  зброя, нові технології  повинні попадати в першу чергу в досвідчений колектив, навчання на нову зброю потрібно проводити серед досвідченого складеного  колективу. Я, наприклад,  давно ношу в собі образу: за час війни я не втратила жодної «Стугни», вони дві вже старі і постійно ламаються.

Читайте також: Чому обмежено придатні — велика проблема для армії

Нові мені не дають. Ніяких інших ПТРК мені не дають. Зате, я постійно на фронті зустрічаю підрозділи колег, новачків, які дуже легковажно ставляться до життя своїх установок. Втратив так втратив…Дадуть нову.  І дають. При чому частіше кращу, якісь безумно дорогі НАТІвські ПТРК з дуже мені цікавими характеристиками, які мені не перепадуть і не мрію

По-суті, система така, що нову в тому числі НАТівську зброю дають «чайникам», досвідчені воюють на «старому», «трофейному» або самотужки придбаному ними чи волонтерами.

Я часто чую, що свіжомобілізованих відправляють вчитися в країни НАТО. Мій взвод теж хоче, була би нам розрада. 

Я вже мовчу про нагороди…

Найгірше - все одне і те саме. По колу. Ми зациклені на одному рівні. А досвідчених, навпаки, треба піднімати на новий рівень. Формувати надійне кадрове ядро армії, як  центр тяжіння для слабкіших елементів. Таке у нас було в 2022 році - як тоді добре було воювати…ми, добровольці цивільні, крутилися навколо професійного армійського ядра. І страшно нам не було, бо знали що є поряд досвідчені, якщо що прикриють. Де воно тепер те ядро? Звісно де, поховане, скалічене, розкидане…вже ми на заміні. Але ми не стали ядром…елітою, ми ті, ким затикають діри. Ми потребуємо заохочень в нашій роботі, перспектив і впевненості, що багато чого в наших руках.

Тепер про другу категорію.

Без неї  ніяк. І тут замкнене коло. Без поповнення о/с, перша категорія закінчується швидко, бо її і так вже мало.  Без першої категорії друга категорія теж закінчується швидко. «Свіжомобілізовані» окремим підрозділом - потенційні 200. Але мають чудову виживаємість і перетворюються  в хороших живих результативних воїнів, якщо їх вводити в досвідчені колективи.

Причому без зброї, без спеціалізації, без підготовки дайте мені новобранця – знайдемо йому місце, розкриємо таланти,   навчимо опанувати зброю, будемо попервах, його, як новенького, берегти, передавати досвід. 

Читайте також: Як в минулому відбувалась мобілізація та формування збройних сил в Україні

Я хочу новобранців, я вірю в новобранців, я зроблю з них воїнів. Проте, щоб ця  друга категорія пішла на фронт, стала ресурсом для армії, найголовніше прибрати страх невідомого.  Бо саме страх невідомого у них трансформується в страх швидкої загибелі.  І вони панічно тікають через Тису.

А знайти тут вихід з ситуації не важко. Це лише - спрощений механізм потрапляння мобілізованого в ті підрозділи в які він хоче, до того командира, якого він знає, або йому рекомендував кум Петро. Дуже важливо спростити переводи в армії, які зараз, по-суті, неможливі.

Звісно, всі ці рецепти прості лише в блозі. Є купа підводних каменів, які я не побачила, або про які не знаю, я лише командир взводу. Але якщо нічого не міняти- а просто затикати діри це катастрофа. Я розумію, що діри такі, що не до жиру. Але хоч би по міліметру робити  кроки в потрібному напрямку…до професійної армії, а не армії приречених.  Це моє справжнє палке бажання. Я готова потерпіти. Я готова терпіти скільки завгодно часу. Але я розумію, що з часом вікно можливостей звужується. І не сподівайтесь на швидкий мир. Хочеш миру, готуйся до війни. Хочеш швидкого миру, готуйся до довгої війни…

—

Тетяна Чорновол, старший лейтенант ЗСУ, заступник командира з бойової роботи роти ПТРК

Читайте також: 

• Юрій Касьянов: Справедлива мобілізація
• Уроки історії. Київ 105 років тому при Директорії: мобілізація, диво-зброя Антанти й пошук зрадників
• Чому Україні потрібна негайна економічна мобілізація
• Як працює в Україні мобілізація за оголошенням: "Я взяв у руки свою долю"
• Кирило Данильченко: Мобілізація — не покарання, це виживання
• Мобілізація: що приховано за новими нормами і які наслідки вони вже мають
• Покоління чоловіків до 30 років є найменш численним в Україні, це загрожує мобілізації – NYT