Роман Сініцин: Чому я так ненавиджу Авакова

Версия для печати

“В нас нема президента. Це пародія. І це печалька. Там керують інші люди, інші групи впливу. І неважливо, що думає Вова. Він – не суб’єкт.” Інтерв’ю з волонтером, одним із засновників фонду допомоги армії “Народний тил” Романом Баланом на псевдо “Сініцин”.

Громадський активіст, який запустив мем “Аваков чорт”. Який воює за те, щоб було покарано замовників убивць його соратниці Катерини Гандзюк. Який підтримує Сергія Стерненка, бо ця справа давно вже не про одеського активіста, а про нас усіх і наше право на самозахист. Після Майдану одним постом у фейсбуці він міг “звільнити” корумпованого чиновника чи “бізнесмена від МВС”, брав участь в атестації нової поліції. Тепер із цим складніше. Але Роман Балан на псевдо “Сініцин” – і надалі один із лідерів громадської думки в Україні, зазначає Новинарня.  

Футбольні фанати можуть знати його як людину, яка катає геть на всі матчі збірної України. Мандрівники – як засновника сайту lowcost.ua, де є купа порад щодо подорожей і дешевих квитків.

На цю тему: Погиб за идею. Репортаж из Харьковской области, где нашли повешенным активиста

В анамнезі самого Сініцина – кількадесят відвіданих країн і бажання на піку режиму Януковича емігрувати до Словенії.

Чи хоче він “звалити” зараз? Чому “Аваков – чорт” і хто може бути замість нього? До чого готуватися владі у справах Гандзюк і Стерненка? Хто фінансує численні акції Сініцина і Ко? Який процес стане іскрою, що запалить новий Майдан, і яким він буде? За яких умов Роман погодився б піти у владу? Що потрібно, щоб Україна таки відбулася в усіх сенсах цього слова?

Про про своє минуле, про бачення нинішніх суспільно-політичних подій та візію майбутнього Сініцин відповідав “Новинарні” в інтерв’ю, що тривало дві з половиною години. І все одно, якщо чесно, залишилося відчуття недосказаності.

Це інтерв’ю справді довге, але варте того, щоб бути прочитаним. Бо дуже помічне в розумінні вуличної активності, яка наростає і може стати фатальною вже для третього президента поспіль.

“Батьки мені в голову вбивали, що Росія – це погано, що у нас від них одні проблеми”

Червневий вечір спекотний. Робить його стерпним тільки фонтан у кав’ярні на Золотих воротах. Ми з Романом п’ємо каву і лимонад. Він флегматичний, втім, як завжди. Іноді вставляє міцне слівце, перепитує: “Нічого, що я матюкаюсь?” Палить, але коли хочу сфотографувати із сигаретою, посміхається: “Не треба, пропаганда куріння вийде”.

Балан – його справжнє прізвище – фігурує зокрема в указі президента Порошенка від 23 серпня 2014 року про нагородження Романа орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.

– Як ти став “Сініциним”?

– Давно. Ми їздили на футбол у Туреччину. Висіли в готелі, як завжди на футбольних виїздах, треш. І хтось із нашої компанії щось розбив. А турки шукали “містера Сініцина”, камери якісь біля наших номерів вішали, наплутали щось зі списками, і постійно до мене: “Містере Сініцин…” Відтоді все і пішло. Так я і на фейсбуці зареєструвався, щоб не вказувати справжнє ім’я.

Уродженець Луцька, волонтерити Балан-Сініцин почав із Майдану. Потім разом із Георгієм Тукою (у 2015-2016 – голова Луганської ОДА/ВЦА, у 2016-2019 рр. – заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій – “Н”) та Олексієм Сіхарулідзе заснував волонтерське об’єднання “Народний тил”. Назбирав на свою картку 4 мільйони гривень, які пішлли на форму, тепловізори, приціли, автівки на передову, реанімобілі, дорогі кровоспинні та турнікети. Ще наприкінці 2015-го Роман поступово припинив волонтерити в “Народному тилу” і вирішив повернутися до підприємництва – ІТ та інтернет-маркетингу.

“Народний тил” функціонує й надалі, допомагає армії, хоча і в менших обсягах.

– Ми не закривали офіс і склад, тому що це все може знадобитися. Може бути активна фаза, якийсь п***ць, а ймовірність велика, вона нікуди не зникала, і треба буде реанімовувати це все. Зараз у “Народному тилу” дівчата допомагають діткам загиблих, по медицині працюють. Олексій Сіхарулідзе точково допомагає підрозділам, які ми добре знаємо, дуже специфічними штуками – снайпінг, безпілотники. Але це зовсім не порівняти з масштабами 2014-2017 років, – розповідає Сініцин.

Читайте також: Роман Сініцин: Чому я йду з волонтерства, зібравши 4,4 млн.

– Як думаєш, цей дощ надовго? – питаю, маючи на увазі війну.

– Він нас супроводжує вже 300 років. Зараз більш активна фаза, далі буде, мабуть, менш активна. Але те, що русня з нас не злізе, – очевидно. Хіба вони кудись зникнуть. У космос полетять, чума їх викосить, я не знаю. як вони нас будуть далі дотискати – чи політичним та економічним шляхом, чи військовим, – це вже питання їхньої тактики, а не стратегії. Тому що стратегічно вони хочуть, аби ми припинили існувати, ось і все.

Це ж історія не про Путіна. Прийде хтось інший – буде те саме. Я не вірю в ліберальну Росію. Вони не для того. Ну хіба Росія розколеться на 10-15 частин, можливо, щось зміниться, – припускає Роман. – Але така ж історія у країнах Балтії. Естонців, литовців і латишів усе одно продовжують наздоганяти, хоч вони і більше відокремилися.

– Зараз би туди вже не полетів. Мені він не сподобався. Я не люблю цю імперську помпезність. Ми були в Пітері два дні, і в той же час вони збили в Смоленську польський літак (10 квітня 2010 року розбився літак Ту-154М із керівництвом Польщі, що здійснював рейс із Варшави до Смоленська – загинуло 96 осіб, серед яких і президент Лех Качинський – “Н”). Я завжди думав, що то спланована операція, а не випадковість.

Я був упевнений, що війна почнеться рано чи пізно, що в нас буде заруба. Батьки мені в голову вбивали, що Росія – це погано, що в нас від них лише проблеми, – каже Балан.

У 2014-му частина його бізнес-проєктів були пов’язані з Росією. Роман їх припинив, хоч і втратив трохи грошей.

На початку війни його щодня вражала оця хвиля піднесення, коли “всі щось робили”. Волонтер був упевнений, що росіяни не наважаться на відкрите вторгнення.

– Хіба вони армадою попруть. Ну тоді повоюємо. І це не тому, що в нас була крута армія, її якраз майже не було, а тому що люди були круті. Всі намагалися чимось допомогти – грішми, часом, знаннями. Починаючи від 80-річних дідусів до гламурних дівчат, які зазвичай тусуються в дорогих клубах і ресторанах, а тут почали привозити пакети грошей на тепловізори, армійські приціли в ручній поклажі з Європи чи кровоспинні препарати з Москви.

Криміналітет приїжджав, теж допомагали. Були “знайомі знайомих”, я знаю, що це – корупціонери, вони в міністерстві “пиляють”, але приїжджають і кажуть: “Я хочу купити 10 тепловізорів». – “Ок, купуйте, але хвалити вас публічно не будемо, соррі”. – “Не треба хвалити, я просто хочу купити”.

Волонтери на Донбасі (Сініцин – праворуч)

– Яка в бандитів і хабарників була мотивація допомагати війську?

– Вони не хотіли, щоб хтось тут перевернув стіл і наказував жити за чужими правилами. Усі ж знають, що таке Росія.

– А зараз люди круті?

– Та люди у нас в принципі круті. Просто зараз не така активна фаза. Багато хто втомився, багато хто загинув, багато хто розчарувався. У мене є знайомий, який раніше позашляховики на фронт приганяв із Європи, а зараз його Шарієм “поплавило”.

– Ти втомився? “Вигорання” і оце все?

– За великим рахунком, ні. Ну була якась втома. Але я б не сказав, що мені потрібно було їхати відпочивати. Я не сильно і перепрацьовував, – усміхається Роман.

“Ми газу надихалися, голови розбиті, а вони провокаторами називають”

Після трьох років правління Януковича, у 2013-му, Балан уже фактично сидів на валізах – планував виїжджати подалі від “донецьких” і реваншу. Місцем для імміграції обрав Словенію – маленьку красиву країну, де є море, гори, найвищий ВВП на душу населення з-поміж слов’янських країн, невеликий ментальний і мовний бар’єр.

Але потім – “куди виїжджати, як усе так закрутилось?”

Закрутилось, починаючи з першого вечора, коли Балан вийшов на Майдан після заклику Мустафи Найєма. Він залишався ночувати на площі, ще коли людей там було негусто.

Роман Балан

– На Банковій був 1 грудня. Коли ми спустилися вниз після атаки “Беркута”, Кличко й Тягнибок зі сцени почали розповідати: “Там провокатори, не йдіть туди”. П***ць. Ми газу надихалися, голови розбиті, а вони провокаторами називають! – пригадує Сініцин.

Крім Романа, на Майдан так само виходили і його друзі-айтішники. До жодної сотні не приєднувались, купували їжу та ліки на потребу революції.

Балана дратували тодішні “віча” і недозрілість політичних лідерів Майдану на противагу дозрілому народу.

– Вони їздили на Банкову говорити з Януковичем регулярно. Про що з ним говорити?!

– Коли ти зрозумів, що Янукович – все?

– Напевно, на Груші (після початку зіткнень на вулиці Грушевського – “Н”). Воно ж висіло в повітрі: “Та що ми тут стоїмо? Ідемо ї***шити!” І коли все понеслось, ти розумієш, що ти не один, що тут натовп, що люди з регіонів їдуть, ультраси підключились масово. Тоді я зрозумів, що є два виходи: або він звалить, або даватиме задню-задню: перевибори, ще якісь серйозні поступки.

На Майдані його вражали люди і їхня енергетика. Попри побиття і викрадення, було відчуття того, що всі навколо – друзі, які підставлять плече.

– В АТО вражали ті самі люди. Вони  все прекрасно розуміли і були готові йти на смерть за свою країну. Дуже часто це були ті самі люди з Майдану, – додає Роман.

“Це помилковий стереотип, що ультраси – дурники”

Одними з найактивніших на Грушевського були футбольні вболівальники – ультраси. Сам Роман – фанат луцької “Волині”. Побратими по сектору під час революції іноді ночували в нього вдома, приїжджали помитися.

Волинські фанати на матчі збірної України

– Це стереотип, що ультраси – дурники. У нас був кандидат наук, банкіри, підприємці. Це така тусовка доволі закрита, відчуття приналежності до неї важливе для багатьох. Адреналін. Є вболівальники, які їздять за командою, вболівають, випивають, веселяться – і все, без бійок. А для інших – це як спорт – привід, щоб вийти стінка на стінку, дати комусь в обличчя. Вони можуть не йти на матч, але приїхати в інше місто, щоб знайти опонента і вирішити якесь “принципове” питання.

Балан приєднався до фанатського руху років, коли “Волинь” входила у вищу лігу.

– У Луцьку було піднесення, а ми малі, клас 8-й чи 9-й. Початки “централізованого” фанатіння, сектори, перші виїзди – це все було на моїх очах. Потім ми зробили сайт футбольного клубу. Прийшли до [тренера] Кварцяного – сказали, нехай цей сайт буде офіційним, ще по 30 доларів у місяць із нього збили. А це тоді були нормальні гроші. Домен цей і досі є. Дизайн ми тоді десь поцупили, переробили, на колінах склепали, – з усмішкою пригадує Балан суміщання футбольного захоплення з початками свого ІТ-бізнесу.

Втім, зараз фанатське середовище в занепаді: старше покоління відійшло, хтось на фронт, хтось з інших причин. Між фанатами різних клубів досі триває перемир’я, оголошене у 2014 році. Чемпіонат переживає не найкращі часи.

– Чи відновиться рух ультрас і чи буде таким активним, як той, що вийшов на Майдан і поїхав воювати?

– Відновиться. Якесь це середовище точно буде, – не береться прогнозувати Рома, який найчастіше “катає” за збірну України.

“Якщо ПТСР є, то і в волонтерів теж”

Одразу після Майдану Роман “нічого не розумів, крім того, що несеться якийсь п***ць”. Кидав гроші заблокованим воякам у Криму – на бензин.

– Потім вони виїхали, ми з одним зустрілися в Києві, кави попили, а за пару тижнів він дзвонить і каже, що перевівся в “95-ку”, їх відправляють під Слов’янськ, йому потрібна форма, берці і ще багато всього на підрозділ.

Спочатку ми це за свої купували. Потім пацани з [футбольного] “двіжу” пішли хто в ЗСУ, хто в добровольці, своїх стало не вистачати. Бо почалися приціли, коліматори. Я опублікував карту в інтернеті, і понеслось.

Думав, що це скоро закінчиться. Особливо сильне враження було в червні-липні, коли наші в тиждень по кілька міст звільняли – Красний Лиман, Слов’янськ, Сєверодонецьк, Лисичанськ. Думаю: ну, все чітко, до кінця літа ми цю п***доту виженемо. Не прогнозував, що воно затягнеться настільки. А потім стався Іловайськ… – пригадує Балан спекотне в усіх сенсах літо 2014-го.

Волонтера Сініцина досі пам’ятають сотні вдячних військових

Спершу він ще намагався поєднувати роботу і волонтерство, але потім з’явився склад “Народного тилу”, купа помічників, і Сініцин “забив на роботу”. Йому пощастило з партнерами, які “тягнули” його частину бізнесу зо два роки.

– У 2014-2015 роках ми не вилазили з АТО. У нас щодня виїжджали екіпаж або два: забиті буси з усім можливим. Ми тоді збирали продукти в супермаркетах “Новус”, форму завозили тоннами з Європи, німецьку й британську. На складі четверо-п’ятеро дівчат постійно тільки тим і займалися, що сортували форму, спорядження. “Експертні середовища з усього” підказували, що краще купувати.

Я пам’ятаю травень 14-го, коли чуваки з 8-го полку спецназу клеїли собі скотчем берці, бо вони просто розвалювались. А потім стала краща форма, грошове забезпечення покращилося. Ми взагалі відмовилися від “вещовки”, почали завозити тільки тепловізори, автомобілі з-за кордону, передавати це на баланс підрозділів із документами, печатками. Бо було ж і багато некрасивих історій. Ми в ломбардах “теплаки” свої знаходили.

– Розкажи про перші смерті і як вони впливають, чи стають точкою неповернення?

– Для мене це була Волноваха, коли 51-шу бригаду розстріляли (22 травня 2014 року бойовики “ДНР” на інкасаторських авто і джипах атакували блокпост 51 омбр із Волдимира-Волинського в лісосмузі й убили 18 українських вояків, близько 30 поранили – “Н”). А ми до цього до них їздили у Дачне, щось їм привозили, я багато з ким товаришував… А потім прокидаюся вранці, читаю новини і… п***ць. Тоді я зрозумів, що все дуже серйозно. Оце, мабуть, стало переломним моментом.

– На похорони їздиш?

– Так. Востаннє був рік тому в Одеській області, морпіха ховали, Дениса (боєць 35 обрмп, одеський ультрас Денис Козьма “Дід” загинув у бою в “сірй зоні” біля Докучаєвська на Донеччині 1 травня 2019 року, 8 травня окупанти передали його тіло українській стороні – “Н”).

Похорон Дениса Козьми в Приозерному 11 травня 2019 року

– А що говорити рідним?

– А я ось не знаю. Це найважче. Я не можу, – нервово курить Роман.

Йому пощастило не вигоріти. Втім, деякі волонтери роками працюють із психотерапевтами.

Сам Сініцин не воював – працював на армію по-своєму, провів у зоні АТО більше часу, ніж багато людей із “корочками” УБД. Був і на передку, і там, де ще не було лінії фронту, а вже були сепари.

– Це, мабуть, не порівнювано з тим, що пережили люди в окопах, ті, кого намагались давити танками, але це є. Я багатьох людей знаю, які дуже змінилися порівняно з 2014 роком, замкнулись у собі. Не всі, звісно. Але якщо ПТСР є, то і в волонтерів теж, – говорить співзасновник “Народного тилу”.

Роман Балан під час інтерв’ю

Сініцин визнає: якщо більшість цивільних можуть звернутися по психологічну допомогу, то з реабілітацією ветеранів усе дуже погано.

– Буде збільшення кількості самогубств, сплеск злочинності вже є. Пам’ятаю, що в Луцьку в 90-х частина бандитів – це були “афганці”. Люди, в яких зменшений больовий поріг убити когось. Не всі, але багато учасників бойових дій підуть і вже пішли в кримінал. Навіть в умовно благополучних США така проблема існує, у Хорватії. Нам просто потрібно це пережити. Але я впевнений, що це можна пом’якшити правильною державною політикою стосовно ветеранів.

У багатьох учасників бойових дій загострене почуття справедливості. І коли вони бачать історії, що десь когось із маршрутки вигнали, бачать ставлення суспільства, а коли ще якась мерзота тебе доганяє із телевізора і розповідає тобі, що ти “мародер” і “вбивав мирних громадян”, від цього дуже легко сказитися.

Нова стара поліція

Роман Балан під час інтерв’ю

Коли забезпечення армії поліпшилося, Роман почав повертатися в ІТ-бізнес. Каже, що в професійному плані дуже відстав, адже в інтернет-маркетингу все дуже динамічно.

– Половину доменів попро***бував. Не заходив на пошту місяцями, не оплачував рахунки. Навіть домен lowcost.ua я проґавив і мусив викупляти його щось доларів за 500, – посміхається Сініцин. Зараз lowcost.ua – діже популярний і успішний сайт про мандрівки та дешеві квитки.

Та спокійне життя тривало недовго. Журналістка Ольга Худецька розповіла, що формується атестаційна комісія поліції, кинула посилання на анкету. І вчорашній волонтер знову почав витрачати свій час та свої гроші на проживання в містах, де проходили співбесіди зі співробітниками МВС.

В атестаційних комісіях брали участь громадські активісти з Києва, уже переатестовані поліцейські, патрульні, місцеві представники громадськості – журналісти, адвокати, волонтери. Тоді, в часи Еки Згуладзе і Хатії Деканоїдзе, здавалося, що поліцію справді можна реформувати, очистити від корупціонерів, бандитів і невігласів.

Після психологічних тестів і перевірок професійних навичок міліціонери, які хотіли стати поліцейськими, приходили на співбесіду – по 15 хвилин для кандидата.

– За цей час ти питаєш, чому йому важливо залишитися в поліції, що він прагне змінити. А комісія має зрозуміти і колегіально ухвалити рішення, чи залишати людину в системі, чи відправляти на поліграф. Ми багатьох відправляли, багато хто відмовлявся. Було й чимало крутих людей, у яких горіли очі – ми таких навіть рекомендували на підвищення, – розповідає активіст.

Роман Балан в атестаційній комісії

Але потім стало зрозуміло, що реформувати поліцію докорінно ніхто не прагне.

– Процес прописаний апріорі криво, нема відео та аудіофіксації. Потім деякі почали розповідати, що ми їх на коліна ставили. Були люди, які взагалі не могли пояснити, що вони тут забули, яким “до пенсії три роки”. Були “бізнесмени від мусорів”, коли в декларації нічого – а людина сидить у годиннику за 10 тисяч євро, бо він начальник карного розшуку або керівник райвідділу, – згадує Балан.

До кожного такого інтерв’ю члени атестаційної комісії готувалися, “копали” – збирали досьє, відгуки про співробітника. Розвідка відкритих даних, пошуки сторінок у соцмережах, перевірка дописів за 2014 рік.

– Багато ватників виявили, особливо в Миколаєві, Одесі. Показуєш їм роздруковані скріни: “Це ви писали?” – “Та ні, зламали сторінку”. – “Ну все, йди звідси”, – із сумішшю зневаги та огиди згадує Роман ті співбесіди. – Або коли умовний заступник начальника райвідділу “бідний як церковна миша” – дивишся в профайлі, а в нього дружина і діти на позашляховиках їздять, будинки під Києвом мають. “Чиє майно?” – “Та то друзів”.

Далі – ще гірше. Якщо спочатку членів атестаційної комісії підбирала міжнародна організація, яка намагалася знайти незалежну громадськість, то пізніше за це взялися радники міністра Авакова – Варченко, Стойко, Апостол, який фігурував в “амбарній книзі” Партії регіонів, тощо.

– Ми поїхали в Миколаїв і звільнили там щось близько 20% ментів. Аваков і всі ці рєбята зрозуміли, що це перебір, і почали дуже швидко переформатовувати процес переатестації, поставили його на паузу, а потім почали займатися підборои кадрів для комісій. Вони нам запропонували і далі брати участь, але, скажімо, з керівником профспілки поліцейських – “це ж теж громадськість”.

У Житомирі вони взяли в комісію кримінального авторитета Ігоря Фадєєва “Москву”. Тоді був страшний скандал, його вигнали. Чувак був авторитетом у Києві в 90-х поруч із “Рибкою”, один із небагатьох, хто вижив у цій м’ясорубці, переїхав у Житомир, став “активістом”, навіть допомагав фронту, окей, молодець, але людина з явним кримінальним минулим! Там навіть старі менти говорили: “Ну це п***ць. Ми ж його ловили в 90-х, “закривали”. Кого він буде атестувати?”

Менше ніж за пів року активісти вийшли з комісії, розповіли на пресконференції про провал переатестації. А недореформовані поліцейські почали масово поновлюватися на посадах через суди.

– Не було такого, що ми всіх звільнили, всіх загнобили. У Києві, здається, звільнили 11 чи 12%. Це небагато, якщо ми реформуємо систему. Рядовий склад ми намагалися не чіпати особливо. Керівництво, особливо з найбільш “грошових” сфер – обігу наркотиків, крадіжок авто, захисту економіки – різали. Не тому, що так захотіли, а тому що в ґуґлі про них просто вагон повідомлень: “кришують, віджали”. Ти з людиною спілкуєшся і розумієш, що це реально бізнесмени від мусорів. У деяких статки вимірювались мільйонами доларів. А ми хлопчики і дівчатка за свої гроші катаємось по регіонах, – згадує Балан.

Втім, він не шкодує про втрачений час, бо завдяки участі в атестаційному проєкті зрозумів, “наскільки там усе хріново”.

“Я впевнений, що Аваков схаває Зеленського”

Саме з фейсбуку Сініцина пішов у маси мем “Аваков – чорт”.

Роман Сініцин на акції “Аваков – чорт” під офісом президента 28 серпня 2019 року. Фото: Тиждень

– Чому я так ненавиджу Авакова? Тому що він цю систему зберіг. Причому свідомо. Він її очолив. Окрім сотень мільйонів доларів, які обертаються в системі, це і величезний політичний вплив, це репресивний апарат, коли потрібно, це компромат, “сємьорка”, прослушка, це держава в державі з тотальною круговою порукою і з тотальним “рішаловом”. І вони не зламали хребет цій системі.

Патрульні і сервісні центри МВС – лише фасадні речі, які нічого не вирішують. Патрульна поліція – це добре, але це 10-12 тисяч осіб, і більшість із перших наборів уже звільнилися. А слідство, оперативний блок, експерти, кримінальна поліція – це все старі мусора.

– Але чому Аваков став “чортом”? Адже під час Майдану він справляв враження притомної людини.

– Я впевнений, що він і був чортом. Просто викинуло хвилею, зорієнтувався, мав якийсь ресурс.

– Як думаєш, скільки в нас іще буде президентів часів Авакова?

– Я впевнений, що Аваков схаває Зеленського. Він уже його хаває.

Аваков – набагато більш монолітна фігура, ніж будь-хто зараз. Його рейтинг – на межі математичної похибки. Дивно говорити про те, що це політик, а підтримки в нього немає. Але в нас, здається, ніхто довше не сидів в уряді, ніж Аваков.

І багато хто недооцінює, скільки влади в його руках. Це до ста мільярдів гривень державного фінансування, і вони попросили ще 2,5 на боротьбу з коронавірусом, хоча це “дічь”, коли в нас Український культурний фонд ріжеться, а мусорам – давай. В Авакова прикордонники, ДСНС. Якщо досліджувати призначення по міністерствах, то люди Авакова на рівні заступників міністрів чи голів департаментів є абсолютно в усіх міністерствах. Куди не плюнь – квота Арсена. Вона є і в областях. Аваковським віддані цілі регіони. Це величезний вплив. Це “не перша, але і не друга” людина в країні.

– Він вічний?

– Ніхто не вічний. У вересні 2019 року він висів на волосині. Той же Арахамія говорив, що це тимчасовий міністр, що до зими питання вирішать. Вони просто не розуміли, який це п***ць. Думали: пронесе. Не пронесло.

Аваков такий стійкий за рахунок величезних грошей, за рахунок своїх людей. І володіння інформацією: прослуховування, негласні слідчі заходи.

Вони створили новий департамент, який абсолютно дублює функції департаменту захисту державності СБУ. Яке відношення має МВС до цієї теми, над якою завжди працювала СБУ?! Зараз СБУ слабка, як ніколи, – Балан ставить невтішний діагноз відомству, неподалік якого ми сидимо.

– Але як відставити Авакова?

– Я впевнений, що вода камінь точить. Якщо тримати це питання постійно на слуху, чим більше людей зрозуміють, що це п***ць, тим швидше йому прийде кінець.

На останню акцію під Верховною Радою (5 червня 2020 – “Н”) прийшло багато “хіпстоти” – людей, яких я на таких акціях раніше не бачив. Аліна Паш написала в своєму інстаграмі з величезним охопленням, що настав час зносити Авакова, ще якісь “зірки”.

Димовий перформенс із “міліцейським бобиком” під Верховною Радою 5 червня 2929. Фото: ФБ Роман Сініцин

Є багато людей, які не чули нічого про Кагарлик, бо живуть у своїй інформаційній бульбашці, але завдяки цим дописам почали розуміти, що щось не так з Аваковим, МВС, потрібно щось змінювати.

– Чи не намагалися на тебе тиснути через такі висловлювання?

– Мені передавали “привіти”: “Досить, ти заї***в”. Але це без прямих погроз.

Я бачу, що “несеться”, у мене “горить”, я пишу пост, закликаю кудись виходити, ось і все.

Навіть кримінальну справу на мене відкривали, але ніби закрили. За те, що я обіцяв 500 доларів за прізвища та адреси “беркутів”, які на Подолі побили активістів “СІЧі” після нашої акції по Гандзюк. Це сприйняли як зазіхання на життя і здоров’я працівників правоохоронних органів. Але жодного разу не кликали на допит.

– Останнім часом висуваються тези, що наступний міністр внутрішніх справ при Зеленському може бути гіршим за Авакова.

– Ця чашка буде кращим міністром, ніж Аваков, – Сініцин крутить у руках горнятко від американо. – Ну реально. Ці тези – їхня лінія захисту. У них є медійний ресурс, пул “говорящих голів”, політтехнологів, які прописують месиджі, темники. Закинули цей мислевірус: “Хто, як не Аваков?” Та будь-хто! У нас у країні 40 млн населення. У нас достатньо людей з експертизою, які здатні на макрорівні керувати МВС. Це дико – казати, що Аваков незамінний.

Роман Балан під час акції

– Але коли говорять, що в нас багато людей із потенціалом, що є нові лідери… Де вони всі?

– У метро їздять, на машинах. Ти з ними в супермаркеті разом скуповуєшся.

Ти знаєш, хто виграв конкурс на голову Нацполіції? Там же був відкритий конкурс, ніби міжнародні експерти сиділи. Вони замість Хатії хотіли призначити. Андрій Вишневський. Він експерт із правоохоронної діяльності, будував систему безоплатної правової допомоги. Ось він за конкурсом – за балами, тестами, співбесідою – посів перше місце. Здається, зараз у Британії вчиться. А призначили Князєва. Таких людей, як Андрій, – десятки і сотні.

“Я не виключаю, що колись піду у виконавчу владу”

Почуття справедливості, каже Роман, у нього загострилося після Майдану. Однак він ніколи не хотів бути відомим чи будувати політичну кар’єру.

– Мені це нецікаво. Я утримую себе сам і можу бути незалежним.

Роман Балан під час інтерв’ю

При цьому, починаючи з 2015 року, Балан регулярно отримує пропозиції від різних політичних сил балотуватися, приєднатися до їхньої партії. Втім, Роман відмовляється. Він сприймає депутатство і законотворчість не як владу, а як важку роботу.

– Я просто був науковим співробітником, навіть писав дисертацію. Потім пішов в ІТ і зрозумів, що наука мені нецікава. Це те саме. Я щиро поважаю людей, які пишуть законопроєкти, а не просто компілюють, створюють стратегії, закони, намагаються так щось змінити. Я просто не для цього, – говорить Сініцин і додає: – Я не виключаю, що колись піду у виконавчу владу, де розумітиму, що можу щось змінити, що зі мною в якийсь сектор зайде команда однодумців.

– Не подумай, що тисну на тебе. Але поки хороші люди говорять, що не хочуть іти у влади, відбувається реванш Портнова й іншої дичини. Як же інакше цьому протистояти, якщо не йти у владу?

– Насправді це все на довгу перспективу. Корінь зла в тому, що в нас немає системи вищої освіти, за дуже рідкісним винятком. У нас просто продаються дипломи. У нас маса розумних людей із поганою освітою. Якщо хочеш перемогти ворога, вчи його дітей. Це все зі школи. Чому підручники переписують? Чому Табачник мав такий вплив? Він був інструментом проросійських сил.

Вони в стані війни, вони розуміють, що роблять, у них є на це фінансування, плани, які розробляються в Москві, в ФСБ, ГРУ. А ми ніби як на війні, а ніби як і ні, – розмірковує Сініцин. – Немає сильних інституцій, не вистачає грошей. Люди можуть продатися за конверт у 5 тисяч доларів і голосувати так, як потрібно покупцям – Коломойському, Палиці, Ахметову, ще комусь.

– Якщо громадські активісти об’єднаються і створять організацію, що в перспективі стане партією, як думаєш, які шанси пройти в парламент?

– Залежить від позиціонування, фінансування, керівництва, структури. Чи є в такої історії право на життя? Так. Але в нас із цього громадського середовища вже купа людей зайшли у владу, починаючи з 2014-го. Хтось залишився, хтось пішов, хтось забив. Хоча це середовище теж ситуативне і розрізнене, часто купа внутрішніх конфліктів чи інспірованих зовні.

– Проросійські сили “грають у довгу”. Що нам зробити, щоб і ми так могли? Ми виходимо на Майдан, качаємо, але швидко тухнемо.

– Воно частково робиться. Візьмімо Ющенка. У нього, мабуть, шалений антирейтинг, він був слабким президентом, але зробив штуки, які вже не відкотиш: історична пам’ять, Голодомор, визнання Бандери, Шухевича. Хтось потім робив іще штуки, які не відкотиш.

Насправді потрібно, мабуть, намагатися будувати інституції, навіть неформальні, об’єднуватися, говорити з людьми.

Це як по Каті [Гандзюк]. В акціях беруть участь абсолютно різні люди, в іншій ситуації я б із ними не спілкувався. Але ми об’єдналися, бо хочемо довести цю історію до кінця, чого б нам це не коштувало. Ми іноді на межі фолу, але вирішили, що це питання має постійно звучати: “Хто замовив?”

“Тепер справа Каті Гандзюк наздоганятиме Зеленського. Я обіцяю”

Роман Балан і громадська діячка з Херсона Катерина Гандзюк були друзями, багато спілкувалися, співпрацювали по волонтерському напрямку та в інших активностях.

Роман Балан з учасниками групи “Хто замовив Катю Гандзюк?”

“Хто вбив…”, “Хто замовив Катю Гандзюк?” – це питання, яке Роман та багато інших близьких до Катерини людей почали ставити, коли 31 липня 2018 року на херсонську активістку біля її дому невідомий вилив літр сірчаної кислоти. 4 листопада Катя померла від поліорганної недостатності, спричиненої опіками. Ще до смерті її ім’я стало прапором громадських активістів, які борються зі свавіллям влади та поліції, зазнають нападів і переслідувань.

Друзі Каті вважають, що зараз справу “зливають”. Адже розслідуваня завершили і передали до суду в такому вигляді, який дозволить замовникам кникнути відповідальності.

– Генпрокуратура ще в період Рябошапки-Трепака з величезними боями вигризала продовження строків досудового слідства ще на кілька місяців, і таки вигризла. Це момент, коли в Україну тільки екстрадували Левіна – одного з організаторів, який півтора року ховався за кордоном за допомогою мусорів, які йому допомогли звалити. У ГПУ розуміли, що їм бракує доказів, щоб “закрити” всіх, а це велике і впливове злочинне угруповання. І тут приходить Венедіктова, і за пару тижнів вони передають справу до суду.

Ми прекрасно розуміємо, що показів Левін не дав, його простимулювали: добре сидітимеш – не образимо родину. Нас цікавить Мангер (Владислав Мангер – голова Херсонської облради – “Н”), далі Гордєєв (Андрій Гордєєв – голова Херсонської ОДА у 2016-2019 рр.) і Рищук (Євген Рищук – ексзаступник Гордєєва). Цей ланцюг, який ми розмотували майже два роки. Ми розуміємо, що при нанішніх розкладах вони не сядуть, а сяде хіба середня ланка і виконавці, які отримали по пару тисяч доларів. Верхівка вийде сухою з води, і Венедіктова чи Зеленський говоритимуть, що це все через нереформовані суди.

Я не схильний хвалити владу, особливо зараз, але бачив, як активізувалася прокуратура, коли [заступник генпрокурора Віктор] Трепак відповідав за цю справу. Він красунчик у цій ситуації. У нас із ним була зустріч, він тоді сказав, що це важка історія, серйозне розслідування, попросив дати пару місяців, щоб показати результат. І правда, пройшло кілька місяців – почалися обшуки в Херсоні, “Альфа” виламувала двері за десятками адрес, почали братися за місцевих мусорів, повернули з Болгарії Левіна, повернули в СІЗО Павловського (Ігор Павловський – посередник між замовниками й виконавцями вбивства – “Н”).

Винні мають бути покарані. Це ж обсоси на національному рівні, місцеві князьки, але у них настільки великий вплив, настільки багато грошей і зв’язків у Києві, що вони заходять до кабінету Венедіктової і вирішують питання так само, як вирішували це з [генпрокурором Юрієм] Луценком. Він же теж ходив до Каті в лікарню, коли її тільки привезли літаком, обіцяв, а потім усе почало гальмуватися. Вони почали виводити з-під удару Рищука і Гордєєва, бо вони з БПП, а залишили одного Мангера.

– є підстави вважати, що вони причетні, ось пруфи, ось журналістські розслідування. Просто виженіть їх із партії і з посад, і ми скажемо: “Молодці!”.

Але вони (команда Порошенка – “Н”) сприймали це як сплановану атаку, нібито ми граємо на боці якоїсь іншої сили.

Уже потім, між першим і другим туром, коли вже було зрозуміло, що Порошенко не перемагає, він нас покликав і сказав, що звільняє Рищука і Гордєєва, але було вже дуже пізно.

Ми так само комунікували з оточенням Тимошенко і просили позбутись Мангера. Юля виявилась розумніша і зробила це. І ми ж припинили накидати на Тимошенко, може, навіть і похвалили, – про цю справу Сініцин може говорити дуже довго.

Катерина Гандзюк – теж затята футбольна уболівальниця – із фанатами херсонського “Кристалу”

– Але чому вони замовили Катю?

– Вона їм заважала. Вона не мовчала. Вона наздоганяла Мангера постійно, писала про нього. Про нього зняли викривальний фільм. Катя була не останньою людиною в Херсоні. Вона займалась медійною політикою міської ради. А Херсон – це прикордонна область, це русня, постійні провокації. Катя їх дістала. Вона насміхалася з Рищука постійно, писала про ліс, про дерибан бюджету в облраді.

Я, чесно, не думаю, що її збирались вбивати з самого початку. Навіть із відкритих матеріалів справи зрозуміло, що там радились: облити сечею, зламати ноги… Проте літр сірчаної кислоти – це смерть у страшних муках…

У неї навіть на обкладинці у фейсбуці стояло фото якоїсь стіни з написом “мусора сосать”. І питання її обкладинки виносилося на сесію міськради, депутати ледь не голосували, щоб мер вплинув на керівника свого апарату (посада Гандзюк – “Н”), щоб вона зняла цю образливу штуку. “Дічь” така регіональна. У регіонах же мало таких людей, які не бояться говорити правду, рубати з плеча. Катя була з таких.

Вона розуміла, що переросла Херсон давно, збиралась переїжджати в Київ, думала над політичним проєктом. За тиждень до нападу вона хотіла купити пристрій для відстрілу гумових куль про всяк випадок. Ми їздили в тир, стріляли, – пригадує Роман.

Сініцин познайомився з Гандзюк ще в часи LiveJournal. Потім був випадок, коли в Херсоні у спецпризначенців 73-го центру з Очакова зламалася машина. Споночіло. В “Уралі” – повно зброї, гранатометів, мін. Військові зателефонували Роману і попросили допомогти.

– Я згадав, що є така Катя в Херсоні, просто написав їй у фейсбуці, вона напрягла транспортників, відбуксирували той “Урал”, пацанів поселили переночувати в комунальний гуртожиток, машину відремонтували. А потім вона приїхала в Київ, ми пили пиво, стали спілкуватися, останній рік – тісно.

Нерозслідуваною справою Катерини Гандзюк Зеленський під час дебатів на стадіоні дорікав Порошенку. Сініцин нагадує: після обрання шоумена на посаду президента вони навіть давали йому піврічний карт-бланш, не “мочили” в соцмережах, не організовували акцій щодо його бездіяльності, адже справа справді складна. Новий президент обіцяв при особистій зустрічі батькові Каті, що покарає винних.

– Як думаєш, чому Зеленський уже не контролює це все? Чи на стадіоні тоді був популізм? Чи йому створили певну бульбашку, нібито все добре?

– Це була технологія: “Зробимо їх разом”. 73% на виборах – це ого-го який результат, але це величезна частина протестних голосів, які розчарувалися в Порошенку з тих чи інших причин. Зараз ці люди відвалились. Але тоді у Зеленського правильно підібрали меседжі: “Весна прийде – саджати будемо”, нові люди (хоча ключову людину, про яку говорили раніше – Авакова, вони ненароком залишили). Ну і так, він у бульбашці. Це історія про тотальне дилетантство, про ручне управління: “Я дзвоню Баканову, я дзвоню в НБУ…” Єрмак, який по суті мав би бути офіс-менеджером, завідувати графіком, щоб скріпки і чай були в ОП, а він фактично віцепрезидент. І це “дічь” насправді.

Роман Сініцин на акції “Хто замовив Катю Гандзюк” під ОП 27 квітня 2020

Хоча сам по собі Вова ніби непоганий хлопець, у нас є спільні знайомі, він не русня. Просто парєнь з Кривого Рогу, із багатьма друзями в Росії, але він ніби реально переживає за якісь процеси.

“95-й квартал” машини в АТО купував, їздив на фронт із концертами. Може, він був би хорошим міністром культури… Так чи інакше, він побудував успішний бізнес, плюс-мінус навіть білий. Але в нас нема президента. Це пародія. І це печалька. Там керують інші люди, інші групи впливу. І неважливо, що думає Вова. Він – не суб’єкт.

– А якщо Зеленський подзвонить і скаже таки розслідувати справу Гандзюк, ще можливо це зробити? І чому він тоді цього не зробить?

– Йому влили у вуха те саме, що Порошенку: начебто ми – “технологія” проти нього, ми його “топимо”. На ті самі граблі наступає. Це печально.

Але окей. Він вважає, що ми – купка божевільних, які не дають йому спокійно жити. Ну то ми й далі не будемо давати йому спокійно жити. Тепер ця справа наздоганятиме Зеленського. Я обіцяю, – із притиском говорить Балан.

– Чим такий президент небезпечний для країни?

– Тим, що фактично керує країною не Зеленський, а група олігархів, у яких є свої люди в ОП.

Невже в нас нема кращих фахівців, ніж колишні сценаристи чи офіс-менеджери “95-го кварталу”? Це ж смішно. Через слабкого президента і слабку команду можуть бути будь-які сценарії. Як проукраїнський реванш, і я на це все-таки сподіваюся, так і проросійський. Бо зараз голоси Зе перетікають не в національно-демократичний табір, а сама знаєш, кому: “ОПЗЖ”, Шарій.

“Я б хвалив і Венедіктову, і Зеленського за розслідувану справу Каті”

Фаєри на похороні Катарини Гандзюк у Херсоні, листопад 2018

– Де ви берете кошти на проведення акцій?

– Фаєр коштує від 90 до 150 грн, надрукувати банер – півтори тисячі. Найдорожчий, здається, 4 тисячі. Найзатратніша частина – це якщо треба їхати двіжувати в Херсон: заправляти транспорт, буси.

Переважно ми скидаємося. Я на цій історії витратив уже купу своїх грошей, так само, як і інші Катині знайомі і друзі. А в неї було широке коло спілкування, від чиновників до підприємців.

Але це не історія про кошти. Із нас ніхто не отримує гроші за акції, це не якась спланована кампанія. Для останньої акції під ОП ми купили 60 фаєрів, рахуй – 6 тисяч грн. Банер там був старий, – Роман рахує чітко, наче бухгалтер.

Він разом з іншими активістами зробив усе, щоб про справу Гандзюк говорили – ходили в посольства, зустрічалися з дипломатами.

Роман Балан із транспарантом акції “Хто замовив Катю Гандзюк” литовською мовою на футбольному матчі Литва-Україна у Вільнюсі, вересень 2019 року

–  Про Катю говорять у Держдепі, посольства видаєть заяви, що занепокоєні тим, що замовники досі не покарані, Помпео вручив Каті премію (Держсекретар США Майкл Помпео говорив про Катерину Гандзюк на врученні щорічної премії “Жінка відваги”, саму нагороду батькові загиблої вручила посол США в Україні Марі Йованович – “Н”). Це міжнародне питання. Про цю справу писали “Нью-Йорк таймз”, купа світових ЗМІ.

– Доводилося чути, що контора політтехнолога, кандидата в президенти у 2019 році Вови Петрова заявляла про причетність до організації мітингів на підтримку справи Гандзюк.

– Жодним чином. Я знаю, хто такий Вова Петров. У мене до нього різко негативне ставлення. Але вони до нас непричетні, – відрубує Сініцин. – Можливо, окремі люди, дотичні до нього, або які були колись дотичні, відвідували ці акції як прості громадяни.

Чи юзав це колись Вова Петров? Він щось писав проти Авакова.

– Я так розумію, що справа Каті Гандзюк – давно вже не суто її справа, а прогнилої системи.

– Так. Там же і мусора, там же всі. Було 50 нападів плюс на активістів, цей – найдикіший.

Вас же там 20 слідчих СБУ, 10 прокурорів. Ну то доведіть до кінця! Це ж (підозрювані – “Н”) не якісь мегаважливі люди. Це місцевий криміналітет. Доженіть їх, “закрийте”. Ви ж будете красунчики, будете піаритись на цьому скільки завгодно. А ми, навпаки, похлопаємо вам, що молодці. Як хвалю Трепака, я б хвалив і Венедіктову і, чесно, Зеленського, попри все. І батько Каті хвалив би.

Стерненко як символ і неполітична поведінка Білецького

Крім справи Гандзюк, Сініцин активно “топить” за Сергія Стерненка. Почалося все з того, що Роман написав про одеського активіста пост у листопаді 2017-го – коли того “закрили” після протестів у Літньому саду за “організацію масових заворушень”, а начальнику поліції Одещини Головіну влучили в голову цеглиною, хоча Сергій просто вів стрім акції.

Сініцин конфліктує з журналістом медведчуківського каналу ZIK біля Апеляційного суду Києва під час розгляду справи Стерненка. Фото: Watchers

– А потім ми стали спілкуватися. Ще Катя Гандзюк була жива, ми з нею їздили до нього в лікарню, коли на Сергія напали. Потім, коли Катю облили кислотою, він включився в цю історію, їздив на акції, висвітлював.

Уже після того, як ми записали це інтерв’ю з Баланом, суд відправив Стерненка на два місяці під домашній арешт. “Якщо буде застава, ми її намагатимемося зібрати, – передбачав Роман. – Може, хтось ще закриє цю суму, як Степанов (нинішній очільник МОЗ, тодішній голова Одеської ОДА, який вніс заставу за Стерненка – 600 тис. грн – “Н”) тоді. Він попіарився на цьому, а за тиждень йому повернули гроші”.

– Якщо Стерненка визнають винним в умисному вбивсті, це буде “постріл у ногу з дробовика”.

Це ж історія не про Стерненка.

ЦЕ ІСТОРІЯ ПРО ЧУВАКА З ПРОУКРАЇНСЬКОЇ ТУСОВКИ,

ЯКИЙ СИМВОЛІЗУЄ СОБОЮ ЧУВАКА З МАЙДАНУ, ЯКОГО ТРЕБА НАЗДОГНАТИ, ЗАГНОБИТИ:

“ВИ ДОСТРИБАЛИСЬ”, ЯК ПРЯМО ГОВОРИТЬ ПОРТНОВ.

Це про те, що коли на мене нападають, і я не хочу отримувати по обличчю – потрібно захищатися, і я маю повне право на це. У статті 36 Кримінального кодексу чітко вказано, що людина має право оборонятися будь-якими засобами при озброєному нападі.

Стерненко як локомотив може цю історію поламати: про право на самозахист, про цивільну зброю у перспективі. Сергій став символом. Усі ж бачать, як проти нього стала ця вся машина, всі вскрились: депутати “ОПЗЖ”, умовні ЗМІ.

Він добре тримається насправді. Це важко пережити, коли тебе фігачать з усіх боків. А Сергій молодець.

Зараз Сініцин – один із тих, хто консультує Стерненка, надає йому інформаційну підтримку. Вони пропонували Сергієві виїхати з країни, “відсидітися”. Втім, Стерненко відмовився – сказав, що правий і готовий це відстоювати.

– Він може стати каталізатором незворотніх процесів. Може, ні. Якщо його “закриють”, будуть масові протести. Ми будемо качати цю тему, – обіцяє активіст.

– Чому “Нацкорпус” досить дивно поводиться в ситуації зі Стерненком? Я не кажу, що всі мають кинутися любити його, але “НК” фактично повторює “ватні” тези щодо справи Стерненка. Ну й одні члени руху побили інших “азовців”, які публічно підтримали Сергія. 

– У нас не було конфлікту з “Нацкорпусом”, і ми намагалися його уникнути. Ми не хочемо з ними рубатись. Ми в одному човні зараз. Коли [лідер партії “Національний корпус” Андрій] Білецький повторив в ефірі каналу ZIK цю “ватну” мантру, нібито Стерненко в Одесі кришував наркотики, борделі. Це було дивно, тому що Андрій приходив провідати Сергія в палату, коли на нього напали.

Роман Балан і Сергій Стерненко, 2016 рік

На цю тему: Стерненко: Держава не надала мені ні охорони, ані права на володіння зброєю для самозахисту

У “Нацкорпусі” маса адекватних, хороших, правильних людей, які є патріотами, багато хто воював. Те, що так сталося (зі ставленням до Стерненка – “Н”), мабуть, спричинив ряд факторів, – аналізує Балан. – По-перше, думаю, в картині світу Білецького немає того, що щось може нестися органічно, само собою. Усе має бути спланованим. Він навіть в ефірі казав, що кампанію по Стерненку ведуть медійник Сініцин, політконсультант Ковжун і колишній боєць “Азову” Сергій Філімонов, що ми всі сидимо в одному офісі і “качаємо” Стерненка як політичний проєкт. Хоча це нонсенс, бо Стерненко зараз не має політичних планів. У нього завдання – не сісти. Якби він у майбутньому пішов у політику, я був би радий, бо притомна, проукраїнська, правильна людина, але він не розглядає це.

Вожді “НК” говорять, що це СБУшний проєкт, що ми – “СБУшники”. Потім, що це грантова історія, що нас спонсорують Штати. Там стільки вже нашарувалося маячні. Проте шкода, що вони не розуміють: це просто органічний розвиток подій.

Ми справді радили Сергію ставати “медійним”, адже це – найкращий аргумент проти проросійських ЗМІ. Але на те, щоб “прокачати” ютуб-канал Стерненка, пішло аж 0 доларів. Інші знайомі вчили Сергія монтувати, хтось подарував петличний мікрофон.

Наразі Стерненко є більш медійним, ніж Білецький, який звільняв Маріуполь. Може, він думає: “Що це за вискочка?” Бо в нього підписників більше, ніж в усіх функціонерів “Нацкорпусу”, разом узятих. Але вони вчинили дико: просто забили умовно своїх же чуваків, які вписалися за Сергія. І цим вистрілили собі в ногу. Я не розумію, навіщо. Вони не здобули цією історією собі електоральних плюсів, а навпаки. І вона їх не згуртувала. Багато моїх знайомих з “НК” й “Азову” не зрозуміли цього.

Роман припускає, що з боку Білецького такий крок міг означати також спробу контролювати фанатські рухи, які в більшості “вписалися” за Стерненка. Але виявилось, “що це не дуже контрольована сила”, навіть якщо підключити гроші чи зв’язки.

– “Нацкорпус” – це політична партія, але вони поводяться не як політики. Бити когось – це не політичні методи. Тут потрібна дипломатія, вміння домовлятися. Коли ж влаштовується розправа, це трохи дивно, – резюмує Балан.

“Коли ти на щось впливаєш, можесь щось змінити хоч на міліметр – це вже окей”

Роман Балан під час інтерв’ю

– Зачеплю трохи туризм, яким ти займаєшся. Як думаєш, коли повноцінно відновляться подорожі?

– Думаю, як раніше, вже не буде. Все одно будуть якісь обмеження щонайменше пів року. Щось буде зачинено, обов’язкова самоізоляція. Цей туристичний сезон відбудеться у кастрованому вигляді. Будемо в масках літати, з антисептиками, дотримуватися дистанції.

Але вже є активізація внутрішнього туризму. Зараз в Україні на туристах рубатимуть капусту, і це чудово. Гроші трохи залишаться в країні: замість Туреччини поїдуть у Затоку чи Скадовськ.

– Але наступного року в Затоку не повернуться, бо дорого.

– Так, в умовній Албанії чи Греції дешевше і краще. Але, може, в нас люди зароблять грошей і задумаються, що потрібно покращувати інфраструктуру, обслуговування. Це ж насправді залежить не тільки від власників маленьких туристичних бізнесів, а й від політичної волі. Думаєш, ми не зробили б умовну Анталію десь на Херсонщині? Але ж простіше дерибанити землю і бюджет.

– Чи не хочеться тобі зараз звалити, як у 2013-му?

– Не думаю. Ну доведеться звалити або воювати, або волонтерити знову, якщо тут буде взагалі треш, русня, коли ти буде зрозуміло, що хрест на цьому всьому, на державі. Але сподіваюсь, до цього не дійде.

Роман-мандрівник

– То Словенія залишається такою прекрасною мрією із минулого?

– Чесно кажучи, змінились пріоритети. Коли ти розумієш, що від тебе щось залежить, хоча б трі-і-ішки, і що ти на щось впливаєш, можесь щось змінити хоч на міліметр – це вже окей. А якщо таких людей багато – це вже добре. Це двіж.

Катя повторювала: “Люблю двіж”.

Це історія вуличного активізму: впливати, цим пробивати, продавлювати когось або щось в інтересах України.

РАНІШЕ, ПІСЛЯ МАЙДАНУ, У 2014-2015 РОКАХ,

ОДНИМ ПОСТІКОМ У ФЕЙСБУЦІ МОЖНА БУЛО ЗВІЛЬНИТИ З ПОСАДИ ЯКОГОСЬ ДОВБ***БА.

У МЕНЕ ТАКИХ ПРИКЛАДІВ БАГАТО.

Були і менти високопоставлені, і просто упирі на посадах. Зараз це вже не так працює, але все одно якийсь вплив є.

– Що може спричинити нові тектонічні зрушення в українській політиці? Який процес, яке питання?

– Будь-що. Спрогнозувати важко, але будь-яка історія може загорітися, як іскра. Ми ще не досягли цієї критичної точки, коли пасіонарії скажуть: “Ну все, п***ць, погнали”, і за ними підтягнуться менш активні. Але ми до неї близько.

Я впевнений, що наступні історії масових протестів будуть пов’язані з мусорами. Умовна історія зі скасуванням квот на українську мову, історія з ООС, розведенням військ чи скасуванням фінансування Українського культурного фонду, чи призначення ватників типу Сівохи – не така болюча і не так чіпляє, як історія, коли мусора вбили дитину або коли вони цілу ніч ґвалтували жінку. Ось ці історії показові.

Щось понесеться. Буде зміна, якщо не влади в цілому, то окремих людей.

Гуманітарна історія? Хіба що вибори на Донбасі на умовах Росії.

Але це вже одразу буде протест зразка Франції, Штатів: трохи неконтрольований, радикальний, – передбачає Балан. – Те, що ті чи інші агенти російського впливу намагатимуться використати це в своїх інтересах, підігрівати чи спрямувати в потрібне їм русло, це очевидно. Тому потрібно тримати баланс. Але перебіг наступної революції залежить не від нас.

– Весь цей двіж – громадський активізм, акції, кампанії, робота… Чи є час на себе, на родину, на подорожі?

– Ну які зараз подорожі? – посміхається. – Та є час…

Справді, буває, що активізм забирає надто багато часу. Без нього я був би ефективнішим у зароблянні грошей. Міг би забити на це все, припинити дивитися ютуб, видалити фейсбук, закритися. Я знаю багато людей, які так і роблять. Але час є. Я подорожував регулярно до карантину. То тільки здається, ніби ми всі в милі, не спимо, а лише плануємо й проводимо акції.

Роман Балан під час інтерв’ю

На цю тему: 100 днів сорому генпрокурорші Венедіктової

– Держава Україна відбудеться? Чесно зізнаюся: іноді мені здається, що ні, бо все гниле, куди не кинь.

– Звичайно, відбудеться. В ідеалі, якби зміни сталися внаслідок волевиявлення громадян, кристалізувалась нова політична сила чи якийсь лідер, а краще – багато лідерів. Але воно може повернутися іншим шляхом. Але те, що держава Україна має право відбутися, – беззаперечно.

Ми взагалі хто такі? І чому все це робимо? У нас насправді не все так погано, – підбадьорливо всміхається Сініцин. – Я он був у Південній Африці ще до Майдану, то там не дуже добре.

—

Анастасія Федченко, фото авторки та з архіву Романа Сініцина;  опубліковано у виданні Новинарня

На цю тему:

• Знищення Катерини Гандзюк: системне вбивство
• Як нас вбивають. Історії нерозкритих нападів на активістів, про які важливо знати сьогодні
• Убийство как издевка
• Кто заказал журналиста Сергиенко
• Убийство Павла Шеремета: украинский след
• В Україні вже майже не карають за напади на журналістів
• Кукловоды. Бандитов и убийства в Украине покрывают генералы