Росіяни мріяли про «свого Піночета», тепер їх країна держава-терорист

Версия для печати

Путін лише втілював щирі прагнення росіян. А світ дивився на це крізь пальці. Тепер би його зупинити, але не так просто.

Україна два дні перебувала під інтенсивним російським ракетним обстрілом. В усіх регіонах зафіксовано атаки на інфраструктурні об’єкти чи житлові будинки. За словами головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, лише 10 жовтня по Україні було випущено 75 ракет, 41 з них знешкоджено нашою ППО. Ще 28 ракет полетіло з Росії до України 11 жовтня, 20 – знешкоджено. Загинуло 19 людей, понад сто були поранені. Багато міст залишилися на кілька годин без світла й водопостачання. Фактично можна говорити про акт державного тероризму з боку Росії, пише видання  ZAXID.net.  У четвер, 13 жовтня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, в якій Росія визнана терористичним режимом.

Читайте також: Рішення ПАРЄ: Російська Федерація - це терористичний режим

Російський диктатор Владімір Путін зразу ж у російському телеетері похвалився своїми терористичними досягненням: «Сьогодні вранці за пропозицією Міністерства оборони і за планом Генерального штабу Росії завдано масованого удару високоточною зброєю великої дальності повітряного морського і наземного базування по об'єктах енергетики, військового управління і зв'язку України. У разі продовження спроб проведення на нашій території терактів відповідь з боку Росії буде жорстка і за своїми масштабами відповідатиме рівню загроз для Російської Федерації».

Оскільки російські ракети влучали в житлові будинки, навіть дитячі майданчики, то можна зробити висновок, що або російська зброя аж ніяк не високоточна, або Путін воює з українськими мирними мешканцями, зокрема й дітьми. Адже жоден військовий об’єкт і жоден військовик в Україні не постраждав.

Читайте також: Вісім місяців тому на Україну напала тюрма

Але навіть ці цивільні руйнування Кремль намагався подати своїй публіці як визначну перемогу російської зброї. І що цікаво: публіці це сподобалося чи, як то кажуть, «піпл схавав». Це видно зі захоплених повідомлень на російських пабліках, на тлі картинок зі зруйнованими будинками та пораненими цивільними українцями. «С утра празник прям!», «Наконец-то, как долго мы этого ждали!», «Сравняйте Киев с землей!», «Лиш бы это не была разовая акция», – ось такі захоплені пости спраглих української крові росіян можна було почитати зразу ж після російської державної терористичної акції.

Чи когось така реакція російських користувачів соцмереж здивувала? Думаю, не багатьох. Нам відома соціологія підтримки Путіна і його «спеціальної військової операції» в російському суспільстві. Як і те, що в російсько-українській війні, у тисячах жертв, масових руйнуваннях пересічні росіяни якщо й звинувачують когось, то не своє військово-політичне керівництво, а самих українців, їхні Збройні Сили, політичне керівництво.

Чи так по-ксенофобськи простий росіянин був налаштований завжди? Чи це вплив 20-річного жорстокого промивання мізків телепропагандою? Звісно, пропагандистська машина сучасної Росії дуже потужна, в неї вливаються мільярди нафтодоларів, там працюють найфаховіші майстри інформаційних маніпуляцій. Вони мають найширшу підтримку пригодованих Кремлем соціологів, психологів, аналітиків з усіх сфер.

Читайте також: Росія ніколи не стане іншою. Маємо забути все спільне

Але пригадаймо російське суспільство ще відносно демократичного 1999 року – останнього року правління Бориса Єльцина. У серпні він призначив на посаду прем’єр-міністра тодішнього голову ФСБ Владіміра Путіна. І з чого той почав свою діяльність на посаді? З апробації на російському народі його сприйняття геноцидального винищення іншого народу.

Росіяни потужним багатомільйонним «ура» відповіли на путінські заклики «мочити в сортирі». Якщо це потрібно для блага Росії, то можна дозволити армії винищувати людей іншої національності тисячами, десятками, сотнями тисяч. Килимовими бомбардуваннями в чеченських містах, вбивствами без розбору: дітей, жінок, старших людей тощо. А насправді в цьому жодного реального «блага Росії» не було, а лише уявне. Прагенння величі, яке було більше успадкованим, а лише частково накинутим пропагандою, яка першою «піднялася з колін», щойно Путін почав перебирати владу до рук.

Читайте також: Українцям краще узагалі забути про Росію, тільки відстежувати її стосовно можливої шкоди Україні

І ще не варто забувати, що прелюдією до другої чеченської війни стала серія вибухів у багатоповерхових житлових будинках Волгодонську, Буйнакську і на Каширському шосе в Москві. Незалежні російські журналісти (а тоді ще були такі) виявили, що кривавий слід від цих терактів веде прямісінько до ФСБ. Цю ж версію відпрацьовували й слідчі російського МВС, проте їм не дали довести справу до завершення.

У будь-якому разі росіяни знали про таку моторошну версію, але намагалися її ігнорувати. Переконували себе, що це не відповідає дійсності. А навіть якщо відповідає, то байдуже. Ну загинуло понад три сотні росіян, ну дві тисячі отримали поранення, але ж російське благо, здобуте цими терактами – значно цінніше. Йдеться ж бо про велич Росії, а велич передбачає сакральні жертви.

Тим паче, що й єльценські ліберали на початках цілком спокійно акцептували діяльність прем’єра Путіна й навіть підштовхували його до вищої влади. Це вже значно пізніше Борис Нємцов заявить на камеру: «Він йобнутий, Владімір Путін!». А тоді ще він вважав майбутнього російського диктатора цілком адекватною особою. Ба більше – корисною і підконтрольною. Сатирик Михайло Жванецький закликав дати Путіну попрацювати, не критикувати його наперед, байдуже, мовляв, що він виходець з гебістських структур.

Читайте також: «Російська демократія закінчується там, де починається українське питання»

У російському ліберальному середовищі (тоді ще сильному) на зламі тисячоліть розхожою була думка, що для проведення ліберальних реформ країні потрібен «свій Піночет». Що неможливо проводити радикальні перетворення в умовах хаосу, створеного кимось на кшталт «розмазні» Єльцина. Вони чомусь були впевнені, що в разі чого зможуть поставити Путіна на місце. Наївні. Вони не прорахували розвитку подій на два кроки вперед, що «сильна рука» передбачає вибудовування жорсткої вертикалі влади, закручування гайок, звуження демократичних свобод, ліквідацію свободи слова, переслідування інакодумців. Одне слово, весь джентельменський авторитарний набір.

Читайте також: Чому російсько-українська війна не почалася 1991 року? Вона почалася, просто мало хто це помітив

І ось маємо на виході – країну-терориста, яка обстрілює сотнями ракет житлові будинки міст іншої країни, проводить псевдореферендуми, анексовує чужу територію, погрожує цілому світові ядерним кийком. І все це через консолідоване бажання російського суспільства мати «свого Піночета». Так що Путін лише втілював щирі прагнення росіян. А світ дивився на це крізь пальці. Тепер би його зупинити, але не так просто. Нині потрібна жорстко консолідована позиція вже цілого світу, якщо він не бажає потрапити в ядерний Армагеддон.

—

Любко Петренко,  опубліковано у виданні ZAXID.net

В тему:

• ​Жах російських загарбників: що таке HIMARS та його старший брат М270
• У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою
• Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям
• Сучасні системи ППО для України: як вони змінять війну
• Як системи HIMARS громлять російські склади (+відеодокази)
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям
• Як нова українська артилерія змінює перебіг війни?
• Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити
• The Economist: как Украина выигрывает войну беспилотников
• Артиллерийская «битва за Донбасс» глазами американского журналиста