Розсекречені архіви радянських спецслужб: Петро Філоненко. За завданням повстанської розвідки


В архівних документах розвідки, які стосуються діяльності Партизансько-повстанського штабу Державного центру УНР в екзилі на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником, є неодноразові згадування про Петра Філоненка як повстанського отамана і розвідника.
Зазначається, що він був надзвичайно хоробрим старшиною, який за завданням штабу неодноразово переходив зі своїм загоном польсько-совєтський кордон і громив у глибині окупованої України загони червоноармійців і чекістів.
Окремої оперативної справи саме в архіві розвідки на отамана не знайдено. Водночас відомо, що у чк і дпу урср на нього вели досьє через його активну антирадянську діяльність і арешт. Із біографічних відомостей у агентурних повідомленнях зазначається, що він «родом із Ємільчина, де мешкає його батько і брат і де його землею і будинком заволодів якийсь комуніст» (ГДА СЗР України. – Спр. 18. – Т. 5. – Арк. 87).
З інших джерел відомо, що Петро (Євстафій) Філоненко народився 12 грудня 1896 року в селі Ємільчині Звягельського повіту (нині Звягельський район Житомирської області). Навчався у Радомиській господарській школі, потім служив у російській імператорській армії, воював на фронтах Першої світової війни. Коли ешелони з частинами Дикої дивізії генерала Корнілова прямували на петроград для придушення більшовицького заколоту і проходили через цю місцевість, молодий старшина Петро Філоненко зійшов з потяга і вирішив, що з нього досить, навоювався.
У рідному Ємільчині створив кущ самооборони для підтримання порядку. За Гетьманату працював членом військового суду і в мобілізаційному відділі комендатури Новограда-Волинського, де займався мобілізацією юнаків до українського війська. Невдовзі створив партизанський загін і почав боротьбу з більшовицькими окупантами. Під його началом партизани руйнували відтинок залізниці Шепетівка–Коростень, нападали із засідки на червону кінноту.
Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Микола Величківський. Між нквс і гестапо
Швидко розголос про отамана Філоненка пішов округою. Він активно діяв у районі Коростеня–Овруча–Новоград–Волинського. У 1919 році об’єднався з Дмитром Соколовським і впродовж певного часу воював у лавах його повстанської бригади, отримав ранг сотника. Після налагодження стосунків із штабом Дієвої армії УНР кожен отримав наказ іти на свій терен і продовжувати боротьбу в запіллі ворога.
Невдовзі П. Філоненко потрапив у полон до більшовиків. Його заскочили зненацька, зв’язали руки, прив’язали до коня і так привели до штабу червоної бригади. Всю дорогу підганяли нагайкою і примовляли, що у штабі з ним іще не таке зроблять. Під час допиту його піддали жорстоким тортурам – вибили око і скалічили руку.
Вночі Петрові вдалося вибратися крізь вікно і непоміченим податися до найближчого лісу. До нього було кілометрів п’ять. І хоч був голий і босий, холоду не відчував. На щастя, на землі вже не лежав сніг, хоч і було морозно. Усю дорогу біг, спотикався, падав. Потім лісом дістався до хутора знайомого селянина і так врятував своє життя.
Поранення і катування не минули безслідно. На покалічене око він не бачив, не слухалася й одна рука. Та це його не зупинило від подальшої участі у партизанській боротьбі. Згодом на чолі наново сформованого загону він приєднався до 6-ї стрілецької дивізії Марка Безручка, у складі якої взяв участь у Першому зимовому поході Армії УНР. На Поділлі й Волині його часто використовували як розвідника, оскільки він добре знав навколишню місцевість і тамтешніх жителів.
Коли українське військо після відступу перейшло за Збруч і опинилося у польських таборах для інтернованих, Петро Філоненко вирішив боротися далі. Він повернувся на Волинь, де вже цілеспрямовано діяв під керівництвом розвідчого відділу Партизансько-повстанського штабу (ППШ) Юрка Тютюнника.
Цей відділ очолював полковник Олександр Кузьмінський, який раніше, з грудня 1919 по серпень 1920 року, керував Розвідочною управою Генерального штабу Збройних сил УНР. У нових умовах діяльність розвідчого відділу ППШ була спрямована передусім на здобуття різнопланової інформації про дислоковані в усрр сили червоної армії, органи державної безпеки, стан охорони державного кордону, політичну й економічну ситуацію. Відбувалося вивчення території України як майбутнього театру збройного повстання.
Важливою складовою розвідувальної інфраструктури ППШ були контрольні (розвідувальні) пункти у прикордонних містах – Рівному, Дубно, Корці, Тернополі, Кременці та інших. Штат таких пунктів складався з кількох старшин української армії, котрі зазвичай мусили контактувати з польськими офіцерами зв'язку.
Вони займалися розвідкою у відповідних смугах, переправляли через кордон агентуру, приймали кур'єрів, що прибували з повстанських формувань, опитували осіб, котрі приїздили з території усрр. При цьому неодмінною вимогою в роботі розвідників та агентури було суворе дотримання правил конспірації. Особлива увага зверталась на необхідність застосовування паролів, відгуків, псевдонімів, шифрів.
Читайте також: Чи писав Леонтович “Щедрика” у Покровську та що поєднує Залужного і Петлюру: дослідження
Петро Філоненко, як і раніше, здебільшого діяв нелегально на добре знайомих йому українських теренах. При цьому він неодноразово переходив кордон із Польщею для побачення з генерал-хорунжим Ю. Тютюнником і обговорення подальшого плану боротьби й не раз застерігав отамана та його оточення від можливого проникнення до штабу більшовицьких агентів. Великий повстанський і життєвий досвід навчив його не лише самому вести конспіративну роботу проти ворога, а й виявляти зрадників у своїх лавах.
До одного з підозрілих П. Філоненко став приглядатися особливо пильно. То був Григорій Заярний. Уперше вони побачилися 9 червня 1921 року в селі Моклаки, куди Петро прибув у якихось своїх справах і де була конспіративна явка. Там його знайшла дружина місцевого священика і повідомила, що уже третій день на нього чекає незнайомий чоловік.
П. Філоненко одразу насторожився. Перипетії останніх кількох років підпільної боротьби змусили його з недовірою ставитися до кожної нової людини у своєму оточенні. Та це була не звичайна підозрілість. Він намагався уважно вивчати таких людей і перевіряти їх за своєю розробленою методикою.
У будинку сільського священика зустрів невисокого на зріст, кремезного чоловіка. Той представився сотником Григорієм Заярним, розповів, що вже давно діє разом з отаманом Ю. Тютюнником, а нині за його дорученням перейшов польсько-український кордон для налагодження контактів із повстанськими загонами й організації подальшої боротьби. П. Філоненку цей чоловік не надто сподобався. Відтак він простежив за ним до найближчої залізничної станції і побачив, як той сів у потяг, що йшов у бік Коростеня, а не до Полтави, як запевняв під час зустрічі.
Через два місяці у П. Філоненка випала нагода перейти кордон і особисто побувати у Партизансько-повстанському штабі Ю. Тютюнника. Його викликали, щоб скоординувати план майбутнього походу кількох груп Армії УНР для об’єднання з повстанськими осередками в Україні та розгортання всенародного повстання. П. Філоненко мав провести загін генерал-хорунжого Василя Нельговського з Рівного на Волинь і там діяти спільно з ним.
Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Мовознавчі» дослідження органів нквс/кдб проти Юрія Шевельова
У штабі він зустрів сотника Г. Заярного. Своїми підозрами щодо нього одразу поділився з Ю. Тютюнником. Але той не став слухати. Для нього сотник був відданим і перевіреним у боях старшиною. Вони разом починали ще у штабі отамана Никифора Григор’єва. А коли Ю. Тютюнник командував Київською групою Об’єднаної Української армії, Г. Заярний був на посаді державного інспектора. Пліч-о-пліч із Ю. Тютюнником він пройшов Перший зимовий похід, був поранений у ногу. В еміграції увійшов до складу оперативного відділу Партизансько-повстанського штабу. За завданням Ю. Тютюнника багато разів переходив кордон і встановлював зв’язки з українським підпіллям і повстанцями.
Ю. Тютюнник навіть не здогадувався, що вже тоді Г. Заярний діяв як агент чк. А в оперативних справах, як свідчать розсекречені документи з архіву зовнішньої розвідки, він значився Гордієнком, Грицем Поповим і агентом «121». На той час він уже виказав низку кур’єрів і розвідників. Після переходу кордону ті потрапляли безпосередньо до рук чекістів або під їхній нагляд, що призводило до провалів в українському підпіллі. У ППШ діяла й інша більшовицька агентура. Тож плани майбутнього рейду для радянських спецслужб уже не були таємницею.
У тій ситуації П. Філоненку завдяки доброму знанню місцевості і дотримання правил конспірації вдалося уникнути оточення, полону і розстрілу, на відміну від інших членів Другого зимового походу Армії УНР. Упродовж певного часу він іще партизанив на Волині. Від місцевих жителів дізнався про трагічне закінчення листопадового рейду Ю. Тютюнника і про криваву драму під Базаром. Там було розстріляно кількасот українських вояків, що потрапили у пастку. Із сумом дізнався і про долю самого Ю. Тютюнника. Його чекісти не без допомоги Г. Заярного виманили на територію усрр і змусили жити й діяти за їхніми правилами.
У 1924 році П. Філоненко повернувся до Польщі. Невдовзі його залучили до роботи у ІІ секції Генерального штабу Військового міністерства Державного центру УНР в екзилі. Він активно діяв спершу під началом Миколи Чеботаріва, а потім – Всеволода Змієнка. У 1925 році В. Змієнко видав йому посвідку уповноваженого Воєнно-історичного товариства «Охорони козацьких могил на чужині». Як голова Братства охорони козацьких могил на Волині він створив гуртки і товариства в Корці, Межиріччі, Костополі, Здолбунові, Острозі, Глинську та інших містах. За його участі були знайдені й реставровані могили козаків, що полягли в 1919–1920 роках у боротьбі за Україну. Водночас розвідник здійснював й іншу діяльність в інтересах уенерівської спецслужби.
Його активність не лишилася непоміченою для радянських органів державної безпеки. У 1930 році агентура дпу зафіксувала його приїзд із Рівного до Ракитного. «Філоненко Євстафій прибув у Ракитне, – йшлося в одному з повідомлень, – для створення мережі петлюрівських агентів, які передбачаються для посилання на радсторону з к-р літературою і для розвідувальної роботи.
Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Отець Василь Кушнір - перший президент Комітету українців Канади
З цією метою Філоненко має намір вербувати людей серед б. петлюрівців… Крім цього, Філоненко має завдання створити на ділянці Костопольського і Сарненського повітів див. групу для майбутньої роботи на радстроні…». А наприкінці цього документа зазначається: «Філоненко давно нам відомий як активний петлюрівський розвідник, зв’язаний з поляками. В останні роки Філоненко не проявляв себе, а нині він очевидно працює від Литвиненка-Морозенка, оскільки нещодавно був у Рівному» (ГДА СЗР України. – Спр. 12617. – Т. 1. – Арк. 430–431).
В іншому документі, датованому січнем 1931 року, зазначалося, що після від’їзду П. Філоненка з Ракитного він більше там не з’являвся. Водночас надсилав листи до одного зі своїх знайомих. У листах просив підготувати кількох відданих людей для переправлення на радянську територію.
З урахуванням цього органи дпу активізували розробку П. Філоненка. Досьє, що велося на нього ще з часів контактування з Г. Заярним, за цей час поповнилося новими документами. На їх підставі чекісти розробили план, як його нейтралізувати. На Різдво його провідав у Польщі брат Адам.
Переконував повертатися додому, розповідав, що всім, хто боровся з радянською владою, але розкаявся і склав зброю, оголошено амністію. Звісно, що за братом стояли чекісти, які у такий спосіб хотіли виманити повстанського отамана і вчинити з ним так само, як із Ю. Тютюнником. Адама змусили до такого кроку погрозами розправитися з дружиною і немовлям, які залишилися в заручниках.
Але все це було марно. Переслідування з боку радянських спецслужб не похитнули переконань П. Філоненка. Він знову взяв до рук зброю. УПА доручила йому організувати антибільшовицькі повстанські групи в районі Овруча. Згодом він був підвищений до рангу полковника й отримав посаду отамана Другої округи, що охоплювала терени Волині. У нових умовах, як і в роки боротьби за збереження цілісності Української Народної Республіки, йому в пригоді стали навички ведення розвідувальної роботи.
До 1945 року Петро Філоненко воював в Українській повстанській армії. Після Другої світової війни емігрував до США, де помер 1 серпня 1960 року і був похований у містечку Саут-Баунд-Брук.
Слухайте історію про Петра Філоненка у подкасті Служби зовнішньої розвідки України «Розсекречена історія» на платформах Apple Podcasts Spotify You Tube Music Megogo .
—
Джерело: Служба зовнішньої розвідки України
Читайте також:
- Розсекречені архіви: Данило Скоропадський - «Валет» у колоді карт МГБ СРСР
- Російських правозахисників за часів СРСР майже не хвилювало національне питання
- Розсекречені архіви радянських спецслужб: Розвідка УНР. Невідомі сторінки діяльності
- Розсекречені архіви. Архітектор відновлення української незалежності - Дмитро Андрієвський
- Повстанський Дюрер, або іміджмейкер УПА: про незламного борця за Україну Ніла Хасевича
- Українська повстанська армія. Розвідча служба (1945–1955 рр.)
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.
Новини
- 20:00
- Погода в Україні на тиждень 10 – 16 лютого
- 18:03
- Масштабні протести у Словаччині: агент Кремля Фіцо втрачає позиції
- 16:26
- Країни Балтії синхронізували свої енергосистеми з ЄС
- 16:10
- Божевільний Маск: як найбагатша людина світу стала олігархом
- 15:59
- "Янєлох": The Sunday Times розповіла, як спецслужби рф безперешкодно підвели до Зеленського свою агентуру
- 14:06
- Танкер з мазутом тоне після вибухів у порту Усть-Луга, рф
- 12:55
- Костянтин Корсун: Цифровізація корупції
- 11:34
- В авто з президентом Сербії на ходу відлетіло колесо
- 10:57
- Рятувальники загасили пожежу у Видубицькому монастирі в Києві
- 09:38
- У Полтаві чергова спроба "посадити" відомого місцевого бандита. Минулого разу продажні судді "відмазали" покидька, прирівнявши його до... жертв сталінських репресій
Важливо
ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Міністерство оборони закликало громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях.