Сергій Антонов про кінець удмуртського терпіння та деколонізацію Російської імперії

Версия для печати

 Повномасштабна війна Росії проти України запустила незворотні процеси всередині самої РФ, найболючіші з яких для Кремля розгортаються на рівні національних республік. Удмуртія — регіон із багатими нафтовими родовищами та потужним військово-промисловим комплексом в Іжевську — десятиліттями слугувала для Москви бездонним ресурсним колодязем.

Проте у 2026 році на тлі тотального зубожіння, демографічної кризи та безглуздих смертей удмуртів на фронті місцеві еліти та громадські діячі перейшли до рішучих дій. Запуск національної кампанії «УДМУРТІЯ — ЕРИКО ШАЄР!» («Удмуртія — вільна країна») став гучним ляпасом кремлівському міфу про монолітність імперії. Про плани скликати Конституційні збори у липні 2026 року та перші вільні вибори восени в інтерв’ю Валентину Деменку розповів один із лідерів удмуртського руху Сергій Антонов.

Сергій Антонов 

— Пане Сергію, що саме стало для вас тією точкою неповернення, яка змусила вийти з площини поміркованого громадського активізму та відкрито заявити про право Удмуртії на незалежність?

— Безумовно, головним тригером і каталізатором стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Ця війна, як лакмусовий папірець, оголила всі внутрішні хвороби та суперечності, які накопичувалися в республіці роками. Ми занадто довго заплющували очі на те, як Москва викачує з Удмуртії майже всі доходи, залишаючи регіону копійки, як планомірно знищуються наші права, свободи та національна ідентичність. На тлі розкішного життя кремлівських чиновників ми отримали повний колапс у провінційній медицині, руйнацію культури та катастрофічну депопуляцію нашої землі. До 2022 року ще жевріла ілюзія, що ці проблеми можна розв'язати шляхом реформ всередині федерації. Проте війна розвіяла цей туман. Доки Росія залишається жорсткою імперією, Удмуртія приречена бути її знекровленою колонією, де єдиний шлях розвитку — це повний демонтаж залежності від Москви.

— Ваша мета звучить дуже амбітно. Якою ви бачите Удмуртію через десять-двадцять років, якщо плани вашого руху будуть повністю втілені в життя?

— Я бачу Удмуртію самодостатньою, вільною та демократичною парламентською республікою. Це має бути держава, побудована навколо людини, її прав та свобод як найвищої цінності, а не навколо забаганок столичного фюрера чи місцевих корумпованих призначенців. Уся державна політика має формуватися виключно на основі інтересів наших громадян, а багатства Удмуртії — її нафта, заводи та інтелект — мають працювати на добробут її жителів, а не на фінансування загарбницьких воєн сусідньої диктатури.

— Найближчим часом ви плануєте провести вибори до Ради представників народів Удмуртії. Чому цей крок є принциповим саме зараз і що він змінює у політичному ландшафті?

— Це наш перший і найважливіший практичний крок до реального народовладдя. Створення Ради представників чітко продемонструє суспільству та міжнародній спільноті, що нинішній маріонетковій владі в Іжевську є легітимна, цивілізована альтернатива. Рада має стати єдиним координаційним та політичним центром для всіх людей, які прагнуть свободи та демократії. Ми створюємо не просто дискусійний клуб, а майданчик для підготовки реального транзиту влади. Це голос тієї величезної частини нашого суспільства, яку кремлівська цензура та залякування позбавили права говорити у власній країні.

— Що в нинішніх умовах жорсткого поліцейського контролю можуть зробити пересічні жителі республіки, які хочуть підтримати зміни, але бояться репресій?

— Головне — не залишатися байдужими та шукати безпечні форми участі. Навіть внутрішній опір та відмова від співпраці з режимом уже є внеском. Ті ж громадяни, які перебувають за кордоном або мають надійні інструменти безпеки, можуть активно долучатися до підготовки Конституційних зборів. Ми закликаємо поширювати правдиву інформацію, адже кремлівська пропаганда боїться правди про регіональні рухи найбільше. Кожен голос, кожне поширення нашої декларації — це цеглинка у майбутній фундамент нашої спільної свободи.

— Яким є ваше звернення до молодого покоління удмуртів, яке виросло в атмосфері тотальної пропаганди, але намагається мислити критично?

— Моє головне прохання до нашої молоді — бережіть себе, зберігайте людяність та за будь-яких умов робіть свідомий вибір на користь добра. Не ставайте співучасниками військових злочинів імперії, уникайте мобілізації всіма доступними способами. Якщо ви відчуваєте реальну загрозу вашому життю чи свободі — їдьте, рятуйтеся, вчіться і готуйтеся. Жодна диктатура не триває вічно, і путінський режим також впаде. Але нам потрібні будуть розумні, освічені та вільні люди, які повернуться будувати нову Удмуртію.

— Кого саме ви очікуєте побачити у складі Конституційних зборів та майбутньої Ради представників? Чи є у вас обмеження для потенційних союзників?

— Наші двері відчинені для всіх, чиє життя та доля пов'язані з Удмуртією. Головні критерії — це безумовна повага до прав людини, прагнення миру та бажання працювати на розвиток демократичного суспільства. Нам потрібні фахівці в усіх галузях — від юристів до інженерів, які готові взяти на себе відповідальність за долю республіки у критичний момент історичного зламу.

— Багато аналітиків скептично оцінюють шанси регіональних рухів у РФ на успіх. Що дає вам особисту впевненість у тому, що ідея незалежної Удмуртії переможе?

— Мені впевненість дає сама реальність, яку неможливо приховати за пропагандистськими звітами. За останні десятиліття ми побачили катастрофічне скорочення населення республіки, вимирання сотень сіл та деградацію інфраструктури. Якщо ми продовжимо мовчки плисти за течією під керівництвом Москви, Удмуртія просто зникне з карти як суб'єкт та як етнос. Наш рух за самовизначення — це не просто політична амбіція чи романтичний лозунг, це прагматичне питання виживання нашого народу. Свобода для нас — це єдиний шанс зберегти свою землю для нащадків.

— Яку роль у вашій кампанії відіграє удмуртська діаспора за кордоном та представники інших національних рухів поневолених народів?

— На даному етапі їхня допомога є неоціненною, особливо в інформаційному просторі. Нам критично важливо прорвати блокаду мовчання, яку створила Москва навколо національних республік. Ми координуємо свої дії з іншими рухами, адже розуміємо, що деколонізація Росії — це спільна справа. Наше головне послання землякам сьогодні дуже просте: Удмуртія — це не територія в межах кремлівських кордонів, Удмуртія — це її люди. І тільки ми маємо право вирішувати, яким буде наше завтра.

—

Валентин Деменко для «Аргумент»

Читайте також: 

• «Те, що росіяни коять в Україні, вони відпрацювали в Чечні». Майрбек Тарамов про анатомію російського терору
• Розпад імперії чи чергова імітація: що чекає на Росію та чому «ліберальний десант» у Європі викликає сумніви
• «Новгород має бути вільним»: інтерв’ю з очільником руху за незалежність Великого Новгорода від Московії
• Голоси Кавказу: ногайці прагнуть незалежності, а черкеси відновлюють історичну правду
• Павло Сєверинець: «Зміни в Білорусі можуть бути блискавичними, але через втручання Росії — непередбачуваними»
• Імперія тріщить по швах: від Бурятії до Пскова — голоси тих, хто готує життя після Росії
• Денис Урбанович: «Ми воюємо за Україну, щоб мати шанс повернути Білорусь»
• Аїда Абдрахманова: «Боротьба за незалежність Татарстану — це виклик самій природі російської імперії»