Українські міста в руїнах: яких збитків зазнала Україна під час Другої світової

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Багато українських міст після Другої світової війни лежали в руїнах. Історичні квартали зі старою архітектурою та святинями перетворилися на купи бруду та попелу. Люди, які поверталися нібито додому, мусили перебиватися без води, каналізації й енергоносіїв і часто жили у сирих землянках.

Радянська влада почала піклуватися про відновлення міст завчасно, ще під час самої війни. Проте пріоритетом для вкладення фінансових і людських ресурсів була воєнна інфраструктура — переправи, залізниця, адміністративні будівлі. Згодом, коли почалося відновлення, радянці відмовилися від проєктів реконструкції чи автентичної відбудови — замість цього творили новий урбаністичний простір. Радянський. То які українські міста зазнали найбільших руйнувань під час Другої світової війни? І яким чином процес повоєнної відбудови змінив міський простір? Нагадує видання Локальна історія.

Читайте також: Як Україна переосмислює День перемоги: «Не свято, а трагічна пам’ять»

"Нещасне місто, що там коїться?"

"Страшне коїться у Києві, невпинні вибухи, гуркіт, стрілянина, небо закривають клуби диму. Підірвали ТЕЦ, депо та інші споруди. Дим з усіх боків. Зранку немає води, радіо не працює з шостої ранку. Була в місті. Нескінченна кількість військових, машин, йдуть війська. Якось грізно стало і холодно. Багато поранених, багато жінок, які плачуть. Мабуть, йде відступ. Це, напевно, остання ніч. Неможливо писати, все гримить і гуркоче. Перший раз я відчула удар повітряною хвилею. Все цінне в Києві зруйновано. Постійно дзвенять вікна. Вікна я закрила матрацом, подушками, щоб не бути пораненою осколками скла", — писала мешканка Києва Ніна Герасімова у своєму щоденнику 18 вересня 1941 року. Йшли останні дні оборони української столиці від нацистських військ. Радянська армія відступала на Лівобережжя.

Через два роки велика війна повернулася до Києва — фронт підходив до міста, і під натиском червоноармійців нацисти готувалися до відходу. Кияни очікували цих боїв із жахом. 

Підірвані будинки на Хрещатику, 1942 рік \ Фото: Zagyva Tiborné Fortepan \ Надав Михайло Маркович

Підірвані будинки на Хрещатику, 1942 рік \ Фото: Zagyva Tiborné Fortepan \ Надав Михайло Маркович

"Повідомили по радіо, що евакуювали Харків, і що він перетворений на купу руїн і не представляє тепер ніякої цінності. Нещасне місто, що там коїться? Невже така ж доля чекає на нас? Страшно думати, що всі вулиці будуть перетворені в руїни. Київ чекають важкі дні", — написала Ніна Герасимова у нотатнику 23 серпня 1943 року.

Київ належав до українських міст, які зазнали найбільших збитків у роки Другої світової війни. Загальна шкода для Української РСР перевищувала втрати, яких зазнала, для прикладу, Російська РФСР. 

Радянська влада почала підраховувати збитки ще під час гарячої фази війни. 2 листопада 1942 року президія Верховної Ради СРСР своїм указом створила Надзвичайну державну комісію із встановлення та розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників та заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам СРСР. Акти цієї комісії стали частиною доказової бази на Нюрнберзькому процесі.  

Нюрнберзький процес. Адвокати і підсудні, 4 грудня 1945 року  \ Фото: wikipedia.org

Нюрнберзький процес. Адвокати і підсудні, 4 грудня 1945 року  \ Фото: wikipedia.org

Комісія оцінила збитки Радянського Союзу у 679 мільярдів карбованців. Згідно з даними української республіканської комісії сприяння НДК, матеріальна шкода для УРСР станом на 1 квітня 1945 року становила 285 млрд крб — тобто 42% від загальної оцінки.

Насправді, сума збитків була занижена принаймні вдвічі. За оцінками дослідників, справжня сума становить понад 450 млрд крб.

Існує кілька версій, чому кошторис матеріальних втрат недооцінили. Згідно з першою гіпотезою, документи готували поспіхом; до них не включили дані з частини західних областей України.

Друга причина видається більш вірогідною — радянська влада не хотіла загострювати увагу на масштабній евакуації промисловості та руйнуванні господарських об’єктів під час відступу у 1941 році.

Третя — те, що збитки, завдані УРСР, перевищували збитки інших республік. У тому числі й РРФСР.

Читайте також: Втрати України у Другій світовій війні

Без тепла, світла й батьків

Найбільших матеріальних втрат зазнали міста, які стали об’єктом пограбування та експлуатації нацистами, зокрема, промислові центри.

В УРСР значних руйнувань зазнали міста Донбасу, а також Запоріжжя, Дніпропетровськ, Суми, Чернігів, Полтава, Тернопіль. Найбільш руйнівними були наслідки для міст, через які проходила лінія фронту. 

У містах України було зруйновано 28,2 млн м² площ у будівлях різного типу. На приватний сектор припадало 12,8 млн м². Руйнація житлового фонду у великих містах сягала в середньому 45%.

Під час війни найбільше пошкоджень зазнали центральні міські райони, натомість околиці, як правило, вціліли більше. Українські міста втратили автентичну історичну забудову.

Хрещатик, навпроти вулиці Лютеранської (Енгельса), 1942 рік \ Фото: Reményi József, Fortepan \Надав Михайло Маркович

Хрещатик, навпроти вулиці Лютеранської (Енгельса), 1942 рік \ Фото: Reményi József, Fortepan \Надав Михайло Маркович

Якщо перед війною у містах України мешкало близько 8,5 млн осіб, то після війни — 3,2 млн осіб, тобто 38% від довоєнного рівня. Втім, після вигнання нацистів міське населення почало стрімко зростати. Люди поверталися, шукали роботу.

Через руйнування житлової інфраструктури люди мусили тулитися по кілька родин в одній квартирі, жили у непристосованих для життя господарських приміщеннях і землянках. 

У 1944 році у Києві у землянках жило близько 50 тисяч осіб. Загалом в Україні у землянках проживало близько 164 тисячі мешканців. А 398 тисяч містян тулилися у комуналках.

Великою проблемою було водопостачання. Після вигнання нацистів в українських містах збереглося лише 6% каналізаційних систем і 7% водогонів. Брак води не дозволяв дбати про гігієну; існувала загроза епідемій інфекційних захворювань. Проблема посилилася гострим дефіцитом товарів першої необхідності — мила, сірників, гасу для ламп тощо. Продуктів теж не вистачало. Величезні черги за хлібом стали частиною урбаністичного пейзажу.

Великих руйнувань зазнала соціальна інфраструктура. Із 470 лікарень збереглося 195. Із 64 електростанцій, які діяли в українських містах до війни, цілими залишилося тільки дві, але й вони зазнали серйозних ушкоджень.

Практично повністю було знищено систему міського транспорту. Трамваї, які були основним видом міського сполучення для 23 міст, перестали ходити. Нацисти вивозили транспорт із Києва, Харкова, Одеси, тодішнього Сталіно (Донецька), Чернівців. Місцями вони навіть демонтували трамвайні рейки і тролейбусні дроти.

Читайте також:  Освобождение Киева: «За ценой не постоим»

Хрещатик у руїнах

Хрещатик у руїнах, 1941 рік \ Фото: Jankovich Ignác, Fortepan \ Надав Михайло Маркович

Унаслідок війни було знищено 16 150 підприємств України. Вони забезпечували роботою 2,3 мільйона осіб.

Демографічне обличчя міст УРСР також разюче змінилося. На вулицях з’явилася велика кількість людей з обмеженими можливостями. Станом на грудень 1944 року в Україні нарахували 125 тисяч дітей, залишених без догляду. А також 21 тисячу безпритульних.

Спричинені війною проблеми потребували негайного вирішення. Влада почала готуватися до реконструкції ще під час гарячої фази війни. Вже 13 вересня 1943 року Рада народних комісарів створила Наркомат житлового та цивільного будівництва. Тієї осені почали працювати спеціальні організації — "особливі будівельно-монтажні частини", створені для відбудови міст. 

На будівництво мобілізували комсомольців і робітників. Попри це, робочих рук катастрофічно не вистачало. Використовували працю німецьких військовополонених.

У перші роки війни асигнування у житлове будівництво УРСР були незначними. Реальним пріоритетом радянської влади залишався фронт: відбудова мостів та залізничних колій для безперебійної логістики; відбудова промисловості, щоб забезпечити фронт; створення побутових умов для населення міста, а саме забезпечення хлібом та продуктами.

Станом на середину 1944 року в Україні від нацистів звільнили 202 міста і 101 селище. Серед них — Київ, Чернігів, Тернопіль і Севастополь. Ці чотири українські міста зазнали найбільших руйнувань під час війни.

Київ: Кінець старого Хрещатика

Бої за Київ у 1941 і 1943 роках були важкими і залишили після себе багато руйнувань. Тактика радянських військ і диверсантів під час відвоювання столиці призвела до повного знищення центру, зокрема, архітектури Хрещатика.

 В тему: Кюн Хайнц: воспоминания германского офицера

Про це у своєму щоденнику писав український кінорежисер Олександр Довженко, окремо згадуючи про знищення Успенського собору на території Києво-Печерської лаври.

"Страшну, незабутньо страшну картину являв собою Хрещатик, відомий в історії Радянської України під іменем вулиці Воровського. Разом з усіма вулицями, що вливалися в нього цілі століття, він лежав перед нами поруйнований вщент… Се було щось подібне до руїн Риму, Помпеї чи Геркуланума, – писав Довженко у щоденнику 2 січня 1944 року (Київ було звільнено 6 листопада 1943 року, — Ред.). — Се ми налякали німців, висадивши в повітря кілька десятків фашистських офіцерів разом з нашими обивателями, що не бралися, звичайно, в розрахунок. Але я про се нікому в житті не скажу, бо належить говорити, що поруйнували наш прекрасний милий Київ фашистські недолюдки. І що лавру, святиню всієї Русі, висадили в повітря теж вони".  

Прорізна з боку вулиці Хрещатик, 1942 рік \ Фото Kiss Endre Fortepan \ Надав Михайло Маркович

Прорізна з боку вулиці Хрещатик, 1942 рік \ Фото Kiss Endre Fortepan \ Надав Михайло Маркович

Ще в перші дні війни місто зазнало старших руйнувань. Унаслідок німецьких бомбардувань було пошкоджено завод "Більшовик", центральний залізничний вокзал, військові аеродроми довкола Києва, а також аеропорт у Броварах.

За час окупації було знищено 800 промислових підприємств, 940 будинків, електростанції, водогін, об’єкти залізничного транспорту, мости через Дніпро. Після відступу німців у столиці залишився лише один десяток шкіл зі 150. Згоріли будівля університету і міська бібліотека.

Станом на 1939 рік у Києві мешкало 846,3 тисячі осіб. Але на 1 червня 1944 року чисельність населення столиці скоротилася до 347 тисяч.  Головні сили кинули на відновлення мосту через Дніпро, щоб забезпечити логістику для 1-го Українського фронту. Робота тривала у важких умовах холодної осені під обстрілами. Залізничний рух через Дніпро відкрили за 12 днів робіт. На відбудову дев’яти колій станції Київ-Пасажирський та Солом’янського мосту знадобилося 13 днів.

Уже вкінці жовтня 1943 року працівники електростанцій змогли дати Києву перший промисловий струм. Запустили водогін.

Поступово відновлювали виробництво. У листопаді 1943 року вдалося запустити миловарний завод, тютюнову фабрику та ковбасний завод. В 1944-му запрацювало кілька взуттєвих фабрик. Існував страшенний дефіцит одягу — тож почали відбудову легкої промисловості.

Побутові умови залишалися нестерпним. Людям доводилося тяжко працювати. Розруха підживлювала зростання криміналітету.

"В кімнаті холодно, каганець наганяє тугу. З ранку до вечора я зайнята. У місті сильно розвинений бандитизм. Роздягають, трохи стемніє. Немає жодного світлого дня. Все турботи і турботи", — занотувала Ніна Герасимова у щоденнику 26 листопада 1944 року.

 В тему: Битва за Киев: мы залили врага своей кровью и завалили трупами

Проспект Хрещатик на Майдані Незалежності, посередині — руїни будинку Гінзбурга (нині на його місці готель "Україна"), 1942 рік \ Фото: Zagyva Tiborné Fo \ Надав Михайло Маркович

Проспект Хрещатик на Майдані Незалежності, посередині — руїни будинку Гінзбурга (нині на його місці готель "Україна"), 1942 рік \ Фото: Zagyva Tiborné Fo \ Надав Михайло Маркович

По відбудові житлової площі Київ займав перше місце в Україні. На кінець 1944 року у місті створили 70 будівельних організацій. Вони оперативно виконали ремонтні роботи у будівлях Ради народних комісарів, приміщеннях театру імені Франка, медичного інституту, театру музичної комедії, у трьох школах і 26 жилих будинках.

Велике значення відвели відбудові Хрещатика. У 1944 році центральну вулицю міста розчищали від руїн — а вже на початку 1945-го розпочали масштабну реконструкцію Хрещатика. Будівельні роботи тривали десять років — до 1955-го.

Радянська влада вирішила, що центральна вулиця республіканської столиці потребує нового вигляду, який відповідав би новому статусу Радянського Союзу як "супердержави". Для цього вирішили знести близько 30 історичних будівель у центрі Києва, які, попри пошкодження, були цілком придатні для реконструкції. Хрещатик розширили із 35 метрів до 75. Фактично, головна вулиця Києва втратила свою автентичність.

Тернопіль: вітрина соціалізму для бунтівного регіону

Битву за Тернопіль часто називають "маленьким Сталінградом": у місті точилися жорстокі вуличні бої, воно перетворилося на руїни. Тернопіль мав велике стратегічне значення для німецької логістики, нацисти вели запеклу оборонну операцію.

Однією з причин руйнувань було застосування танків та авіації. Червона армія також почала використовувати нову на той час самохідну артилерійську установку СУ-152. Цієї машиною вдавалося знищувати німецькі укріплення; вона могла рівняти із землею цілі будинки.

Згідно з радянською статистикою, у Тернополі було знищено 2490 житлових, адміністративних і культурно-побутових будівель із 4211 — тобто 60%. Вцілілі споруди потребували капітального ремонту. 

Майже повністю було знищено історичний центр. У руїнах лежали стара синагога та ратуша. Замок, Домініканський собор, перша гімназія зазнали сильних пошкоджень.

 В тему: Карел Беркгоф: Голод в Киеве. Город нищих

Радянські військові на бойових позиціях у Тернополі, 1944 рік \ Фото: Валентин Орлянкін \ Надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

Радянські військові на бойових позиціях у Тернополі, 1944 рік \ Фото: Валентин Орлянкін \ Надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

Офіційною датою звільнення Тернополя вважають 15 квітня. Коли радянська армія увійшла у Тернопіль, в ньому залишилося лише трохи більше тисячі мешканців. До війни у місті мешкала 61 тисяча осіб. Водогін і каналізація не функціонували. Із одинадцяти шкіл залишилося тільки дві.

Перш ніж розпочати відбудову, довелося знешкодити авіабомби, снаряди, міни та ручні гранати, якими було всіяне місто.

Насамперед відновили залізничне сполучення. На початку травня 1944 року з Тернополя на фронт вирушили перші військові ешелони. Транспорт мав важливе значення, тому вже 17 квітня почали відновлення обозного заводу. 

У липні 1944 року у Тернополі відновили роботу м’ясокомбінат, млин, пивзавод, шість промислових артілей. Наприкінці року запрацювали електростанції. У 1945-му запустили цукровий завод.

9 серпня 1944 року радянська влада вдалася до символічного кроку — указом президії Верховної Ради СРСР тодішній Тарнопіль перейменували на Тернопіль. Таким чином радянська влада обрубувала історичне коріння, що пов’язувало місто з Польщею. Казали, що назва міста походить від тернового поля, хоча насправді вона було пов'язана із польським шляхтичем Яном-Амором Тарновським.

У звільненому від нацистів Тернополі, 1944 рік \ Фото: надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

У звільненому від нацистів Тернополі, 1944 рік \ Фото: надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

У Тернополі розбирали руїни і пристосовували вцілілі будинки під житло. У місті створили обласний будівельний трест. При тому відновлювати історичну архітектуру радянці не збиралися. У лютому 1945 року до Тернополя прибула бригада з Українського державного інституту проєктування міст — перед ними стояло завдання проєктувати нове соціалістичне поселення. До кінця 1945 року у Тернополі здали 73,8 тис. м² житлової площі. 

Велику увага приділили ідеологіії. Адже у західних областях України продовжували діяти загони УПА. Влада робила акцент на зростанні кількості членів комуністичної партії та створенні первинних партійних осередків на підприємствах міста. У грудні 1944-го почали випускати газету "Радянський Тернопіль".

У Тернополі запрацювали драматичний театр, міська бібліотека, історико-краєзнавчий музей та хорова капела. 

На початку 1946 року у місті мешкало 12 тисяч жителів — вп’ятеро менше, ніж у довоєнний час. У 1950-му чисельність населення зросла до 26 тисяч — завдяки приїзду росіян та спеціалістів зі східних переважно російськомовних регіонів України. У Тернополі запрацювало вісім шкіл, де навчалося 4038 учнів і викладало 158 учителів.

Мешканці повертаються у Тернопіль, 1944 рік \ Фото: надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

Мешканці повертаються у Тернопіль, 1944 рік \ Фото: надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

Загалом, радянська влада зосередилася на відновленні великих промислових міст на сході та півдні України. Проте відбудова Тернополя мала показати жителям бунтівного регіону переваги соціалістичного способу життя. 

Хай там що, у Тернополі — як і в інших українських містах — акцент робили не на реконструкції та відновленні первинного автентичного вигляду, але на побудові нового соціалістичного поселення.

Чернігів: "партизанські" квадратні метри

Чернігів звільнили 21 вересня 1943 року. Цю дату святкують як День міста.

Під час війни у Чернігові зруйнували 1740 будинків — 70% житлового фонду. Місто зазнало дошкульних втрат через те, що значна частина забудови була дерев'яною. Ще під час перших німецьких бомбардувань у Чернігові спалахнули великі пожежі.

"21.30. Почали бомбити Чернігів. Всю ніч був у місті. Крім колективу ісполкому на чолі з тов. Костюченко, ніхто не тушив пожеж. Від першої бомби — міліція та НКВД кинули свою будівлю, багато зброї та боєприпасів. Коштувало мені багато сил, щоб змусити їх евакуювати палаючі магазини та склади", — занотував 23 серпня 1941 року у своєму щоденнику Микола Попудренко, секретар Чернігівського підпільного обкому партії та командир партизанського з’єднання.

Залізничний міст через річку Десна, підірваний під час відступу гітлерівських військ, вересень 1943 року \ Фото: надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

Залізничний міст через річку Десна, підірваний під час відступу гітлерівських військ, вересень 1943 року \ Фото: надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

Нацисти підірвали вокзал, знищили 14 шкіл, педагогічний інститут, медичне училище, драматичний театр, історичний музей, кінотеатри та обласну бібліотеку. Багато культурних пам’яток доби Русі та періоду XVII століття було сильно пошкоджено, зокрема, Борисоглібський собор, П’ятницьку та Катерининську церкви, Колегіум тощо.

Центр міста перетворився на пустку. Житлові будинки вціліли лише на околицях. 

За час окупації населення Чернігова скоротилося із 67,4 тисяч осіб у 1939 році до 27,8 тисяч станом на 1 червня 1944 року.

У 1944 році на відбудову міста асигнували 315 млн крб. Роботи здійснював будівельно-монтажний трест. З Уралу прибув електропоїзд, який забезпечував населення і підприємства електроенергією.

Читайте також: Країна-мародер Росія: які культурні цінності викрала викрала ця недодержава в України 

Станом на кінець 1944 року у місті працювало 25 підприємств та 15 артілей. Зокрема, судноремонтні майстерні, завод "Жовтневий молот", фабрика первинної обробки вовни та залізничний вузол. Запрацювала лікарня на 250 ліжок, дві поліклініки та 10 медпунктів та амбулаторій. Відкрилося 32 магазини і 18 їдалень. З евакуації повернувся музично-драматичний театр імені Шевченка та літературно-меморіальний музей Коцюбинського. У 1946-му почала працювати фабрика музичних інструментів.

У визволеному Чернігові, вул. Шевченка, вересень 1943 року \ Фото: Юхима Копита \ Надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

У визволеному Чернігові, вул. Шевченка, вересень 1943 року \ Фото: Юхима Копита \ Надав Національний музей історії України у Другій світовій війні

У першу повоєнну п’ятирічку у місті звели та відбудували 13 адміністративних будівель, 14 шкіл, кінотеатр, готель. У 1950-му у Чернігові з’явився новий залізничний вокзал.

Як для малого і не промислового міста відновлення Чернігова йшло шаленими темпами, передовсім у сфері житлового будівництва. На 1950 рік побудували майже 89% довоєнної житлоплощі.

Процесом відбудови міста керував колишній командир партизанського з’єднання — Федор Коротков. Він займав посаду першого секретаря міськкому партії шістнадцять років — до 1959-го. Саме Коротков сприяв формування іміджу Чернігівщини як краю партизанської слави. Можливо, особисті зв’язки і фронтове братство допомогли Короткову лобіювати інтереси міста, створюючи комфортні умови проживання насамперед для почесних ветеранів "великої вітчизняної".

У 1950 році у Чернігові вже працювало 111 магазинів, 49 їдалень і кафе, 2 ресторани. Населення зросло до 60,4 тис осіб — тобто майже сягнуло довоєнного рівня.

Історичні пам’ятки архітектури Чернігова відбудовували менш активно і розтягнули це в часі до 1960-х. Часом ці роботи були невдалими, й історичний центр міста втратив свою автентичність. Промовистий приклад — П’ятницька церква. Рештки святині та вцілілу дзвіницю розібрали, натомість звели храм за проєктом російського реставратора і дослідника пам’яток архітектури Русі Петра Барановського. Згідно з проєктом, то була реконструкція автентичного вигляду храму XII століття.

Читайте також: Миф про "город русской славы" Севастополь

Севастополь: імперський виняток

9 травня 1944 року від нацистів звільнили Севастополь. Місто було дощенту зруйнованим.

Відбудову проводили за урядовою постановою від 1 листопада 1945 року "Про заходи по відновленню зруйнованих німецькими загарбниками міст РРСФР". Цей план передбачав відновлення житлово-комунального господарства у містах Російської РСФР, які зазнали найбільших руйнувань під час війни.

Випадок Севастополя у багатьох аспектах є унікальним для України. Адже Крим увійшов до складу УРСР лише у 1954-му.

Друга світова війна радикально змінили топоніміку і зовнішній вигляд усіх радянських міст. Натомість міський простір Севастополя зберіг у собі російський імперський та націоналістичний наратив, сформований іще у період Кримської війни 1855—1856 років. Ба більше, по закінченні Другої світової війни історичний простір міста відновили, а у топоніміку міста повернули деякі старі назви. Це було нечувано.

Севастополь, 1944 рік \ Фото: tsdea.archives.gov.ua

Севастополь, 1944 рік \ Фото: tsdea.archives.gov.ua

Фактично, з моменту першого бомбардування Севастополя німецькою авіацію радянська преса почала творити наратив "другої великої оборони" міста. Основою міфу стали "Севастопольські розповіді" Льва Толстого. 

У листопаді—грудні 1941 року, коли ситуація для Севастополя стала критичною, радянська преса почала порівнювати оборону від нацистів із поразкою у Кримській війні. Журналісти, як свого часу Толстой, показували обставини поразки як перемогу місцевого російського духу. 

Севастополь був осідком Чорноморського флоту. До процесу реконструкції долучилися військові. Серед них — учасник оборони Севастополя віцеадмірал Філіп Октябрський.

Місцева влада та військові наполягли на відновленні та реконструкції історичних об’єктів міста, пов’язаних із Кримською війною. Відбудували Володимирський собор, Михайлівську адміралтейську церкву, воєнно-історичний музей та пам’ятник потопленим кораблям. Імена героїв Кримської війни також знайшли відображення у міській топоніміці, місцями витіснивши традиційні радянські назви.

У 1959 році на Сапун-горі відкрили діораму, присвячену вирішальній битві, яка дозволила звільнити Севастополь від нацистів. Під час реконструкції створили символічний простір міста-героя, що базувався на російському імперському наративі Кримської війни та органічно поєднувався з "другою обороною".

Севастополь у вогні, 1944 рік \ Фото: tsdea.archives.gov.ua

Севастополь у вогні, 1944 рік \ Фото: tsdea.archives.gov.ua

***

Відновлюючи українські міста, влада вдавалася не до реконструкції чи відбудови, а до створення нового урбаністичного простору — радянського і за формою, і за змістом. Держава залишалася головним актором, натомість люди були "гвинтиками" тоталітарної машини. Утім війна вивела на авансцену повоєнної доби нового героя — військовиків, учасників війни. Ветерани мали символічну і неформальну владу. З думкою військових мусили рахуватися. За роки війни вони створили мережу горизонтальних зв'язків, яка дозволяла їм лобіювати свої інтереси.

Друга світова війна розчистила шлях для творення нової спільноти радянського народу. Російська імперія повернулася на історичну сцену в оновленому вигляді. Відбувався процес уніфікації міст, і лиш "обраним" дозволили зберегти своє історичне обличчя.

Яна Примаченко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України,  опубліковано у виданні Локальна історія


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

14:09
Як аеродром Гостомель так і не став для росіян воротами в Київ (невідомі факти)
13:09
Окупанти ракетами масовано обстріляли Костянтинівку: зруйновані вокзал, храм та будинки (ВІДЕО)
12:58
За день до вторгнення рф тодішній голова "Укроборонпрому" Гусєв надіслав працівникам ОПК заспокійливого листа і запевняв, що підстав для паніки немає (ДОКУМЕНТ)
10:01
Як влада брехала українцям, що війни не буде (ХРОНІКА)
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 25 лютого
20:04
Знущання над українцями: ФСБшна упц (мп) не допустила військових і капеланів від ПЦУ помолитися за загиблих воїнів у печерах Лаври. ВЛАДА ЗЛОЧИННО БЕЗДІЄ
20:00
У неділю в Україні буде хмарно, сухо та тепло
19:19
Фон дер Ляєн передала 50 нових позашляховиків для прокурорів та поліцейських у прифронтових регіонах України - мабуть, саме вони відіб'ють Авдіївку та Бахмут
19:07
Малограмотна, брехлива нікчема мститься Людині: головреду Цензор.НЕТ Бутусову другий рік поспіль відмовляють в акредитації на пресконференцію Зеленського
18:11
Жеваго використовував Union Bank у Ліхтенштейні для відмивання брудних грошей, а потім розорив його

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]