“Воював за Україну!”

|
Версия для печатиВерсия для печати
"ДІД" ЮРІЙ ЛАЗАРЬОНОК НА ПОЗИЦІЇ В РАЙОНІ КРИМСЬКОГО. ФОТО: НОВИНАРНЯ

Юрій Лазарьонок “Дід” після бою потрапив в полон. Тоді він став “зіркою YouTube” – бойовики зняли на відео і виклали в інтернет допит його, всього закривавленого, одразу після бою. Назвали – “Полонений бандерівець із Дніпродзержинська”. Дід тримався гідно і відповідав: “Воював за Україну!” “Перший укроп, що дійшов до Стаханова”.

Історія полону та поверння на фронт 56-річного бійця 57 омпбр Юрія Лазарьонка “Діда”, у викладенні видання "Новинарня"

“Борги треба вертать! – пояснює він свою присутність на фронті. – Вони мені заборгували багато. Пів року життя… Скільки друзів полягло?”

Він говорить із паузами, смакуючи і зважуючи кожне слово, колоритним суржиком. Гладить сірого котра і періодично підкурює. Юрій Лазарьонок, він же “Дід” – боєць 57-ї мотопіхотної бригади ЗСУ імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Це той самий закривавлений мобілізований Дід із Дніпродзержинська, чий допит у районі Брянки терористи виклали в YouTube. “Людина-легенда!” – говорять про нього хлопці.

На цю тему: “Відстрілював би зрадників”. Як воює, тримає рамазан та служить Україні кримський татарин Алім Керімов

Родом із Кам’янського (колишній Дніпродзержинськ), 56-річний Лазарьонок на війні з перших днів. Пів року провів у полоні, куди потрапив під час першого ж бою. Вижив. І воює далі – до перемоги. Знову на Луганщині.

Жунналісти видання поспілкувались на позиції підрозділу в степу Луганщини, неподалік від селища Кримське. Дід розказує все, як є, і про полон, і про нинішню ситуацію на фронті.

Поворот не туди

– “Дідом” мене ще в 2014-му рота назвала – я самий старий був. По мобілізації призваний у 42-й БТрО, потім один контракт із 42-м (42-й окремий мотопіхотний батальйон 57 омпбр – створений як 42-й батальйон територіальної оборони “Рух опору” – “Н”), і це вже мій другий контракт у цю бригаду. Починав помічником гранатометника, потім – навідник-оператор БТР-70, далі на БМП був навідником, потім знов помічником гранатометника, зараз старший стрілець.

Юрій Лазарьонок. Фото 2015 року

Вдома, на “Коломойщині” – Дніпропетровська область – до війни працював на ТЕЦ, старший машиніст турбінного відділення. У мене восьмеро дівчат було в команді. Такі злі, як кобри, блін!..

28 серпня 2014 року ми заблукали і напоролися на блокпост “ЛНР”. Я взагалі спав. Мене механ розбудив: “Юра, до кулемета, воюєм!..”

Переплутали, карта була надрукована дзеркальна, і повернули не ліворуч, а праворуч. І ото зупинилися метрів 70 від блокпоста “ЛНР”. Вітер був уздовж дороги, снайпер подивився в приціл – та вроді наші… Під’їхали ближче – а в нас також прапор вздовж дороги, блін… Вони теж нічого не поняли. Ми під’їхали впритул, вітер повертається – у них прапор російський, прапор “ЛНР”, а тут – прапор України. Ну, почалося!

Постріляли ми їх там трошки і втекли. Були втрати. Втратили ми “Дракона” – 131-й ЗіЛ із ЗУшкою. Снайпер перестріляв їх, троє наших поранених лежали в посадці. Потім ми знову поїхали – за ними, через півтори години. Ну, і вже потрапили в засідку. Там уже нас чекали…

Нас було чоловік 30 десь, із двома БТР. Наш екіпаж БТР – троє, із другої роти охорони 42-го батальйону. Ще приблизно 12 чоловік було зі взводу розвідки. Також нам надали на допомогу БТР Нацгвардії.

Ну, ті вони втекли – зразу, тільки бій почався. А ми затрималися, треба було позбирать поранених.

Ті “нацики”, що сиділи на броні – їх снайпери зразу побили. І поки ми поранених стягували, прилетів РПГ. Механу, Ігорю моєму, збрило голову, нас контузило, БТР загорівся… Я втратив свідомість… Одліз у посадку, ще трохи побігав у гарячці. Автомат найшов якийсь, в убитого забрав. А потім втратив свідомість.

Я до вечора там валявся. В “бетері” почав вибухати б/к, я прочунявся – думаю на автопілоті, що треба відповзти. Проліз ще метрів шість і знов втратив свідомість. Було осколкових поранень багато і дуже сильна контузія. Повиривало перетинки у вухах, з носа і вух кров текла… Разів три-чотири втрачав свідомість. Такий стан був – прострації, що я вже ні повзати не міг, нічого. В мене мобіла сіла, але я ще встиг додзвониться хлопцям, кажу: “Не їдьте сюди ніхто!..” – “Ні, ми приїдемо, тебе заберемо!”

Десь сьома-восьма година вечора була, коли вони (противник) мене знайшли.

Ми ото коли перший раз із блокпоста утекли, взірвали “мухою” КамАЗ із боєприпасами – вибух був страшний. Такий гриб – 12 тонн снарядів! І сепари подумали, що тут якийсь глобальний наступ. Дрьомов (Павло Дрьомов – “отаман” козачого бандформування “ЛНР”, комендант окупованого Стаханова, убитий у результаті підриву авто в грудні 2015 року – “Н”) туди нагнав усіх! То я казав хлопцям: “Якщо і їхати за мною, то всім батальйоном. Не вздумайте, нічого ви тут не зробите!”

На другий день хлопці приїхали забирати трупи – домовилися з сепарами. Загинули два пацана з розвідки і десять чоловік із Нацгвардії. А їхніх (бойовиків) загрузили 17 чоловік. Вони своїх забирали, ми своїх. Ну і Ігор… Ігор лишився в “бетері”, згорів дотла.

Я НЕ ДУМАВ, ЩО “БЕТЕР” МОЖЕ ТАК ГОРІТИ… ДВИГУНИ ПОВИТІКАЛИ, ВІД ІГОРЯ НІЧОГО НЕ ЛИШИЛОСЯ…

Вдома відкрили плиту – під плитою нічого немає…

Ми пізніше вже з командиром розвідки розбиралися, як так можна було в засідку потрапити. Каже, вони тоді в гарячці не звернули уваги, що поранені дуже спокійно розмовляли. А вони вже були під стволами. Сепари заманили в пастку. Ну, не може людина так спокійно розказувати, що “посадка горить, вогонь підходить до нас, ми троє важко поранені”. Не може людина в стані афекту так розмовляти. Поранені вже були в полоні. Ми не доїхали до місця, де повинні були їх забрати, метрів 800, як нас почали крити. Були підготовлені позиції [бойовиків] із трьох сторін – шансів у нас не було.

Юрій Лазарьонок “Дід” після бою потрапляє в полон. Кадр відео

Тоді Лазарьонок став “зіркою YouTube” – бойовики зняли на відео і виклали в інтернет допит його, всього закривавленого, одразу після бою. Назвали – “Полонений бандерівець із Дніпродзержинська”.

Дід тримався гідно і відповідав: “Воював за Україну!”

Обережно, сцени жорстокості! (Лазарьонок – із 03:39):

У застінках Мордору

– “ЛНРівці” мене завезли в лікарню, скалки повитягали, прикладами відгамселили (сміється), кинули в багажник і повезли – це й усе “лікування”! Потім ще два дні мене били, поки не кинули в Стаханові – недалечко, кілометрів за 50, Кадіївка по-нашому. Там я пів року у них “гостював”.

Коли я сидів у Стаханові, з мене ще приколювалися: “Перший «укроп», що дійшов до Стаханова!”

За мене забули всі. До Нового року мене взагалі в реєстрі полонених не було.

МЕНЕ І СЕПАРИ ЗАБУЛИ, І НАШІ – НАПИСАЛИ “ПРОПАВ БЕЗВІСТИ”. НІХТО МЕНЕ НЕ ШУКАВ.

Там дівчинка сиділа з “ополченія”, ми з нею познайомилися. Вона як вийшла звідтіля, звільнилася, тоді вже дізналися, що я живий, мене записали в реєстр полонених і волонтери почали планувати, як мене витягати.

Зараз Дід розповідає про це спокійно, з успішкою. Хоча в перших інтерв’ю після звільнення не приховував, що його принижували, тричі імітували страту для психологічного тиску (через розстріл і повішання), знімали з ним прощальні відео. Казали: “Раз ты рядовой, ценности никакой не представляешь, мы тебя просто повесим. Так, для наглядной агитации. Будешь ворон кормить, висеть и вонять”.

Поки був з “ополченцями” – мене гамселили, потім мене перевели в іншу в’язницю – там уже менти мене охороняли, – розповідає далі Юрій. – А менти як менти – вони ні за яку владу, вони за гроші. Служать любій владі. Вони порозбігалися, коли почалася заворуха, а потім їх повитягав Дрьомов, відкрив свою тюрму, як ото “ад’ютант його превосходительства”: “А може, я свою тюрму хочу мать!” До цього тримали всіх мародерів, алкашів “на підвалі”. Авже як мене в полон взяли – відкрили ізолятор тимчасового утримання, і там я сидів.

“Дід” Юрій Лазарьонок на позиції в районі Кримського, осінь 2021. Фото: Новинарня

На цю тему: Комбриг морпехов Дмитрий Делятицкий про Крым: «Пусть ждут, мы скоро вернемся. Нам есть что возвращать»

Камера на шістьох, в в ній сиділо 25-30 чоловік. На день давали відро води: це і парашу змить, руки помить, чай зварить…

Ментам був наказ був мене зберегти. Генка, наглядач, прийшов на смєну, каже: “Ой, щось спина болить!” Кажу: “Так піди до Карташа. У мене коліно боліло, він мені якийсь укол зробив – коліно як нове, блін!” – “Та, це ж тобі! – каже він. – Ти ж плєнний, якусь цінність маєш. А на мене йому насрать!”

Мені менти казали: “Як звільнишся – книжку напиши!” – Дід сміється, підкурює цигарку. – Багато я там людей зустрів – нормальних. Сиділи зі мною, блін. Дівчата допомагали, підгодовували… І менти там – нормальна одна смєна була.

ТІ МЕНТИ КАЗАЛИ: БУЛО Б ДОБРЕ, ЩОБ ЗАСНУТЬ І ПРОСНУТЬСЯ НАЗАД ПРИ УКРАЇНІ, ЩОБ ЦЬОГО КОШМАРУ НЕ БУЛО.

Один раз мент Генка приходе небритий, хоча він завжди такий чистюля. Питаю: “Що це ти бороду почав одращувать? В казачество подасися?” А в них води ж там не було, воду возили “пожаркою”, о восьмій ранку треба було вставати, відрами набирати і тягти в квартиру… Генка каже: “Та оце вранці встав, вийшов на кухню, підійшов до тазика, хотів поголитися – то дірку пробив у льоду. Подивився – і не став бриться!”

На позиції ЗСУ в районі Кримського, осінь 2021. Фото: Новинарня

Там публіка різнокольорова була. “Ополченці”, найманці з Росії, наркомани, ворюги, проститутки… Привезли гарну жіночку таку солідну в шубі – кричить, обурюється, мовляв, “це ж я вас визвала”! В сусідній квартирі “ополченці” устроїли п’янку, мордобой. Вона визвала “кізяків”, ті приїхали – її загребли й одвезли туди! Дві неділі там поли мила.

Мужиків ото наловили– і на копанки чи снаряди розгружать. А в основному на вугілля ганяли там – у Дрьомова ж була куча копанок. Шахти вони закинули, бо розбіглися спеціалісти. А той копанки мав – добував вугілля, продавав, заробляв гроші. Ну, банді ж треба за щось платити.

У камері я десь півтора місяці сидів із заступником Бєднова по озброєнню (Олександр Бєднов, позивний “Бетмен”, один із ватажків бойовиків “ЛНР” – “Н”). Коноплицький Серьога, позивний “Маньяк”. Бетмена в Луганську, розстріляли… Це ж була серія, коли прибирали Малиша, Мозгового, потім Дрьомова… Ну, то ми з ним сиділи, спілкувалися. Він теж мені багато цікавого розповідав. І там його гамселили – Слідчий комітет Росії ним займався. Маньяка вивезли з Луганська, щоб його бойовики не відбили. Їх трьох привезли – верхівка, заступники Бєднова. Там почалося “отаманство” – вони почули гроші, владу і вже не підкорювалися російській армії, офіцерам. І їх потихеньку почали винищувати. Дрьомов хотів “незалежну козацьку республіку” зробити – оце Стаханів, Брянка, Алчевськ, Первомайськ. Та хто ж йому дасть?

Повернення через Росію

– Мене вкрали. Два офіцери ФСБ приїхали, домовилися зі спецназом російським – спецназ приїхав, забрали мене у Дрьомова, одвезли на блокпост, закинули в якусь яму, я там просидів до ранку. А вранці приїхали до мене ФСБшники, вивезли за місто, розв’язали… дали подзвонити дружині. Це було 13 лютого 15-го року.

13 лютого я був майже на волі. Сказали, що приїдуть з України твої друзі, а поки ми тебе сховаємо. Ну, як-то кажуть, хочеш заховати – поклади на видному місці.

“Дід” Юрій Лазарьонок на позиції в районі Кримського, осінь 2021. Фото: Новинарня

Мене заховали в Луганську, в готелі “Доміно”. Там, де жили найманці з Росії. Там їх рил, мабуть, 300, а то і більше було. Там у них база відпочинку.

Вони (найманці з РФ) не так, як ми, воювали, що оце заїхали – і вісім місяців в окопі. Вони два тижні в окопах – два тижні там в готелі, відпочивають, покоївки їх обстірують, прибирають, готують їсти… Перевдягаються в цивільне, ходять по барах – гуляють… А потім знову в окопи…

От три дні я з ними… їв, спав – койки були поруч. ФСБшники сказали, що я з “ополчення”, щоб не ставили мені зайвих питань. І мені сказали, мовляв, менше базікай. І все, вони мене приймали за свого…

Зі мною поряд Яша був, такий балакучий, десь з-під Єкатеринбурга, мішанець із монголами. Питаю: “Як там?.. Хочу в Росію виїхати, знайти роботу… Надоїла вже ця вся війна, хочу втекти звідси…” Він каже: “Та в Росії погано… роботи нема… чурки понаєхалі…” – Дід регоче, переповідаючи (“А він хто, арієць?!”) – Каже, набрав кредитів, квартиру купив… 464 долари їм платили за місяць, плюс харчування, снаряга… Снаряга в них хороша була, російська – у кожного біля ліжка розгрузки, рюкзаки, “мухи”, “вінторези” з оптикою.

На позиції ЗСУ в районі Кримського, осінь 2021. Фото: Новинарня

На цю тему: Комбат Олександр Сак “Стафф” із 93-ї бригади: Готуємося до масштабної війни з Росією

Вивезли мене за місто ФСБшники, віддали хлопцям, я пересів в іншу машину, виїхав у Росію і заїхав [в Україну] біля Старобільська. Під Старобільськом стояв батальйон “Айдар”. Погостював там, переночував у волонетрів, перевділи мене. Постірався, помився і в “Айдар” вранці поїхав. Там СБУшник провів зі мною бесіду, записав усі мої покази.

Там була дівчинка Каріна, яка займалася полоненими – вона дала мені трохи грошей. “Пастор” і “П’ятий”, хлопці з Івано-Франківська, їхали додому у відпустку машиною й закинули мене до Харкова. В Харкові мене передали місцевій Самообороні, я там переночував, а вранці сів на автобуса і поїхав до Дніпра. А в Дніпрі мене вже ждали – сестра, дружина, дочка.

Чому ФСБшники допомагали? А вони українці! Там дуже багато українців! В армії, в ФСБ, в ГРУ! Там майже 30% армії – з українців етнічних. А вони самі з Луганщини – друзі дитинства наших волонтерів. У мене теж родичі в Росії є. Багато в кого є родичі в Росії. І не всі хочуть воювати з Україною.

“Для нинішніх фронтовиків головне – голову не висовуй. Не те що в 2014-му”

У 2015-му Лазарьонок балотувався від ВО “Свобода” до Дніпропетровської облради – невдало.

– Рік після повернення мене дружина назад на війну не пускала, сказала – “ноги поламаю”. Рік її морально підготовлював. А потім втік на контракт. З 16-го року на контракті.

Восени я підписав контракт і приїхав сюди, в Кримське.

На позиції ЗСУ в районі Кримського, осінь 2021. Фото: Новинарня

Ситуація плачевна. Задач багато, роботи багато, а людей нема. Ті, що є – це вже не ті люди, що в 14-му. Мотивація не та. Оце ми з Федею “старики”. Нас тут обмаль, тих, що з 14-го. Для інших головне – голову не висовуй, і все буде нормально, грошей заробиш. А тоді (в 2014-му) ми не знали, де будем ночувати, що будем завтра їсти. Ми все своє тягали з собою, жили в “бетері”, сьогодні тут, завтра там…

Найважче тут – спілкування. Сумісність. Коли живеш під одним дахом із людьми дуже довго, то наймиліші люди стають тобі уже противні. Треба мінять обстановку. Це не дуже добре.

ВІСІМ МІСЯЦІВ ПРОСИДІТИ ТУТ МОРАЛЬНО ВАЖКО. ПСИХОЛОГІЧНА ТРАВМА.

Фізично – це таке… Воно і вдома працюєш, і тут працюєш – десь працювати треба… А от морально втомлюєшся.

Коли “зеленка” спаде, будуть більше провокації, але, думаю, серйозного нічого не почнуть. Не хватає сили духу ні у нас, ні у них (окупаційних військ).

У них такий самий настрій: ніхто воювать не хоче, зарплата маленька, зубожіння… Духу того в них нема, що в 14-му: “за три дні до Києва дійдем”.

На позиції ЗСУ в районі Кримського, осінь 2021. Фото: Новинарня

На цю тему: Как (не) работают новые КПВВ на Луганщине и демилитаризованная зона рядом

І скільки воно так буде, ніхто не знає… Поки не прийде в Україні лідер, який поведе, згуртує людей навколо якоїсь ідеї. Інакше так воно і буде – “заморожений конфлікт”.

Карабах скільки років чекали, щоб звільнити? 30 років. Там азербайджанці, інший менталітет… А тут уже всі “втомилися від війни”, особливо ті, хто на ній не був і не бачив.

Може, в Росії почнеться якийсь двіж – Путін же ж не вічний?! А коли в Росії міняється цар, по-любому починається якась катавасія.

Поки здоров’я буде – буду служити. Воювати за український Донбас. Борги ж їм треба вертать! Вони мені заборгували багато. Пів року життя… Скільки друзів полягло! Хлопців яких…

Після перемоги – дочці ремонт зробити, внуків няньчити… Я вже пенсіонер! – посміхається. – Вдома роботи повно…

Олена Максименко, з Луганської області; фото автора;  опубліковано у виданні  Новинарня


На цю тему:

 

 

 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Последние новости

20:33
5 грудня у південно-східній частині України мокрий сніг, на решті території опади не очікуються
19:11
Україна виступає за позбавлення Росії голосу в ОЗХЗ через отруєння Навального
18:08
Всесвітня організація охорони здоровʼя зазначила, що штам «омікрон» не спричинив ще жодної смерті
17:08
Віктор Трепак: ОГПУ готує ще одну підозру Порошенку
16:11
Ватажками російських терористів на Донбасі стали члени путінської партії "Єдина Росія"
15:10
Хроніка ООС на 4 листопада: поранення зазнав один український військовий
14:01
Ексгенпрокурор підтвердив що Зеленський "істерично" тиснув на нього щоб видати терориста Росії
13:26
Мізерна зарплата та відтік кадрів ставить судову систему на межу катастрофи
12:16
Двох поліцейських посадили на 5,5 років за вимагання
11:12
Європейська федерація журналістів виступила на підтримку колег, яких переслідують у Криму

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]