Як Чернігівщина готується до повторного забруднення Десни: в очікуванні гнилої води з Росії

Версия для печати

Чорна вода. Береги, завалені мертвою рибою, раками й равликами. Нестерпний сморід. Це наслідки забруднення, яке прийшло з росії та отруїло Сейм і Десну.

Місцеві громади все ще підраховують збитки, але вже готуються до повторних забруднень. Журналіст видання UAnimals media з’їздив на Чернігівщину і на власні очі побачив, що там діється.

***

Ми зустрічаємося з мером міста Остер Леонідом Мисливцем на березі Десни, біля рятувальної станції. Чоловік розкладає на капоті автомобіля карту громади, аби показати протяжність русла річки: від села Білики на півночі до села Крехаїв на півдні. Загалом понад 50 кілометрів. Майже щодня рятувальники тут виходять на воду, аби пошукати, чи не з’явилася під берегами мертва риба.

Читайте також: Міндовкілля поперджає, що повторне забруднення рухається по руслу річки Сейм

Чорна вода

Остер стоїть на Десні, якраз посередині між Києвом і Черніговом. Автівкою сюди з обох міст десь 1,5–2 години їзди. Трохи на південь від міста — природний парк «Беремицьке». До повномасштабної війни тут намагалися розвивати зелений туризм. Втім російське вторгнення, а згодом отруєння росією річок Сейм і Десна відчутно зменшило потік відвідувачів. 

Забруднення Сейму на Сумщині почалося орієнтовно 14 серпня: тоді з’явилися перші повідомлення про погіршення якості води. У вересні дійшло до Чернігівщини. У соцмережах з’являлися фото й відео, де мертва риба сотнями, а то й тисячами лежить вздовж берегів. Побоювалися, що ця вода може дійти і до Києва. 

Загалом від середини серпня до середини вересня на Сумщині й Чернігівщині місцева влада разом із волонтерами зібрали майже 40 тонн мертвої риби.

«Отруєна вода прийшла до нас 12 вересня. Ми тоді встановили дві невеличкі станції аерації на березі і від них кинули у воду трубки — одну 40, іншу 70 метрів довжиною. У трубках пробили дірочки. Це нам порадили зробити в басейному управлінні (Деснянське басейнове управління водних ресурсів — прим. ред.). Вода так потихеньку насичується киснем: наші водолази пірнали туди і казали, що біля джерел кисню збирається риба, аби врятуватися», — розповідає Леонід.

Спускаємося на причал, з якого чути дирчання. Це не російські «шахеди», які літають ночами вздовж русла Десни. Біля води стоїть два невеликих насоси, кожен потужністю десь у 400–450 літрів на хвилину. Від них у воду справді відходять кілька трубок. А від середини річки видно хвилі бульбашок, які зносить течією.

«Вода досі недостатньо світла й прозора, але 13 вересня, скажімо, вона була мов дьоготь. І на берегах був темний осад. Зараз його сильно менше. Але якщо ситуація погіршиться, станцій аерації ми поставимо більше — вже домовилися з місцевим бізнесом про додаткові 4 штуки різної потужності», — розповідає мер Остра.

За розмовою вдягаємо на себе жилети, які приніс рятувальник Олексій. Він допомагає нам розміститися в човні, заводить двигун і виводить човен на середину річки. Ми, набираючи швидкість, ідемо вгору течією. І лівий, і правий береги порожні. Лише іноді можна побачити поодиноких мартинів, які ширяють над водою, чи шуліку, який кружляє у височині.

«В Остері до мору риби, на щастя, не дійшло. Є такий показник — кількість розчиненого кисню у воді. Нормальне значення — це 7 міліграмів на кубічний дециметр і вище. У нас він опускався до 5, а від 4 уже починає гинути риба. Інший показник — це хімічне споживання кисню. Також у міліграмах на кубічний дециметр. Тут норма — десь 30. У нас цифра доходила до 50 і більше. Знаю, що вище за течією могло бути понад 100», — пояснює Леонід.

Падіння першого показника і завищення другого показує, що відбувається хімічна реакція, яка випалює кисень із води. Коли ж починає вмирати риба, вона починає розкладатися — для цього гниття також потрібен кисень. 

«У разі мору риби треба її швидко збирати. Ми до цього готувалися, та й досі готуємося. Бо читали новини, що знову в Сейм скинули забруднення. У рятувальної станції є 6 човнів, є підсаки, аби витягати мертву рибу. Є навіть місцеві, які самі цікавилися, чи не треба допомога. Тому, сподіваюся, у разі чого ми готові», — розповідає Леонід.

Читайте також: Забруднення річок Сейм та Десни сталося через знищення рашистами очисних споруд

Ми саме підходимо до межі громади на річці. Мертвої риби попід берегами не видно. Нині на Остерщині, як і всюди на Десні й Сеймі, діє заборона на будь-яке використання води, купання та рибальство. Однак це не зупиняє місцевих. Поки підіймалися течією, бачили кількох рибалок: один вудив рибу з човна, ще двоє — з берега. Забачивши нас, усі вдавали, нібито просто відпочивають, а вудки й спінінги не їхні.

«І що ти з ними зробиш, — посміюючись говорить Олексій. — Декому байдуже на заборони. Сподіваюся, вони не отруяться. На ринку хоч якось намагаються контролювати, аби люди мертву рибу не продавали. А на річці як ти проконтролюєш? Так, ми щодня виходимо на воду, підіймаємося течією. Але ж не можемо їздити туди-сюди весь день», — скаржиться рятувальник.

Заводить наш човен до «старика» — старого, природного русла Десни. Те, яким ми рухалися раніше, викопали за радянщини. Десна була хоч і судноплавною, але надто звивистою. Тож вирішили прокопати прямішу річку. Старе ж русло під час мору риби стало порятунком.

«Риба заходила у старе русло, у ці заводі, аби врятуватися. Тут вода була чистішою — люди казали, що помічали це. Зараз ви то вже не побачите, бо вода стала кращою, — пояснює Олексій, вдивляючись у воду, — О, боброві нори. Сподіваюся, ми їх не сильно потурбували. Бо бобри тут господарі насправді», — знову вивертаємо в нове русло.

Дорогою назад на одному з берегів бачимо туристів з наметом. Леонід зауважує, що це перші, яких він бачить від початку забруднення річок. До повномасштабної війни лише через парк «Беремицьке», точніше його паркінг, на день проходило від 300 до 500 авто. 

«Зазвичай з кінця травня і до жовтня люди приїздили на Десну з наметами. В районі Остра за сезон могло бути і 5 тисяч людей. Тепер берег порожній. Щойно з’явилися новини про отруєння річок, люди перестали їхати», — пояснює Леонід.

Причалюємо до берега. Гудять станції аерації. Рятувальники кажуть, що вони працюють навіть під час відключень світла — для того є окремий генератор.

Читайте також: Як російські загарбники воюють проти довкілля в Україні: Затоплені землі та спалені ліси

Як ховають рибу

Село Слабин, що за 60 кілометрів від Остра, — це вже сусідня Гончарівська громада. З місцевим старостою, Сергієм Красковим, теж зустрічаємося біля Десни. Він саме дає інтерв’ю британським журналістам. 

Хоча ми й стоїмо на крутому правому березі, вітер все одно доносить від води важкий і в’язкий запах гнилизни. Щойно спускаємося вниз, від смороду забиває памороки. На воді видно темні плями, вздовж берега — чорні розводи від осаду. Та мертвої риби на березі майже немає — більшість зібрали напередодні. Щоправда, у прибережних заростях все ще можна помітити мертвих карасів, а на березі лежить щука десь метрової довжини.

Читайте також: Новий біль Херсона. Що накоїли росіяни, зруйнувавши Каховську ГЕС

«Береги у нас позаростали, то туди багато мертвої риби набилося. Ми в неділю, 15 вересня йшли вздовж берега і витягали її підсаками. З нами були працівники сільради, будинку культури, фельдшерського пункту. Було ще кілька добровольців із човнами — вони йшли іншим берегом. Тоді ми зібрали майже півтори тонни», — розповідає Сергій.

Просто так викинути чи закопати зібране не можна: продукти розкладу можуть отруїти і землю, і підземні води. Тож для цього треба зробити спеціальний могильник — глибоку яму, в яку ставлять бетонні колодязі з бетонованим дном. Закривають могильники такою самою бетонованою кришкою і ставлять віддалік від джерел водопостачання й населених пунктів. 

«У нас у громаді ще з радянських часів лишився могильник. Але з 80-х ним ніхто не користувався. Пам’ятаю, я ще говорив про нього з Черніговом (Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області — прим. ред.), коли гнила вода до них дійшла і там мертву рибу збирали. То я питав, чи воно до нас не дійде. А мені так спокійно відповіли: “Не переживай, дійде”», — говорить Сергій.

Їдемо поглянути на цей могильник. Це десь кількадесят кілометрів їзди поганими польовими дорогами. Поки авто підстрибує на ямах, староста продовжує розповідати про мор: загинуло багато великої риби. Найбільше, що довелося бачити, — метрової довжини сом. З берегів забирали лящів, карасів, судаків, а найбільше було щук.

«Я не знаю, як це все буде відновлюватися. Якщо вимерла і велика, і мала риба, хто буде ікру відкладати? Хіба що робити штучне зарибнення. Плюс, може, з верхів’я Десни щось прийде, куди отруєна вода не потрапила. Але навіть якщо так, де гарантії, що за рік-два цього не повториться? росія ж нікуди не зникне», — обурюється староста.

Читайте також: Рашисти отруїли річку отруїла Сейм. Що буде з Десною і Дніпром?

Перетинаємо трасу, що з’єднує Київ із Черніговом, і їдемо в густі лісисті посадки між полями. В одній із них зупиняємося й виходимо. Далі — пішки укатаною ґрунтовою дорогою до глибокої ями. Що ближче до неї підходимо, то відчутніший сморід. Яма займає близько 4 метрів у глибину, приблизно стільки ж у ширину й до десятка метрів у довжину. Якби не два бетонних колодязі, вона цілком могла б зійти за капонір для бронетехніки. 

«З 13 вересня я цим могильником займався. У місцевого бізнесу ми терміново замовили бетонні кільця, аби поставити колодязі. Виявилося, що за 40 років могильник повністю заріс деревами. Доступу до нього не було, тож довелося частину посадки випиляти. Тепер треба прокласти сюди асфальтову дорогу», — розповідає староста.

Підходимо ближче до колодязів. Один із них порожній, а другий майже повністю завалений мішками, пересипаними хлором. На дні ями, попри бетон, починають збиратися калюжі — наслідки розкладання мертвої риби. Нестерпно гудуть зелені мухи, яких тут, здається, з тисячу.

«Оскільки ми старостат, у нас повільна бюрократія: швидкі проплати зробити не зможемо, особливо у вечір п’ятниці. Але дякую місцевим бізнесменам, які вже в суботу привезли перші три бетонні кільця. А в понеділок, 16 вересня привезли ще три. Це відбулося на довірі: людина повірила, що ми заплатимо їй гроші пізніше. А рибу треба ховати вже», — говорить Сергій.

Громада замовила другий колодязь про всяк випадок, оскільки очікувала більшого мору риби. Проте вже 17 вересня мертвої риби поменшало, тож він поки не знадобився. 

Заповнений колодязь згодом закриють бетонною кришкою й зариють. А по периметру могильника мають встановити огорожу й попереджувальні знаки, аби місцеві через десяток-другий років ненароком його не розрили.

Читайте також: Як притягнути російських загарбників до відповідальності за екоцид в Україні

Нове забруднення

Начальник екологічної інспекції Чернігівської області Сергій Жук 17 вересня розповів у коментарі UAnimals media, що ситуація в річках на Чернігівщині врешті стала ліпшою: «Риба більше не гине. Можу про це говорити, бо своїми ногами ходив вздовж берегів. Ми ще знаходимо мертву рибу, але це та, що померла 3–5 днів тому, спливала з дна чи з-за корчів. Звісно, у водах Сейму і Десни досі не можна купатися. Там вимерло майже все живе, є неприємний запах. Але показники кисню, амонію та заліза нормалізуються». 

Чернігівщина і Сумщина досі підраховують збитки. Наразі шкоду оцінюють орієнтовно у 450 мільйонів гривень. 

Цей екозлочин має російський слід. У департаменті захисту довкілля та природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації вважають, до українських річок потрапили стічні води з цукрового заводу в селищі Тьоткіно, що в Курській області росії. Цього висновку дійшли, проаналізувавши супутникові знімки: там видно, що на початку серпня басейн накопичення стічних вод на заводі був заповненим, а вже у другій половині серпня (коли з’явились повідомлення про забруднення українських річок) спорожнів. До того ж у воді за допомогою лабораторних досліджень виявили «специфічні для цукрового виробництва» речовини.

І це вже не вперше росіяни забруднюють українські річки стічними водами. Науковий співробітник Регіонального ландшафтного парку «Сеймський» Олександр Ємець розповідав, що на його пам’яті таке відбувалося щонайменше двічі: у 2011 році, коли на очисних спорудах Курська сталася аварія і у греблі поблизу Тьоткіно зумисне спустили брудну воду в Україну, та цьогоріч наприкінці травня. Тоді теж загинула риба і ракоподібні. А ще щоразу це збільшує ризик зникнення унікальної червонокнижної тварини регіону — хохулі звичайної.

Читайте також: Від острова Джарилгач до Баренцового моря: як російська орда знищує все живе на своєму шляху

Ймовірно, це не останній такий екозлочин. 16 вересня в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів повідомили про нове погіршення показників води в Сеймі. Проби, які взяли в селі Манухівка (приблизно у трьох кілометрах від російського кордону), показали зниження рівня кисню у воді. Найімовірніше забруднення і цього разу прийшло з росії. Однак точно назвати його джерело і причину складно через бойові дії в Курській області, з якою межує Сумщина.

Станом на 25 вересня брудна вода дійшла до Батурина на Чернігівщині. Показник розчиненого кисню, про який ми згадували на початку тексту, там становив менше одиниці — 0,3–0,8 міліграма на кубічний дециметр. На Сумщині ж, між селищами Мутин і Озаричі, розчинений кисень у воді відсутній взагалі. Наступного дня ситуація у Сеймі на Чернігівщині ще погіршилась.

У Міністерстві довкілля переконують: це забруднення не настільки критичне, як серпневе. Тож річки мають впоратися з ним швидше. Втім, якщо мор риби повториться, громадам вздовж Сейму та Десни знову доведеться виходити на береги і збирати мертву рибу.

—

Стас Козлюк, опубліковано у виданні UAnimals media 

Фото автора

Читайте також: 

• Як живе Чорноморський біосферний резерват під російською окупацією
• Як воїни ЗСУ намагаються зберегти природу навіть на передовій
•  «Убили Джарилгач»: що сталося із окупованим російськими загарбниками унікальним островом
• Екологічні проблеми на третій рік великої війни на прикладі Полтавщини
• Екскомандувач сухопутних військ Польщі: Ніхто із західних військових не має сумніву, що Каховську ГЕС підірвали росіяни