Як комуністи пробували спрямувати обурення українських патріотів у вигідне русло

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Публікуємо уривок із спогадів дисидента, активного учасника руху за незалежність України, що розпочався в останні роки існування СРСР, а згодом народного депутата України початку 2000-х Миколи Кульчинського

Наш перший мітинг, про який я вже писав (автор має на увазі всі спогади, а ми публікуємо фрагмент — ред.), був нашим самостійним рішенням. А на організацію наступних мітингів, які відбувалися в останні роки існування СРСР, вплинула подія, звістка про яку, як вихор, розлетілася всією Україною.

Здається, у Черкасах (уже не пам’ятаю точно) люди, розлючені відсутністю в магазинах елементарних продуктів, вийшли на протест. Вони побачили обкомівська машину й зупинили її, а після недовгої бурхливої розмови — ще й перекинули. Розкрився багажник — весь заповнений різноманітними продуктами й дорогими напоями, яких ніхто ніколи не бачив у магазинах. (Інша версія цих подій така, що обкомівська машина потрапила в ДТП й у неї відкрився багажник, наповнений дефіцитними продуктами, — ред.) Мабуть, обкомівський працівник щойно отоварився у спецрозподільнику. (У час СРСР були спеціальні магазини для "слуг народу", тобто комуністичної верхівки різного рівня — ред.).

Вся Україна гуділа. Тож ми зрозуміли, що наступний наш мітинг буде велелюдним. І ми його зібрали. Так почалася серія мітингів, які відбувалися в один із вихідних днів спочатку біля обкому КПУ, а потім на стадіоні. На ті мітинги сходилися десятки тисяч людей.

Читайте також: Спецслужби України. Перемоги і поразки останнього століття

***

Полтавський кадебіст Марчук

Коли ми готувалися до цього великого мітингу, мені зателефонував Євген Марчук — тоді він був начальником Управління КДБ УРСР у Полтавській області. Відрекомендувався й запропонував зустрітися. Моє ставлення до КДБ було вже менш вороже, ніж раніше, проте аж ніяк не дружнє та вкрай обережне. Миттєво блиснула думка, що якщо й погоджуватися на зустріч, то самому йти не варто.

Наприклад, краще піти разом з Олександром Келимом. Хтозна, які можуть бути провокації. Так я йому й сказав. Він погодився. Запропонував зустрітися біля центрального входу до критого ринку. Сашко також згодився — і в домовлений час ми були на місці.

Євген Марчук запропонував пройтися ринком. Розмовляючи, ми поволі дійшли до входу в якийсь підвал, з якого немилосердно тхнуло.

Двері були відчиненими — і ми на пропозицію Марчука вирішили спуститися сходами та з’ясувати, звідки той запах. Коли спустилися — перед нами відкрилася жахлива картина! Усе приміщення було забите гнилими тушами свинини та яловичини. "А в магазинах і півкіла м’яса не купиш. Ось так хазяйнують комуністи", — сказав головний полтавський кагебіст.

І ми обоє з Сашком зрозуміли, що це — підказка для завтрашнього мітингу. А також відчули, що ті слова означали і його підтримку нашої діяльності.

Очевидно, що він, як і інші поодинокі українські радянські чиновники з аналітичним мисленням, уже передбачив крах імперії й обрав курс на українську державність. 1990-й був роком вибору шляху для багатьох і в КДБ, і в партійних та радянських структурах, та й зрештою всюди: в науці, армії, школі, вузах.

Тому та підтримка від Марчука була хитрою, прихованою грою.

Читайте також: Генерал КГБ еще «послужит» Украине

***

Мітинги

Тож мітинги почалися. Усі, хто хотів, могли виговоритися, що також було дуже важливо, бо так інші люди чули правду, про яку вони самі й подумати боялися. Так рвалися рабські пута й відходив страх. Мітинги вели ми з Олександром Келимом. І, мушу засвідчити, це було дуже нелегко. Коли я вже не мав сили, то віддавав мікрофон Сашкові. Він робив так само.

Микола  Кульчинський зачитує резолюцію на мітингу часів перебудови. Ліворуч Олександр Келим — один із лідерів полтавського Руху. Полтава, стадіон "Колос"Микола Кульчинський зачитує резолюцію на мітингу часів перебудови. Ліворуч Олександр Келим — один із лідерів полтавського Руху. Полтава, стадіон "Колос"

Коли перший запал минув, я зрозумів, що вплив велелюдних мітингів і безкінечних промов на схожі теми рано чи пізно вичерпається й вони стануть буденним явищем. Мітинги відбувалися один за одним, а комуністи правили, як і раніше. І Радянський Союз як був, так і залишався.

МІТИНГИ ВІДБУВАЛИСЯ ОДИН ЗА ОДНИМ, А КОМУНІСТИ ПРАВИЛИ, ЯК І РАНІШЕ

Головними темами наших резолюцій на всіх мітингах 1989–1990 років були такі: скасувати шосту статтю Конституції про керівну роль компартії; ліквідувати привілеї для комуністів — спецрозподільники і спецлікарні; виправити принизливе й дискримінаційне становище української мови; надати соціальні права робітництву та дотримуватися прав людини; припинити брутальне порушення виборчих прав некомуністичних кандидатів; надати доступ до засобів масової інформації новостворених демократичних партій та громадських об’єднань; а від кінця січня 1990 року ми вимагали також відставки керівних міських та обласних органів компартії й місцевого самоврядування, що було тоді одне й те саме.

Від першого мітингу я завжди говорив про здобуття Української держави як абсолютну передумову всіх демократичних перетворень і підвищення добробуту громадян, і вже весь 1990-й тема незалежності звучала на повний голос і на мітингах, і на круглих столах, і в публікаціях нашої газети "Гомін" — тобто скрізь.

Треба було міркувати про подальші кроки, щоб реалізувати ці вимоги, зменшувати вплив комуністів і дискредитувати їхнє правління як колаборантів російських загарбників.

ДОВОДИЛОСЯ ЗАГОСТРЮВАТИ СИТУАЦІЮ Й ПОСТІЙНО ЇЇ АКТУАЛІЗУВАТИ

Доводилося загострювати ситуацію й постійно її актуалізувати. Того самого року я організував видання газети полтавських організацій Товариства української мови та Руху "Гомін".

До речі, цікава історія була з друком газети. Друкували ми її — і сміх, і гріх сказати — у якомусь київському підпільному підвальному приміщенні, заваленому порнографічними виданнями, на яких видавці заробляли швидкі грубі гроші.

Уже не пам’ятаю, хто мене на них вивів, проте роботу свою вони робили справно й газета наша розходилася Полтавою.

Але вже з перших мітингів стало зрозуміло, що все йде не так гладко, як хотілося б. Комуністи тишком намагалися перехопити ініціативу і спрямувати народний порив у потрібне їм русло.

Нам доводилося постійно вираховувати провокаторів і стежити за виступами промовців — і припиняти, якщо хтось говорив надто довго або бовкав несусвітні дурниці.

Часто люди кричали: "Хай говорить!" Як правило, так кричали промовцям-провокаторам з ультрарадикальною, ультрареволюційною риторикою, яких влада впроваджувала у суспільну свідомість як незламних борців за свободу, щоб вони ставали популярними, протистояли нам і понижували наш авторитет у громадян, а потім намагалися потрапити в керівні органи Руху й "Просвіти", щоб розвалювати їх або спрямовувати в потрібному владі напрямі. 

Довгі рукави

Таким був Віктор Педченко, який своїми яскравими і сміливими виступами замакітрив нам із Сашком голови, й ми рекомендували обрати його в керівні органи крайового Руху. Насправді він виявився кримінальним злочинцем, двічі судимим за тяжкими статтями. Коли розгледіли — одразу виключили його з організації.

ПАЛКИЙ ПРАВДОРУБ І АКТИВІСТ ВИЯВИВСЯ КРИМІНАЛЬНИМ ЗЛОЧИНЦЕМ

Таким був і Володимир Гнітько — також кримінальний злочинець, який видавав себе за політв’язня. Ми його виключили з "Просвіти", Руху і з Полтавського товариства політв’язнів та репресованих — я належав також і до останнього, то пригадую, як на зборах це зробили одноголосно. Тоді влада створила та зареєструвала неіснуюче обласне Товариство і призначила головою Гнітька.

Про рівень його свідомості можна судити з його пропозиції мені розсилати від імені обласного Товариства за моїм та його підписом листи в різні українські еміграційні установи з проханням підтримати Товариство фінансами й речами. Мовляв, тебе там знають — а тут ділитимемо все на двох!

Гнітькові його господарі дали завдання на всіх публічних заходах обливати нас брудом з ніг до голови. На одному з мітингів він рвався до мікрофону й репетував, що він політв’язень.

Олександр Келим, який вів мітинг, не розгубився і в мікрофон почав вимагати від нього засукати рукави сорочки. Навіть у спеку він завжди був у сорочці з довгими рукавами, бо всі руки в нього були в татуюваннях з кримінальною символікою. Довелося тоді Гнітькові вшитися.

Іншого разу під час нашої кампанії зі збору коштів і ліків для Литви — СРСР запровадив економічну блокаду цієї республіки, коли Вільнюс оголосив про відновлення незалежності, — він перекинув столик і скриньку для збору коштів.

Мене ж Гнітько переслідував особливо затято. Чи завдання таке мав, чи зненавидів мене, бо я відкинув його підлу злодійську пропозицію дурити людей, чи все разом.

Хоч би де я був — Гнітько перебував неподалік і влаштовував провокації. Чи на якомусь літературно-мистецькому вечорі у філармонії, який я вів, чи на зустрічах з людьми на площах і вулицях, чи у приміщеннях міста під час виборчих кампаній, чи під час якоїсь лекції перед робітниками або студентами. Мене це ні дратувало, ні нервувало. Я навчився не реагувати або реагувати їдким влучним дотепом про нього і його завдання.

Після обрання Віктора Ющенка Президентом Гнітько замовк, а коли до влади прийшов Янукович, то знову відновив свої провокації. Було очевидно, що отримав від СБУ чи міліції, грець їх розбере, ті самі завдання, що й при Кравчуку та Кучмі.

Пишу я про це так довго, щоб читач зрозумів, у яких умовах відбувалася наша діяльність і наше життя українських патріотів у незалежній Українській Державі, яку ми, рухівці, здобули. Навколо кожного з нас крутилися провокатори від влади, від яких щомиті можна було чекати на що завгодно.

Читайте також: Юрій Сиротюк: "Наша революція ще не завершена”

***

Позначки на квартирах євреїв

Розповім інший, складніший випадок.

Не знаю, у яких кабінетах зародилася ідея ще однієї провокації і хто був її безпосереднім її виконавцем, але було так. Час пізнього СРСР. Уночі хтось позначив квартири, у яких жили євреї, шестикутною зіркою, і серед полтавського єврейства почала ширитися паніка, що, мовляв, рухівці влаштовуватимуть єврейські погроми.

ПОЧАЛА ШИРИТИСЯ ПАНІКА, ЩО, МОВЛЯВ, РУХІВЦІ ВЛАШТОВУВАТИМУТЬ ЄВРЕЙСЬКІ ПОГРОМИ

Владна агентура уміло підтримувала ці чутки й так сіяла страх, непевність і ненависть до нас, рухівців, і не тільки серед євреїв.

Я негайно з допомогою наших прихильників і членів Руху — євреїв за національністю — зібрав якомога більше єврейських родин, представників усіх демократичних патріотичних сил. Ми звинуватили комуністичну владу в ганебній провокації, рішуче її засудили й заспокоїли єврейську меншину Полтави.

Колишній будинок політосвіти був ущерть заповнений людьми, і нам вдалося не тільки пояснити присутнім нашу непричетність до провокації, а й переконати їх підтримати нашу боротьбу за українську державність, яка єдина зможе захистити їх від російського шовінізму.

Читайте також: Як в Україні приймали Конституцію

***

Вибори народного депутата СРСР

Опишу ще один типовий метод боротьби з рухівцями, який комуністична влада застосовувала по всій Україні і який їй повністю вдався на Полтавщині. У 1989 році полтавські активісти демократичних перетворень в Україні, які були дуже різних напрямів і пізніше оформилися в різноманітні партії, зійшлися на постаті Олександра Келима й висунули його кандидатом у депутати СРСР. Що зробила влада?

Вона створила легенду з такого собі мешканця Кременчука, колишнього міліціонера Миколи Куценка, нібито борця за правду, якого влада незаконно тримає в КПУ (камері попереднього утримання).

На всіх великих підприємствах промислового міста, особливо на КрАЗі, кагебешні й міліцейські оперативники, таємна агентура день і ніч товкли людям про великого правдолюбця й непримиренного борця з клятою партійною номенклатурою та корупцією, аж урешті люди організували страйк на КрАЗі (Кременчуцький автозавод) з вимогою звільнення Куценка.

Куценко з тріумфом прямо з КПУ з’явився на багатотисячному мітингу страйкарів на заводі й виголосив полум’яну промову, через яку червоною ниткою пройшла неймовірно смілива для тодішньої української радянської людини фраза: "М’якота, собірай чемодани, я за табой пріду" й далі у такому самому дусі. М’якота тоді був першим секретарем обкому КПУ.

Ми ж у цей час готували великий мітинг на підтримку Олександра Келима на стадіоні "Ворскла" в Полтаві, де він мав виступити з передвиборчою промовою. До виборчого округу належала вся Полтавська область, а Кременчук і Полтава — це два найбільші міста. Людей на наш мітинг у Полтаві прийшло тисяч тридцять, а може, й більше. І тут з’явився Коля Куценко — той самий колишній капітан міліції, з якого влада ліпила безстрашного борця з корупцією.

І ТУТ З’ЯВИВСЯ КУЦЕНКО — КОЛИШНІЙ КАПІТАН МІЛІЦІЇ, З ЯКОГО ВЛАДА ЛІПИЛА БЕЗСТРАШНОГО БОРЦЯ З КОРУПЦІЄЮ

Люди ревіли від захвату від його сміливості, а він, довівши їх до найвищого емоційного рівня, заявив: "Да, нам нужєн Рух, но нє етот бандєровскій, как во Львовє і Палтавє".

Усі ж бо знали, що Келим — голова оргкомітету Руху на Полтавщині. Ми не приховували цього, а навпаки, так підкреслювали значущість його постаті, його мужність і принципову демократичність, як і значення створення НРУ для майбутнього України.

Завдав збитків Куценко нам чималих. За своєю суттю це людина недалека, неосвічена й безкультурна — зараз таких називають "ватою".

Джерело:  ТЕКСТИ

Повністю прочитати спогади Миколи Кульчинського ви можете, якщо замовите книжку в автора. Для цього пишіть на мейл [email protected]


В тему: 

 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер в Україні мінлива хмарність і надзвичайна спека
19:10
DW розповіла, як рф переслідує українські церкви в окупації
18:03
Падіння гривні: девальваційний податок на кожного українця
17:14
Якби армія жила за такими правилами, за якими зараз живе керівництво держави, ми програли б війну ще два роки тому
16:17
Юрій Бутусов: Українські дипломати та прикордонники створили канал контрабанди у Європу, його організатор - генерал Слюсарєв
15:50
Призначено старшого представника НАТО в Україні
13:36
Держспецзв’язку зобов’язала операторів мобільного зв'язку забезпечити 10 годин роботи мережі без світла
12:06
Андрій Соколов: Проблемні питання організації війська та оборони
10:01
Мародерство влади: прокурори не змогли забрати в оточення Татарова "недоарештовану" землю Медведчука у Києві, – Bihus.info (ВIДЕО)
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті та втрати ворога на 17 липня

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]