Загадкове вбивство в лісі неподалік села Смига митрополита Олексія (Громадського)

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Одним із найбільш знаних православних архиєреїв у міжвоєнний й період Другої світової війни був Олексій (в миру – Олександр) Громадський (1882-1943). Народився він у сім’ї сільського православного псаломщика на Підляшші (в селі Докудів Більського повіту).

Отримавши духовну освіту, зробив непогану священицьку кар’єру. Зокрема, 11 лютого 1922 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Олексій. А в квітні того ж року був хіротонізований на єпископа Православної Церкви в Польщі. З вересня став єпископом Луцьким, вікарієм Волинської єпархії, а вже з 12 жовтня — правлячим єпископом Гродненської єпархії, зазначає сайт РІСУ.

Олексій (Громадський) був одним із архиєреїв Православної Церкви в Польщі, який підтримував ідею українізації церковного життя. На початку 1927 р. разом з митрополитом Варшавським Діонісієм (Валединським) здійснив поїздку до предстоятелів помісних Православних Церков з метою домогтися офіційного визнання автокефалії Православної Церкви в Польщі.

15 квітня 1934 р. під тиском громадськості Олесій (Громадський) став архиєпископом Волинським і Кременецьким. На той час Волинсько-Кременецька єпархія була чи не найбільшою у Православній Церкві в Польщі. А на її теренах знаходився найбільший православних монастир цієї Церкви.

Коли розпочалася Друга світова війна, землі Західної України й Білорусії були окуповані радянськими військами. У таких обставинах Олексій (Громадський) разом з єпископами Олександром (Іноземцевим) та Симоном (Івановським) 1 листопада 1939 р. створили Священний синод Православної Церкви в кордонах Західної України й Білорусії [1]. У результаті цього виник церковний розкол, оскільки цей Синод відмовився визнавати митрополит Сергій (Старгородський), що був місцеблюстителем Московського патріаршого престолу [2].

Зазнаючи репресивного тиску з боку органів радянської влади, Олексій (Громадський), як і більшість інших західноукраїнських та західнобілоруських архиєреїв, змушений був визнати своє підпорядкування Московському патріархату. У червні 1940 р. цей єрарх прибув до Москви, де 25 числа цього місяця написав заяву про те, аби його прийняли до Російської Православної Церкви. При цьому покаявся, заявивши, що в умовах Польської держави змушений був розірвати стосунки з «матір’ю-церквою».

І все ж це не врятувало його. У червні 1941 р., Олексія (Громадського) арештували, звинувативши в «активній боротьбі з радянською владою». Його, як і багатьох тодішніх енкаведистських в’язнів Західної України, могла чекати смерть. Однак, за його ж словами, просто дивом її йому вдалося уникнути.

Із початком німецько-радянської війни ситуація в Західній Україні та Західній Білорусі змінилася. Вони були окуповані німцями. Зрозуміло, в такій ситуації західноукраїнські й західнобілоруські православні єрархи втратили зв’язок із Московським патріархатом.

18-23 серпня 1941 р. в Почаївській лаврі зібралися чотири архиєреї з колишньої Волинської єпархії – Олексій (Громадський), Симон (Івановський), Пантелеймон (Рудик) і Веніамін (Новицький).

На цьому зібранні було прийнято рішення об’єднати Волинську єпархію і призначити її правлячим архиєреєм Олексія (Громадського) з передреволюційним титулом архиєпископа Волинського і Житомирського. Також йому як старшому архиєреєві в Україні надавалися права митрополита області. Дещо пізніше його навіть проголосили екзархом України.

Результатом цього зібрання стало створення Автономної Православної Церкви (АПЦ), яка мала певну проросійську спрямованість і яка начебто підпорядковувалася Московському патріархату. Насправді це підпорядкування мало формальний характер. Ніяких реальних зв’язків з Москвою архиєреї АПЦ не мали. Натомість вони запопадливо служили німецькій окупаційній владі. Остання ж робила ставку на них – на противагу Українській Автокефальній Православній Церкві (УАПЦ), яка мала проукраїнську спрямованість й через те не дуже влаштовувала німецьких окупантів. Окупаційна ж влада була зацікавлена в існуванні розколу в православному середовищі Західної України, керуючись імперським принципом «розділяй і владарюй».

Читайте також: Українська церква: коротка історія (ІНФОГРАФІКА)

Щоправда, в 1942 р. були певні спроби здійснити об’єднання УАПЦ та АПЦ. 9 травня того року архиєпископ Полікарп (Сікорський) листовно звернувся до митрополита Олексія (Громадського) з пропозицією об’єднання. Натомість Олексій (Громадський) відповів розлогим листом від 1 червня, декларуючи свою українську патріотичну позицію.

Результатом неформальних перемовин архиєреїв УАПЦ та АПЦ стало те, що спеціальна комісія на чолі з митрополитом Олександром (Іноземцевим) виробила проект «Акту поєднання» Церков, який єпископи УАПЦ Никонором (Абрамовичем) та Мстиславом (Скрипником) привезли до Почаївської лаври, де перебував Олексій (Громадський). 8 жовтня 1842 р. цей документ підписали.

На жаль, почаївський «Акт поєднання» так і не був реалізований. На це була низка причин. По-перше, проти цього «Акту…» була німецька окупаційна влада. По-друге, проросійськи налаштоване духовенство АПЦ, зокрема й деякі архиєреї, засудили його й вимагали відкликання підпису Олексія (Громадського) під цим документом. Зрештою, у листі до архиєреїв АПЦ від 15 грудня 1942 р. Олексій (Громадський) повідомив про призупинення об’єднавчого процесу до розгляду цього питання на соборі єпископів АПЦ.

Читайте також: Почаїв – місце святості

А 7 травня 1943 р. цей архиєрей загинув у результаті обстрілу автомобіля кременецького гебітскомісара, яким він їхав з Кременця до Луцька. Сталося це в лісі неподалік села Смига. Щодо цього вбивства існували й існують різні версії. Німецька пропаганда відразу приписала вбивство більшовикам, аби посилити антирадянські настрої серед населення. Існували версії, що здійснили це автокефалісти руками українських націоналістів [3]. Однак з часом цей злочин взяли на себе представники оунівців-мельниківців, заявивши, що сталося це в результаті прикрої помилки.

Зокрема, уже після війни, перебуваючи на еміграції, один з мельниківських командирів Максим Скорупський (псевдо – Макс) опублікував спогади, в яких, зокрема, описав убивство Олексія (Громадського). Він там розповідав, що його боївка в кількості двадцяти чоловік організувала засаду коло Смиги. Їхньою метою було напасти на транспорт зі зброєю, щоб здобути її собі.

Однак таких машин довго не було. Й бойовики (чомусь?) обстріляли перше авто, яке потрапило їм на очі. Це, власне, була німецька машина, якою їхав Олексій (Громадський). Взагалі дивно виглядає, навіщо було обстрілювати автомобіль, який, зрозуміло, не віз зброї. Очевидно, бажаючи себе якимсь чином виправдати, Максим Скорупський писав, що в машині були виявлені документи, серед яких «широкий меморіал», в якому Олексій (Громадський) просив підтримки священиків-автономістів, а за це пропонував співпрацю автономістів у справі «удержання ладу в Україні».

Чесно кажучи, історія з цим «широким меморіалом» виглядає дещо дивно. АПЦ давно, ще з початку німецько-радянської війни, підтримувала німецьку окупаційну владу й співпрацювала з нею. Не зрозуміло, навіщо Олексію (Громадському) було складати й везти із собою якийсь «широкий меморіал».

У спогадах Максима Скорупського є ще один цікавий момент. Він писав, що перед вбивством архиєрея один із його бойовиків, Макух, «жартами сказав, що ми заб’ємо якогось попа і вернемося додому» [4].

Звісно, можна прийняти версію Максима Скорупського, що вбивство Олексія (Громадського) сталося випадково. Однак, як бачимо, до описаної ним версії є питання. Зрештою, є й питання, наскільки Максим Скорупський правдиво описав цей епізод. Адже мемуаристи часто підходять до таких описів доволі суб’єктивно – тим паче, коли в них є почуття вини.

Читайте також: Для чого Сталін відновив Московський патріархат: український чинник

Про те, що вбивство Олексія (Громадського) могло мати спланований характер, говорить одне стороннє свідчення. У доповідній записці в Кременецький міський комітет компартії, датованій березнем 1944 р., член духовної консисторії протоєрей Серафим Казновецький стверджував, що перед від’їздом Олексія (Громадського) хтось по телефону запитував: «Чи вже виїхали? Що так довго?» [5]. Це свідчення не є прямим доказом спланованого вбивства єрарха, однак наводить на певні роздуми – якщо, звісно, воно правдиве.

Ймовірно, Олексія (Громадського) вбили мельниківці з боївки Максима Скорупського. Але чи було це вбивство випадковим? Чи все таки його спланували, а бойовики стали знаряддям у цій справі? Якщо пристати до другої версії, то, відповідно, виникає питання, кому це вбивство було потрібним і хто був його замовником? Спробуємо розглянути й проаналізувати версії.

Перша, більшовицька версія, котру, як уже говорилося, розкручувала німецька влада, не видається правдоподібною. За великим рахунком, вбивство Олексія (Громадського) давало більшовиками більше мінусів, ніж плюсів. Адже він не становив для них якогось значного інтересу. Так, цей єрарх ніби претендував на місце московського патріарха в 1941 р., створивши й очоливши АПЦ, яка могла стати найбільшою частиною Російської Православної Церкви.

Якби німці захопили Москву, вони могли б посприяти обранню Олексія (Громадського) патріархом Московським. Тим паче, що він з ними співпрацював й виявляв до них лояльність. Але в 1943 р. це вже не було актуальними. Радянські війська відстояли Москву й просувалися на захід.

Тому більшовикам вбивати Олексія (Громадського), аби зберегти контроль за Московським патріархатом, який вони й далі контролювали, не було сенсу. Звісно, цей архиєрей демонстрував, як уже говорилося, підтримку німецькій окупаційній владі. Проте це стосувалося й більшості православного духовенства і було викликане обставинами. Тому сумнівно, що таке стало причиною для того, аби організовувати складну спецоперацію по його вбивству.

Сучасний український історик В’ячеслав Гордієнко вважає, що Олексій (Громадський) був завербований радянськими спецслужбами. Хоча, насправді, ніяких доказів про це немає. Тому такі твердження не більше, ніж припущення. Цей історик подає таку версію вбивства Олексія (Громадського): «Радянські спецслужби проникли в повстанський рух і руками націоналістів ліквідували єдиного архиєрея Автономної Церкви – свого вірного агента, який уважав можливим об’єднання Автономної і Автокефальної Церков» [6].

До такого твердження є чимало питань. По-перше, невже радянські спецслужби так переймалися об’єднанням АПЦ й УАПЦ? На той час це була проблема для німецької окупаційної влади, а не для більшовиків. По-друге, як це «вірний агент» міг піти на таке начебто небажане для більшовиків об’єднання?

Із версії В’ячеслава Гордієнка випливає, що «вірний агент» начебто вийшов з-під контролю радянських спецслужб і через те його вбили. Але ніякої серйозної доказової бази для таких тверджень немає.

Загалом же вбивство Олексія (Громадського) могло мати для більшовиків негативний ефект. Адже якби стало зрозуміло, що вони його вбили, це б викликало небажані антирадянські настрої на теренах Волині, де й так симпатиків радянської влади було небагато. Зрештою, як уже говорилося, німецькі окупанти саме й використали це вбивство для антирадянської пропаганди.

Читайте також: Чи приведе ліквідація УПЦ МП до деколонізації українського православ’я

Друга версія – Олексія (Громадського) вбили українські націоналісти на замовлення очільника УАПЦ Полікарпа (Сікорського). Але чи справді в останнього були серйозні мотиви для цього? Олексій (Громадський), попри протидію русофілів у середовищі УПЦ, все ж йшов на порозуміння й примирення з УАПЦ. Саме Олексій (Громадський) був чи не найбільш проукраїнськи налаштований серед єрархів АПЦ. Вбивати такого союзника Полікарпу (Сікорському) не було сенсу.

Третя версія – замовниками вбивства могла стати німецька окупаційна влада. Вона видається найбільш вірогідною. Німці не були зацікавлені в об’єднання АПЦ та УАПЦ. А саме Олексій (Громадський) був однією з ключових фігур у процесі об’єднання АПЦ та УАПЦ.

Німецькі окупанти, звісно, мали свою агентуру серед бойовиків УПА – тим паче її мельниківського відламу, оскільки мельниківці виявляли більшу схильність до співпраці з німцями. Тому могло бути, що з допомогою цієї агентури вони й влаштували вбивство Олексія (Громадського).

Незалежно від того, чи вбивство цього єрарха сталося випадково, чи за цією «випадковістю» стояли зацікавлені сили, воно виявилося корисним для німецької окупаційної влади. Вона, по-перше, про що вже йшла мова, використала його в пропагандистських цілях, підсилюючи серед православних Волині антирадянські настрої. А, по-друге, смерть Олексія (Громадського) поклала край небажаному для німецьких окупантів об’єднанню АПЦ й УАПЦ.

Петро Кралюк, опубліковано у виданні РІСУ


Примітки:

  1. Міненко Т. Православна церква в Україні під час Другої світової війни. 1939-1945 (Волинський період). Т. 1. Вінніпег-Львів, 2000. С. 164.

  2. Цымбал А. Г. Положение православной церкви в Западной Белоруссии в 1939—1941 годах. Западная Белоруссия и Западная Украина в 1939—1941 гг.: люди, события, документы. C. 341.

  3. Siemaszko W., Siemaszko E. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939-1945. Warszawa, 2000. Т. 1. S. 102–103.

  4. Скорупський М. Туди де бій за волю. Київ, 1992. С. 92-93.

  5. Волошин Ю. Українська православна церква в роки нацистської окупації (1941-1944). Полтава, 1997. С. 118.

  6. Гордієнко В. Обставини загибелі митрополита Олексія Громадського. Уманська старовина. 2019. № 6. С. 16.


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

13:16
Суддя Надія Ковальчук, яка відсторонила від посади мера Рівного Третяка, через місяць купила Mercedes
12:24
Соратниця Дмитра Табачника Ольга Кравченко очолила департамент у Державній митній службі
11:50
Країни G7 домовилися зберегти активи рф до відшкодування збитків Україні
10:24
ВАКС заарештував організатора банди - екскерівника Чернівецької митниці за побиття журналістів (ВІДЕО)
09:46
У Чернігові завершено розбирання руїн: 18 вбитих, 78 поранених
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 18 квітня
20:52
Єрмак увійшов до списку 100 найвпливовіших людей від Time, Зеленського там немає. Це закономірно, так, Коломойський?
20:00
У четвер в Україні сухо тільки на південному сході
18:05
Роздраконена економіка. Кризу в Китаї не подолати без повернення до курсу реформ
17:39
Заробляють як на наркотиках: Gazeta Wyborcza про тютюнову мафію в Україні

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]