Зашморг української законності

Версия для печати

Відсутність справедливості – це безнадія. «Всіляке право встановлюється заради людей» – гласить латинський принцип.

Кожен правник ще зі студентської лави знає, що таке принцип верховенства права. І те, що право первинне, а закон вторинний. Бо закони пишуть люди з певним рівнем компетентності, своїм світоглядом, прихованими намірами і, що особливо важливо – за певних суспільно-політичних обставин. Декларативна частина законів може бути настільки досконало виписаною, що комар носа не підточить. Тому багато правників ще й тепер наводять як приклад сталінську конституцію 1936 року. Яка гарантувала громадянам СРСР загальне, пряме і рівне виборче право. Право на працю і відпочинок, пенсію в старості та в разі хвороби. І найсмішніше – свободу совісті, слова, друку і право на проведення зборів і мітингів. А насправді радянські громадяни отримали ГУЛАГ, диктатуру однієї партії та масові репресії. Колгоспне кріпацтво і тотальне беззаконня.

На цю тему: "Отвратительно-хамская коррупция Зеленского - это судья Вовк"

Не вдаватимуся в історичні банальності, а відразу перейду до справи. Радянська система так формулювала закони СРСР, щоб громадяни ніколи не скористалися ними на свій захист, але водночас давали можливість відповідним органам найжорстокіше їх покарати. Закони комуністична система використовувала за принципом: «Закон як дишло, куди повернула партія, туди і вийшло». До слова, найбільшими тоді вважалися злочини політичного та ідеологічного характеру.

На щастя, ми живемо не в сталінському і навіть не в брежнєвському часі. Україна не на острові і не за залізною завісою. Існують різноманітні експертні комісії Ради Європи (наприклад, Венеційська) та Євросоюзу. Ґрунтовно виписані принципи міжнародного права. Досить справно діє Європейський суд з прав людини, де можна оскаржити несправедливі рішення національних судів. Щодо України існують додаткові важелі впливу, такі як відповідні вимоги країн фінансових донорів. І це не прояви зовнішнього правління, як це намагаються представити попихачі Системи, а спроби отримати гарантії, що допомога і кредити не будуть безслідно розкрадені. Відповідно, країни-донори ретельно стежать за впровадженням антикорупційного законодавства. За створенням відповідних органів, їхньою діяльністю і за незалежністю від позиції високого рангу чиновників.

Фактично кожен фінансовий транш в Україну супроводжувався вимогами негайно створити як не Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, то Вищий антикорупційний суд. Варто зауважити, що всі ці антикорупційні органи постали не з волі української політичної еліти. Навпаки, ця десятиліттями незмінна еліта настільки пристосувала національне законодавство і навіть традиційний поділ влади на незалежні: законодавчу, виконавчу і судову – собі на користь, що фактично перетворилася на таємну правлячу кліку, тобто Систему.

Жонглюючи змінами до Конституції щодо того, якою державою є Україна – парламентсько-президентською чи президентсько-парламентською, Системі вдалося майже повністю нівелювати роль посади прем’єр-міністра в системі виконавчої влади. Узалежнивши всю вертикаль від президента і часто контрольованої ним парламентської більшості. А під виглядом плекання нібито незалежної судової гілки влади – витворити касту недоторканих і непідконтрольних ні суспільству, ні законам судових функціонерів. Те, що суддів в Україні не обирають, а призначає президент за поданням Вищої ради правосуддя, багато про що говорить.

Взагалі, якщо нагадати, які функції покладаються на Вищу раду правосуддя, то громадяни України оторопіло скажуть: це не про них. Відомо, що Вища рада правосуддя діє для забезпечення незалежності судової влади. Але до її компетенції належить також контроль за судовою гілкою влади. За її функціонуванням на засадах відповідальності і підзвітності перед суспільством. Вона відповідає за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Тобто ВРП є тим органом, який має виявляти недоброчесних суддів, проводити дисциплінарні розслідування і передавати їхні справи до суду. Але стара і нереформована ВРП є радше бастіоном зі захисту однієї з гілок Системи. Це саме вона покриває недоброчесних суддів і виводить їх з-під удару.

На цю тему: Как с молчаливого согласия Зеленского убивают борьбу с коррупцией в Украине

Завдяки їй правосуддя в Україні здійснюють судді, призначені ще президентом-втікачем Януковичем. Удосконалена і доповнена, а не реформована президентом Порошенком судова система часто демонструє приклади неперевершеного цинізму і навіть правового нігілізму. Коли, наприклад, Конституційний Суд України одним розчерком пера може скасовувати реформи і вкрай необхідні для них закони, навіть відкрито виступати на боці запеклих корупціонерів.

Коли, наприклад, НАЗК почав провадження щодо трьох суддів КСУ, то цей суд спокійно скасував закон, за яким його членів могли притягнути до відповідальності. У такий спосіб уже двічі скасовувалися закони про кримінальну відповідальність за неподання декларації або декларування неправдивих даних. Дійшло до абсурду, коли КСУ визнав неконституційним основоположний для боротьби з корупцією закон, оскільки вважав безпідставною криміналізацію такого типу злочину.

Підставою ж для такого рішення стало судження, що НАЗК не має права контролювати суддів. Тобто злочини суддів мають розслідуватися тільки з дозволу суддів, а потім їх судитимуть ті самі судді. Так суддівська мафія забезпечила собі право накинути удавку на шию українцям, судити як їй заманеться, відпускати злочинців, збагачуватися за рахунок корупціонерів, впливати на політичні рішення, зупиняти реформи, помикати президентом і ніколи за це не відповісти.

Мало того, в Україні вже стало традицією, коли важливі положення «губляться» в процесі імплементації законів. А тому в подальшому багато залежить від юридичного тлумачення та спеціального роз’яснення судів. Трапляються навіть випадки підміни формулювань в ухвалених законах ще в стінах секретаріату Верховної Ради. Звичною справою стало вихолощувати зміст прийнятих на вимогу Заходу антикорупційних законів. Або ж зашивати в їх тіло свого роду маленькі міни: через нехлюйське формулювання, за яке можна буде пізніше вхопитися і скасувати весь закон. Або свідомо закласти «невідповідність» Конституції.

На цю тему: Как дискредитированный Высший совет правосудия блокирует судебную реформу

Варто наголосити, що в такому накиданні удавки на шию Україні брали і беруть участь не якісь уявні масони або зовнішні вороги. Що серед них не тільки відомі олігархи, патріотичні депутати, ультрапатріотичні президенти – творці і натхненники Системи, але й судді. Саме за ними останнє слово. Це вони є жрецями і головними охоронцями Системи. Це їх бояться прогнівити навіть сильні світу цього. Це вони десятиліттями так виписували закони, що забезпечили Системі якщо не безсмертя, то абсолютну невразливість.

Якщо не розірвати це замкнуте коло і не провести серйозної судової реформи, то годі сподіватися на будь-які позитивні зміни в Україні. Не буде реформ в економіці, не зміниться соціальна сфера, сюди не прийдуть серйозні інвестори і головне – доведеться забути про справедливість. А відсутність справедливості – це безнадія.

—

Василь РАСЕВИЧ,  опубліковано у виданні  ZAXID.NET

На цю тему:

• Суд в Украине: по повышенному тарифу
• Відповідальні за розвал судової реформи: Вища кваліфікаційна комісія суддів
• Развал судебной системы Украины - рукотворный
• Похороненные «пленки судьи Вовка» 
• Высший совет правосудия выродился в ОПГ