Arty Green: Що заважає нам перемагати

Версия для печати

З весни минулого року кілька разів поривався, але не брався за цей текст. Є вагомі аргументи не публікувати у публічному просторі тексти такого змісту. Але настав момент, коли замовчувати цю тему, обговорюючи її лише "в личку", стає надто небезпечно. Єдине, залишу текст без конкретних прикладів та імен. Відкладемо це на "після війни". Мова про найслабшу ланку в нашій армії – старшому та вищому командному складі (комбриги – командувачі оперативно-стратегічних об'єднань).

Про це у своєму блозі у виданні Цензор.нет пише Arty Green, офіцер ЗСУ, який діє на фронті військовослужбовець.

Так склалося, що саме ця ланка здебільшого дісталася нам із ЗСУ 1991-2013 років і несе у собі всі недоліки та вади, властиві ЗСУ того періоду. На жаль, за 2014-2022 роки мало що змінили у цьому середовищі. Мова про ділові та моральні якості властивих цій "касті". Але з 2014-го в армії почало з'являтися (і залишатися) чимало офіцерів, які рухаються справді патріотичними міркуваннями, що суттєво підвищило якість офіцерського корпусу. На мій погляд, наразі дві перші позиції у ЗСУ (Головком та НГШ) займають одні з найкращих представників старої "касти", але, за моїми спостереженнями, з моменту їх призначення якісної зміни у старшій/вищій командній ланці так і не відбулося. Головком у своєму інтерв'ю озвучив, що зняв 10 генералів, а було б краще, якби він залишив 10 генералів… ще краще 5. І цей "лоялізм" Головкому до своєї "касті" вкрай негативно впливає на хід війни. Спробую тезово викласти свої міркування, що чому критично і важливо виправляти. Тезисно.

Система цінностей

Переважній більшості командирів/командувачів старшої/вищої ланки характерно гостре бажання догодити "старшому начальнику" будь-що-будь. В жертву цьому бажанню йде все, включаючи особисту думку/бачення, ефективність бойових операцій та навіть нічим не виправдані високі втрати наших Воїнів. Поки життя наших солдатів для командирів/командувачів не стане важливішим за їхню кар'єру, ми продовжуватимемо нести нічим не виправдані високі втрати. За моїми оцінками, від третини до половини втрат пов'язано саме з цією проблемою. В основному, через погано підготовлені/продумані атакуючі дії або спроби утримати вкрай невигідні для оборони позиції, щоб просто виконати команду "старшого начальника". Причому, понесені у своїй високі втрати зазвичай розглядаються " старшими начальниками " як доблесть їх підлеглих, а мають розглядатися як некомпетентність, а то й військовий злочин. Тут спадає на думку правильна фраза одного американського адмірала: "Якщо підлеглий завжди погоджується з начальником - він марна частина організації". А стосовно війни, не марна, а дуже шкідлива і небезпечна.

Ще один штрих цієї "касти". На жаль, командири/командувачі ланки від комбрига і вище вкрай рідко на власні очі бачили місцевість, де ведуть бої їх підлеглі. А без візуалізації, за картами (в т.ч. супутниковим) та відео з безпілотників вкрай складно оцінити, які рубежі є зручними для оборони, де мають бути бойові порядки, а у разі планування наступальних дій, де і як необхідно атакувати. За 11 місяців війни я жодного разу не зустрічав командирів старших за комбати в тих місцях, звідки хоч щось можна розглянути, хоча щодня намотую сотні кілометрів у цих самих районах. Звичайно, є винятки, але мені вони не траплялися. Хоча ні, одна з бригад, чию бойову роботу я спостерігав, діяла настільки ефективно, що комбриг напевно неодноразово на власні очі бачив смугу своєї бригади, подаючи правильний приклад підлеглим. Тільки одна бригада з кількох десятків, у смузі яких мені доводилося працювати! Що це? Боягузтво? "Політкоректно" назвемо це перекосом у бік особистої безпеки з допомогою ефективності бойового управління. Комбригам і командувачам зовсім не обов'язково постійно перебувати на передньому краї, але добре представляти особливості місцевості, де виють його підлеглі, вони просто зобов'язані. А командувач (аж до оперативно-стратегічних об'єднань) зобов'язаний на власні очі побачити хоча б місцевість, де він планує якісь активні дії чи намітилася серйозна криза. Крім того, такі "вилазки" на передній край дадуть командувачам можливість особисто оцінити ступінь боєздатності підрозділів переднього краю (резерву), щоб не ставити наперед нездійсненні завдання та уникати "раптових" провалів ліній оборони. Як це неодноразово траплялося на цій війні саме з цієї причини, а не через "боягузтво" окремих батальйонів/бригад. Просто не варто очікувати від підрозділів більшого, ніж те, на що вони здатні. Ну і підвищувати їхню боєздатність, звичайно, в тому числі своєчасними кадровими рішеннями.

Ділові якості

Я вже написав вище, чому старші офіцери (генерали) ЗСУ мають неприпустимо низьку для цієї ланки загальну ерудицію. Та просто неприпустимо низька престижність військової служби в Україні до 2014 року абсолютно не сприяла тому, щоб до армії йшли і залишалися служити найкращі. Так склалося. Така вже у нас "спадщина" від довоєнного ЗСУ. Одиниці з ланки полковник+ мають ерудицію та інтелект, не кажучи вже про лідерські якості, що відповідають їхньому високому званню. І те, для мене загадка, як вони взагалі в ті роки збереглися у ЗСУ. Якщо зараз провести тотальний тест серед офіцерів/генералів хоча б на IQ і зняти з посад полковник+ офіцерів, які показали бал нижче за середній по офіцерському корпусу, впевнений, що звільниться під 80% посад від комбрига і вище. Це величезна проблема, яка зараз не вирішена, і вона, за моїми оцінками, коштує нам майже так само дорого, як і перекоси в системі цінностей командирів/командувачів. Але "каста" не готова розлучатися зі своїми привілеями навіть у період війни за виживання Нації! "Обов'язкові" сходинки кар'єри, марні скоринки академій, наявність "військової біжутерії" на кителі та інша лабуда не дає можливості швидко просувати кращих. Та й найкращі рідко зручні нинішньому старшому командному складу. Вічно у них якась своя думка, постійно чогось їм не вистачає чи щось потрібне. І взагалі, не виявляють "належної поваги" до старших начальників. "Належної поваги" у розумінні самих "старших начальників". Якесь замкнене коло. "Каста", в яку просто не пробитися справді найкращим офіцерам.

Тут варто згадати приклади з історії, коли в критичні для країн моменти кращими полководцями ставали вчорашні молодші офіцери, а часом і сержанти. Але, мабуть, у нас ще не такий "критичний момент". Хоча, насправді, справа не лише у віці та терміні служби. Знаю масу прикладів, коли щодо молоді офіцери є носіями тих же хибних рис "касти старших начальників", ну, і роблять успішну кар'єру, зрозуміло.

На моє глибоке переконання, засноване на особистих спостереженнях за останні 11 місяців війни, якщо наша армія не почне вирішувати описані вище проблеми, ми сильно ризикуємо не перемогти в цій війні, а зависнути в якійсь формі "пата", тому що з- через бездарність наших полководців розтратимо ресурс, який нам не зможуть заповнити союзники. Цей ресурс – наші Воїни, які готові йди у бій за свою Країну. Це найбезцінніший і невідновний ресурс, необхідний для Перемоги. І жодні "сталінські" закони не зроблять із нових "мобиків" таких Воїнів, скоріше навпаки. До того ж, більшість мотивованих Воїнів знайшла собі місце у строю у перші тижні вторгнення. На жаль, багатьох із них уже немає з нами.

Нам потрібні полководці, які зможуть зберегти цей безцінний ресурс для нашої Перемоги. І після Перемоги повернуть якнайбільше наших Воїнів їхнім сім'ям.

«Аргумент»

На цю тему:

• 2023-й рік має стати роком перемоги України та роком кінця путінської Росії
• Українська армія сумісна з НАТО. Але потрібна інституційна реформа оборонних механізмів - посол Британії Сіммонс
• Армійські "дуболоми" проти прогресивних командирів та системи AAR/АПД
• Чого потребує українська армія для того, щоб ефективніше знищувати окупантів