До чого можуть призвести удари України по російських нафтових портах

Версия для печати

Після розвалу зернових угод Чорне море ризикує стати зоною справжніх бойових дій. До чого можуть призвести удари України по російських нафтових портах?

Про це йдеться у статті видання  Carnegie Politika.

Після припинення зернової угоди Росія атакувала порти України, щоб обвалити експорт українського зерна. У відповідь у Києві оголосили російські порти зоною військових дій, а російськими кораблями в районі Новоросійська та Керчі вдарили безпілотники. Наступним витком цієї ескалації Росія може атакувати кораблі країн НАТО з українським зерном, а Україна — російські нафтові порти. Але досвід ірано-іракської війни у 1980-х показав: не факт, що навіть такі погрози паралізують торгівлю нафтою — у Перській затоці вона не припинялася, незважаючи на високі ризики. Також Росія може перенаправити чорноморський експорт на Балтику із втратами і для себе, і для одержувачів, серед яких є союзники України, пише у матеріалі для порталу Carnegie Politika запрошений науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний світ Сергій Вакуленко.

З самого початку війни Росія значно обмежила морську торгівлю України і по її ходу використала ослаблення блокади українських портів як переговорний капітал. Цей механізм працював аж до липня цього року та виходу Росії із зернової угоди. Після цього Росія розпочала бомбардування портів України для того, щоб зменшити її експортні можливості.

Російські переговорники, мабуть, остаточно зневірилися у перспективі отримати щось корисне для себе від України та Заходу за збереження щодо мирного торговельного судноплавства з Одеси. Це спричинило рішення знищити сам предмет переговорів — український зерновий експорт через атаки на зернові термінали одеського порту. Невеликі порти в гирлі Дунаю поки не були атаковані, підходи до них практично повністю пролягають у територіальних водах Румунії, що до певної міри захищає судна, що йдуть у них, але можна припустити, що російські війська прагнутимуть атакувати і ці порти.

Не буде портових терміналів, не буде й експорту, не треба відловлювати судна в морі, відокремлювати торгові від тих, що можуть везти вантажі військового призначення, приймати рішення, під яким прапором суду є недоторканним, а під яким ні. Інакше кажучи, можна оголошувати повну блокаду.

Атака українських морських дронів на російські судна в районі Новоросійська та Керчі та оголошення Україною російських портів Чорноморського узбережжя Кавказу зоною військових дій та військової небезпеки, очевидно, стали відповіддю України на спробу морської блокади з боку Росії. Вони є частиною плану, спрямованого зменшення російського експорту з чорноморських портів — насамперед нафтового.

Автори плану могли припускати, що оголошення російських портів зоною військової небезпеки повинне змусити страхові компанії та судновласників замислитися про ризики і, як наслідок, почати відмовлятися від цих маршрутів та надання страхового покриття. Атаки на суди «Оленьогірський гірник» та «Сіг» мали довести, що це не просто слова.

Удар по російському танкеру «Сіг» у Новоросійську українська сторона завдала за допомогою надводного дрону із 450 кілограмами тротилу. Це відео атаки записане з безпілотника.

Водночас Україна напевно спробує прорвати зернову блокаду, запрошуючи до своїх портів судна під прапорами тих країн, які Росія, можливо, не наважиться атакувати. З'являються припущення, що атака на судно під прапором країни НАТО розглядатиметься як акт агресії, який запускає дію 5 статті Статуту НАТО, що призведе до прямого конфлікту НАТО і Росії.

Таким чином, обслуговування такими судами українського експорту може розглядатися як свого роду гамбіт: Росія має або відмовитися від атак, або створити привід для прямого військового протистояння з країнами НАТО.

Танкерні війни

Торгові блокади та війна з комерційним судноплавством були частиною конфліктів з античних часів. Але нинішні події найбільше нагадують обставини майже 40-річної давнини.

Під час ірано-іракської війни обидві сторони намагалися зупинити нафтову торгівлю один одного та розпочали «танкерну війну», що тривала з 1984 по 1988 рік. Вони обстрілювали танкери, що йдуть до ворожих нафтових портів, у тому числі під прапорами країн НАТО — Великобританії, Гонконгу (тоді — британського володіння), США, Данії, Норвегії, Греції, Туреччини. Ракетами, торпедами, мінами та гарматним вогнем було пошкоджено кілька десятків торгових суден.

Іран атакував не тільки іракські танкери, а й ті, що обслуговували кувейтський експорт (Кувейт підтримував Ірак), навіть після переведення цих танкерів під американський прапор.

А в 1987 році був атакований фрегат ВМФ США, який отримав дві ракети з іракського літака, який, мабуть, прийняв фрегат за нафтовий танкер. Атака призвела до смерті 37 американських моряків, проте без особливих наслідків для сторони, що атакувала. На той момент США підтримували Ірак проти Ірану, інцидент був розслідований спільною комісією, Ірак виплатив компенсацію.

Незважаючи на перетворення Перської затоки на зону ризикованого судноплавства, потік бажаючих пливти туди за нафтою не закінчувався, страховки продовжували видаватися і діяти, хоч і за вищими ставками. Жодна з країн, чиє судно було атаковане, не намагалася закликати до 5-ї статті НАТО. Принаймні в ту війну високі ризики та регулярні втрати не змогли зупинити транспорт нафти.

Атаки на танкери в практично закритому Чорному морі загрожують розливами нафти і значними екологічними збитками для всіх прибережних держав, і це може бути однією з причин для України утриматися від них, навіть якщо така можливість представиться.

Нафта за зерно

Іншим способом зупинити експорт із російських портів Чорного моря була б атака на нафтові термінали, насамперед — термінали Новоросійська. Україна, мабуть, має ресурси для цієї атаки і морально до неї готова.

У Новоросійську працюють два нафтові термінали. Один — «Шесхаріс» із традиційними причалами, знаходиться безпосередньо в порту в бухті Новоросійська та обслуговує танкери, які отримують нафту російських виробників за системою «Транснафти». Однак атака з моря на споруди у закритій бухті може бути відносно складною справою.

Другий термінал — «Південна Озеріївка» працює через три буї, висунуті на чотири кілометри в море, до яких швартуються танкери. Ці буї значно більш вразливі і їх буде важче ремонтувати, ніж класичні причальні берегові пристрої, але вони використовуються для експорту нафти казахстанських родовищ, і атака на них завдасть шкоди в основному західним нафтовим компаніям і Казахстану, а не Росії.

Що станеться, якщо Україна виявиться здатною атакувати термінали в Новоросійську і, на відміну від ситуації під час ірано-іракської війни, судноплавство справді зупиниться?

Малоймовірним є сценарій, за якого, наприклад, термінал «Шесхаріс» виявиться пошкодженим і експорт російської нафти через нього замре, а експорт нафти з Казахстану продовжиться через термінал «Південна Озеріївка». У такій ситуації очікуємо, швидше, цілий спектр російських реакцій: пошук і знахідка суттєвих технічних проблем, через які доведеться зупинити експлуатацію обох терміналів, заборону експлуатації через військові загрози або появу вимог надати частину потужностей «Південної Озеріївки» для російської нафти . Якщо Україна утримуватиметься від атак на цей термінал, щоб не завдати шкоди Казахстану та його міжнародним партнерам, то спільне використання цього терміналу буде певним захистом для російських вантажів, що йдуть упереміж із казахстанськими, як громадянські заручники служать живим щитом для терористів.

У сценарії повної зупинки експорту через Новоросійськ Росії доведеться перенаправляти свої нафтові потоки на інші напрямки. Для сирої нафти це зробити простіше. Обсяги її експорту через Новоросійськ падали ще до того, як Росія почала скорочувати свій видобуток у рамках нещодавньої угоди з ОПЕК+, а після неї основне скорочення експорту припало саме на чорноморський напрямок.

Побудований в 2012 році і з того часу нафтовий порт Усть-Луга, що неодноразово розширювався, на Балтиці буде здатний обробити обсяги, що пішли з Новоросійська, хоча це подовжить маршрут доставки російської нафти в Індію і Китай і зробить значно менш рентабельними поставки до Туреччини.

Перенаправлення буде більш болючим для російського експорту нафтопродуктів. Після введення в дію в лютому 2023 європейського ембарго на імпорт російських нафтопродуктів основним ринком для Росії стали країни Середземномор'я та Африки. Крім того, це створить додаткове навантаження на залізниці у північно-західному напрямку: у Новоросійськ чотири мільйони тонн дизельного палива на рік йде з Волгограда трубопроводом.

Зрештою, такий розвиток подій створить проблеми для Болгарії та Румунії — для них постачання нафти з Росії було визнано настільки критичним, що для цих країн було зроблено виняток із загальноєвропейського ембарго.

Російські спроби у відповідь зупинити український експорт у Чорному морі, зберігши свій, очікувані, а Україна має можливості завдати шкоди російському експорту. В цьому випадку очікується повторення ситуації танкерної війни 1980-х у Перській затоці, коли вигідний експорт не припинявся, незважаючи на високі ризики. Або — якщо бажаючих ризикувати не знайдеться — Росія має можливість перенаправити експорт на Балтику з втратами для себе і для одержувачів, серед яких є як великі країни, що розвиваються, так і члени західного блоку — союзники України.

Вгорі: палаючий танкер в Ормузькій протоці під час ірано-іракської війни, грудень 1987 року. Фото: Francoise De Mulder / Roger Viollet / Getty Images

Переклад: «Аргумент»

На цю тему:

• Дрон атакував російський танкер, зробив пробоїну
• Україна оголосила акваторії шести російських портів у Чорному морі зоною воєнної загрози
• Дрон уразив десантний корабель рф "Оленегорский горняк" у бухті Новоросійська (ВIДЕО)