Любов Шипович: Чому перемога навряд можлива або яку суму треба донатити, щоб не програти війну?

Версия для печати

Пропаганда про перемоги заколисує відчуття небезпеки, створює ілюзію того, що "все під контролем", життя в тилу безпечне, а війна десь дуже далеко і виключно переможна і героїчна. Але це брехня. Державна машина має запустити мілітаризацію економіки і суспільства. А суспільство в свою чергу сприйняти це як єдино можливий шлях для виживання. Стадіони і музеї почекають. Театри і парки відбудуємо після війни. Держава і бізнес, держава і громадськість, держава і армія, і всі ми разом лише об’єднавши всі зусилля, зробивши цей надлюдський ривок маємо шанс перемогти російську імперію і підштовхнути її до розпаду.

Про це пише Любов Шипович, співзасновниця громадської організації Razom for Ukraine і засновниця благодійного фонду Dignitas, у своєму блозі у виданні Цензор.НЕТ.

"Ми так давно жили в умовній безпеці, що забули істину - для виживання виду потрібно об’єднуватись. Держава та навколодержавні інституції може й неідеально, але справлялись з завданням забезпечення базової безпеки та комфорту. Стихійні лиха та епідемії призводили до певної згуртуваності, але загалом повернення до норми покладалось на державу: рятувальні роботи, компенсації, відбудови. Короткостроково небезпека об’єднує найбільш активних представників суспільства і тоді стикаємось з такими феноменами як Майдан чи безпрецедентно високий відсоток добровольців для захисту країни в перші дні вторгнення. Але поступово суспільство повертається до буденного життя кожним індивідумом - робота-дім-відпочинок. І ніби не існує страшенної за кількістю втрат війни. Пропаганда про перемоги заколисує відчуття небезпеки, створює ілюзію того, що "все під контролем", життя в тилу безпечне, а війна десь дуже далеко і виключно переможна і героїчна.

А потім в цей спокій і розміренність вривається "калібр" чи "шахід", гине хтось зовсім поряд, той, з ким вчора пили каву чи планували похід в кіно, - і тоді на якийсь час накриває відчуття провини за те, що ми забули про війну, занадто віддалились, замало робимо, не боремось нарівні з людьми в пікселі. І щоб заглушити провину, щоб не визнавати себе менш героїчними чи нездатними до захисту своїх, ми створюємо такі сентенції як "економічний фронт". Причому економічним фронтом найчастіше називають ті ж самі дім-робота-відпочинок. Те, що навіть не стало економічним тилом. В другій світовій війні для забезпечення одного солдата в тилу працювало 4 працівників. Під час війни в Іраку вже 8 людей в тилу забезпечували одного комбатанта. Тобто для мільйонної армії, як мінімум 4 мільйони людей мали б працювати в тилу на забезпечення цієї армії. Саме так, постійно працювати на оборону. Ходити на офісну роботу, яка полягає в створенні нових маркетингових матеріалів, і донатити 5-10% від зарплати не є навіть забезпеченням економічного тилу. А називати це фронтом не просто підміна понять, а й знецінення внеску тих, хто взяв до рук зброю і віддає найцінніше, що має, задля збереження нашої нації.

Перемогти військовим шляхом державу, ВВП якої до вторгнення перевищував ВВП України у 8 разів, донатами у навіть 10% відсотків свого доходу. А зізнайтесь, хто вкладає дійсно 10%.

В воєнній Британії кількість працівників в тилу виросла до 7 мільйонів в порівнянні з 5 мільйонами в довоєнний час. І робочий час часто з 8-годинного зріс до 10-годинного. Скільки з нас, українців, стало працювати більше із вторгненням росії? За різними оцінками в Україні наразі від 3 до 4 мільйонів безробітних. Це той ресурс, який при залученні до економічного тилу, міг би забезпечити ще одну таку ж армію, як ми маємо. Інша справа, що людського ресурсу для протистояння переважаючому ворогу в нас не так і багато. Дуже спрощено давайте порахуємо. За оцінками ООН до початку повномасштабного вторгнення на підконтрольних Україні територіях проживало близько 34 мільйонів людей. Майже 9 мільйонів виїхало за кордон внаслідок війни, з яких 3 мільйони вже повернулись. Отже, залишається 28 мільйонів. В середньому близько половини економічно неактивні (діти, літні люди). Отже, за дуже приблизними розрахунками ми можемо дозволити собі 2.5-3-мільйонну армію, яку економічно утримуватиме 11-12 мільйонів працівників тилу. Це за умови, що до війни підключиться кожен. А що зробила держава для мобілізації тилових працівників? Питання скоріше риторичне.

Десь такі зусилля мала б докладати нація, яка опинилась під загрозою знищення внаслідок загарбницької війни значно переважаючого як кількісно, так і економічно ворога. Що маємо натомість? Жертовність і героїчність наших людей на фронті і виграш часу для тилу не сильно цей самий тил і розрухали. Чи через надмірну пропаганду і впевненість в перемозі тими ресурсами, що є, чи занадто великі сподівання на союзників, але створенню і роботі тилу уваги приділяється не те, що недостатньо, а катастрофічно мало.

Для росії це зовсім не війна за батьківщину, не питання виживання нації, це спецоперація на чужій території. І при цьому росія спромоглась тільки за 2023 рік випустити вже 600 танків, в десятки разів наростити виготовлення боєприпасів, як мінімум, вдвічі збільшили кількість виготовлення "Кинжалів". Тільки за перший квартал 2023 року росія випустила стільки БМП, скільки раніше виготовляла за рік. Запущено в роботу заводи з виготовлення та модернізації МТ-ЛБ, медичних автомоболів, військових броньованих камазів. А ще виробництво тепловізорів, дальномірів, окопного ребу.

Згадаємо про безпілотні комплекси? Пам’ятаєте, як голосно по всіх новинах звучало про успіхи байрактарів, про нашу перевагу в кількості дронів, як посміювались над росіянами, які неанімізували мавіки? А після ж на росію наклали купу санкцій, що ми вже точно їх обігнали? Росіяни ж змушені чіпи завозити контрабандою, таємно через треті країни. Припинено підтримку більшості програмного забезпечення. І що в результаті? Виробництво Ланцетів наростили в 50(!!!) разів. Один за одним відкривають нові виробництва. І можна було б посміюватись над ударними темпами штамповки безглуздого металолому відсталих народів півночі, якби цей літаючий металолом так успішно не вражав нашу техніку по всій лінії фронту. І ефективну протидію Ланцетам ми так і не розробили.

А тим часом в Татарстані будуть завод з виготовлення Шахедів. Ага, тих самих літаючих мопедів, як зневажливо назвали їх деякі українські "експерти". Тільки ці мопеди досить успішно вже понад рік тероризують українські міста, змушуючи витрачати на них ракети західного ППО, що вартують сотні тисяч доларів.

Мавіки, які так по-доброму в Україні називають весільними, росіяни не сильно й рахують, бо на заміну втраченому не потрібно відкривати збір і кілька тижнів по всіх родичах-друзях збирати кошти, щоб потім якось тихенько в сумці провозити через кордон, щоб митники не помітили. Ось ті відсталі в вушанках і з балалайками, як любить українець уявляти росіян, можуть просто піти і взяти зі складу новий мавік і особливо "не паритись", скільки він їх втратив, бо підвезуть нові.

По фпв-дронах хоча б росіяни відстали? Дійсно відстали. Перші кілька місяців. А потім зрозуміли їх ударну силу і ефективність. І вже тепер не лише розгорнули масове (за різними оцінками вже понад 50 тисяч штук на місяць) виробництво, а й активно тестують технології "рою" дронів. І палять-палять цими дешевими дронами Бредлі, Леопарди, а скоро будуть і Абрамси.

А як щодо українського виробництва? Армія дронів - звучить дуже загрозливо, так ніби дронів має бути точно не менше, ніж людей у війську. І дійсно то там, то тут чути як в підрозділи на фронт приїжджають дрони від Армії дронів. Тільки їх далеко не армія. Вони не закривають і десяти відсотків від потреби, і це разом з усіма фондами і волонтерськими ініціативами. Може в нас з’явились якісь надсучасні далекобійні дрони? Так, і навіть не одиниці, а десятки. В новинах мало не щодня про удари по складах, по російських містах. Ось тільки це не стало масовим, навіть не наблизилось до масовості шахедів. І це при тому, що нам мікрочіпи не треба везти контрабандою, щоб обійти санкції. Хоча ні, треба, бо санкції у нас внутрішні проти власного виробництва і ім’я їм Державна Служба Експортного Контролю (ДСЕК) та Державна Митна Служба (ДМС).

Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості заявило про нарощування виробництва боєприпасів і виробництво танків. Нам треба ж догнати росію з її 600 танків за півріччя та обігнати. Також заявляють про пріоритет виробництва безпілотних апаратів.

Подібні заяви вже чули і від попереднього президента і від теперішнього. Про потужний військово-промисловий комплекс, про вітчизняне виробництво. В стилі радянських дикторів про ще ефективніше, ще більше, всіх переможемо. Та говорити вже замало, техніки в кількості для парадів недостатньо, щоб виграти війну. Війну, яку росія ще й не оголошувала, ще не вводила військовий стан, не переводила на військові рейки економіку, не мобілізувала на повну потужність населення. Для нас навпаки ситуація повномасштабної війни, війни за існування державності і за виживання нації. Наш ВПК має працювати на повне завантаження. Наші наукові центри мають безперервно шукати нові підходи, нові засоби протидії російській агресії. Наш супротивник значно і значно переважає нас, а отже у нас є шанс лише при абсолютно повному включенні кожного. Державна машина має запустити мілітаризацію економіки і суспільства. А суспільство в свою чергу сприйняти це як єдино можливий шлях для виживання. Стадіони і музеї почекають. Театри і парки відбудуємо після війни. Держава і бізнес, держава і громадськість, держава і армія, і всі ми разом лише об’єднавши всі зусилля, зробивши цей надлюдський ривок маємо шанс перемогти російську імперію і підштовхнути її до розпаду.

Держава, а саме президент, міністр оборони, головнокомандувач, мусять вийти до свого народу і розповісти правду, якою б страшною не була ця правда про наші втрати, про стан ВПК, щоб згуртувати суспільство, об’єднати в кризовій ситуації. Недооцінюючи ворога, не маючи достовірних фактів ми не зможемо перемогти. І не зможе перемогти армія без підтримки свого народу. Не потрібно нас заколисувати. Ми достатньо дорослі, щоб встати всім разом на вирішальний бій. І не донатити відсоток від зарплати щомісяця, а щодня наповну працювати задля перемоги. Бо альтернатива - лише поступова поразка в війні і зникнення української державності можливо знову на десятиліття…

«Аргумент»

На цю тему:

• Євротур під час війни, авто за 7 млн та брехня нардепа-слуги Торохтія
• "Брехня та маніпуляція": Міноборони погрожує журналістам СБУ, але не спростувало інформацію про закупівлі харчів для ЗСУ втридорога по корупційних схемах
• Юрій Бутусов: Велика брехня у доповідях наргору - за погані новини командирів у ЗСУ карають