Михайло Гончар: «Газ є, але треба бурити глибше»

|
Версия для печатиВерсия для печати

Україна вперше пройде зиму з власними запасами природного газу. За словами голови НАК Нафтогаз Олексія Чернишова, опалювальний період 2023/2024 року вдасться пережити завдяки видобутку українського блакитного палива. «Ми збільшуємо газ власного видобутку, ці показники зростають. Протягом 2023 року Нафтогаз зробив рекордну кількість нових свердловин. Продовжимо цей тренд у наступному році», — заявив очільник НАКу. З початку року АТ Укргазвидобування ввело в експлуатацію 58 нових свердловин. Наприклад, у липні стало відомо про відкриття нової розвідувальної свердловини глибиною 6 600 м — найглибшої в історії компанії. Однак більшість свердловин пробурені на «старих» родовищах віком 45–55 років. Завдяки сучасним технологіям добовий видобуток газу на них удалося збільшити на 35 %. Зрештою, середньодобовий видобуток власного газу в Україні зріс на 8 % — до 36,6 млн м3. До того ж у підземні сховища закачали рекордну кількість блакитного палива. Напередодні опалювального періоду на біржі вдалося закупити понад 700 млн м3 газу на більш як 9,2 млрд грн. Загалом запаси в підземних сховищах станом на кінець вересня 2023 року перевищували 15,1 млрд м3 природного газу.

— Споживання газу має сезонну особливість. Улітку використовуємо менше блакитного палива, узимку — більше. Великі обсяги необхідні для потреб теплової енергетики, — пояснює Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних і безпекових відносин. — У середньому закачаного в сховищах газу має вистачити на проходження опалювального сезону.

Але якщо зима видасться холодною, особливо її друга половина, можуть виникнути питання, адже тоді споживання різко зросте, а наші газосховища вже не видаватимуть необхідного обсягу. Може знадобитися додатковий імпорт газу з країн Європи.

— Які найменші обсяги мають бути в сховищах, щоб забезпечити потреби населення під час опалювального періоду?

— Ще 10 років тому третину потрібного газу Україна забезпечувала видобутком власного. Дві третини імпортували. Переважно з Росії. Після початку російської агресії 2014 року картина стала змінюватися. По-перше, відбулося скорочення споживання газу внаслідок того, що частина газомістких та енергомістких підприємств потрапила в зону бойових дій або виявилася окупованою на сході Донбасу та в Автономній Республіці Крим. Однак ми швидко змогли наростити імпорт по реверсу газу з Європи. Уже в листопаді 2015-го повністю відмовилися від імпорту газу безпосередньо від Газпрому. Тоді пропорція споживання змінилася. Приблизно дві третини газу задовольняли вже своїм видобутком. Тільки третину імпортували. У грубих цифрах за рік споживали трохи більш як 30 млрд м3. З них 20 млрд — газ власного видобутку. Решта — імпорт по реверсу з Європи. І нульовий обсяг імпорту безпосередньо з РФ.

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Нині приблизно 20 млрд м3 газу внутрішнього видобутку — це і є наше споживання. Ідеться і про приватний, і про державний газовидобуток.

Ще один спекулятивний момент — мовляв, у газосховищах мало газу, бо частина запасів не є газом власне Нафтогазу. Це паливо інших іноземних компаній, які закачали його, щоб узимку продавати. По-перше, газ як товар може бути викачаний із підземних сховищ і проданий за привабливою ціною на українському ринку. Тобто трейдер не обов’язково буде виводити паливо з нашого ринку. По-друге, так чи інакше, якщо не вистачатиме газу взимку, його доведеться імпортувати. Власне тоді трейдери можуть запропонувати викупити запаси газу, які й так зберігаються в українських газосховищах. Навіть якщо трейдер запропонує дещо вищу ціну, це буде вигідніше, ніж імпорт з Європи з урахуванням транспортних витрат. Тому газ у наших газосховищах має страхову властивість.

— Якщо газу не вистачить і буде потреба в імпорті, звідки постачатимемо блакитне паливо?

— Технічно маємо чотири варіанти імпорту: Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія. З погляду технічних можливостей і зручності логістики найкращий варіант — словацький напрямок. Ще із часів СРСР основна газова магістраль, яка була визначена для експорту радянського газу в Європу, пролягала через територію України й колишньої Чехословаччини. До того ж Ужгород — наш головний газовий хаб, відповідно, для реверсних постачань також. Тому потужностей достатньо. Найголовніше, щоб у Європи був газ. Традиційно європейці теж спочатку скаржаться на дефіцит. А в другій половині літа з’ясовується, що газу вистачає. Як показали дві останні зими, старання Росії поставити Європу на коліна були марними. Однак Газпрому таки вдалося розкрутити цінову спіраль. Вартість блакитного палива у 2021–2022 роках була надзвичайно високою. Тому ми імпортували невеликі обсяги газу. Ідеться про 1–1,5 млрд м3, а не десятки мільярдів, як це було раніше.

— За кілька днів до повномасштабної війни під час Години запитань до уряду у Верховній Раді прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що Україна повністю перейде на власний газ до 2030 року. Як вважаєте, чи вдасться досягнути цього, зважаючи на воєнні виклики?

— Це реальний прогноз, якщо ми збережемо ті обсяги, що маємо нині, і наша газова інфраструктура не постраждає від атак ворога. Щоправда, такі прогнози мали місце й на початку 2010-х. Тоді американські експерти засвідчили, що в Україні є значні запаси нетрадиційного газу.

Планували розвивати газовидобуток: на Харківщині — Юзівська площа, на заході України — Олеська площа. Особлива увага була прикута до шельфу Чорного моря. Якби нам удалося реалізувати проєкти їхнього розвитку, то на горизонті 2030 року обсяг власного видобутку принаймні повторив би пік газовидобутку в Україні. Останній припав на 1975 рік і становив 68,5 млрд м3 газу.

— Чому проєкти не вдалося реалізувати?

— У період з 2012 по 2018 року компанія Shell мала завершити п’ятирічну програму детальної геологорозвідки Юзівської площі й визначити її комерційно видобувні запаси газу. Далі мала б приступати до подальшої розробки цієї площі. 2014-го, коли відбулося російське вторгнення, компанія була на початкових етапах розвідки, і вдалося пробурити кілька свердловин. Далі роботи зупинилися, бо в умовах війни ніхто не буде інвестувати в газовидобуток. До того ж тоді, коли родовища розташована в зоні бойових дій. Розробка шельфу Чорного моря, наприклад, унеможливилася, бо Росія окупувала Кримський півострів. Практично захопила значну частину морської економічної зони України.

У газовидобуток однозначно варто інвестувати. Сьогодні дійсно спостерігаємо приріст видобутку в Укргазвидобуванні. Газ є, але треба бурити глибше. А це коштує дорожче. Поки що Нафтогаз не в тому стані, щоб дозволити собі великі інвестиції. Крім того, залишаються ризики воєнно-політичного характеру. Та ж Харківщина, наш основний газовидобувний регіон, постійно під обстрілами. Я вже мовчу про питання, пов’язані з політикою Євросоюзу, що спрямована на декарбонізацію (заходи, покликані скоротити викиди парникових газів, які утворюються внаслідок людської діяльності. — Ред.). Тому ЄС не підтримує проєкти з розвитку видобутку викопних енергоресурсів. Хоча газ насправді чистіший, як порівняти з нафтою чи вугіллям. Однак сподіватися, що нам допоможуть із кредитами, інвестиціями, не доводиться. Маємо робити це самостійно, бо виходимо з власних інтересів. До того ж ми, як країна, що постраждала від війни, потребуємо газових ресурсів. Тому не можемо повністю відмовитися від використання газу чи тих же нафтопродуктів.

— Яка нині ситуація з власними родовищами газу?

— Надра, які розроблялися колись, уже виснажені. Однак Нафтогаз регулярно розповідає про нові родовища. Підтверджений запас газу в них — 1–2 млрд м3. З одного боку, запаси є, і це добре. З іншого — за прийнятою класифікацією це рівень дрібних родовищ. Сьогодні нам не вдасться відкрити навіть середніх, бо все, що можна було відкрити, відкрили. Дрібні родовища — це запаси рівня кількох млрд м3. Середні — кілька десятків млрд м3. Великі — сотні млрд м3 газу. Мегародовища — трильйони м3 газу, якими, до слова, є родовища Західного Сибіру, Ямалу чи Перської затоки. В Україні геологія така, що велетенських родовищ бути не може. Інша справа — нетрадиційний газ. Тут прогнозні ресурси доволі серйозні. Але потрібні великі інвестиції, яких поки що немає.

— Усе ж таки власний видобуток маємо навіть під час війни. Можемо імпортувати газ із Європи. Чому ж раніше були такі залежні від постачань з Росії? Це радянська спадщина?

— З одного боку, так. Але якщо вдаватися в історію, то в розквіт Радянського Союзу саме в Україні видобували 68,5 млрд м3 газу на рік. До середини 1970-х у Європу з СРСР експортувався не російський, а український газ. Однак далі відбувся розвиток газовидобувних регіонів Західного Сибіру. Українські ж родовища виснажилися. Але саме вони послугували основою індустріального розвитку радянського союзу в період після Другої світової війни. Ідеться насамперед про розробку газових родовищ Дашави, Шебелинки. Наприклад, перший великий газопровід для внутрішнього споживання газу, збудований на Москву, був з Дашави, що на Львівщині. Тобто в Москву прийшов наш український газ. Він постачався і в Білорусь, і в країни Балтії. Зрештою, наші надра були викачані. А радянський уряд переорієнтував свою інвестиційну політику на освоєння інших ресурсів. Інвестиції в розробку українських родовищ мінімізували. На початку 1990-х, під час розпаду Радянського Союзу, відбулося скорочення обсягів газовидобутку з максимального показника 68,5 млрд м3 газу до 18 млрд м3. Але в Україні все ж зберігалася газомістка економіка. 1990 року річне споживання УРСР становило 118 млрд м3 газу на рік. З них газу власного видобутку було приблизно 20 млрд м3. Решта — газ, який надходив із Західного Сибіру, з уральського регіону Росії. Коли відбувся колапс Союзу, газовидобуток обвалився. Споживання також стало стрімко скорочуватися. У перші роки незалежності воно становило приблизно 80 млрд м3 газу. З 2000-х — понад 70 млрд м3. Упродовж останніх 15 років видобуток був на рівні 20–21 млрд м3 щороку. Стільки ж приблизно становило споживання.

— Які небезпеки опалювального періоду 2023/2024 року?

— З одного боку, наявного в сховищах газу дійсно може не вистачити, якщо зима буде холодною. Щоправда, Національне управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA) прогнозує теплі погодні умови в північній півкулі. Але щось гарантувати напевно також складно. Дві зими поспіль Росія робить ставку на надзвичайно холодну зиму. 2021-го, наприклад, сподівалася, що Європа замерзатиме, а паралельно благатиме запустити «Північний потік-2». Поки що ж такої інтенсивності пропаганди не спостерігаю.

Але можна очікувати, що РФ знову захоче погратися газовим «краном», щоб змусити Європу переглянути санкційну політику. Однак трубопровідні постачання газу з Росії до Європи скоротилися до смішних 7 %.

Три роки тому становили 40 %. Щоправда, нині на 40 % зросли постачання скрапленого газу. Він, на відміну від нафти, не під санкціями. Росія це робить, щоб достроково припинити дію договору стосовно транзиту газу від Газпрому через територію України під тим чи іншим надуманим приводом. За умовами договору 2019 року Газпром мав би до кінця наступного року здійснювати транзит газу в Європу через українську територію. Треба розуміти, що Газпром — не самостійна комерційна компанія. Головний менеджер компанії сидить у Кремлі, а прізвище його — Путін. Тому РФ хоче вигідно зберегти постачання газу через «Турецький потік» у Чорному морі, а також наростити постачання скрапленого газу в Європу. Тоді руки будуть розв’язані, щоб завдавати ударів по газотранспортній системі України. Остання загалом буде не потрібна з погляду забезпечення своїх продажів у Європу.

— Цієї зими обстріли критичної інфраструктури триватимуть?

— Не треба забувати, що бойові дії тривають. РФ уражає об’єкти енергетики, передусім це паливні бази, підстанції Об’єднаної енергосистеми України. Під атаками ворога вже були об’єкти газовидобутку на сході країни. Поки що ж це одиничні удари лише через те, що триватиме транспортування російського газу до Європи через територію України. Однак, повторюю, є небезпека, що Росія піде на дострокове припинення дії договору щодо транзиту. Таку підозру найперше спричиняє те, що РФ через іноземні комерційні компанії, які надають послуги супутникового моніторингу, замовляє знімки районів, де локалізовані підприємства газового сектора України.

Найімовірніше, ворог опрацьовує варіант ураження об’єктів газотранспортної інфраструктури, щоб спричинити непередбачуваний сценарій, мовляв, газ є, але доставити до промислового споживача теплоенергетики його не можуть.

Однак наша газотранспортна система менш вразлива, ніж енергетична, де все на поверхні. У газовому секторі багато що перебуває під землею. Уразити його значно складніше.

— Яка мета Росії?

— Нищити економічний потенціал України. Під загрозою не тільки енергетична чи газова інфраструктура, а й паливна, аграрна, портова. Це каркас економіки України. Унаслідок окупації та обстрілів торік позбулися майже третини валового внутрішнього продукту. Водночас економіка Росії внаслідок санкцій скоротилася на трохи більш ніж 2 %. Цьогоріч навпаки — на понад 2 % буде в плюсі. Оскільки РФ не може здолати нас на полі бою, то намагається завдавати ударів углиб усієї території України. А засоби для цього вона має. Недаремно запустили власне виробництво іранських шахедів. Тому нині спостерігаємо зростальну динаміку ударів безпілотниками. Хочуть виснажити засоби нашої протиповітряної оборони.

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У середу негода вируватиме на заході та півночі України
19:02
NYT: Зростають тиск і політичне втручання у роботу ЗМІ в Україні
18:49
Коломойський попрощався з нелояльним Мустафою: Кабмін звільнив Найєма з посади голови Агентства відновлення
18:42
Після чисельних скандалів Рада нарешті дозволила фінансувати підрозділи Сил оборони з місцевих бюджетів
18:03
Костянтин Корсун: Про Резерв+ і бардак у владі
16:44
Криптобиржи без верификации: как избежать мошенничества
16:11
10 тисяч військових і 450 одиниць техніки: на Луганщині росіяни зібрали "ударний кулак" − DeepState
15:20
Чиновниці РДА нарахували мільйони соцвиплат родичам і друзям
14:18
Розкрадання 88 млн грн на ремонті офісу тотально корумпованої Держміграції: отримав підозру екскерівник ДМС
13:42
Син посадовця Вінницького комісаріату, вимагав 20 тисяч доларів США за оформлення виїзду за кордон

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]