Професор Ігор Ліпсіц: Як війна збанкрутує російську економіку

Версия для печати

Економіка Росії не впала за півтора роки затяжної війни та посилених санкцій. Однак для продовження військових дій потрібні додаткові витрати, які держава поки що успішно перекладає на бізнес та населення. Доктор економічних наук Ігор Ліпсіц вважає, що ілюзія стійкості російської економіки виникла лише через пізнє запровадження санкцій, ефект яких країна ще не відчула повною мірою, але поступово війна призведе до остаточного зубожіння населення.

Статтю професора публікує видання The Insider.

Війна в обмін на зубожіння

Ні легенди про рятівників Росії — «системні ліберали» з Центробанку, ні надії на газовий крах Європи, ні кидок в обійми східних партнерів не рятують російську економіку. Бюджет став дефіцитним. За останні 12 місяців - більше 7 трлн руб., А за січень - травень 2023-го - 4,6 трлн руб. (при запланованих на весь рік 2,9 трлн руб.). Проте економіка — це система сполучених судин, тому брак коштів може бути спочатку закритий, наприклад, за рахунок Фонду національного добробуту, фондів капітального ремонту житла або навіть Фонду кіно — все це запаси, зроблені в минулі роки, і вони будуть проїдатися.

Крім того, держава пустила під ніж нафтову промисловість. Готується, але тимчасово відкладено урізання нафтового демпфера, який у минулому стабілізував ціни на бензин на російському ринку. Також було введено штучні розрахункові ціни на експорт нафти та підвищено мито. І все це під гаслом — «Як-небудь виживете!».

У великого бізнесу забирають гроші за рахунок податку на надприбутки. Робиться це за сокирним принципом — «Великий? Віддай! Більше мільярда? Віддай!». Відкачують гроші і з фондового ринку через продаж облігацій федеральної позики. І тому державі доводиться підвищувати запропоновану дохідність цих цінних паперів. Вона і так вже близька до 11% річних і зростатиме далі.

На черзі населення, яке має десятки трильйонів рублів. За затяжної війни цього може вистачити на 10 років. А якщо конфлікт перейде в «корейський варіант» (ні миру, ні війни, тимчасово-вічне перемир'я), то й довше. Але рівень життя падатиме, вкладення в громадянську економіку скорочуватимуться, багато бізнесів стануть збитковими і закриються. Економіка занепадатиме, але на армію, військову техніку та силові відомства гроші все одно знайдуться. І оплачувати все це буде саме населення Росії безпосередньо — через податки, інфляцію і девальвацію рубля. Що, власне, і відбувається. Чиновник мислить просто: нічого не шкода, шукатимемо гроші на головне — «на військове», а потім уже розберемося. Якщо виграємо, то потім будемо вціліле лагодити. А якщо програємо, то «розрулюватиму» лихо будуть уже інші люди.

При цьому жодних планів на випадок затяжної війни Путін не мав. Ходять чутки про те, що, мовляв, Набіулліна та Кудрін попереджали президента РФ про небезпечні економічні наслідки навіть не «СВО», а лише приєднання до Росії так званих Луганської та Донецької республік. Однак Путін нібито відповів, що економіка якось впорається. Судячи з подальших імпровізацій, саме ця позиція і стала основою дій держави російської, а тепер чиновники викручуються як можуть.

Руйнування економіки

За підсумками першого кварталу справи йдуть нормально лише у сільському господарстві. Але й цій безхмарній картині може зашкодити припинення постачання з-за кордону. При цьому перестати постачати можуть навіть непідсанкційну продукцію через неможливість розрахуватися через відрізані від світових систем банки.

В інших галузях все зовсім погано: обробна і видобувна промисловість стиснулися і насилу намагаються оговтатися, доходи від нафти скоротилися (з початку 2023 року нафтогазові доходи бюджету впали майже на 50%). і навіть на ринку добрив хмари згущуються. Російська держава намагається знайти нові ринки збуту металу. При цьому в Індію чорні метали поставити не можна, бо там чорна металургія більша і сильніша, ніж у Росії. Індійська компанія ArcelorMittal - № 1 у світі з виплавки сталі, а найбільший російський виробник НЛМК - лише на 17-му місці. Для того, щоб постачати метал до Африки та Азії, потрібні транспортні шляхи, але кораблі, які є, не наші і возити російські вантажі не надто хочуть. У результаті весь російський експорт до Африки 2022 року ледве перевищив $1 млрд. У російській добувній промисловості значно зросли лише видобуток та виробництво будматеріалів. І це зрозуміло — щебінь, цементи та інші матеріали потрібні для створення оборонних споруд.

Взагалі, російська економіка стає все менш прозорою та придатною для аналізу. Мінфін грає грошима, щось ховає, щось оголошує, розповідає про авансові платежі та проблеми з новим порядком збору податків. Зрозуміти реальну картину дедалі складніше. І це дуже небезпечна історія.

У цьому сенсі ми повертаємося до Радянського Союзу, де багато в статистиці було під грифами «таємно» або «для службового користування» і багато доводилося обчислювати манівцями.

При цьому існує думка, що "раз у Радянському Союзі вижили, то й зараз виживемо". Але аналогії тут працюють погано. Все ж таки радянська економіка працювала зовсім в інших умовах. По-перше, Радянський Союз — це були всі союзні республіки разом, тобто приблизно 285 мільйонів населення (у два рази більше, ніж зараз у Росії) і більш-менш збалансований ринок праці (завдяки працезличним республікам Центральної Азії). По-друге, це був ще й соцтабір — вся Східна Європа, яка тоді працювала в координації з економікою СРСР і якої Росія тепер не має. Тому жодних автоматичних паралелей із Радянським Союзом бути не може.

Крім того, за минулі з розпаду СРСР 30 років втрачено величезні обсяги виробничих потужностей та компетенції виробництва великого асортименту продукції. Тієї, що Радянський Союз робити вмів. Продукції низької якості, дорогий, часто збиткової, але якось придатної. Адже Радянський Союз за божевілля планової економіки «у кільці ворогів» намагався виробляти сам усе — від космічних ракет до швейних голок. Нині це вже неможливо.

Нагадаємо, до речі, дуже потужним промисловим регіоном СРСР була Україна, і без неї авіаційну промисловість Росії просто неможливо уявити. Економіка СРСР була світом виробництва, розподіленого по всій території країни — скажімо, ІЛи збирали в Ташкенті, а зараз Росія намагається домовитися з Узбекистаном про складання нового Ту-214, балістичні ракети СРСР виробляв та обслуговував «Південмаш» та інші українські підприємства (хто тепер обслуговує ці балістичні ракети в Росії і в якому вони стані, питання, до речі, цікаве).

Справа рук самих потопаючих

Росія прожила за ринкового господарства майже 30 років. Вони не були такими успішними, як хотілося б, але й не були повністю втрачені — за ці роки виникли цілі галузі та інститути ринку, люди навчилися по-ринковому працювати. Нині Росію рятує не держава, а приватний бізнес. Якби не він, магазини вже були б порожніми і в країні була б катастрофа. Однак ці енергійні менеджери вміють працювати у ринковому господарстві, але не в плановій (мобілізаційній) економіці, у бік якої Росія повільно, але сповзає.

Існує хибна думка, що в 2022 році економіку РФ, мовляв, врятували «системні ліберали» з Центробанку та Мінфіну. Але насправді Захід просто пощадив Росію, боячись надто сильно нашкодити собі. Усі скептичні оцінки, які робилися на початку 2022 року, виходили з того, що система санкцій почне працювати одразу. Але основні санкції, наприклад, ембарго на постачання нафти до Європи, почали працювати лише у грудні. А ембарго на постачання нафтопродуктів запрацювало взагалі лише у лютому 2023 року. Тому справа не тільки в тому, що системні ліберали, на кшталт Набіуліної та Силуанова, такі вмілі, а просто був період із лютого по грудень, коли Росія продавала нафту за шаленими цінами і заробляла величезні гроші. Російські економісти, до речі, пропонували негайно зупинити закупівлю нафти і газу в Росії, вважаючи, що так буде дешевше для Європи. Однак європейські політики злякалися і тому Росія дев'ять місяців жила, купаючись у грошах.

Однак цьому «святу дєньгопада» настав кінець. Тепер Росія віддає нафту Індії та Китаю під девізом «аби продати». У підсумку на рахунках російських експортерів нагромадилися десятки мільярдів рупій, з якими незрозуміло, що робити. Центральний банк Індії забороняє їх конвертувати навіть у рублі в Росії. У результаті індійці запропонували компаніям Росії на ці рупії купувати державні облігації Індії, тобто стати від безнадійності інвесторами в економіку цієї країни. Але нафтовикам все одно доводиться на збитки продавати нафту, бо інакше доведеться закривати свердловини.

Нічого хорошого не виходить із дружби з Китаєм. Так, Шанхай підписав рішення про інший маршрут Великого шовкового шляху, аніж довго обговорювався з Росією. Адже передбачалося, що залізниця пройде через Москву до Лондона. Розрахунок був на те, що таким маршрутом швидкісні китайські потяги (300 км/год) доставлять вантажі з Шанхаю до Лондона за 19 діб. Ставши учасником цього проекту, Росія заробляла б величезні гроші на транспортуванні через свою територію. Однак у результаті Китай підписав контракт на зовсім інший маршрут, що йде через країни Середньої Азії, Іран, Туреччину, Болгарію і далі в Європу. Росію вивели за дужки. А новим газопроводом для економіки Китаю буде не російська «Сила Сибіру – 2», а труба із багатої на газ Туркменії.

Фінляндія заявила про розірвання контракту по трубі з "Газпромом". Вони поставили біля своїх берегів корабель для розрідження газу ЗПГ, і Росія їм більше не потрібна. Саме так зараз живе вся Європа. Цей ринок газу для Росії втрачено.

Не варто сподіватись і на те, що війна може стимулювати російську економіку. Прихильники цієї ідеї посилаються на американський та японський досвід. Справді, США піднялися під час Другої світової війни і розкрутили гігантську військову промисловість, за якою виросла й інша промисловість. Але 1945-го війна закінчується. Що роблять американці? Вони запускають план Маршалла і підв'язують весь європейський ринок під американську індустрію, отримуючи ринок збуту на роки. Інакше на американську економіку з приходом миру чекав би крах.

Та й економіка Японії стала потужною не тільки на замовленнях для американської армії, що воює в Кореї, а й на інвестиціях у розвиток виробництва мирної продукції на основі ліцензій, куплених у тих самих американців, та своїх розробок на базі ідей для військової продукції.

Але в Росії дорога з військової промисловості на цивільні ринки ніколи не була успішною, і навряд чи ми побачимо щось інше у майбутньому.

Більше того, коли ми говоримо про підйом військової промисловості як двигуна економіки, виникає питання, хто платить за банкет. Росія зараз замовляє більше зброї та бетонних пірамід для оборонних споруд. Сплачує за це державний бюджет. При цьому гроші до цього бюджету збирати все важче та важче. 

На Гітлера всі роки Другої світової війни працювали приватні компанії. Також у Росії приватний бізнес змушують обслуговувати «СВО». Мобілізаційна зона господарства поширюється за простою логікою: якщо тобі потрібна зброя, то потрібні стійкі постачання металу. Держава вішає обов'язок постачати метал на металургійні заводи та запроваджує ліміт ціни. Але тоді на наступному кроці потрібні обов'язковість постачання та ліміти цін на все, що потрібно купити самим металургійним заводам.

У результаті, коли влада впроваджує модель мобілізаційної економіки, починає складатися державна система цін, яка загрожує конфліктами. Так, голова "Ростеху" Сергій Чемезов запропонував підвищити зарплату працівникам оборонних підприємств на 10%. Він зазначив, що «значною мірою саме від їхньої роботи, іноді в три зміни, залежать наші успіхи на фронті». Але якщо ти виконуєш держзамовлення для Міністерства оборони, то ціну затверджує держава. Для цього є спеціальний співробітник, який займається закупівлею військової техніки. І він торгується за ціну, аналізуючи витрати. Те, що у приватному бізнесі — комерційна таємниця, у держоборонзамовленні — відкрита інформація. Замовник із Міноборони дивиться витрати та забороняє піднімати зарплати на 10%.

Ось це і називається народженням мобілізаційної економіки — ти починаєш розширювати зону держоборонзамовлення, і в тебе автоматично зростає зона держзамовлення загалом і державних цін. Спочатку це ціни на військову техніку, потім це ціни на метал для цієї техніки. Потім ти маєш встановити такі ж ціни на залізну руду та вугілля, при цьому тримати латок співробітників металургійної промисловості досить низьким. Це не означає, що вся економіка країни стає одразу мобілізаційною. Але це відбувається в галузях, що примикають до військової індустрії, і потихеньку розповзається далі.

І це знищує ту тканину приватного, ринкового бізнесу, яка так виручила Росію 2022 року. А значить, все більше підриває основи її стійкості і здатності забезпечувати громадянам країни більш-менш прийнятні умови життя — без тотального дефіциту товарів і карток на продукти. 

Взагалі, якщо спробувати знайти образ того, що відбувається з економікою Росії нині, коли вона несподівано опинилася в ситуації не короткострокової та успішної військово-поліцейської операції, але тривалого та болісного військового конфлікту, то на думку відразу спадають рядки зі старовинної пісні Висоцького про ковзанярці-спринтері:

Я ж на длинной на дистанции помру — не охну,

Пробегу, быть может, только первый круг — и сдохну!

Но сурово эдак тренер мне: мол, надо, Федя,

Главное дело — чтобы воля, говорит, была к победе.

Воля волей, если сил невпроворот, — а я увлекся:

Я на десять тыщ рванул, как на пятьсот, — и спекся!

Подвела меня — ведь я предупреждал! — дыхалка:

Пробежал всего два круга — и упал.

А жалко!

• Януш Буґайський: 10 факторів, які спричинять розвал Росії
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18)
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці»
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?»
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни
• Призабуті уроки історії: Добробут потребує Ладу і Захисту
• Як брехлива москва редагує історію: початок традиції брехні