Ріхард Герцінґер: Уроки забутої Сирії

Цей зв’язок нещодавно наочно продемонструвало призначення генерала Сергєя Суровікіна новим командувачем війною проти України. Репутацією особливо безжального і жорстокого Суровікін завдячує, передовсім, своїй брутальності проти цивільного населення Сирії. Під його командуванням цілі міста було перетворено на руїни, цивільні об’єкти, як-от школи, ринки та лікарні, систематично обстрілювали, голодували цілі регіони.

Суровікін відповідальний за авіаудар по Хан-Шейхуну 4 квітня 2017 року, під час якого застосовали отруйний газ проти мирного населення. Майже 90 осіб, серед них 32 дитини, загинули жахливою смертю. Щоправда, удар здійснювали сирійські ВПС. Але не знати про цю хімічну атаку Суровікін як російський командувач в Сирії не міг. Російські військові тоді повністю контролювали сирійський повітряний простір. Тому цей жахливий воєнний злочин – прямий зловісний передвісник того, з чим ще може зіткнутися Україна.

За останніми даними Сирійського центру моніторингу за дотриманням прав людини з початку військової інтервенції Москви сім років тому, в результаті російських авіаударів загинули майже 8700 сирійських цивільних осіб. Більше половини населення було змушене покинути свої домівки. І війна в Сирії аж ніяк не закінчилася. Москва, щоправда, вивела частину своїх військ з країни, перекинувши їх в Україну. Проте напади на цивільне населення й інфраструктуру Сирії продовжуються – особливо в Ідлібі, де сотні тисяч внутрішньо переміщених осіб, які були вигнані з інших частин країни, досі змушені животіти в таборах, де їм безпосередньо загрожують голод, холод та хвороби. Нещодавно зафіксували спалах епідемії холери зі стрімким зростанням випадків захворювання та смертності, спричененої катастрофічним санітарно-гігієнічним станом на всій території Сирії, а особливо у таборах біженців.

Через військове втручання Росії та Ірану режим Асада знову контролює практично дві третини території країни. Ідліб – останній бастіон повстанців, який ще не повністю перейшов до рук режиму. У підконтрольних йому частинах провінції поплічники Асада конфісковують землю у мешканців, які були змушені втікати від його терору, що фактично унеможливлює їхнє повернення. Тут накопичується резервуар потенційних біженців до Європи, який Росія може використати для дестабілізації ситуації в ЄС. Країни ЄС вже зараз реєструють масове зростаннє кількості мігрантів, не в останню чергу з Сирії. Є підозра, що Росія свідомо відкриває тут шлюзи.

Через те, що Захід залишив Сирію на поталу нищівній люті російської терористичної держави та її поплічника Ірану підтвердило впевненість Кремля у тому, що можна успішно перенести цей метод ведення війни на Україну. Політика умиротворення з боку Заходу, який до останнього чіплявся за абсурдне уявлення про те, що Росію, на якій лежить основна відповідальність за спустошення Сирії, можна схилити на свій бік як партнера у встановленні стабільного післявоєнного устрою у тій країні, й там призвела до зворотного ефекту

Але зараз саме час виправити цю епохальну помилку. Якщо Захід масово посилить політичний та військовий тиск на режим Асада, це позначиться й на наступальних можливостях Росії проти України. Побачивши, що правління її сатрапа в Дамаску під загрозою, Москва буде змушена перекинути військові ресурси назад до Сирії, яких їй не вистачатиме для проведення війни на знищення України. Іранський режим, який зараз розправляється з визвольним рухом у власній країні, також буде вражений невдачами на сирійському полі бою.

Цілеспрямовані удари західної авіації по позиціях режиму Асада могли б послабити тиск облоги Ідлібу. Метою таких дій має бути створення коридору постачання для біженців, які там опинилися. Створенням такого безпечного маршруту доставки допомоги буде вибито центральний засіб шантажу з рук російської вояччини. Адже зараз саме від свавілля Росії залежить, чи дійде міжнародна допомога до тих, хто її потребує в Сирії, і в якому обсязі.

Захід має всіма силами сприяти перемозі України над російським агресором. Водночас він мав би використовувати кожну можливість для атакування та послаблення Росії в інших частинах світу. Захід має розуміти, що регіональні конфлікти, подібні до сирійського, не можна розглядати ізольовано. Ми у глобальному протистоянні між демократичним світом та його автократичними смертельними ворогами. Західні демократії можуть виграти цю битву лише тоді, коли вестимуть її в рамках узгодженої глобальної стратегії і не залишать своїм антиподам жодного метра землі, де б це не було.

«Аргумент»

На цю тему:

• Едвард Лукас: росія програє війну, слід готуватися до наслідків
• Що світ думає про війну Росії проти України
• "Для 15-20% українців перемога – це тризуб на Кремлі" - соціолог