Велике виселення народу: Пакистан розпочав депортацію кількох мільйонів біженців

Версия для печати

Чому ця старозавітна трагедія нікого не цікавить і чого може навчити.

Let my people go!

Луї Армстронг

Головна проблема, яку десятиліттями намагаються вирішити уряди Ізраїлю, що змінюються, стосовно палестинців, — розмежувати соціальну базу підтримки партизанського руху, що став на шлях терору, і власне бойовиків. У такому разі можна було б боротися з бойовиками, мінімізуючи шкоду мирному — до певного часу — населенню. Але численні приклади із недавньої історії свідчать, що рішення немає.

І, мабуть, від безвиході на нинішньому витку кровопролиття деякі політики Ізраїлю знову повернулися до ідеї переселення всіх мешканців сектору Гази до Єгипту. Сьогодні у зв'язку з цим все частіше згадують Синайський півострів. Влада Єгипту, пам'ятаючи про повстання палестинців проти династії, що їх притулила, в Йорданії, перебувають у глибокому сумніві. А без Єгипту це етнічне чищення території провести неможливо.

Чи варто розглянути аналогічні процеси в ісламському світі сьогодні: наскільки реальні такі плани?

За збігом майже таку саму витівку одночасно приступив Пакистан. Місяць тому там оголосили, що з 1 листопада заарештовуватимуть і депортуватимуть усіх мігрантів, які не мають документів на законне проживання. Напередодні про початок кампанії депортації поліція сповістила населення через гучномовці в «афганських» районах Карачі. На південному заході Белуджістана створено три депортаційні центри. Ще три центри працює на північному заході провінції Хайбер-Пахтунхва і два - у Кветті. По всій країні за планом депортації відкрилося 49 центрів утримання під вартою.

Формально такі порушники є серед усіх етнічних груп. Але насправді йдеться про афганських біженців. Серед них кандидатів на депортацію — понад півтора мільйони.

З 1979 року, коли 40-та радянська армія форсувала Аму-Дар'ю, у таборах у прикордонних провінціях Пакистану кількість афганських біженців за рахунок природного приросту зросла з мільйона до 6 мільйонів до кінця 80-х.

У серпні 2021 року кордон перетнуло ще понад 600 000 осіб: додалися ті, хто втік від Талібану, після того, як він повернув собі владу в Кабулі. Це зробило Пакистан однією з провідних країн світу за кількістю прийнятих біженців.

І лише кожен четвертий біженець прийшов із Афганістану, решта народилася тут, у таборах. Так само майже не залишилося вже палестинців, які застали освіту Ізраїлю. Майже всі народилися в таборах або на чужині.

Згодом третина біженців повернулася до Афганістану. Але рівень життя там значно нижчий, ніж у Пакистані. Тому більшість воліла залишитися в таборах, і сьогодні в Пакистані проживає понад 4 мільйони афганських мігрантів. Із них близько 1,7 мільйона взагалі не мають документів.

Пакистан Фото: Zuma\TASS

Пакистан переживає рекордну інфляцію і пов'язаний із жорсткими умовами програми допомоги Міжнародного валютного фонду. Офіціоз звинувачує нелегальних мігрантів у виснаженні ресурсів країни протягом десятиліть. З часів радянської присутності на кордоні Пакистан узяв на себе цей вантаж. Але раніше країни НАТО та Японія щорічно перераховували на це багато мільярдів доларів. А тепер усе скінчилося.

Після того, як виконувач обов'язків міністра внутрішніх справ Бугті оголосив про початок масштабних репресій щодо власності та підприємств, що належать афганцям у Пакистані, на грошовому ринку негайно настала паніка. Очікується падіння цін на нерухомість. І все ж таки пакистанські еліти зважилися — терпіння виборців майже вичерпалося.

Готові на найнижчі зарплати, бідні афганські мігранти витісняють місцевих громадян із ринку праці у будівельній, гірничодобувній, сільськогосподарській галузях. Прибульці з Афганістану видобувають їжу і банальним криміналом. Звичайна справа для них – контрабанда. Здебільшого цим змушують займатися маленьких дітей, яких обшукують на пунктах пропуску.

Діти біженців часто сповідують фундаменталістські переконання — у їхньому середовищі активно діють проповідники джихаду всіх толків, уряд проти них безсилий.

Вважаючи уряд в Ісламабаді надто світським, ці молоді рекрути «ісламського Інтернаціоналу» (для яких Пакистан вже батьківщина, тому що народилися вони тут) повели війну і проти нього. Лише цього року афганські смертники були причетні до 14 із 24 вибухів під час нападів на уряд та армію.

Ісламабад запевняє, що депортує афганців-нелегалів через їхню участь у терористичній діяльності. Мабуть, таких багато тисяч, а то й десятки тисяч — свого часу звідси стікалися бійці і до Талібану під час окупації Афганістану коаліцією на чолі зі США. Але разом із ними депортують понад півтора мільйона бідних, малограмотних і багатодітних людей, які просто опинилися з фундаменталістами «в одному кошику». Уряд не має інструментів, щоб відокремити масу біженців, з якої виходять терористи, від самих терористів. Що схоже на соціальні процеси у секторі Газа.

Влада Афганістану, в свою чергу, абсолютно не зацікавлена у поверненні 4 мільйонів співвітчизників — навантаження на бюджет неминуче має зрости. Таліби очікувано назвали дії Пакистану «переслідуванням», скарбниця країни порожня, валютні запаси заарештовані США, і влада (без особливих сподівань) звернулася до приватного сектору з проханням допомогти людям, які рятуються від масової депортації в Пакистані.

Через кордон щодня туди та назад проїжджають сотні озброєних людей, оскільки дуже важливою статтею доходів біженців є контрабанда. У вересні на ключовому прикордонному переході між прикордонниками та митниками Пакистану та Талібану розпочалися перестрілки. По обидва боки застрягли сотні вантажівок із товарами першої необхідності.

Афганські біженці у Пакистані. Фото: AP / TASS

На все це накладається позиція іноземних держав та правозахисних організацій. Наприклад, Amnesty International констатувала, що мігранти нікому не цікаві: «Життя і права афганських біженців під загрозою через колективну нездатність уряду Пакистану та міжнародної спільноти розділити відповідальність за їх захист». Тобто розписалися у безсиллі та незацікавленості у долях мільйонів людей. Ніхто не хоче лізти у важкий, обплутаний тисячею суперечностей регіон, — є, як ми бачимо, справи простіші та безпечніші.

Адже йдеться не тільки і не стільки про місце проживання мільйонів людей, а й про саме їхнє життя. Зрозуміло, що для журналістів, правозахисників, феміністок, художників, колишніх військових, урядовців та співробітників служб безпеки повернення до царства талібів – смертельний ризик. Є й інші небезпеки. Наприклад, для переважної більшості дівчат і жінок життя та навчання в Пакистані – єдиний шанс здобути формальну освіту.

Влада Пакистану загрожує депортацією понад 200 афганським журналістам, йдеться в заяві організації «Репортери без кордонів» (RSF). Проблема афганців, які співпрацювали з НАТО, перебуває у міжнародних організацій на першому місці. Але насправді їх кількість мізерна в порівнянні з основною масою біженців, які можуть теж наразитися на серйозну небезпеку.

Група колишніх американських дипломатів і правозахисників, які займаються біженцями, закликала Ісламабад не депортувати афганців, які чекають на американські візи, в рамках програми переселення вразливих біженців, які рятуються від правління Талібану (з аналогічним закликом виступила ООН). Але чи багато таких? 27 жовтня чартерний літак зі 132 біженцями вилетів з Ісламабаду до Лондона — рівно стільки з більш ніж 3000 афганців, що перебувають у Пакистані, які працювали на британську армію під час окупації, погодився прийняти Лондон. І це солідарна політика: США та Європа забирають афганців із Пакистану десятками, рідше – сотнями. А решта?

Сім'ї, які депортують, переважно багатодітні. Люди не знають афганських мов дари та пушту, бо народилися в Пакистані, говорили з дитинства на урду, у школі вивчали урду та англійську. Ось як виглядає звичайний мешканець пакистанських таборів: Фазал Рехман, 57 років, батько шести дітей, продавець фруктів, Пешавар. Приїхав до Пакистану 30 років тому, його діти ніколи не були в Афганістані.

При цьому влада Пакистану не можна дорікнути особливої жорстокості при депортації — формальності дотримуються. На жіночу половину будинку нелегальних іммігрантів входять лише жінки-поліцейські. Жінок відправляють до особливих поліцейських ділянок та ізоляторів, відокремлених від чоловіків. Про жорстоке поводження під час депортації пропонують повідомляти спеціальну лінію допомоги МВС. Для непередбачених ситуацій уряд навіть утворив номер служби екстреної допомоги — 1700.

Фото: AP / TASS

Але сама витівка — у короткий термін зібрати та депортувати кілька мільйонів людей — настільки не відповідає адміністративним можливостям уряду, поліції та армії, що всі ці заходи здаються скоріше декоративними. На наших очах країна з населенням понад 230 мільйонів людей намагається видворити чотири мільйони (загальна кількість біженців, у тому числі з паспортами, але без посвідки на проживання).

Пакистанські чиновники готувалися до цього не один рік. Перші оголошення з'явилися півроку тому. Остаточне попередження надійшло 1 жовтня. Результат гнітючий.

Азам Хан, який тимчасово виконує обов'язки головного міністра Північно-Західної провінції, повідомив, що з моменту оголошення про репресії додому повернулося не більше 60 000 афганців. Міжнародні спостерігачі мають й інші цифри, але найбільша — 123 тисячі. І потік почав різко скорочуватися. За таких темпів депортація розтягнеться на багато років. Проте самі біженці за цей час народять більше дітей, ніж влада зможе на той час видворити. Відбиваючи загальне невдоволення виборців, газети Пакистану рясніють гаслами «Операція на 10 років: репатріація афганців-нелегалів іде черепашими темпами».

Кампанія тільки починається, підсумки підбиватимемо через рік. Але вже сьогодні цей досвід я розглядаю як дуже корисний для тих, хто має на меті скинути з плечей проблему ворожого оточення способом, описаним у Старому Завіті як Вавилонське полон.

Вгорі: афганські біженці. Фото: www.dawn.com/news / AFP

«Аргумент»

На цю тему:

• Чужі серед своїх: чому на мешканців сектору Газа не чекають ніде в арабському світі
• Кількість біженців з України зі статусом тимчасового захисту в Європі зросла до 4,2 мільйонів — ООН
• Як Афганістан скочується в середньовіччя і чим це схоже на путінську Росію