Владислав Іноземцев: яких нових санкцій варто чекати росії і чому вони навряд чи зупинять путіна

Версия для печати

На початку лютого Європейський Союз надав чинності своєму рішенню про заборону ввезення з росії практично всіх видів нафтопродуктів. При цьому «Велика сімка» майже домовилася щодо обмеження цін на них у діапазоні $45–100 за барель. Це означає, що вибудовування системи санкцій проти російської енергетичної галузі вважатиметься завершеним. Проте енергетичні санкції не здатні змусити путіна припинити війну в Україні. Надія лише на повне припинення експорту товарів до росії західними країнами та США, зупинку операцій у доларах та євро з усіма російськими банками та запровадження широких вторинних санкцій. При цьому використання цих заходів не гарантує, що політичний курс Кремля зміниться. Адже російська влада скоротила горизонт планування і не дбає про майбутнє економіки.

Про це пише відомий російський економіст Владислав Іноземцев у виданні The Insider.

Нафтове ембарго і встановлення «стелі цін» виявилися дуже вдалим санкційним заходом. Незважаючи на розслідування, що вже з'явилися, про те, як Європа продовжує брати участь у перевалці російської нафти в контрольованих нею портах і перевозити її своїми танкерами, було вирішено найважливіше завдання: дисконт на Urals, що сформувався сам по собі, тепер закріплений на папері.

І хоча різке падіння цін (до $38 за барель на початку січня) змінилося зростанням, жодного разу з моменту введення обмежень вони не наблизилися до «стелі» $60 за барель. Це говорить про те, що, на відміну від своєї російської тезки, європейська Партія 5 грудня діє цілком ефективно. Якщо припустити, що стеля збережеться на весь 2023 рік, росія втратить тільки на експорті сирої нафти від $35 млрд (у разі якщо скоротиться не більше ніж на 5–7%) до $50–52 млрд (якщо скорочення перевищить 25%). 

Введені щойно обмеження щодо нафтопродуктів можуть мати не менш серйозний ефект: у 2021 році росія експортувала їх майже вдвічі більше, ніж споживала сама - і при цьому на європейський ринок у 2021 році припадало 53% експортних поставок, а у листопаді 2022 - близько 44% . Переорієнтувати обсяги, що випадають, досить складно. З одного боку, внутрішнє споживання не зростає більше десяти років, з іншого, в основних покупцях нашої нафти - від Китаю та Індії до Туреччини - є надлишкові потужності нафтопереробки, і не менш як десять країн готові заповнити європейський пролом за цією категорією паливної продукції. Тому я припускаю, що головним результатом цього нововведення стане зростання постачання російської нафти за цінами в діапазоні $50–55 за барель за суттєвого провалу в експорті нафтопродуктів. Відповідно, під ударом виявляться переробні підприємства, а структура енергетичного експорту повернеться до радянських часів із домінуванням сирої нафти.

Якщо мої припущення правильні, то постачання сирої нафти зросте за 2023 рік на 5-8% до 220-225 млн. тонн, а відвантаження нафтопродуктів скоротяться на 30-35% до 95-105 млн. тонн. Це спричинить необхідність зниження видобутку нафти на 12–15% порівняно з 2022 роком - за стабільності внутрішнього споживання. Таке зниження виявиться найбільшим річним падінням з 1992 року, але смертельним для російської економіки воно не стане. Бюджет втратить при цьому не менше 35-40% нафтогазових доходів, скоротивши їх з рекордних 11,6 трлн рублів в 2022 році до 6,8-7,5 трлн. Як зазначають багато аналітиків, це може призвести до зростання запозичень, істотної грошової емісії і в результаті розгону інфляції. Бюджетний дефіцит, як на мене, складе від 4 до 4,5% ВВП. Зауважу, що це дуже далеко від дефіциту федерального бюджету США у 12,4% ВВП у 1942 році, коли країна навіть не вступила у війну в Європі. Тому мій основний висновок, повторений багато разів, зводиться до того, що енергетичні санкції надовго зупинили розвиток російської економіки, але зруйнувати її чи примусити владіміра путіна припинити війну в Україні вони не в змозі. Значення цих заходів полягає насамперед у тому, що Захід запровадив санкції, яких виявилося вигідно дотримуватись навіть для незахідних країн - вони банально економлять на перетворенні росії на світового ізгоя.

Якщо говорити про те, що може бути зроблено для подальшого тиску на росію, то тут традиційні заходи практично вичерпані. Навіть якщо до десятого пакету санкцій буде включено обмеження щодо ядерної енергетики (що сумнівно), то це стане таким же «пострілом у ногу», як і тиск на «Газпром», що призвело до зростання цін на газ у 2021–2022 роках. «Росатом» будує свої станції в основному на кредити, видані йому російським урядом або російськими банками, і, відповідно, жодної валюти в країну не приносить (а ядерне паливо, що експортується ним, видобувається в основному в Казахстані). Інші пропозиції чергового пакету також не здатні зовсім нічого змінити в економічному становищі росії. Вони знову (як, наприклад, щодо алмазів) передбачають запровадження тих чи інших обмежень щодо закупівлі товарів у росії, а не щодо постачання їх до нашої країни.

Гадаю, ми підійшли до того стану, коли єдиний серйозний потенціал мають торгові та фінансові обмеження зворотного порядку. Тим більше, що сьогодні багато країн світу (як ті ж Гонконг, Сінгапур, Емірати чи Туреччина) отримують значні вигоди саме від обходу, а не дотримання експортних санкцій Заходу. Хоча це може здатися невигідним, європейським країнам і США варто було б повністю відмовитися від експорту до росії будь-чого. Європейцям потрібно прийняти свого роду аналог американського Trade with the Enemy Act 1917 року, а Сполученим Штатам поширити на російську федерацію дію його основних положень. Це могло б відкрити абсолютно новий розділ у санкційній політиці. У рамках такого режиму в росію припиниться надходження маси необхідних товарів: від посівного матеріалу для ілюзорно «суверенного» вітчизняного сільського господарства або вакцин для худоби та птиці до, наприклад, хмелю для виготовлення пива або кисломолочних заквасок (парадоксально, але ні того, ні інших) країні практично не виробляється).

Паралельно варто було б перестати проводити операції в доларах та євро з усіма російськими банками, повністю переключивши країну на улюблений у Кремлі юань. Крім цього, зробити все можливе для припинення використання у росії всіх західних соціальних мереж та інтернет-сервісів. Ймовірно, західним країнам варто було б заснувати Компенсаційний фонд для зареєстрованих у тому юрисдикціях компаній, який міг би покрити значну частину збитків від повного припинення діяльності цих фірм у росії. Сьогодні всім відомо, що більшість компаній, що навіть формально «пішли» з країни, продовжують бути присутніми на російському ринку або створюють умови для можливого повернення. Таким чином вдасться проігнорувати рішення Кремля, які унеможливлюють продаж активів у країні. Згодом всі виплати у рамках діяльності цього фонду можна було б пред'явити російській владі як умову відновлення ділових відносин із Заходом.

Зрозуміло, найважливіший інструмент тиску - запровадження широких вторинних санкцій. Численні дані свідчать про те, що потік західної високотехнологічної продукції в росію в останні місяці не тільки не скоротився, але за багатьма позиціями, навпаки, зріс (у тому числі навіть мікрочіпів та напівпровідників). Цей факт вказує на очевидну недієвість санкцій та потребує оригінальних рішень. Насамперед, усунення відповідальності з підприємств і закупівельних організацій, які посередничають цьому ринку (вони можуть зникати і перереєструватися і тому легко уникають відповідальності), на банки, які обробляють відповідні платежі. Будучи не в змозі уникнути відповідальності і несучи катастрофічні втрати у разі введення проти них вторинних санкцій, банки по всьому світу могли б стати найбільш дієвим інструментом контролю за дотриманням прийнятих західними регуляторами рішень. Без їхнього залучення ситуація, швидше за все, не має шансів помінятися.

Зрештою, варто було б встановити значну паузу (а то й мораторій) на введення нових персональних санкцій. Це необхідно зробити як мінімум із трьох причин. По-перше, переважна більшість із тих 2,5+ тисячі осіб, щодо яких вони введені, не мають явних проблем через ці обмеження. Здебільшого це чиновники і силовики, які давно не виїжджають з росії і не мають власності та рахунків на Заході. По-друге, санкції проти великого бізнесу, значна частина якого виводила гроші до західних юрисдикцій з повним дотриманням вимог законодавства, є контрпродуктивними. Вони сьогодні заштовхують російських підприємців та російські гроші назад у путінський «мордор» замість того, щоб вносити розкол у російські еліти та позбавляти режим фінансування. По-третє, що також важливо, обговорення списків для персональних санкцій давно перетворилося на Заході на засіб піару для різних антипутинських активістів і метод імітації бурхливої діяльності для чиновників. Набагато простіше ввести обмеження проти десятка функціонерів, що нічого не вирішують, ніж, наприклад, вторинні санкції проти контрабандистів, які допомагають Кремлю обходити існуючі заборони.

Однак, підбиваючи підсумок першого року «нової» санкційної політики, я б відзначив низку простих обставин. Насамперед: практично жодні економічні санкції не можуть змінити політичний курс Кремля. Для того, щоб це сталося, необхідно породжене їх ефектом відкрите незадоволення населення, надії на яке ілюзорні. Крім того, російська економіка досить примітивна: експорт представлений сировиною, заборонити відвантаження якої неможливо, оскільки за тією чи іншою ціною існує попит завжди; а внутрішній ринок забезпечується російськими компаніями, щодо яких санкції суперечать «гуманітарним» міркуванням (як щодо поставок ліків чи сировини для харчової промисловості).

До того ж, російське керівництво гранично скоротило горизонт планування. Мешканців Кремля, не зважаючи на все, абсолютно не хвилює, що трапиться з російською економікою «після 2030 року» — тож міркування, згідно з якими росія в перспективі безперечно програє від санкцій, не надто резонують у країні. І, нарешті, треба визнати, що російські управлінці, особливо «ліберали» з фінансово-економічного блоку уряду, зуміли ефективно нейтралізувати ті санкції, які могли спровокувати паніку та призвести до фінансового колапсу. Решта не сприймається більшістю російського населення як «справжня» криза. Тому другий рік війни, швидше за все, пройде в атмосфері суто військового протистояння, коли формат Рамштайну однозначно домінуватиме над форматом рішень міністрів фінансів G7 або Європейської комісії.

«Аргумент»

На цю тему:

• Дефіцит бюджету росії лише за січень сягнув $25 млрд через падіння доходів від енергоносіїв – Bloomberg
• Економіка росії: час усе ще на боці агресора
• Як економіка України пережила 2022 рік
• Війна і гроші: чи витримає економіка України і скільки допомоги треба від союзників – AP