Як поліція та прокурори воюють зі справжніми фронтовиками

Версия для печати

"Ті, хто бореться на війні, — найчудовіші люди, і чим ближче до передової, тим більше чудових людей там зустрінеш; зате ті, хто затіває, розпалює і веде війну, — свині..." (Ернест Гемінґвей)

Застосовуючи вислів Гемінґвея до нинішньої ситуації в Україні, можна сказати так: «Левова частка добровольців, які з перших днів широкомасштабного рашистського наступу стали на захист України у складі ЗСУ, підрозділів ГУР, ССО та добровольчих формувань територіальної оборони, — найчудовіші люди: справжні патріоти, котрі інтереси України поставили вище за особисті. Натомість ті, хто їх безпідставно переслідує та пресує, — останні негідники».

25 лютого 2022 року 19-річний київський студент Ілля Лорткіпанідзе взяв до рук зброю й став на захист столиці, долучившись до одного з добровольчих формувань. З 28 лютого до 4 березня брав участь у боях на Київщині, захищав Гостомель, Ірпінь і Бородянку. До речі, в одному із сюжетів телемарафону «Єдині новини» наочно видно, як за участі добровольця Лорткіпанідзе відбулося захоплення ворожої бронемашини «Тигр».

Згодом брав участь у бойових діях на Чернігівщині, зокрема біля населеного пункту Нова Басань, де як трофеї спромігся захопити рашистські боєприпаси — патрони калібру 7,62х39 та 9х18 (загалом 112 штук), промислово виготовлені постріли ОФЗ зі снарядом і ручну осколкову гранату Ф-1.

17 квітня 2022 року Ілля Лорткіпанідзе з вищезгаданими трофеями повернувся з Чернігівської області додому до Києва, аби наступного дня з одним із військових підрозділів відбути для виконання завдань на Запорізькому напрямку. За збігом певних обставин у першій половині дня 18 квітня його затримала київська поліція нібито за незаконне придбання та зберігання бойових припасів і вибухових пристроїв — тих самих здобутих на Чернігівщині трофеїв. І марно доброволець Лорткіпанідзе пояснював: бойові припаси та вибухові пристрої не придбав, а заволодів ними в бою з російськими окупантами, ці боєприпаси потрібні йому для захисту України — для виконання бойових завдань на полі бою з ворогом на Запорізькому напрямку.

Звісно, через затримання Лорткіпанідзе не відбув для виконання бойових завдань ні 18 квітня, ні наступного дня. І лише в травні 2022 року йому вдалося вирватися на передову, де він брав участь у боях на Запоріжжі та Харківщині. Й нині вже як військовослужбовець Збройних сил України 21-річний Ілля продовжує захищати Україну на передовій.

Але тоді — у квітні 2022 року — поліціянти та прокурори з ентузіазмом узялися за розслідування «злочинних» дій молодого добровольця. І в липні 2022 року ціла група слідчих київської поліції у складі шістьох осіб і ще більша група прокурорів (аж одинадцять!) переможно завершили розслідування «страшного злочину» — склали обвинувальний акт про вчинення Іллею Лорткіпанідзе злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та направили його на розгляд Святошинського районного суду міста Києва. За інкримінованим слідчими та прокурорами тяжким злочином Лорткіпанідзе «світило» від трьох до семи років позбавлення волі.

Фото надане автором

14 лютого 2023 року Святошинський районний суд міста Києва розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням Іллі Лорткіпанідзе та визнав його невинуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину з огляду на недоведеність у його діях складу зазначеного злочину. Судові витрати на проведення експертиз у кримінальному провадженні було віднесено на рахунок держави.

Фото надане автором

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, прокурор Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати виправдувальний вирок та ухвалити новий, яким визнати Іллю Лорткіпанідзе винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки.

22 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищезгаданий виправдувальний вирок Святошинського районного суду міста Києва.

Апеляційний суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції щодо Лорткіпанідзе є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а підстав для його скасування та винесення нового вироку не вбачається. Апеляційний суд ухвалив: «Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року щодо Лорткіпанідзе І.І., обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, — без змін».

Фото надане автором

Здавалося б, Апеляційний суд у цій зрозумілій для стану війни ситуації поставив крапку, — виправдувальний вирок набрав законної сили. Слідчі поліції та прокурори мали б заспокоїтись і дати змогу військовослужбовцю Лорткіпанідзе спокійно захищати Україну на передовій, — самі ж вони воювати не пішли.

Але не так сталося, як гадалося, — 21 лютого 2024 року ще один прокурор Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону подав до Верховного суду касаційну скаргу, якою оскаржує ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, просить скасувати її й призначити новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Як на мене, очевидним є суспільний парадокс. З одного боку, маємо зовсім молоду людину, справжнього громадянина України, який із перших днів повномасштабного російського вторгнення добровільно взяв до рук зброю і став на захист своєї країни. Наголошу: добровільно пішов воювати, не підлягаючи, згідно із законом, мобілізації та маючи змогу спокійно займатися власними справами. З іншого — цілий загін силовиків, які затято взялися «заганяти» до в’язниці цю молоду людину, котра, можливо, й припустилася формального порушення правил поводження з боєприпасами.

Проте в чому полягає суспільна небезпечність такого формального порушення, за яке так ухопилися поліційні слідчі та прокурори? Чи можна в умовах війни, коли йдеться про існування України, підходити до його оцінки формалізовано — за мірками мирного часу?

Якщо правоохоронці не зважають на війну та реальну небезпеку для країни, то за такого підходу до криміналу вони незабаром почнуть притягувати до відповідальності тисячі киян, які в лютому 2022 року без передбаченого законом дозволу одержали просто зі складів чи автомобілів у дворах автомати й застосовували їх під час захисту столиці та в боях на Київщині. Адже в діях таких громадян також можна вбачити склад злочину, передбаченого ст. 263 КК України, оскільки вони з формально-юридичного погляду незаконно одержали цю зброю, носили, зберігали та застосовували її. То тепер їм також потрібно боятися й чекати, що коли воєнна ситуація покращиться, до них цілими загонами почнуть приходити слідчі поліції та прокурори, щоб масово робити собі показники за згаданою вище статтею КК?

У випадку з добровольцем Лорткіпанідзе (що є геть не поодиноким і відображає загальну тенденцію нинішньої діяльності силовиків) узагалі постає принципове питання: йдеться про «ексцес виконавців» (конкретних поліціянтів і прокурорів) чи такою є державна політика? Чи відповідає позиції держави, якій наразі вкрай бракує сил і засобів для ефективного захисту, позиція прокурора, котрий за всяку ціну прагне ув’язнити молодого бійця, вибивши в такий спосіб його з передової? Чи міг би військовослужбовець Ілля Лорткіпанідзе виконувати свій конституційний обов’язок — захищати Вітчизну від рашистських загарбників зі зброєю в руках, якби попри всю абсурдність обвинувачення був засуджений за незаконне поводження зі зброєю до позбавлення волі?

Невже шість слідчих поліції та одинадцять прокурорів, які навесні–влітку 2022 року «трудилися» над обвинувальним актом Іллі Лорткіпанідзе, а також прокурори, які подали апеляційну та касаційну скарги, не усвідомлюють, що такими діями не стимулюють громадян України ставати на захист своєї країни від російського агресора та послаблюють нашу оборону? Чим вони керуються, намагаючись вибити з передової мотивованого бійця-добровольця: звичайним страхом, що суд визнає «брак» у їхній роботі (ухвалення виправдувального вироку, що констатує безпідставність притягнення особи до кримінальної відповідальності) чи свідомою зневагою до тих, хто взяв до рук зброю для захисту Батьківщини?

І ще одне: чи не забагато воєнних прокурорів залучено до розслідування цього страшного «злочину», відсутність якого довів суд? Можливо, краще було б спрямувати зусилля тих одинадцяти воєнних прокурорів, «переобтяжених» розслідуванням справи Іллі Лорткіпанідзе, на розкриття злочинів проти громадян України, скоєних рашистськими солдатами у тих-таки Бучі, Гостомелі, Бородянці чи на Чернігівщині, де Лорткіпанідзе «незаконно придбав» ворожі боєприпаси? Чи все ж таки прокурори та поліціянти вважають, що дії наших громадян, таких як Лорткіпанідзе, є небезпечнішими за воєнні злочини росіян?

То, може, цих прокурорів і поліціянтів варто направити на передову, де вони на власному досвіді переконалися б, як це — «незаконно придбавати» зброю ворога?

Взагалі в контексті визнаної на найвищому державному рівні проблеми з комплектуванням наших бойових частин серйозного розгляду потребує питання щодо мобілізації силовиків, які, згідно з новим законом про мобілізацію, знову одержали бронь. Адже нині йдеться про виживання України як суверенної держави, а її доля визначається саме на фронті.

У нашій державі величезна кількість силовиків — самих лише поліціянтів  близько 100 тисяч. До речі, з офіційним визначенням реальної кількості чинних поліціянтів складається незрозуміла ситуація. Так, за інформацією голови Нацполіції Івана Вигівського, станом на грудень 2023 року в Україні було близько 100 тисяч чинних поліціянтів (при штаті 120 тисяч поліціянтів некомплект становив 17,5 тисячі осіб). За його словами, тенденції до відтоку кадрів, як це було до війни, не спостерігається, — навпаки, минулого року на роботу в поліцію взяли більш як 13 тисяч поліціянтів.

А буквально минулої п’ятниці міністр внутрішніх справ Ігор Клименко заявив, що на сьогодні в Нацполіції проходять службу 75 тисяч осіб (хоча в січні цього року він стверджував, що «у поліції служать зараз 98 тисяч поліцейських»). А де ж за три місяці поділися 25 тисяч поліціянтів, якщо тенденції відтоку кадрів не спостерігається, а навпаки — відбувається активний набір до поліції? Вочевидь, ведеться якась гра з цифрами з певною метою.

У силових структурах (Нацполіція, ДБР, НАБУ, БЕБ, прокуратура тощо) служать особи, які переважно пройшли відповідну фізичну та бойову підготовку, склали присягу на вірність українському народу, мають військові або спеціальні звання. За конкурсним добором до цих органів обирали найкращих, найпідготовленіших і найвідданіших державній справі. За своїм статусом вони — силова еліта держави з найвищим рівнем правосвідомості, відповідальності та відданості народові. Рівень їхньої підготовки, життєвого та службового досвіду не порівняти з досвідом 19-річного студента Лорткіпанідзе, який без жодних сумнівів і будь-якої підготовки в лютому 2022 року вступив у бій із ворогом.

Із мобілізованих силовиків можна швидко сформувати боєздатні бригади, які фактично відразу (або ж після нетривалої допідготовки) можуть бути направлені на передову, замінивши підрозділи військовослужбовців, котрі більш як два роки перебувають на фронті. Глибоко переконаний, що це істотно не позначиться на виконанні найважливіших службових завдань силовиками на місцях і не вплине негативно на криміногенну ситуацію в країні.

До того ж їхню відсутність у відомствах можна компенсувати за рахунок правоохоронців-ветеранів, які з тих чи тих підстав не підлягають мобілізації, але можуть бути залучені до виконання відповідних правоохоронних функцій. Безумовно, це потребуватиме певних змін до законодавства, внутрішньовідомчих структурних змін, кадрових переміщень тощо. Але неординарна ситуація в країні вимагає неординарних рішень, аби домогтися якомога ефективнішого використання кожного громадянина в системі захисту країни та забезпечення функціонування держави.

Наприклад, у Києві в лютому–березні 2022 року поліційних патрулів практично не було видно. А нині вони вже масово стоять на центральних вулицях столиці з приладами вимірювання швидкості. А хіба в нинішній ситуації вимірювання швидкості на проспектах Лесі Українки та Миколи Міхновського є важливішим державним завданням, аніж захист країни на Харківщині чи Донбасі? А залучення співробітників силових структур до виконання невластивих їм функцій, «кошмарення» бізнесу, переслідування волонтерів тощо — як це розуміти в умовах війни?

Безперечно, в жодному разі не можна огульно оцінювати діяльність правоохоронців. Але багато з того, що вони сьогодні роблять, кидає тінь на правоохоронну систему, спричиняє роздратування в суспільстві, є вочевидь неадекватним умовам воєнного часу. Складається враження, що правоохоронці нерідко спеціально шукають собі роботу, імітують бурхливу діяльність, вдаючись до відвертого порушення закону, щоб виправдати та зберегти бронь від мобілізації.

Нині правоохоронна функція (за всієї її надзвичайної важливості) має здійснюватися з урахуванням того, що йде війна й стоїть питання щодо існування України як суверенної держави, — це визнає навіть політичне керівництво.

Випробуванням фронтом — найкращий конкурс для продовження служби в правоохоронних органах та іспит на вірність українському народу. Не треба забувати, що значна частина українських правоохоронців, які працювали на згодом окупованій ворогом території України (зокрема Донбасу та Криму), перейшли на службу до окупантів.

Водночас не можна направляти співробітників правоохоронних органів на передову, караючи їх у такий спосіб за порушення чи злочини, як це демонстративно почали практикувати в деяких силових структурах (наприклад, за незаконне стеження за журналістами, недоброчесність, зловживання службовим становищем тощо). Це не лише демотивує та ображає захисників-добровольців, а й дискредитує ці правоохоронні органи та нівелює конституційний обов’язок кожного громадянина захищати Батьківщину.

Впевнений, що обороноздатність України можна істотно посилити наявними ресурсами, зокрема по-серйозному залучивши до безпосереднього захисту держави її силовий блок. До такого рішення однаково доведеться дійти. Тільки б не занадто пізно.

Вгорі: ілюстративне фото. © EPA/ROMAN PILIPEY

Автор: Ярослав Василькевич - полковник у відставці, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, ZN.UA

«Аргумент»

На цю тему:

• Типовий український прокурор Олександр Гуцуляк стрімко багатіє під час війни, мешкає в котеджі за 18 мільйонів і їздить на авто преміум-класу – Bihus.Info
• "Дно" прокуратури: як прокурори Києва відзначали професійне свято
• Головний військовий прокурор Дніпропетровщини купив елітний позашляховик BMW під час війни за 3 мільйони
• Дружина з росії, провал у будівництві укріплень і захмарні статки: новим Генпрокурором може стати скандальний чиновник Кіпер
• Стеження за журналістами: повна деградація влади, правоохоронної системи та її кураторів