Харківʼяни під обстрілами рашистів: "Були родичі в Росії - зараз ми не спілкуємося"

Версия для печати

Олександр Сергійович вважає нинішню війну Росії з Україною божевіллям, росіяни розбили його дачу, гараж, але незважаючи на постійні обстріли і перебої з електрикою, він не збирається виїжджати з Харкова.

Ми зустрічаємося після чергового обстрілу росіянами Харкова. Обстрілу абсолютно безглуздого, оскільки зруйновані були гаражі мирних харків'ян. Жодних військових об'єктів, жодних військовослужбовців, що свідчить про збочене прагнення наших сусідів - вбивати і руйнувати, отримуючи від цього задоволення.

Олександр Сергійович з онуком якраз розбирав свій гараж, вони намагалися зрозуміти, чи пошкоджений їхній автомобіль. Зовні це зрозуміти неможливо - залізобетонне перекриття стелі повисло на одному кутку й осіло майже на дах машини.

Дуже сумно - каже Олександр Сергійович.

- Що Ви відчуваєте від цих "прильотів"? Ваші відчуття які, Ваші думки?

- Відчуття порожнечі без можливості що-небудь змінити. У цьому в усьому. Погано, що дожили до такого.

Я думав, що наше покоління - я 46 року, післявоєнний - думаю, хоч одне покоління проживе без війни. Не вийшло. Зачепило.

Дурість, дурість, нісенітниця... Яка війна? Через що війна? Які проблеми?

У нас половина Бєлгорода переженилися і заміж повиходили за харків'ян. Ми те саме - половина харків'ян у Бєлгороді. Вони до нас їздили на ринок "Барабашово", а ми до них їздили за рибою. Ми їздили до них за картоплею і цибулею, а вони за варенкою до нас. Жили - не тужили. У мене дружина русачка була, поховав нещодавно. Якби вона все це побачила, вона, напевно, в труні перевернулася б.

Біля могили її від вибуху вирва метрів шість у діаметрі й глибиною десь три метри - на цвинтарі, біля її могили. За два метри від її могили такий розрив. Чого стріляти по кладовищу, навіщо? Це не військовий об'єкт, там дрони не збирають. І досі там написано: "Кладовище заміновано". Під богом ходимо. Хто сміливий - іде, хто вважає, що заміновано - розвертається і їде. Пам'ятники побиті. Люди останні гроші збирали, щоб увічнити все... Розбито, розвалено, розкурочено все, Я буквально в понеділок був на цвинтарі.

Питається: що ми поганого зробили? Я півжиття з росіянами працював. У Байконурі будували центр, запускали ракети... Мирно, дружно, у відрядження їздили, спілкувалися, спільно робили справу. А тепер вони стріляють у нас. "Бандити" - які ми бандити? Разом будували, піднімали народне господарство, а тепер ми - нацисти, нацики.

Нісенітниця безглузда, нісенітниця моторошна. І погано те, що росіяни ведуться на цю агітацію, яка ллється з ранку до вечора з екранів телевізорів. Послухати "експертів" цих "військових" - цю Скабєєву, Соловйова, Симоньян - це ж згусток ненависті, згусток... я не знаю, як назвати. Це ж не люди. На біле чорне кажуть, постійно обманюють. А росіяни все це їдять, Ось це прикро.

Були родичі в Росії - зараз ми не спілкуємося. Дружина у мене росіянка, природно у неї у неї купа родичів. Ні, не спілкуємося нічого. Хоча приїжджали до нас, говорили - "Ой як добре, ой як класно". А тепер ми, виходить, вороги. У голові не вкладається, як можна довести людей до такого стану, щоб хотілося вбивати. Стільки ненависті, стільки презирства, взагалі несприйняття нас як нації... Ну як так можна, звідки це? Це що, з молоком матері?

Я ж скільки працював, більшу половину життя в Росії. Тому що будували об'єкти. Усе було нормально, усе добре. Спілкувалися, ходили в гості, робили спільну справу. А потім раптом почали в нас стріляти і "рука не здригнеться". Як це може бути? Не знаю... Це не вкладається в мене в голові. Як можна зомбувати людей до такого стану, що найближчі родичі таке говорять.

Перед війною дзвонила сестра дзвонила, казала: "Ви не переживайте, нікуди не їдьте. Ми за три дні цих нациків приберемо і все. Так що не треба нікуди їхати. Ми дуже тихо, безкровно, нікого чіпати не будемо,"

Дружина не дожила, якраз перед війною померла. А в мене ці слова досі стоять у вухах: "Нікуди не їдь. Ми швиденько прийдемо, все зачистимо, нікого чіпати не будемо. Тільки в нас уже є список цих нациків. Ми швиденько їх пов'яжемо і будете жити як жили. Ми вас звільняємо." Від кого звільняють?

- Скажіть, відключення електроенергії наскільки Вам докучають і як часто?

- Докучають. Річ у тім, що зробили графіки, але графіки не витримуються, бо постійно десь якась аварійна ситуація і доводиться відключати. 6-7 годин у кращому випадку, а іноді й по 11 годин було. Навіть у недільний день учора з 7 ранку і ввімкнули о 9 вечора, майже цілий день. Прилетіло - чи вчора, чи позавчора - я вже втратив лік. Погано - у мене вдома електропічка. Я вже не кажу про те, що живу на 16 поверсі, без ліфта. Приготувати нема на чому. Зайвий раз спуститися - уже 77 років.

Порожняком пройтися з першого на шістнадцятий важко. А якщо воду несеш, то взагалі душа геть. У мене електроопалення, я приготувати нічого не можу. Зберігати в холодильнику теж нічого не можу. Щодня готувати теж не маю можливості. Якось так, на ходу, якісь перекуси в надії на те, що завтра буде краще. Але завтра не буде краще, тому що стільки розбалили - всі трансформаторні підстанції, а це дуже складне обладнання. Я знаю, що це таке, свого часу займався.

Складне обладнання, мало заводів, які це обладнання роблять, дуже дороге воно. І щоб це відновити, це не місяць, не два, і я навіть не знаю, до зими щось якось зроблять чи ні. Це дуже великі втрати, і не так швидко це можна відновити. Я вже не кажу за ТЕЦ-5, це унікальний комплекс, і обладнання там унікальне. І я не знаю, коли воно ввійде в дію, до зими?

Значить зима без ТЕЦ-5, а у нас ТЕЦ-5 опалює більшу частину міста. Місцевих котелень дуже мало, в основному вона центральна опалює все місто. Ось її заморозили, добре, що це трапилося наприкінці опалювального сезону, її відключили і все. А якби, не дай боже, це сталося взимку, я не знаю, що з Харковом було б.

- Ви сказали - доведеться покинути це місце. Це гараж чи Харків?

- Куди я поїду? Я нікуди не поїду. Тут мої всі поховані, тут мої друзі, товариші,

Доведеться ось із цим розлучатися (показує на гараж), бо будувати, відбудовувати - це дуже дорого, накладно і складно. Доведеться відмовитися, хоча стільки коштів, грошей у це вкладено... І жодної компенсації не буде - найогидніше. Заберемо все, що можна забрати, і на цьому все. З машиною ще не знаю, що.

- Треба спочатку підняти плиту...

- А плиту підняти дуже складно, вона тільки кінчиком тримається, а решта плити висить. Тому треба з двох боків піднімати. Ніякими домкратами - нічого. Це має бути спеціальна техніка і люди, які знають, як це робити.

А машина там - мінімальний пробіг, пил витирали тільки. Посидимо в кабіні, послухаємо музику і йдемо додому. Просто жили цим, бо все життя мріяли купити машину, щоб вона не на вулиці стояла, а в гаражі. Ось тепер так вийшло... Дуже, дуже сумно.

Дачу розбомбили, пряме попадання. Була в мене дача триповерхова в районі Руської Лозової. Від трьох поверхів залишилася купа цегли. Були в мене залізобетонні перекриття, міжповерхові. Це не дачка з дерева - капітальна була, 119 метрів... Усе.

Думав, на старості років - виноград там посадив. Уже підійшов час, коли винце хотів робити домашнє. Уже освоїв цю технологію. Думаю, ну ось, дожив. Уже виноград почав плодоносити, уже дерева підросли, хату побудував, сиджу побудував - поруч водойма через 30 метрів. Буду сидіти рибку ловити, винце домашнє попивати, квіточками займатися, ділянка 9,5 соток. Прекрасно! Зробив теплу воду, зробив каналізацію, балкон великий видовий. Підчистую.

Друга неприємність - тепер у мене гараж зник. Ще квартиру залишилося угробити і тоді вже все. Два місця, які готував собі на старість, щоб було чим займатися, і що передати дітям. Ось і передав...

Дача - їдеш, дивишся, руїни стоять. Прийшов сюди - тут руїни. Поки квартира стоїть. Уже шибки вилітали, неодноразово будинок ходором ходив, але поки цілий.

Стою на балконі й дивлюся, як летять - я на 16 поверсі й у мене все місто як на долоні. Стою ввечері, видно добре - летить, горить, куди летить, де впало, пил, вогонь - усе бачу. Можна фільми знімати. А я думав, із цього балкона буду за зоряним небом спостерігати, телескоп, думав, із часом куплю, Місяць вивчатиму. У мене будинок на висоті, 16 поверх, повністю все відкрито і з одного боку, і з іншого. А тепер на балкон страшно виходити.

— 

Сергій Єрмаков, ІА «Хроніки» спеціально для видання "Аргумент" 

В тему:

• Про наявний геноцид українського народу з боку фашистської Росії
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни
• Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце»
• Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання
• Воєнні злочини Росія проти дітей України 
• Путін давно мріяв про світ без українців. Світ дослухався? Тепер ми бачимо, що це означає
• «Тепер ви вірите, що це не просто війна, а геноцид?»
• Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18)
• Увидит ли мир на скамье подсудимых Гаагского трибунала путина?