Конфлікт на узбіччі. Чому ніхто не намагається вирішити придністровську проблему

Версия для печати

Сьогодні можна говорити про новий підхід Кишинева до Придністров'я: або проблема вирішиться сама собою, або остаточне рішення буде відкладено в довгу скриньку, і Кишинів не чекатиме на врегулювання для вступу до ЄС.

Після того, як у вересні 2023 року Азербайджан встановив повний контроль над Карабахом, на пострадянському просторі залишилася лише одна повністю невизнана республіка — Придністров'я. Права Молдови на неї ніким не заперечуються і багато разів були підтверджені всіма зовнішніми силами, включаючи Росію.

Також придністровський конфлікт єдиний на пострадянському просторі, до вирішення якого ніхто не виявляє інтересу. За останні кілька років, особливо після початку російського вторгнення в Україну, ніхто не пропонував варіантів врегулювання. Навіть влада Молдови, яка начебто має бути зацікавлена ​​у відновленні територіальної цілісності власної країни.

Читайте також: Придністровське питання: вікно можливостей для місцевої еліти зачиняється

Нерозв'язний конфлікт

Найсерйознішу спробу вирішити придністровський конфлікт було зроблено понад 20 років тому, восени 2003 року. Тоді молдавський президент Володимир Воронін в останній момент відмовився підписувати вже парафований «меморандум Козака» — так називався запропонований Москвою план врегулювання, вироблений під керівництвом Дмитра Козака, який, як і зараз, обіймав посаду заступника глави адміністрації президента Росії.

Суперечки про те, чи правильним було рішення Вороніна, продовжуються досі. У Москві говорять про втрачений через втручання Заходу шанс об'єднати країну. У Молдові ж впевнені, що держава, пошита за цим меморандумом у федерацію (її суб'єктами мали стати Молдова, Придністров'я та Гагаузія), була б дисфункціональною та некерованим триголовим утворенням. 

Так чи інакше, план провалився. З того часу Кишинів і Тираспіль на таку коротку дистанцію не зближалися.

Нещодавно (хоча міжнародний порядок денний так щільно набитий трагічними подіями, що здається, що це було далеко) був ще один примітний епізод, пов'язаний з придністровським врегулюванням. Наприкінці грудня 2021 року – за два місяці до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну – той же Козак вирішив ризикнути ще раз. З його подання придністровський лідер Вадим Красносільський 24 грудня 2021 року направив президенту Молдови Майї Санду лист із пропозицією розпочати предметні переговори про всеосяжне врегулювання конфлікту. Текст листа, безперечно, був узгоджений із Москвою, а то й написаний у російській столиці.

Тоді всіх здивувала не лише нехарактерна для Тирасполя ініціативність, а й те, що придністровська влада, яка давно наполягала на остаточному «цивілізованому розлученні» з Кишиневом, раптово запропонувала вести переговори про возз'єднання. Красносільський прямо натякав, що готовий обговорити статус невизнаної республіки у складі Молдови. У Кишиневі цей порив залишили без відповіді.

В ті ж дні Козак полетів у Відень, де обговорював придністровське врегулювання зі спецпредставником ОБСЄ Томасом Майєр-Хартінгом. Він явно хотів, щоб на Молдову натиснули ззовні, і поспішав: «Російська Федерація виступає за всеосяжне мирне політичне врегулювання та завершення конфлікту в найкоротший термін». Сторонам, переконував Козак, потрібно «швидше домовитися про фінальні параметри завершення цього конфлікту».

Читайте також: Як Молдова пориває з фашистською Росією

Чим же пояснювався такий поспіх? Своєю стрімкістю дипломатичний порив Козака нагадував іншу ініціативу Кремля, що виникла ніби нізвідки: 17 грудня МЗС РФ опублікувало свій ультиматум США і НАТО про надання Росії гарантій безпеки.

Сьогодні дня зрозуміло, що той поспішно написаний документ був покликаний виправдати вторгнення  до України, яке вже готувалося, — звалити його на непоступливість Заходу у відповідь на російські ініціативи. Козак у цьому контексті міг керуватися різними міркуваннями. Можливо, як людина, яка відповідає за переговори з Києвом і зацікавлена ​​у їхньому продовженні, він намагався зламати силовий сценарій за допомогою прямих і результативних переговорів Кишинева та Тирасполя, які мали на увазі неминучу участь у цьому процесі Москви та Заходу.

Щоправда, все могло бути протилежним чином. До грудня Путін уже ухвалив рішення про вторгнення. А прогрес на придністровському напрямі, якби його вдалося досягти перед вторгненням чи в процесі підкорення України, допоміг би Кремлю стверджувати, що він готовий використовувати у відносинах із сусідами не лише ракети та танки, а й переговори, як у Молдові.

Так чи інакше, влада Молдови не відгукнулася на раптові запрошення Тирасполя та Кремля якнайшвидше вирішити придністровську проблему. А тому задум Козака, хоч би якими були спонукальні мотиви, знову не реалізувався.

Читайте також: Прем’єр-міністр Молдови закликав Росію вивести її війська з Придністров’я

Нецікавий конфлікт

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Придністров'я часто з'являлося в новинах з різних приводів. Як джерело загрози для України, як територія, яку українські військові можуть швидко зачистити за згодою влади Молдови, як одна із цілей Росії у війні і, нарешті, як регіон, який перебуває під терористичною загрозою. Не було лише новин про серйозні наміри та опрацьовані пропозиції вирішити конфлікт на Дністрі. 

Війна Росії та України спалила багато мостів. У тому числі, по суті, знищила переговорний формат «5+2», куди входили Кишинів і Тираспіль, ОБСЄ, Росія та Україна працювали посередниками, а ЄС і США виступали спостерігачами. Про розпуск цього майданчика ніхто не оголошував, але зібрати його за умов війни неможливо, а майбутнє формату в тумані. Раніше малося на увазі, що саме всередині «5+2» слід шукати модель довгострокового вирішення конфлікту. Коли формат встав, шукати ключ до врегулювання перестали. 

Поки формат «5+2» перебуває в комі через війну, а Росія та Захід окремо не пропонують якихось рішень, молдавська влада та керівники Придністров'я почали спілкуватися у форматі «1+1». Зустрічі, де Молдову репрезентує віце-прем'єр з реінтеграції Олег Серебрян, а Придністров'я — глава МЗС невизнаної республіки Віталій Ігнатьєв, проходять поперемінно в кишинівському та тираспольському офісах ОБСЄ.

У вересні після дворічної перерви відновився діалог з економічних питань. Публічно Кишинів і Тирасполь багато говорять про проблеми у двосторонніх відносинах, звинувачують один одного у відсутності гнучкості та тверезості, але розмовляти продовжують.

При цьому молдавська влада не займається і, судячи з їх заяв, не прагне займатися врегулюванням конфлікту з Придністров'ям. У червні віце-прем'єр з реінтеграції Олег Серебрян прямо сказав, що коли Молдова та Україна вступлять до ЄС, проблема вирішиться сама собою.

Варто навести й висловлювання міністра закордонних справ та євроінтеграції Молдови Ніку Попеску в інтерв'ю Politico. За його словами, територія Молдови, яку контролює Кишинів, «може приєднатися до ЄС незалежно від того, що відбувається на схід від нас, це стосується й ситуації у Придністров'ї». «Ніхто не хоче розділених країн усередині ЄС, але тримати країни у владі геополітичних маніпуляцій та сепаратистських конфліктів було б ще гіршим для континенту, для ЄС та для нас», — зазначив голова молдавської дипломатії.

Читайте також: ЄС покарає російську агентуру санкціями за дестабілізацію Молдови

Усередині сьогоднішньої молдавської влади є консенсус з приводу того, що, по-перше, на придністровському напрямку не варто проявляти активність, пов'язану з врегулюванням конфлікту, а по-друге, вступити до Євросоюзу можна і без територій на сході. Про це свідчить і позиція президента Санду.

"Ми вважаємо, що коли Україна виграє війну, може з'явитися геополітична можливість для вирішення придністровського конфлікту", - заявила вона у вересні. І додала: «У найкращому разі ми зможемо стати членом ЄС як реінтегрована держава. Але не обговорювалася умова, що якщо придністровський конфлікт не вдасться вирішити, то не буде й можливості європейської інтеграції».

Це дозволяє говорити про новий — офіційний — підхід Кишинева до Придністров'я: або проблема вирішиться сама собою, або остаточне рішення буде відкладено в довгу скриньку і Кишинів не чекатиме на врегулювання для вступу до ЄС.

У Брюсселі такий сценарій також не виключають. "Європейське майбутнє Грузії та Молдови не може опинитися в заручниках конфліктів", - каже офіційний представник зовнішньополітичної служби Євросоюзу Петер Стано. Цю позицію підтвердив верховний представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель: «Рух Молдови до Євросоюзу не залежить від подій у Придністров'ї. Кіпр став членом ЄС, маючи територіальні проблеми. Молдова також може це зробити».

Дійсно, хоча міжнародно визнана Республіка Кіпр контролює трохи більше половини острова та вирішення конфлікту з невизнаною Турецькою республікою Північного Кіпру не передбачається, це не заважає Республіці Кіпр перебувати в ЄС та користуватися всіма благами євроінтеграції.

Таким чином, нова стратегія Кишинева, нехай офіційно і не озвучена, полягає у русі у бік ЄС на всіх парах, не звертаючи особливої ​​уваги на проблему Придністров'я. Війна в Україні створила вікно можливостей, коли втома ЄС від розширення може бути подолана. І Брюссель, і багато ключових європейських столиць тепер вважають, що Європа має моральний обов'язок інтегрувати Україну в ЄС. А це, у свою чергу, відкриває можливість потрапити до ЄС і для інших країн, європейські перспективи яких раніше були туманними. 

Тепер багато хто в ЄС погоджується, що для інтеграції нових країн будуть потрібні величезні фінансові та політичні інвестиції, але це все одно обійдеться дешевше, ніж жити з постійними ризиками, що виходять з нестабільної буферної зони, яку путінська Росія використовуватиме для розхитування безпеки Європи.

Рішення придністровської проблеми, яке влаштовує Молдову, на яке погодиться влада в Тирасполі, можна чекати ще десятиліття, як показує досвід конфлікту. А якщо Москва захоче зірвати цей процес, натиснувши на Придністров'я, вона зможе зробити це будь-якої миті — благо важелів у неї, як і раніше, багато. У цих умовах спроба Кишинева використати вікно можливостей, що раптово відкрилося, яке може закритися досить скоро, і спрямуватися в ЄС за кіпрською моделлю, не виглядає нелогічною. 

Зрозуміло, що успіх все одно далеко не гарантований, і шанси на нього знижуються в міру накопичення в Європі втоми від війни в Україні та урочистості правих партій на виборах у різних країнах ЄС.

Щоправда, навіть якщо ставка Кишинева на кіпрський варіант раптово виявиться успішною, це все одно не вирішить питання з цілим рядом потенційних джерел напруги та нестабільності. Наприклад, як відреагують на нову динаміку влада та особливо населення Придністров'я? Власники молдавських паспортів становлять понад 90% із трьохсот з лишком тисяч жителів регіону. Ніхто поки не відповів на запитання про те, що у разі вступу до ЄС буде з громадянами Молдови, які проживають у Придністров'ї.

Також ніхто не знає, чого хочуть мешканці невизнаної республіки. Незалежні соцопитування у регіоні не проводяться, а дослідження, які проводять місцева влада, ніде не публікуються. За роки придністровського конфлікту виробилася звичка вважати, що заяви придністровських керівників відбивають настрої місцевого суспільства. Чи це так насправді — питання відкрите. Є й інше питання: як бути, якщо від євроінтеграції вирішить відмовитись, наприклад, традиційно проросійська Гагаузія? І чи станеться це, якщо перспектива вступу Молдови до ЄС виявиться не зовсім ілюзорною?

—

Володимир Соловйов, опубліковано у виданні Carnegie Politika 

В тему:

• Повалення влади Молдови керується російським агентом з Британії - The Times
• Чим є російсько-українська війна у глобальному контексті
• Як Молдова позбулась молдовської мови і чи це може вплинути на Україну
• Приєднання до ОДКБ, розширення присутності в ЄАЕС і навчання російською: розслідувачі розповіли, як Кремль збирався перетворити Молдовуу свою колонію
• Влада Молдови зриває спроби спецслужб рф влаштувати державний переворот