Не подарували, а виборола: Україна може святкувати День Незалежності завдяки не Москві, а ЗСУ

Версия для печати

24 серпня Україна відзначила своє головне державне свято – День Незалежності. Незважаючи на твердження російської пропаганди, незалежність країна отримала не завдяки, а всупереч волі Москви, і війна, що триває сьогодні, — лише один з етапів столітньої боротьби за незалежність.

24 серпня 1992 року - у першу річницю незалежності України - у київському Маріїнському палаці президент Леонід Кравчук, очільник уряду Вітольд Фокін та спікер Верховної Ради Іван Плющ прийняли від канадського гостя Миколи Плав'юка прапор Української народної республіки (УНР), печатку з гербом УНР, президентський ланцюг-клейнод і документ, який визнає Україну правонаступницею незалежної Української держави, що існувала в 1917-1921 роках.

Після окупації України більшовиками уряд УНР на чолі з тодішнім його лідером Симоном Петлюрою перебрався за кордон, де у вигнанні продовжив свою роботу. Плав'юк був шостим і останнім главою цього уряду. З передачею символів державної влади київським чиновникам історія уряду УНР у вигнанні закінчилася. Він був розформований і добровільно передав усі свої (нехай багато в чому й символічні) повноваження президенту, парламенту і кабінету міністрів України, яка здобула незалежність від Москви.

Симон Петлюра

Щоправда, Плав'юк та його товариші наполягали на дещо іншому формулюванні. Влітку 1991 року дисидент Левко Лук'яненко, який потрапив на хвилі перебудови в український парламент, тісно співпрацював із закордонними УНРівцями, підготував документ, який оголошує не про здобуття, а про відновлення української державності.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Об’єкт розробки кдб «Бездольний» і його доленосний внесок в утвердження незалежності України

Тим самим мав бути підкреслений зв'язок незалежної України з петлюрівською республікою. Але під тиском депутатів Ради, більшість із яких були на той час комуністами чи, у кращому разі, колишніми комуністами, слово «відновлення» з фінального варіанту документа зникло. Замість нього там говорилося про проголошення незалежності і не було жодної згадки про УНР чи інші державні утворення українців.

Депутати-комуністи та їхні російські колеги роками повторювали, що незалежність дісталася Україні випадково (і начебто малося на увазі, що не зовсім заслужено), що до неї ніхто не був готовий, ніхто за неї не боровся, що вона просто впала на українців, які до ладу і не знали, що з нею робити.

Міф про «випадковість» української державності ліг в основу всієї російської пропагандистської брехні, яка виправдовує спочатку захоплення Криму, потім – гібридну війну на Донбасі, а останні два з половиною роки повномасштабне вторгнення в Україну. Насправді тисячі людей десятки років боролися за українську незалежність і робили все можливе для її здобуття.

Людині, яка хоч трохи розбирається в історії і опинилася в сучасній українській армії, відразу зрозуміло, кого успадковують нинішні ЗСУ. Кашкет-- мазепинка, привітання «Слава Україні! Героям Слава!», дизайн нагород та навіть маршеві пісні – все це сягає корінням у військове формування Українських Січових стрільців.

Читайте також: Гасло "Слава Україні – Героям слава" затвердили футбольним символом держави

Стрільці, що з'явилися тоді, коли Ленін, за версією російської пропаганди, вигадував Україну, спочатку були частиною австро-угорської армії, сформованої з етнічних українців для ведення боїв на східному фронті Першої світової війни. Ну а потім стали формуванням армії вже української держави.

Українські Січові стрільці

Стрільці заслужили особливе місце в українському пантеоні, яке можна порівняти хіба що з місцем Героїв Крут – невеликого загону студентів та школярів, розбитого при самогубній спробі зупинити більшовиків на підходах до Києва взимку 1918 року. 

Але якщо Герої Крут були здебільшого необстріляними та ненавченими юнаками, то Січові стрільці являли собою еліту української армії. Еліту загартовану в боях і добре мотивовану. У російській пресі їх називали головними ворогами «великоросійської ідеї» та описували епітетом «мазепинці» – до появи Степана Бандери та бандерівців у росіян це вважалося найстрашнішою образою, яку тільки можна вигадати на адресу українців. 

Зараз гімн цих мазепинців грає Pink Floyd (прикро лише, що до цієї версії не увійшов куплет про галицьких добровольців, які вирушають визволяти наддніпрянських українців з московських кайданів), а на їхню честь названо одну з центральних вулиць Києва, яка раніше мала ім'я більшовика Артема.

Січові стрільці були носіями цілком собі лицарської бойової етики і приймали бій навіть у безнадійних умовах. Як показав досвід 2022 року, ці умови можуть і не бути такими вже безнадійними, якщо є іноземні партнери, які готові допомогти зброєю та боєприпасами. Але у стрільців, та й у всієї армії УНР загалом таких партнерів не виявилося. В результаті, до 1921 року з УНР та з українською армією було покінчено. Тисячі її солдатів і офіцерів впали в боях, багато хто став жертвами червоного терору, а ті, кому вдалося врятуватися за кордоном, почали будувати плани звільнення України від комуністичних загарбників.

Читайте також: Формування і загибель першого штабу УПА: «Сом», «Гарпун» і «Сівко» - їхні постаті досі перебувають у тіні

«Січові стрільці залишили в історії визвольної боротьби України слід, який не стерти жодним наклепникам. Цей слід надрукувався на широких теренах України потоками крові, яка змила перед нацією нашу провину за невдачу, яку зазнали ми в цій боротьбі, якщо взагалі цю провину можна приписати січовим стрільцям», – цими словами закінчується видана 1937 року книга «Історія січових стрільців» .

Її автори – січові стрільці Марко Безручко та Василь Кучабський – описують події 1918-1921 років як нескінченну низку бід та напастей, що випали на частку їхнього підрозділу, цілої армії та України загалом. А такий довгий і запеклий опір більшовикам пояснюють бажанням українців здобути незалежність. Ту саму незалежність, яка в офіційному російському наративі зараз зветься випадковою та незаслуженою.

Коли ця книга надійшла у продаж, командир Січових стрільців полковник Євген Коновалець ще був живий. Радянський агент Павло Судоплатов убив його в Нідерландах роком пізніше. Пропаганда (вже радянська) теж називала його «мазепинцем» і вважала ворогом більшовицької влади. В еміграції Коновалець заснував Організацію українських націоналістів (ОУН) – ту саму, одне з крил якої після його смерті очолив Степан Бандера.

Бандера настільки міфологізований історичний персонаж, що зараз уже майже неможливо зрозуміти, де закінчується легенда і починається реальна людина. 

Одне можна сказати з упевненістю: ні він, ні його соратники, ні бійці сформованої ОУН Української Повстанської Армії (УПА) нізащо не погодилися б з тим, що незалежність Україні просто подарували. Десятки тисяч бійців-підпільників вели озброєну боротьбу проти радянської влади з 1942 року та аж до кінця 1950-х. Це була справжня війна, причому війна за незалежність України. І багато бійців УПА дожили до цієї незалежності, яку сприймали як свою перемогу.

Читайте також: Батьку-організатору українських “Січей” Кирилу Трильовському 160 років

«40 років я не спав у ліжку. Постійно кочував із місця на місце. В області немає такого села, де б я не ховався. Влітку в селянському одязі на базарах Тернополя, а взимку, де доведеться, переважно на горищах, у соломі... Вони нюхом відчували, що я живий, і не припиняли пошуки до останніх днів існування КДБ. Але як тільки 3 грудня 1991 року у першому випуску новин по радіо почув результати українського референдуму, зрозумів, що не їхня величезна сила, а я, самотній, змучений, переміг. Перемогли мої товариші, які віддали життя за Україну»,

- писав у своїх мемуарах боєць УПА Ілля Оберишин, який кілька десятиліть ховався від радянської влади і вийшов із підпілля лише під кінець СРСР.

Цікаво, як він відреагував би на слова про те, що незалежність в Україні просто впала з неба.

Обершин мав усі підстави не довіряти навіть найліберальнішим радянським правителям. Бо й вони теж займалися переслідуваннями прихильників української незалежності та тих, кого хоча б підозрювали в нелояльності до радянської влади. На початку 1960-х років, у розпал хрущовської відлиги, КДБ проводило масові арешти серед української інтелігенції, деякі з відверто нелояльних до Кремля українців гинули за загадкових обставин. 

Мордовські та сибірські табори, як у 1940-ті та 1950-ті, знову наповнилися «буржуазними українськими націоналістами». Їх переслідували до останніх днів СРСР. Досить сказати, що поет і дисидент Василь Стус загинув ув'язненим восени 1985 року, коли генсеком КПРС вже був Михайло Горбачов.

Читайте також: Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу 

Наразі справу Січових стрільців, Героїв Крут, бійців УПА та українських дисидентів продовжують Збройні Сили України, завдяки яким держава зберігає свою незалежність, незважаючи на всі спроби Москви знищити Україну як самостійну державу. Свій третій День Незалежності від початку повномасштабного вторгнення Україна зустрічає незламною, що повернула собі значну частину захоплених російськими загарбниками територій, та ще й веде наступ уже на території РФ. Дожити б до наступного Дня Незалежності. Упевнений, там усе буде ще цікавіше.

—

Юрій Мацарський, військовослужбовець ЗСУ, журналіст; опубліковано у виданні  The Insider

Читайте також: 

• "Петлюра, як звичайно, вірить у "краще будуче”
•  Ми пам’ятаємо тебе, Кубань
•  Бої підполковника Петра Болбочана на території сучасної Брянщини
• Унітарна держава чи федеративний устрій: чому Злука могла не відбутися
• Підлі війни Росії: історія, яка повторюється
• Репресовані українці за Уралом: "Москалики, нічому вас не навчила історія"
•  Не натхнення, а потреба. Пісні Українських січових стрільців
• Перший Зимовий похід Армії УНР і його командарм