Палка любов і зрада українського села. Про подружню невірність понад 200 років тому

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Хто не чув приказку "Ой що ж то за кума, що під кумом не була". Це одне з найвідоміших свідчень – наші пращури не цуралися вільного кохання. Але чому про це так мало відомо? Наскільки були поширеними подружні зради? Яким було ставлення громади до позашлюбних стосунків?

У виданны  Локальна історія досліджували за допомогою фольклору, історичних документів і свідчень очевидців.

Одружитися по любові, жити в мирі-злагоді і померти в один день. Такий ідеал подружнього життя довгий час домінував в українській етнології. Хоча в записах дослідників ХІХ століття йдеться і про дошлюбні, і про позашлюбні інтимні стосунки. Тільки автори народознавчих книжок ці архівні матеріали цнотливо оминали. Уже під час власних етнографічних експедицій мені вдалося записати як різні щасливі, так і нещасливі історії кохання. Причина останніх – зради.

На цю тему: Секс в рамках закона. Как получить удовольствие и не оказаться на допросе

Спираючись на записи етнографів ХІХ століття, власні польові матеріали, фольклорні джерела переконливим видається, що до сексу поза шлюбом все-таки тяжіли саме чоловіки. Постає закономірне питання: з категорією яких жінок могли "гуляти" одружені селяни?

М. Пимоненко. Не жартуй. 1895..jpg

Микола Пимоненко "Не жартуй", 1895 рік. Фото: ethnography.org.ua

"Ой кума ж моя, кума, превеликая душа! Гріх тебе любити, та жаль тебе залишити"

Інтимний зв'язок між кумами. Цей сюжет багато представлено у народних розповідях, тому зупинимося на ньому докладніше. Насамперед варто сказати про інститут кумівства, який в Україні крім духовної, відігравав ще й інші важливі ролі. Кумівство підсилювало соціальні зв’язки: це залучення похресників до сім’ї, роду, громади. Несло воно і економічну функцію: хресні матеріально підтримували похресників. Тобто мало велике значення як в громадському, так і особистому житті українців.

Крім того, хрещені батьки мали тісні зв’язки з батьками своїх похресників, фактично ставали одне одному родичами. Це накладало певні обов’язки: взаємної допомоги, тісного спілкування, гостювання та частування одне в одного. Можливо, такі обставини сприяли частішим й щільнішим контактам кума з кумою, під час яких й виникала взаємна симпатія.

На цю тему: Зміни КК у 2019-му: секс без згоди — усної, письмової чи невербальної — буде вважатися згвалтуванням

Звісно, народна мораль і церква суворо засуджували такі зв’язки й жахали карою, якщо не на цьому світі, то на тому. Але стримати потяг двох збуджених кумів, навряд чи могли. 

Згадавши сюжет про кума й куму, не оминемо ще одні заборонені народною мораллю та Церквою інтимні практики. 

К. Трутовський У місячну ніч.jpg

Костянтин Трутовський "У місячну ніч». Фото: ethnography.org.ua

Снохацтво — інтимне співжиття свекра з невісткою

Цією темою свого часу цікавився Іван Франко, який підготував та надрукував статтю "Сліди снохацтва в наших горах". У ній він зазначав: "Звичай сей случається особливо там, де люди живуть по патріархальному, великими сім’ями. Й поки син доросте, [батько. – Ред.] сам заступає невістці мужа". Посилаючись на деякі описи подорожніх, Іван Франко стверджує, що для українського гірського регіону цей звичай рідкісний. "У нас, особливо на Підгір’ю, трапляються випадки снохацтва як одиничі случаї", - підсумовує він.

Подібні твердження зустрічаємо й у інших авторів. Ось що писав Марко Грушевський у праці "Дитина в звичаях і віруваннях українського народу": "Снохацтво є звичай, що свекор жиє в полових зносинах з своєю невісткою. Стрічає ся у народів, що ще жиють на патріярхальний лад. У Великоросії він дуже розповсюджений, на Україні доховалися тільки його незначні останки". Водночас автор підкреслює суспільне засудження такої поведінки: "Противне це совісті людській".

Чому снохацтво в українців зустрічалося вкрай рідко? Причина така: у традиції наших прабатьків було жити малими сім’ями, тобто в одній хаті мешкали одружені батьки та їхні діти. При молодшому синові могли жити старі дід з бабою. Згадаймо звичай, коли після одруження син відділявся від батька й будував власне господарство – там вони з дружиною були рівноправними господарями.

На цю тему: Прислуга «слуг народу». Історія хатніх робітниць в радянській Україні

У росіян, навпаки, одружений син приводив дружину до хати свого, ще молодого батька. Всі вони жили разом, не мали самостійності й підкорялися наказам і розпорядженням глави сім’ї. До слова, всі фінанси також були сконцентровані в його руках. Тож молоді дружини-росіянки були абсолютно безправні й мали виконувати накази і забаганки не лише чоловіка, але й свекра. Часто траплялося, що й сексуальні. Ця тема досить добре досліджена російськими етнографами.

М. Пимоненко. Побачення. 1905.jpg

Микола Пимоненко "Побачення", 1905 рік. Фото: ethnography.org.ua

"Ішла вдова долиною з маленькою дитиною"

На моє переконання  одружені чоловіки найчастіше утішалися в самотніх жінок: молодих-вдів, жінок-покриток, що народили дитину поза шлюбом, солдаток, чоловіків яких забрали в армію на 25 років. Це була та категорія жінок, яка жила без чоловіка – "хазяїна" – й  ставала абсолютно незахищеною в патріархальному суспільстві. Найімовірніше, саме вони ставали об’єктом залицянь, сексуальних домагань  та, можливо, й зґвалтувань.

Також можна припустити, що деякі могли добровільно зважувалися на інтимні стосунки з одруженими чоловіками. Адже потребували чоловічих рук у господарстві та й сексуальні потреби ніхто не відміняв. Звісно, рано чи пізно все ставало відомо, бо в селі нічого не можна було довго приховувати, в тому числі й позашлюбної вагітності.

Важливо підкреслити, що саме жінки у позашлюбних стосунках зважувалися на штучне переривання незаконної вагітності. У часи відсутності необхідного медичного інструментарію та медикаментів такі операції  часто призводила до смерті. Народження ж дитини-байстрюка накладало на жінку клеймо.

О. Маковський. Набридла. 1897.jpg

Олександр Маковський "Набридла", 1897 рік

"Мудра" зраджена дружина

Що ж законна дружина, яка про зради чоловіка знала чи здогадувалася? В українському традиційному суспільстві дружині радили не звертати увагу на сексуальні зради чоловіка, не робити докорів й не здіймати сварок. Якщо дружина слідувала цій тактиці, то її називали "мудрою".

Особливо, якщо чоловік не мав наміру піти з родини, виконував свої функції як господар, чоловік і батько. Тобто якщо хата не протікала, а тин не валився, худоба була нагодована-напоєна, поле доглянуте, то дорікати чоловіку за те, що він періодично скаче в гречку — не годилося.

Власне така толерантна позиція була продиктована матеріальними чинниками. Розриваючи шлюб, жінка втрачала робочі чоловічі руки, і все господарство та дітей довелося би тягнути на собі. Слід пам’ятати, що союз чоловіка і жінка був, насамперед, економічною спілкою. У шлюбі молоді люди поєднували частки господарств, надані їхніми батьками, поступово наживали спільне рухоме та нерухоме майно. 

Розлучення й поділ цього майна руйнували нажите роками важкої фізичної праці. Також майже неможливо було жінці зі своїми дітьми повернутися до батьківської хати. Вона вже отримала свою частку й вклала його у розвиток власного господарства. Такими були причини, чому жінки у шлюбі терпіли й зради, й пиятику, й побої. Дружини, які зважувалися на розлучення, зазнавали осуду, докорів у невмінні справитися з критичними ситуаціями, руйнуванні родини тощо. 

"Здобути розлуку дуже трудно. Хоч би як чоловікові та жінці тяжко було жити вдвох, хоч би вони зненавиділи одне одного як найтяжчі вороги, то цього закон не вважає за слушний призвід до розлуки", - читаємо у праці Марії Грінченко "Про одруження на Вкраїні в давніші часи".

М. Пимоненко. Суперниці. 1909.jpg

Микола Пимоненко "Суперниці", 1909 рік. Фото: ethnography.org.ua

На цю тему: Дошлюбний секс в Україні: географія і особливості (ОПРОС)

"Що Бог поєднав, людина хай не розлучає"

Двісті років тому подружні зради однозначно засуджували як народна мораль, так і Церква. Наприклад, у правилах Святих Отців Церкви, якою керувалися православні священики існувала вказівка відлучати перелюбників від церковних таїнств на термін від 7 до 15 років. Проте ці заходи були спрямовані на напоумлення, усвідомлення гріха перелюбу, повернення у родину, а не розлучення. Церква трактувала шлюб як поєднання на все життя. Проти розлучень виступала й народна мораль.

Але все ж таки селяни інколи розходилися: переставали жити разом, хоча й перебували в офіційному шлюбі. Самовільні розлучення були, бо допомагали обійти суворий закон, а також довгі та дорогі судові процедури. Цей спосіб побутував з XVIII столітті й був відомим на українських землях як Правобережжя, так і Лівобережжя. 

"Розійдуться чоловік та жінка сами. І одно, а іноді й обоє одружуються вдруге. Тільки без церковного шлюбу, а так просто, починають жити "на віру", як кажуть у нас люде", - пише Марія Грінченко. Щоправда, у майбутньому такі самовільні розлучення могли стати проблемою при поділі майна, нажитому в другому шлюбі. Проблеми могли бути і з визнанням дітей, яких вважали незакононародженими, порівняно з дітьми від першого. На підтвердження цього читаємо у праці "Про одруження на Вкраїні в давніші часи": "Таке одруження зветься незаконне, і такі подружжя закон велить карати. Діти в невінчаного подружжя не мають всіх тих прав, які мають діти подружжя законного, се б то вінчаного".

Зауважимо, що була відома практика написання так званих "розлучних листів". У них подружжя давало одне одному свободу, припиняло співжиття й виконання шлюбних обов’язків, визначало участь дітей і ділило майно. Проте "розлучні листи" законними не вважалися й якщо хтось із подружжя укладав повторний шлюб, такий не мав юридичної сили.

З усього вище сказаного, очевидно, що розлучення було важким та довготривалим процесом й не схвалювалося громадою, особливо якщо його ініціювала жінка через зраду чоловіка.

М. Пимоненко. Українська ніч. 1905..jpg

Микола Пимоненко "Українська ніч", 1905 рік. Фото: ethnography.org.ua

На цю тему: ДНК генеалогия — новое измерение поисков кровной родни

"Що дозволено попові, то дякові – зась!"

Жіночі зради, ймовірніше, теж практикувалися. Але вони були набагато небезпечнішими для одружених жінок. Вагітність від іншого чоловіка, суспільний осуд, зневага та ганьба, домашнє насильство – головні стримуючи фактори жіночої невірності. У чоловіків таких проблем не було.

Такі подвійні стандарти відображено в українському фольклорі: "На козаку немає знаку" чи "Що дозволено попові, то дякові – зась!". Зрадженим жінкам треба було миритися, коритися, дивитися "крізь пальці" та не зважати на подружні зради. 

Власне, різне ставлення до подружньої зради чоловіків та жінок існувало по всій Європі. На думку деяких дослідників протягом століть закон й традиції дозволяли чоловікам мати декілька сексуальних партнерок, але забороняли жінкам ту ж саму свободу. Патріархат був всіляко на боці чоловіків.

Ірина Ігнатенко, кандидатка історичних наук, етнологиня, письменниця; Локальна історія


На цю тему:

 

 

 

 

Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Последние новости

20:30
Генсек НАТО жорстко відповів Путіну щодо членства України у Альянсі
20:00
У п'ятницю потепліє, вдень до +12°, сніжитиме на заході та півночі (МАПА)
19:09
Фільм із повною реконструкцією розгону Майдану 30 листопада 2013 оприлюднила Адвокатська дорадча група (ВІДЕО)
18:50
РФ розпочала військові навчання біля українських кордонів
17:09
Запорізький титано-магнієвий комбінат повернули державі від Фірташа через суд
16:04
Саботажу та диверсій не буде: Уряд введе тимчасові адміністрації у разі загрози енергопостачанню
15:02
Избрание руководства САП: Иностранные эксперты подбирают кандидатов под решение вполне определенных задач
15:01
Виступ Президента України у Раді зі щорічним Посланням (ПОВНИЙ ТЕКСТ)
14:11
В Україні зросла мінімальна зарплата і ЄСВ для ФОПів
13:55
Путін домагається від НАТО гарантій, що Україна не вступить до Альянсу

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  [email protected]