Про проблеми постачання та навчання в армії

|
Версия для печатиВерсия для печати
Волонтери привезли допомогу армії. Фото АрміяINFORM

Армія дає нам їжу та зброю. Усе інше — досі на волонтерах. Дрони — на волонтерах. Транспорт майже весь волонтерський. І навіть такі прості речі, як маскувальні сітки, — також на волонтерах. Їх реально треба колосальну кількість.

У виданні ТЕКСТИ поговорили з відповідальним за майнове забезпечення про проблеми постачання в армії

Сергій — так умовно назвали співбесідника журналісти, який попросив не називати його справжнього імені та прізвища, — відповідає за майнове забезпечення однієї з військових частин. Він вирішив поділитися з ТЕКСТАМИ проблемами, які нині наявні в забезпеченні й не лише забезпечені армії, а також запропонував їх можливі шляхи розв’язання. Залишається лише сподіватися, що військове керівництво дослухається до цих порад, оскільки у забезпеченні нашої армії наявні реальні проблеми, які поки що розв’язують лише завдяки волонтерам.

Забезпечення

Армія дає нам їжу та зброю. Усе інше — досі на волонтерах. Дрони — на волонтерах. Транспорт майже весь волонтерський. І навіть такі прості речі, як маскувальні сітки, — також на волонтерах. Їх реально треба колосальну кількість. Того, що плетуть волонтери, — надто мало, до того ж не всі сплетені волонтерами сітки справді годяться для маскування. Тому маскувальні сітки слід виробляти промисловим способом і централізовано закуповувати у справді великих масштабах. Але держава це питання взагалі ігнорує. До того ж ідеться про найпростіші й найдешевші речі.

Читайте також: Інша війна. Липень буде не менш важким, ніж червень

Ще один приклад. Перше постачання літньої форми в нас було наприкінці весни, коли, до речі, вже почалася спека. На приблизно тисячу людей дали сто комплектів форми. Друге постачання форми відбулася два тижні тому. Це ще триста комплектів. Паралельно волонтери поставили форму по своїх каналах. Але якщо говорити по централізоване забезпечення — то червень уже минув, а в половини бійців немає ЗСУшної форми.

Звичайно, треба розуміти, що й армія в нас зросла як мінімум удвічі. Але думаю, що й коштів на забезпечення виділяють мало, і потужності залучено не всі. Хоча будь-яка швейна фабрика радо взялася б за таку роботу. Ми волонтерським коштом оплачували одне замовлення. Власниця швейного підприємства дуже радо взялася його виконувати та спершу навіть сама працювала, поки її робітниці повернулися з закордону. Думаю, в інших швейних виробництвах замовлень теж небагато. Я на місці держави завантажив би їх замовленнями для армії, тим паче, що така потреба реально наявна.

З транспортом тилового забезпечення — у народі його часто називають “бусиками” — схожа ситуація. Такий транспорт — це витратний матеріал. Він постійно ламається, псується й дуже часто згорає під обстрілами. Але вони украй необхідні. На будь-яких позиціях має бути евакуаційний автомобіль. Бо коли час іде на хвилини, то чекати, щоб приїхала "швидка”, потім поїхала назад, можливо, під обстрілами — надто довго. Тому на “нулі” завжди намагаються тримати хоч якийсь автомобіль, щоб коли буде “трьохсотий”, мати змогу одразу його евакуювати. Звичайно, повторюся, через ворожі обстріли такий транспорт регулярно знищують, але це те, що дуже часто не дає “трьохсотому” стати “двохсотим”.

Читайте також: Командир батальона "Свобода": "Я лично был свидетелем того, как их гнали на наши пулеметы"

Щодо транспорту — по-хорошому мають бути не “бусики”, а бронетранспортери. Але я розумію, що такої техніки вкрай обмаль, до того ж витрати пального там неспіврозмірні. Проте логіка має бути такою: на війні цивільний транспорт недоцільний узагалі. Відповідно, якщо це не прописано в законодавчій базі, то централізовано закупити “бусики” держава навіть юридично не може собі дозволити, а щоб закупити БМП — не має коштів чи можливостей. Думаю, повноцінного бронетранспортера нам, можливо, й не треба. Завезти воду, продукти, змінити когось з людей — усе це здатне поміститись у якийсь броньований автомобіль. Щось схоже на "Хамера" нам абсолютно згодилося б.

Щодо постачань з-за кордону — на початках, коли була паніка, усе залітало без жодних проблем. Доки росіяни стояли під Києвом, доки був страх, що владу повалять, — усе спокійно заїжджало. І потім ще місяць плавно скочувалося. І останні місяць-півтора воно вже зовсім не так, як раніше. Нещодавно попросив знайомого завезти дещо з амуніції — завжди все нормально завозив, а тут затримка. Виявляється — усе стоїть на митниці. Водночас з’явилися якісь люди, які пропонують свою допомогу, — перевезти через кордон за “відсотки”. У мене немає підстав не вірити цій людині.

Зарплата

Звісно, зарплата — абсолютно важлива річ, бо одне, коли ти йдеш до війська за ідею, й інше — коли йдеш за ідею, підтриману матеріально. До того ж це ще й реальна підстраховка військовому. Коли в тебе в армії можуть бути проблеми з постачанням тієї-таки білизни, ти можеш махнути рукою й купити все власним коштом. Також хлопці тепер можуть самі придбати собі якесь оснащення до зброї, дообладнати видані “калаші” й привести їх до пуття.

Останні два місяці зарплата в нас стабільна, ті самі суми приходять плюс-мінус у ті самі дати. Але багато хто воював ще під Києвом у лютому-березні. Про жодні бойові доплати за лютий-березень не йшлося. Так само в нас уже на новому місці люди були від самого початку на “нулі”, їм теж доплат не передбачено. І вже після того, як трапився, на жаль, трагічний випадок, коли був загиблий і поранені, зробили бойову виплату. Але її зробили всім без винятку — і тим, хто на першій лінії, і на другій чи третій — усім. Хоча шанси загинути дуже відрізняються від того, де ти перебуваєш, виплата пішла зараз усім без розбору.

Читайте также: "Перше, що влаштовували росіяни, коли захоплювали місто або селище, – це місце для тортур та вбивств" 

Волонтери

Як на мене, волонтерський рух нині здувається. Поки Київ боявся, то досить активно виділяв кошти. Зараз, коли орда під Києвом не стоїть, — це вже менш актуально. Вважають, що ворога відбили та що західні партнери нам допомагають. Але це оманливо. Те, що нам допомагають західні партнери, — ще значною мірою до нас не дійшло, до того ж воно стосується якихось дуже глобальних речей — наприклад, техніки. На простіші речі збирають значно менше коштів. Звичайно, є і вдалі кейси, як-от збір коштів Притулою на “Байрактари”. Але підозрюю, що хтось з великих і впливових бізнесів виділив на це великі кошти. Бо в інших волонтерів справи йдуть не так добре. Звичайно, підтримка пересічних людей і дрібні донати — це потрібно й це є. Але й без великого бізнесу не обійтися.

Для нашого підрозділу ми все купували коштом волонтерів. Зараз плануємо шукати хороший якісний дрон. Проблема в тому, що ті, хто був готовим виділяти нам кошти, уже здулися. Але все одно шукатимемо, щоб купити принаймні один добротний дрон. Хочемо по своєму напрямку здійснювати розвідку боєм хоча б на кілька кілометрів углиб ворожої території.

На жаль, у забезпеченні в армії поки що істотну роль відіграють і якісь особисті стосунки, “перетягування канатів” — з цими в мене хороші стосунки, тому я їм виділю багато й усього, а цих я не знаю, не дружу — отже, їм нічого не дістанеться.

Читайте также: По слідах “гадяцького сафарі”: Як на Полтавщині селяни палили танки російських окупантів

Навчання

На ділянці, де стоїть моя частина - мова йде про південний напрямок, жодна зі сторін не здійснює наступальних дій. Але “трьохсоті” через роботу ворожої артилерії в нас є регулярно. А кілька тижнів тому, коли хлопці виїжджали з “нуля” на базу, їх броньовик розстріляв танк. Був “двохсотий” та “трьохсоті”. То лише після цього я побачив, що у хлопців з’явилися NLAW. Раніше нічого протитанкового вони не мали. Тобто навіть якщо порівнювати з київським періодом, то тоді в нас була набагато більша насиченість різними протитанковими засобами.

Хоча мені розповідали, що коли приїжджаєш у бригаду, то бачиш, що на складах усе є. У мене є власне припущення, чому так відбувається. У невмілих руках таке обладнання легко зіпсувати. У NLAW, наприклад, акумулятор системи наведення треба приєднувати саме перед використанням. Якщо його приєднати і тримати якийсь час, то він просто розрядиться. І взимку це було дуже відчутно. Тому без нагальної необхідності його не варто під’єднувати. Ще одне слабке місце NLAW — один з запобіжників, легко пошкодити. З досвіду “київського” періоду можу сказати, що в нас з 15 ракет на двох-трьох NLAW невмілими діями було пошкоджено запобіжники. Тому, звичайно, для роботи такою зброєю потрібна відповідна підготовка. І ось через боязнь керівництва, що обладнання буде пошкоджено, вочевидь, його й тримають на складах.

Читайте також: Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям

Але ж у такій ситуації треба робити зовсім інакше. Бо через боязнь утратити техніку можна втратити життя. Як тоді, коли російський танк розстріляв наш бронетранспортер. Якби у хлопців була протитанкова зброя, у відповідь можна було б відпрацювати по цьому танку. Але для цього військових треба навчати. А жодного повноцінного навчання з цього приводу в нас не було. Звідки я дізнався, як користуватися NLAW? Коли ми були ще були під Києвом, я підійшов до хлопця, який був з цим самим NLAW, і попросив його навчити мене ним користуватися.

Думаю, і зараз хлопцям на “нулі”, вочевидь, показують і розказують, але повноцінних навчань немає. Тому ймовірність, що зброю буде пошкоджено при невмілому користуванні, досі висока. Але ж усе це відносно легко розв’язати додатковою підготовкою. А з нею справді дуже погано. Часу у військових, які не на “нулі”, — справді вдосталь. Проте системно ніхто такого навчання не здійснює. Якщо ротний і взводний мотивовані й мають певні знання — вони ними поділяться. Якщо внутрішньої особистісної мотивації немає, то жодних вказівок згори теж немає. Іноді в нас бувають раз на тиждень якісь навчання — з тактичної медицини, потім через тиждень — тренування з тактики, ще через тиждень — стрільби. Проте насправді ці тренування можна було б організовувати щодня.

Тим паче, що хлопці вмотивовані. Вони розуміють, що ці навички можуть урятувати життя їм і їхнім побратимам. Зараз же пішло відносно непогане грошове забезпечення. Тобто ти сприймаєш свою службу як роботу, за яку тобі нормально платять гроші. А якщо платять, то можна докласти зусиль до підготовки. А її немає.

Андрій Гарасим, опубліковано у виданні ТЕКСТИ


В тему: 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]