Про стандарти західних ЗМІ у вісвітленні агресії Росії: Їх змило, разом із водою від прориву каховської греблі?

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Західні медіа, висвітлюючи знищення Каховської ГЕС, підміняють стандарти журналістики позицією «не все так однозначно», змішуючи достовірну інформацію з російською брехнею.

«It was not clear who was responsible for the destruction of the Kakhovka dam» («Незрозуміло, хто відповідальний за руйнування Каховської греблі»), — не знаю як для вас, а для мене ця фраза, якою починалася стаття у «Нью-Йорк Таймз» від 6 червня, вже стала символом висвітлення західними медіа подій цієї війни. Війни, в якій Україна протистоїть спробам Росії нас знищити. Знищити зброєю. Знищити фізично. Знищити інформаційно. Словом. Саме тому кожне слово, яке лунає в ефірі та з’являється на газетних шпальтах, є важливим.

А в цьому реченні щонайменше два є не просто важливими, а справді ключовими. Ці слова «відповідальний» і «руйнування». Ключовими — бо на їхньому місці могли бути й інші. Автор, наприклад, міг розповісти не про відповідальність, а про те, «хто це зробив». Або ж замість визначення «руйнування» використати конкретніше — скажімо, «підрив». Зрештою, у версії, одразу озвученій офіційним українським керівництвом, ішлося саме про підрив греблі. Але ні. Обрані були саме ці слова.

Це на додачу до заголовка. Який вчора був чи не найпопулярнішим у світовій пресі (підозрюю, що завдяки «Рейтерз», яке поширило новину саме в цій редакції, і лише потім змінило заголовок) — «Україна та Росія звинувачують одна одну». Ні, це не темник. Цілком звична практика для вільних медіа.

Читайте також: Як брехлива москва редагує історію: початок традиції брехні

Що характерно — навіть деякі знайомі українці, коли бачили скрин цієї статті, здивовано перепитували, а що в цьому заголовку такого? Мовляв, «і справді звинувачують». Дехто взагалі обурювався тим, що українці насмілилися щось закидати західним ЗМІ. Саме в той час, коли цим ЗМІ, та й Заходу в цілому, треба бути лише вдячним. Мені це, щоправда, нагадало інвективи Марка Солоніна, який із трохи іншого приводу зауважив, що, мовляв, «якби не дружба народів, кияни вже хором гімн Росії розучували». Та чи українським медіа вчити західних колег стандартам, на яких ті виховані мало не з народження?

І доводилося пояснювати, що вдячність Заходу тут ні до чого. А жодні стандарти не вимагають від журналістів ставити на одну дошку жертву та агресора чи «версіями» ґвалтівника «збалансовувати» повідомлення зґвалтованих. Що цілком справедлива вимога подавати інформацію не означає «нейтралітет у ставленні до правди». І взагалі, якщо інформацію треба перевіряти, то за допомогою достовірних джерел, якими російські рупори дезінформації не є за визначенням. Навпаки, їхнє завдання — заплутати, збити з пантелику і медіа, і їхню аудиторію.

Агресія Росії проти України триває вже більш як дев’ять років. І весь цей час Москва намагається якщо не нав’язати власну інтерпретацію подій, то принаймні вдати, що всі версії є «однаково брехливими». Фраза «все не так однозначно» вже настільки давно перетворилася на мем, що «it was not clear» від «Нью-Йорк Таймз» виглядає просто її перекладом англійською.

Читайте також: Каховську ГЕС підірвали російські загарбники - п'ять вагомих чинників 

Так само по-блюзнірськи виглядають і міркування про «обидві сторони». Bothsidesism у вигляді залучення до дискусій з науковцями прихильників «теорії пласкої Землі» — саме так зазвичай розуміють цей термін — є насправді милою забавкою — на тлі зруйнованого Маріуполя та стертого на порох Бахмута. Але в тому й справа, що саме за цією парадигмою росіяни й досі розповідають, що Маріуполь «українці самі обстрілювали». Та наполягають, щоб цю, з дозволу сказати, «версію» подавали споживачам на рівні з «українською офіційною».

Вочевидь у Москві були б задоволені й заголовками про те, що й у вбивствах у Бучі чи під Ізюмом теж «сторони звинувачують одна одну». На щастя, ми таких заголовків у західних медіа не бачимо. Вже не кажу про ремарки «і справді ж звинувачують».

Навпаки, саме розслідування американських і європейських медіа однозначно доводять: мирних жителів у передмістях Києва розстрілювали окупанти. Без будь-яких обмовок про якусь «іншу сторону». Власне, на другий день після прориву каховської греблі кореспонденти «Нью-Йорк Таймз» також поспілкувалися з експертами та почали «схилятися» до того, що швидше за все споруда була підірвана зсередини. От тільки вчорашні слова ніхто назад не взяв і вони продовжують розноситися світом. Або їх свідомо розносять.

Читайте також: Соціопатія, яка вразила сучасну Росію, має форму РАШИЗМУ

Так це сьогодні — кажуть тепер «захисники». Вчора ж цієї інформації не було! Ну як не було? По-перше, була — і про мінування заздалегідь, і про відсутність «прильотів», і про те, що обстрілами греблю навряд чи можна було зруйнувати в принципі.

А по-друге — ніхто не заважав авторам статті написати, що в них немає інформації про те, як саме була зруйнована споруда, але відповідальність — хоча б за міжнародними конвенціями — лягає саме на тих, хто вже більше ніж півтора року тримав ГЕС під контролем і не пускав до неї жодних ремонтників чи незалежних експертів. Але ж ні — мучила кореспондентів «клята неоднозначність»!

Чи варто в такому випадку піддаватися емоціям і відмахуватися від тих стандартів, які заважають правді та справедливості? Мовляв, змило ці стандарти разом із водою від прориву каховської греблі… Ось із цим категорично не згоден. Бо стандарти існують, не потонули. І правила потрібні. Понад те — вони цілком відповідають і правді, і справедливості. Звісно, стандарти справді вимагають від медіа неупередженості та збалансованості. І зробити це в умовах війни непросто.

Але ж баланс не тотожний змішуванню! Тим більше змішуванню достовірної інформації та брехні. З брехнею посередині не зійтися. Бо проблема не у відсотках одного чи іншого, а в самих інгредієнтах. Якщо, вже вибачте, змішати мед і лайно — навіть в абсолютно рівній пропорції! — вийде просто вдвічі більше лайна.

А дотримуватися правил корисно не лише західним, а й українським медіа. Які без стандартів і справді з дивовижною легкістю та швидкістю пускаються берега. Таїландські песики та сербські цуцики не дадуть збрехати…

Читайте також: Українські історики перед викликом деконструкції російського національного міфу

Хотілося б при цьому зазначити, що стандарти — це зовсім не «моральний кодекс будівника комунізму», хай уже вибачать мені наші «етичні комісії». Вони не про «чемну поведінку», а про практичну користь. Це — правила безпеки. Які допомагають вижити. Іноді — в буквальному сенсі слова. Вижити й «гарним хлопчикам» із «гарними дівчатками», й цілком аморальним типам, яких до медіа просто долею занесло. Я, наприклад, ніколи не пхався і не пхатимуся в якісь авторитети, тим більше моральні. Права не маю. І біографія не дозволяє (на щастя насправді). Але стандарти із задоволенням використовую — як паски безпеки в авто.

Довелося чути від захисників медійних факапів і аргумент на кшталт «я двадцять років працюю в іноземному ЗМІ, тому знаю, що таке стандарти». Вибачте, але це все одно, що сказати «я двадцять років роблю ковбаси, і краще за споживача знаю, які з них смачні, а які — не дуже». Смак у кінцевому підсумку оцінює саме споживач і лише він, панове.

З іншого боку, мушу зауважити, що й справді добре знаю лише кухню вітчизняних медіа. Але так само непогано знаю ще й кухню політики та пропаганди, не тільки української, між іншим. І вже тому мені легше зрозуміти, коли медіа (знову-таки, не лише українські) використовують. Так. Це саме той випадок.

І останнє. Теж із власного, цього разу редакторського досвіду. За часів авторитарного режиму Леоніда Кучми «стандарт двох точок зору» медійники часто використовували саме для того, щоб повідомити важливу, але небажану для влади інформацію. Називалося це «інформування через спростування». Читач і глядач таким чином інформацію отримував, а для представників влади в ЗМІ було «залізне виправдання» — інформацію ж спростували!

Але ж то було давно. За авторитарного режиму, що колись існував в Україні. А західним ЗМІ хіба потрібно грати зі своїми посадовцями в хованки? Як вважаєте?

Олексій Мустафін, журналіст і медіаменеджер,  опубліковано у виданні «Детектор медіа» 

Фото: Getty Images


Підрив греблі Каховської ГЕС в Україні: поради, як писати про катастрофу

Навіть американський історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер не витримав такого вісвитлення та написав колонку з рекомендаціями щодо цього.

Читайте також: Як Росія віками знищувала і продовжує знищувати народи

**

Дамба Каховської ГЕС в Україні, яку контролює Росія, була зруйнована. Одним із наслідків є гуманітарна катастрофа, що потребувала б величезної міжнародної допомоги, якби не сталася в зоні бойових дій. Тисячі будинків затоплені, а десятки тисяч людей тікають або чекають на допомогу.

Інший наслідок – екологічний хаос, серед якого втрата водно-болотних угідь та інших середовищ існування.

Третє – руйнація фермерства та інших елементів української економіки. За історією складно слідкувати, адже багато чого відбувається одночасно.

Волонтери евакуюють місцевих жителів із затопленої території після пошкодження дамби Каховської ГЕС, Херсон, 7 червня 2023 року

Волонтери евакуюють місцевих жителів із затопленої території після пошкодження дамби Каховської ГЕС, Херсон, 7 червня 2023 року

Ось кілька думок про те, як писати про подію:

  • Уникайте спокуси почати історію техногенної гуманітарної та екологічної катастрофи, подаючи обидві сторони. Це не журналістика.

  • Те, що російські речники звинувачують Україну [у підриві дамби], не є частиною історії про актуальну подію у реальному світі. Це частина іншої історії – історії про образливі заяви Росії щодо України, які вона робить з моменту вторгнення, 2014 року. Якщо згадуєте російські обвинувачення в бік України, додавайте цей контекст.

  • Цитувати претензії Росії та України одночасно несправедливо щодо українців. У цій війні те, що говорили російські речники, майже завжди було неправдою, тоді як заяви українських спікерів переважно були правдивими. Зіставлення означає рівність, що унеможливлює для читача розуміння цієї важливої різниці.

  • Якщо маєте процитувати російського речника (наприклад, Дмитра Пєскова), маєте згадати, що ця конкретна фігура казала неправду про кожен аспект війни з моменту її початку. Це контекст. Читачі, які занурюються в історію всередині, мають знати таку передісторію.

  • Якщо цитуєте російську пропаганду для зовнішнього споживання, це допомагає посилити російську пропаганду в межах внутрішнього споживання. Цікаво, що російські пропагандисти давно стверджують, що українську дамбу слід підірвати, а російський парламент сприймає як належне те, що Росія підірвала дамбу, і радіє смертям та подальшій руйнації.

  • Коли розповідь починається з подачі позицій обох сторін, читачам беззастережно пояснюють, що об’єкт у фізичному світі (як дамба) є лише елементом оповіді. Їх заводять не в той жанр (літератури), а натомість якраз потрібен аналіз. Це ведмежа послуга.

  • Дамба – це фізичний об’єкт. Чи можна і як саме її знищити – тема для людей, які розбираються в цьому. Хоча історія The New York Times має недоліки, вона має перевагу в тому, що розглядає дамбу як фізичний об’єкт, а не об’єкт оповіді. При такій подачі здається зрозумілим, що дамбу можна було лише зруйнувати вибухом зсередини.

  • Росія контролювала відповідні частини дамби, коли та вибухнула. Це елемент контексту. Він важливіший від того, хто б що не казав. Коли детективи розслідують вбивство, вони думають про засоби. Росія мала засоби. Україна – ні.

  • Історія не розпочинається з моменту пошкодження дамби. Читачі мають знати, що останні 15 місяців Росія вбиває українських цивільних та руйнує цивільну інфраструктуру у той час, як Україна намагається захистити своїх людей та структури, які допомагають їм вижити.

  • Налаштування також включають історію. Військова історія містить наріжний підхід. Армії, що атакують, не підривають дамби, аби заблокувати власний шлях для просування. Армії, які відступають, підривають дамби, аби сповільнити просування іншої сторони. У цей відповідний момент [підриву дамби] Україна просувалася, а Росія відступала.

Прагнення до об’єктивності не означає розглядати кожну подію як підкидання монети, як шанс 50 на 50 між двома різними заявами. Об’єктивність вимагає того, щоб думати про всі об’єкти – фізичні об’єкти, розміщення людей – які мають бути в історії так само, як всі умови – сучасні та історичні, – які потрібні читачам, щоб після прочитання історії краще її зрозуміти.

Тімоті Снайдер – американський історик, професор Єльського університету

Оригінал – на сайті snyder.substack.com


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У четвер в Україні дощитиме на заході та півночі, вдень до +33°С
18:46
Розстріл Майдану: слідство встановило, хто розпочав стрілянину по мітингувальниках
18:10
Борис Філатов: Про дрони, Повітряний кодекс та під@расів
17:44
Заступник глави ДБР Олександр Удовиченко мешкає з жінкою, з якою фіктивно розлучився, в апартаментах за $900 тис., хоча декларує інше житло, - ЗМІ
17:36
ЦПК: Реформу БЕБ провалюють за вказівкою Єрмака, це ставить під загрозу отримання допомоги від партнерів
16:06
Розподілена генерація: порятунок лише у ваших руках
15:09
Юрій Касьянов: Мрії про диктатуру
14:00
Псевдореформа БЕБ: Комітет Ради cхвалив законопроєкт, який не погоджений з міжнародними партнерами. Це обман союзників
13:52
EUobserver: до 14-го пакету санкцій ЄС увійдуть обмеження на ЗПГ з рф
12:05
Україна та рф у всьому світі шукають боєприпаси — особливо радянського зразка; з початку повномасштабної війни ціни на них зросли у кілька разів

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]