Промова українського правозахисника і військовополоненого Максима Буткевича в російському суді: «Злочини максимально суперечать цінностям, яких я дотримуюся».

Версия для печати

Українського правозахисника і військовослужбовця Максима Буткевича засудили в окупованому Луганську до 13 років ув’язнення. Російське слідство звинуватило його в тому, що він  нібито обстріляв з гранатомета житловий будинок у Сєвєродонецьку Луганської області. Попри те, що Буткевича взагалі не було в день обстрілу в місті, він під тиском катів визнав провину.

Слідчі ФСБ погрожували йому і при цьому обіцяли, що після суду він швидко потрапить на обмін полоненими. Однак цього не сталося, Буткевич досі в колонії. Під час судового засідання за його касаційною скаргою у Верховному суді РФ Скаргу розглядала колегія суддів Микола Дубовик, Євген Земсков і Олег Зателепінвін докладно розповів, як його примусили до самообмови. У 47-й день народження Буткевича, видання Ґрати, з дозволу його адвокатів, опублікувало повний текст його промови у перекладі з російської в суді.

__

Впродовж понад шістнадцяти років я займався діяльністю, спрямованою на захист прав і громадянських свобод людини. Зокрема, намагався надавати допомогу біженцям і вимушеним переселенцям та протидіяти ксенофобії в її різних формах. Тож інкриміновані мені злочини максимально суперечать цінностям, яких я дотримуюся, та діяльності, яка є головною справою мого життя.

У більшості відомих мені випадків, подібних до моїх, полонених українських військовослужбовців звинувачують у тому, що вони вчинили злочин проти цивільного населення через неприязнь або ворожнечу до жителів регіону Донбасу, навіть якщо вони самі з Донбасу. Щось подібне, мабуть, мається на увазі і в моєму випадку — нехай це і було б проявом саме того, чому я стільки років протидіяв. Однак саме такого формулювання в моїй справі немає.

Мотивом спроби «умисного вбивства двох і більше [цивільних] осіб загальнонебезпечним способом» зазначено наступне: нібито я зробив це «з метою залякування цивільного населення, жорстокого поводження з метою вбивства загальнонебезпечним способом». Інакше кажучи, метою спроби умисного вбивства було умисне вбивство жертв, яких я намагався залякати таким чином. Не більше і не менше. При цьому судово-психіатрична експертиза не виявила ознак тимчасового розладу на момент передбачуваного вчинення злочину в людини, яка вирішила залякати людей за допомогою їхнього вбивства… Утім, в обвинуваченні містяться куди більш значні протиріччя.

Обвинувальний висновок — документ, наслідком якого є позбавлення людини свободи на роки наперед, складено винятково недбало. В одному місці обвинувачений, тобто я, названий мобілізованим. В іншому — службовцем за контрактом. У різних місцях тексту мені приписують різні посади. У тексті спливає назва якогось спецпідрозділу «Барс», який не згадувався ні раніше, ні пізніше, про який мені нічого невідомо. Неправильно вказано дату початку моєї служби в ЗСУ. Недолугості першої інстанції виправляли прямо під час судового засідання і не всі, наприклад невірна дата початку проходження мною служби фігурує в документах цього засідання — 20 березня 2022 року, тоді як я розпочав службу 4 березня 2022 року.

З огляду на все це, справді неупереджений об’єктивний суд, маючи справу з настільки недбало складеним обвинуваченням, вдався б до ретельного розгляду зібраних матеріалів з метою справді незалежної, всебічної оцінки. Однак зроблено цього, звісно, не було. У справжньому суді справа б з тріском розвалилася.

На жаль, у мене не було можливості належним чином підготуватися до цього засідання, зокрема, попрацювати з російськими кодексами. Однак навіть того короткого часу, на який мені потрапив до рук Кримінально-процесуальний кодекс, вистачило, щоб дізнатися, що відповідно до частини 2 статті 77 КПК РФ «визнання обвинуваченим своєї вини у скоєнні злочину може бути покладено в основу обвинувачення лише за умови підтвердження його винності сукупністю наявних у кримінальній справі доказів».

Описано саме те, що не відбулося у справі. Крім зізнавальних показань обвинуваченого, тобто моїх, ніщо не пов’язує його з тим, що сталося. Мене не згадують потерпілі. Тим паче, що і ті, хто зазнав поранень, і той, чиє майно пошкоджено, згадують про мінометний обстріл і «міну, що впала», а зовсім не про постріл з гранатомета. Збройова експертиза відсутня, судово-медична не встановила, наслідком вибухів якого боєприпасу стали поранення, лише не виключила гранатомет, а «інших досліджень у судовому засіданні доказів, що отримали належну оцінку у вироку», про які згадує суд другої інстанції в апеляційному визначенні, просто немає і не було. Щоб це виявити, достатньо просто прочитати згаданий вирок. 

Максим Буткевич із відеозв’язку у Верховному суді РФ, 13 березня 2024 року. Фото: Олена Кондрахіна

Таким чином, у справі відсутні інші докази винності обвинуваченого, окрім моїх свідчень зізнання, які, таким чином, відповідно до КПК РФ не могли бути покладені в основу обвинувачення. Але їх було покладено, і суд, ґрунтуючись на цьому, визнав мене винним.

І самі ці «свідчення зізнання», якби до їхньої оцінки ставилися ретельно, не витримали б перевірки, навіть найповерхневішої. Обвинувачення, наприклад, вказало, що я скоїв злочин шляхом пострілу з гранатомета «Панцерфауст» німецького виробництва. Для цього я «розкрив закупорену упаковку з гранатами», «зібрав гранату», зарядив гранатомет і вистрілив. Нехай «Панцерфауст» і схожий на РПГ-7 за технічними характеристиками, конструкції цих гранатометів відрізняються, і про конструкцію «Панцерфауста» людина, яка писала це, не має уявлення: заряди до нього не зберігаються в закупореній упаковці і не потребують складання. Це, як і безліч інших, начебто дрібних, але суттєвих деталей, вказує, що ці свідчення написав не я, таке написати мені б на думку не спало.

Усі ці недолугості, безглуздості та відсутність доказів, окрім підписаних мною зізнавальних показань, пояснюються одним: ці свідчення не відповідають дійсності, були мною підписані під тиском, але не написані мною. Я не здійснював пострілу з гранатомета по цивільному об’єкту 4 червня 2022 року в місті Сєвєродонецьку. За час бойових дій мого підрозділу взагалі не було в цьому місті.

Потрапивши в полон 21 червня 2022 року, мене і моїх товаришів по службі неодноразово допитували про маршрут пересування нашого підрозділу, і ці запротокольовані свідчення десь зберігаються, якщо не були знищені. 4 червня 2022 року я взагалі перебував у Києві, що підтверджують докази, про долучення яких раніше клопотав мій захисник. На жаль, у цьому немає нічого дивного: з десятків засуджених українських військовополонених, з якими мені довелося спілкуватися за цей час, практично ніхто не перебував на той час у тому місці, де вони начебто скоїли те, у чому «зізналися», до чого вони не мали стосунку, тож мій випадок не унікальний.

Але я можу з повною відповідальністю заявити цьому суду хоча б про себе, що ні в червні 2022 року, ні в якийсь інший час, я не робив жодних дій, спрямованих проти цивільного населення, не здійснював інших порушень міжнародного гуманітарного права, не отримував, не віддавав і, відповідно, не виконував наказів, спрямованих на вчинення подібних дій. Користуючись нагодою, прошу також зафіксувати, що я не схильний до суїциду, самоушкодження або втечі, не конфліктний і не вдаюся до вирішення конфліктів за допомогою насильства.

Я щиро співчуваю потерпілим: через те, що вони пережили, через завдані їм збитки, як і через те, що їхнє нещастя було використане для того, щоб засудити невинного. Я не маю ілюзій щодо можливості відновити справедливість у рамках російської судової системи, однак давати свідчення, що не відповідають дійсності, більше не можу. Це неправильно, і, зрештою, грішно — неправильно з усіх точок зору.

Після виступу Буткевича суддя запитав, навіщо він обмовив себе, визнавши провину.

Тому, що мені було обіцяно: у разі, якщо я підпишу те, у чому мене звинувачують, мене одразу поміняють на засуджених в Україні російських військовослужбовців, як і інших засуджених військовополонених. Якщо ж я не погоджуся визнати свою провину, то буду засуджений однаково, але про обмін не йтиметься, і на мене чинитимуть психологічний і фізичний тиск. Деякі приклади такого тиску були продемонстровані.

—

Джерело: ҐРАТИ

Читайте також: 

• В путинских застенках
• Про казус із Нобелівською премією миру для “трьох братніх народів” під час війни, лихо від “хороших” росіян, та про невідомі воєнні злочини
• Опубліковний розстрільний список українських журналістів, письменників та блогерів
• Кольченко відмовився писати прохання про помилування: розкрив подробиці свого звільнення (ВІДЕО)
• На фоні катування та вбивства росіянами українських полонених, Апеляційний суд міста Києва пом'якшив вирок одному з путінських вбивць
• Червоний Хрест місяць не може потрапити на територію Оленівки, де загинули українські військовополонені – гендиректор МКЧХ
• Різні грані Червоного хреста. «Ніби нам чимось допомогли, окрім цих, сука, стаканчиків»