Справжнє обличчя російських "демократів"

Версия для печати

 Іще на початку 90-х рогів минулого століття, коли наша прогресивна громадськість закоханими очима дивилася на єльцинських „демократів”, автор цих рядків писав, що у ставленні до України між російським „лібералом” і російським фашистом немає принципових  відмінностей.

Вони сперечаються між собою щодо методів, а не щодо мети. А мета – це ліквідація України як особливої, окремої етнічної, національної, історичної реальності та перетравлювання її у російському імперському казані. Російські фашисти вважають, що це треба зробити  максимально брутально, жорстоко і геноцидно, з остаточним вирішенням українського питання по моделі Голокосту, а російські „демократи” дотримуються думки про досягнення мети, діючи більш м’яко, інтелігентніше і „ліберальніше”…

Вони переконані, що проблеми українців і взагалі всіх неросіян можна розв’язати із включенням усіх до єдиної та неподільної „ліберальної” імперії, де замість поганого Путіна треба буде привести до влади якогось „ліберала”, і тоді все буде гаразд.

Читайте також: Як Пушкін став зброєю путінського рейху

Вони не можуть зрозуміти, що для збереження величезної імперії від Балтійського моря до Тихого океану потрібен не ліберал. Таку імперію можна утримати тільки деспотичними, глибоко антидемократичними методами.

Лібералізм і демократія переможуть тільки якщо зруйнують імперію, деколонізувавши її, надавши незалежність колоніям, як колись Велика Британія, Франція, Іспанія і т.д. зрештою відмовилися від своїх колоній. Щоправда, вони мали так звані „заморські території”, десь далеко, за океаном. Росія – імперія континентальна, тут усе поруч. Між метрополією і залежними територіями тут немає особливих природних бар’єрів.

Можливо, що російські „демократи” це все розуміють і саме тому щосили прагнуть не допустити розпаду імперії, бо страшно. Століттями російський менталітет тримався на мегаломанії, на почутті величі, пов’язаному з неозорими просторами. Як після всього цього відпустити Дагестан, Татарстан, Башкортостан, Якутію, Комі і багатьох інших? Бо тоді Росія стане звичайною країною середнього розміру.

Усе це вийшло на поверхню під час ще одного форуму „Конгресу вільної Росії”, що відбувся за межами РФ.

Читайте також: Чому від московитів не варто вимагати щирого каяття

Колишній міністр закордонних справ України прокоментував це зібрання. Володимир Огризко звернув увагу, що як мінімум половина учасників була проти деколонізації Російської Федерації, за „ліберальну” імперію. Все залишити як є, тільки „демократизувати” керівництво, політику і пропаганду. Це вже намагалися зробити за Єльцина. Нічого не вийшло. І перша чеченська війна „царя Бориса”, і передача ним влади Путіну були зовсім не випадковими.

Російські „демократи” не хотіли розпускати імперію, і вона прагнула тих „жертвоприношень” без яких не могла існувати: колоніальних війн, деспотичного правління, імперської пропаганди, необмежено влади першої особи. Екс-міністр згадав цікаву особливість на цьому Конгресі: та частина делегатів, котра виступала за повернення Криму Україні, обіцяла після повернення півострова в рідну українську гавань „захищати” в Криму „російськомовне” населення.

Це явна підтримка офіційної російської політики. Будучи кримчанином у 9-му поколінні, я добре пам’ятаю, як РФ ще до загарбання півострова „захищала” там етнічних росіян: постійні антиукраїнські провокації, нацьковування росіян на українців і кримських татар, агресивне протиставлення російської мови українській, виховання ненависті до України і т.д. Зокрема, деякі російські „демократи” приїжджали в Севастополь і вимагали, щоб там була тільки російська мова. Наприклад, це робила Ірина Хакамада. Фактично, вся ця публіка захищала і захищатиме на півострові російську імперську п’яту колону. Дай Боже, щоб західні демократи і ліберали нарешті збагнули, що таке російський „лібералізм” і „демократизм”…

Володимир Огризко зробив цілком логічний висновок: „Поки Росія залишатиметься імперією, нічого в РФ на краще не зміниться”. Шкода, що цього не розуміє і не бажає розуміти російська опозиція…

А ми змушені констатувати, що відомий вислів „російська демократія закінчується на українському питанні” дедалі більше стає мало не абсолютною істиною.

Цікаво поводилися ці „демократи” щодо смерті Дар’ї Дугиної, російської фашистки, яка закликала до масових убивств людей за національною ознакою, до геноциду українців.

Читайте також: Блискуча плеяда «русофобів»

Усі ці Латиніни, Ходорковські, Шендеровичі, Варламови, Собчаки перебували в скорботі та співчутті батькові Дугиної, також фанатичному фашисту. Ксенія Собчак публічно заплакала: „За що ж дітей?” Дугіній було 29 років, достатньо зрілий вік, щоб зрозуміти злочинність тих ідей, котрі вона поширювала. Всі ці „демократи” переконані, що не тільки вони, а всі мають бути в скорботі. Дугина для них своя і з її оточенням вони хочуть зберегти єдність, мовляв, ми всі в Росії (демократи, фашисти, ліберали, консерватори) маємо бути однією родиною. Але що може  об’єднати їх, незважаючи на всі політичні відмінності, в єдину зграю? Сьогодні Україна, а точніше ненависть або зневага („вищої” раси до „нижчої”) до українського світу.

Дуже цю публіку обурює законне бажання Європи обмежити туристичні візи для росіян. Європа має для цього підстави. Колишній президент Естонії звернув увагу на такий факт: майже в усіх країнах Європи російські туристи тероризують українських громадян. Хамська поведінка російських візитерів дратує європейців. Московські „демократи” стогнуть, що це європейське рішення унеможливить боротьбу проти Путіна...

Читайте також: Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело

Вони й тут проти Європи і за Кремль, за імперію, вони можуть говорити все, що завгодно, але об’єктивно ці „борці” проти російського режиму допомагають йому, режиму.

Нам треба нарешті покінчити з надіями на російську „демократію”, бо імперська ментальність паралізує цю демократію.

Нещодавно колишній міністр оборони Польщі Радослав Сікорський дуже слушно нагадав фразу Юзефа Пілсудського: „В Росії навіть анархісти є імперіалістами”. Що вже казати про цих „лібералів” і „демократів”…

Остання їхня вигадка, що проти України воює тільки Путін, а вся Росія, весь російський народ тут ні до чого. Вони мене не переконують. А переконує оцінка українського офіцера, фронтовика Вадима Сухаревського: „24 лютого – це апогей ненависті Росії до України”…

—

Ігор Лосєв,  опубліковано у виданні ДЕНЬ

В тему:

• Про неприпустимість співробітництва українських та російських діячів культури під час війни
• Чому російська культура заслуговує бути ігнорованою
• Як російська мова вкрала майбутнє білоруської літератури
• Миф о величии русской культуры
• Оксана Забужко: Захід прогледів російський фашизм