Історичні паралелі. "Клятва вірних послідовників" фашистів

Версия для печати

З тих, хто оспівує антилюдський режим, друк людожерської «клятви» змиється лише часом — та й то не факт. Приклад літераторів, які підтримали Гітлера

У 1930–1940-ті роки у Німеччині вистачало письменників, які належали з різним рівнем симпатії до гітлерівського режиму. За словами Йозефа Геббельса — одного з найближчих сподвижників Адольфа Гітлера, в центрі уваги подібної літератури були «книга і меч».

Ці літератори просували у своїх текстах та книгах нацистську ідеологію та старанно готували німецький народ до культу фюрера, расової ненависті (особливо щодо євреїв), транслювали антикомуністичні ідеї та концепцію національної переваги.

Читайте також: Чому у РосІї є постійна необхідність мазати все навколо своїми фекаліями

Все це вимагалося для виправдання майбутньої (а згодом — величезної війни, що йшла) і підтримки належного духу в народі.

Зміст профашистських текстів і мова також повинні були бути простими, такими які легко запам'ятовуються і зрозумілими. У центрі уваги стояла «героїчна» людина як позитивна фігура і взірець для наслідування. Звичайно, герой міг бути тільки німцем. Читач повинен був захоплюватися ним і ототожнювати себе з ним.

У текстах «потрібні» ідеї іноді більш-менш вуалірувались, але зустрічалися і прямі вихваляння Гітлера, і відверті антисемітські висловлювання. Деякі тексти розкривали поняття "Народ без простору" (вперше підняте в однойменному романі Ганса Грімма 1926).

Очевидно, воно з'явилося ще за часів Веймарської республіки, але потім нацисти взяли його на озброєння. Ідея була в тому, що всі можливі негаразди німців були викликані перенаселеністю Німеччини, у зв'язку з чим вимагалося завойовувати нові землі.

Паралельно просувалися думки, що земля поділена несправедливо, і такий численний народ, як німці, має надто маленькі території. Ще в 1920 році, задовго до появи роману Грімма, в одному з пунктів програми NSDAP заявлялося, що партія вимагає «землі для розселення надлишків нашого населення».

Читайте також: Литературный фашизм 1930-х: от Гамсуна до Вульфа

Повернемось до німецьких літераторів. Деякі з них, офіційно не належачи до нацистського руху, заохочувалися владою, оскільки віддавали належне гітлерівським ідеям та висловлювали солідарність із ними. Були навіть ті, хто проголошував фашизм і війну божественним призначенням, а отже неминучістю.

У свою чергу, письменники-антифашисти чинили опір нацистському режиму, його ворожості до мистецтва і культури, його підготовки до війни, а далі — безпосередньо до війни. Письменники-антифашисти не були переконані, що нацисти повернуть захоплену ними владу, як тільки війна закінчиться, — літератори стверджували, що лише у випадку, якщо всі противники Гітлера діятимуть спільно та солідарно, буде шанс знищити нацистську диктатуру. Самі письменники, які були налаштовані різко проти Гітлера, зазнавали всіх можливих поневірянь: на них писали наклепи, їх позбавляли громадянства, майна та грошей, їм не давали публікуватися як в періодиці, так і видавати свої книги.

Читайте також: Биология фашизма - научный взгляд

Відвідування Геббельсом виставки "Дегенеративного мистецтва", 1937 рік. Фото: Wikimedia Commons

Про те, що їхня робота важлива для нацистської Німеччини, — під «важлива» слід розуміти «небезпечна», — прямим текстом заявив сам Гітлер, який сказав у Мюнхені на відкритті «Будинку німецького мистецтва» у липні 1937 року:

«Відтепер ми вестимемо нещадну очисну війну проти останніх елементів розкладання нашої культури».

Були й заборонені в Німеччині журнали, такі як AIZ та Weltbühne, які відновили свою роботу за кордоном (у Празі та Парижі відповідно, обидва вже у 1933 році). Відкривалися й німецькі видавництва — наприклад, закритий нацистами Malik-Verlag знову розпочав роботу у тій самій Празі. Було започатковано й нові підприємства — як журнали, так і видавництва.

Читайте также: Сталинизм глазами генсека Коминтерна

З вересня в Амстердамі виходив щомісячний журнал Die Sammlung, що видається Клаусом Манном за сприяння Генріха Манна, того ж місяця почав виходити щомісячник Neue deutsche Blätter. Письменники, які залишилися в Німеччині і зуміли уникнути арешту, об'єдналися у спеціально створену нелегальну Спілку пролетарських революційних письменників. Але багатьох протягом наступних років затримували та засуджували до різних термінів.

«Клятва вірних послідовників»

У тому ж 1933 році, 26 жовтня, у щоденній газеті Frankfurter Zeitung з'явилося звернення вісімдесяти восьми письменників і поетів, в якому вони освідчилися любові та вірності фюреру. Звернення було коротким і називалося "Клятва вірних послідовників". Ось що говорилося в цій «клятві»:

Читайте также: 14 признаков фашизма: есть ли они в России или в Украине и в какой степени выражены

«Клятва вірних послідовників»

«Світ, праця, честь і свобода — ось найсвятіші блага будь-якої нації та необхідна умова щирого співіснування народів. Усвідомлення сили і знову набутої єдності, наша щира воля беззастережно служити внутрішньому та зовнішньому мирному процесу, глибока переконаність у наших завданнях щодо відновлення Рейху і наша рішучість не робити нічого, що було б несумісне з нашою честю та честю Вітчизни, змушують нас у цю серйозну годину. урочисто присягнути вам, пане рейхсканцлер, у нашій найвідданішій вірності».

Під цим зверненням – підписи.

Читайте также: Профессор Дугин, обычный русский фашист

Переважна більшість невідома навіть нинішнім громадянам Німеччини (за винятком істориків, літературознавців та філологів, звичайно). Можна зайти, наприклад, у ту саму вікіпедію і переконатися: невідомі особи, зовсім невідомі. Єдине, чим вони залишилися в історії — тим, що підписали цю «клятву», а потім у своїх текстах прославляли нацистські ідеї. Їх усіх давно немає в живих — останній підписант помер 1995 року.

У живих їх немає — але друк ганебної «клятви» змиється лише часом, а воно, особливо в епоху інтернету, довго не щадитиме.

Еріх Марія Ремарк, письменник німецького спротиву. Фото: Wikimedia Commons

І те саме стосується й деяких інших, які саме цю «клятву» не підписали, але всіма силами висловлювали лояльність до гітлерівського режиму.

Читайте также: Враг атакует … книгой

На контрасті подивимося на імена письменників німецького опору — тих, хто виїхав на еміграцію і пішов у еміграцію внутрішню. Томас Манн та його брати та діти. Бертольт Брехт. Еріх Марія Ремарк. Ліон Фейхтвангер. Стефан Цвейг. Альфред Деблін. Герман Козак. Анна Зегерс. Еріх Вайнерт. І багато інших. Звичайно, серед них є менш відомі імена — особливо для іноземного читача. Але по той бік таких же значущих особистостей, як перелічені в цьому абзаці, немає. Бо й бути їх там не могло.

—

Григорій Аросєв,  опубліковано у виданні  «Нова газета Європа»

В тему:

•  Убийство Ярослава Галана: кому это было выгодно
•  Между Гитлером и Сталиным. Четыре рассказа остарбайтеров
•  Профессор Андрей Зубов: Выдавить раба по капле. Лекция
•  Путин строит беспрецедентное государство. Что произойдет дальше, один Бог ведает
• Зачем пропаганда СССР изображала Гитлера гомосексуалистом?