Вторгнення «імперії зла» у Чехословаччину і криваве придушення «Празької весни»

Версия для печати

 Про чехословацький досвід побудови «соціалізму з людським обличчям» і його трагічний крах — думки політолога Влодзімєжа Сохацького та історика Антоні Дудека

«Сьогодні Україна показує цілому світу, що російські комплекси й імперський інстинкт так само небезпечні, як і в 1968 році», — такі історичні паралелі провів президент Чехії у 55-ту річницю вторгнення совєтських військ і їхніх сателітів у Чехословаччину. «Інтервенція в Чехословаччину у всій повноті проявила суть совєтського мислення і політики», — додав глава чеської держави, з яким складно не погодитися.

Метою вторгнення в ніч з 20 на 21 серпня 68-го року військ Варшавського договору в рамках операції «Дунай» було придушення «Празької весни». Мова про курс на демократизацію у Чехословаччині, який проводило керівництво компартії на чолі з її генсеком Александром Дубчеком.

Слід сказати, що чехословацька армія отримала наказ не чинити опір, тому совєтські десантники швидко і безперешкодно опанували всі стратегічні об’єкти та арештували Дубчека, якого разом з керівництвом Чехословаччини, поспіхом вивезли у Москву. Всі спроби спротиву з боку цивільних жорстоку придушувалися. В результаті чого, за різними оцінками, загинуло понад 100 осіб, а також кільканадцять солдатів військ Варшавського договору. Сотні тисяч громадян були змушені емігрувати. Цю трагічну річницю відзначають сьогодні у Чехії та в Словаччині.

Про «Празьку весну» і її придушення в ефірі Польського Радіо розповідали політолог Влодзімєж Сохацький та історик, професор Антоні Дудек.

Говорить Влодзімєж Сохацький:

Зміни в Чехословаччині розпочалися зі змін у верхах, в партійному керівництві. В січні 1968 року першим секретарем партії було обрано Александра Дубчека, який був за походженням словаком. Вже це було чимось винятковим, оскільки до цього часу найвищі функції в партії виконували чехи.

Дубчек був прихильником того, що в історії відоме як «соціалізм з людським обличчям». Тобто йшлося про такий соціалізм, який передбачав свободу преси, свободу зібрань, зрештою вільноринкову економіку. Однак все це мало бути при збереженні панівної ролі комуністів.

Якщо дивитися на це з сьогоднішньої перспективи, то нам це не здається якимось революційними змінами, але в той історичний час вони такими були. І Дубчек взяв на себе керівництво партією після Антоніна Новотного, який був типовим сталіністом. За його правління Чехословаччина була країною цілковито підпорядкованою Совєтському Союзу. Окрім того, Чехословаччина разом з НДР найпізніше зі всіх країн соцтабору розпочала процес десталінізації. Варто згадати, що у першій половині 60-х років там ще досі стояли пам’ятники Сталіну, що було чимось винятковим.

На цю тему: Украина в 2013-м — как Прага в 1968-м

Політолог також розповів, чому зміни у Чехословаччині почалися так пізно.

Треба пам’ятати, що Чехословаччина була найкраще розвиненою країною Совєтського блоку. Поруч з цим чехословацьке суспільство, як свідчили тогочасні соцопитування, було найбільш партійне на тлі всіх інших. Це було зумовлене не стільки вірою в комунізм, скільки життєвим опортунізмом.

Соціологічні дослідження, проведені в часи «Празької весни», давали зрозуміти, що люди вступали в компартію, щоб мати святий спокій. Відбулося чітке розділення приватного і державного життя. В приватному житті відбувалася так звана мала стабілізація, натомість в державному житті, так би мовити, віддавалося Кесареві — Кесареве.

Влодзімєж Сохацький підкреслює, що сам Дубчек у жодному разі не був революціонером чи діячем, який хотів вибороти незалежність для своєї країни. За його словами, Дубчек — це партійний функціонер, який повірив, що можна погодити комунізм з демократією. Він теж стисло представив перебіг «Празької весни».

Якщо йдеться про ситуацію в керівництві партії, то там з самого початку намітилися сильні поділи, що тривало до самого кінця «Празької весни». З одного боку, були діячі, які однозначно виступили на боці Александра Дубчека. Тут варто згадати прем’єра Черніка, голову парламенту Смрковского та інших. Це була група людей, яких назвали «партійними ревізіоністами». А з іншого боку, був партійний «бетон», апаратники Васіль Біляк, Алоіс Індра, Драгомір Кольдер.

В той час виникла маса клубів безпартійних активних громадян. Ці клуби формально мали статус громадських організацій, формулювали фактично політичну програму. Ця програма насправді передбачала створення в Чехословаччині парламентської демократії в західному розумінні цього слова. Велику роль відігравали інтелектуали.

Найбільш показним видавничим органом демократів в часи «Празької весни» був часопис «Literární listy». Там з’являлися різного роду маніфести, проекти демократизації країни. Можна сказати, що дух свободи, який опанував тоді Чехословаччину, якоюсь мірою можна порівнювати з атмосферою, яка панувала у Польщі в серпні 1980 року.

Меншою мірою «Празька весна» була справою рук робітників. По суті не було якихось особливих масових рухів на підприємствах. Скажімо, не було створено незалежних профспілок, як це було у Польщі в серпні 80-го року. Можливо, це слід пов’язувати з опортуністичною позицією, «малою стабілізацією» у приватному житті, про що вже була мова.

«Празька весна» викликала серйозну стурбованість у Москві військове вторгнення, яке відбулося в ніч з 20 на 21 серпня 1968 року, було невідворотним.

Водночас у розмові з Польським Радіо професор Антоні Дудек звернув увагу, що коли мова заходить про інтервенцію військ Варшавського договору в Чехословаччину, то, як правило, під цим розуміється, що головну роль в цьому відіграла Москва. Проте ситуація була більш складною, бо на придушенні «Празької весни» залежало не лише Кремлю, але й теж комуністичному керівництву Польської Народної Республіки і Німецької Демократичної Республіки.

Звичайно, якщо йдеться про саму інтервенцію, то її тягар на себе взяла совєтська армія. Це очевидна справа. Саме совєтські війська складали левову частку сил вторгнення. Проте, якщо історично аналізувати ґенезу інтервенції, а вже давно відомі стенограми нарад керівників Совєтського блоку, які почалися ще пізньою зимою 68-го року, то завдяки стенограмам чітко видно, що це не Москва і Леонід Брєжнєв тиснув на керівників країн-сателітів. Мовляв, готуйте підрозділи, бо ми маємо покласти край «контрреволюції» в Чехословаччині. Якраз навпаки — лідер Польської об’єднаної робітничої партії Владислав Гомулка і голова компартії НДР Вальтер Ульбріхт наполягали на проведенні інтервенції.

Того, чого боялися Ульбріхт і Гомулка — так це поширення тієї, так би мовити, «празької зарази» на Німеччину і Польщу, де була досить обмежена підтримка комуністичного режиму. У зв’язку з тим, що ці країни були сусідами Чехословаччини, то вони наполягали на інтервенції. Більш стриманим в цьому питанню був угорський керівник Янош Кадар, який знав чого коштує інтервенція, бо його самого, так би мовити, до влади привели радянські танки.

Натомість єдиний, хто виступив проти інтервенції це був лідер Румунії Ніколае Чаушеску і румунські війська не взяли в ній участі. З іншого боку, він в Румунії знаний як понурий і кривавий диктатор. Проте, якщо йдеться саме про інтервенцію у Чехословаччину, то він повів себе найбільш пристойно. Ну, ще був Тодор Живков, який вислав символічну кількість болгарських солдатів.

Читайте також: Багато українців виступали проти введення радянських військ у Чехословаччину 1968 року. За це розплачувались свободою

Професор Дудек підкреслює, що попри те, що совєтському керівництву завдяки погрозам вдалося вирвати від Дубчека визнання правомірності втручання військ Варшавського договору, той не пішов на повноцінну співпрацю з Кремлем:

Звичайно після початку вторгнення Дубчек разом з керівництвом компартії Чехословаччини був вивезений до Москви. Там його справді зламали, в тому сенсі, що під загрозою, можливо, не розстрілу, бо це не був випадок Імре Надя, але під загрозою позбавлення волі він пішов на підписання Московської угоди. За цією угодою інтервенцію було затверджено. Проте згодом він не надто хотів включатися в процес так званої соціалістичної нормалізації. Саме тому Дубчека усунули від влади, і його місце зайняв Людвік Гусак.

Як відзначає Антоні Дудек, брутальне придушення «Празької весни» викликало глибоке засудження дій Совєтського Союзу не лише з боку Заходу, але й стало шоком для великої частини комуністичного руху.

Це було чимось, що відбилося неймовірно гучною луною не лише в цілій Європі, але й у світі. Це був черговий приклад, після Угорщини 1956 року, поразки радянської імперії. Раптом виявилося, що Совєтський Союз не толерує жодних змін. Треба чітко сказати, що у 56-му році ми маємо справу з антикомуністичним збройним повстанням в Будапешті, де на ліхтарях вішали працівників таємної поліції. «Празька весна» проходила без якого-небудь насильства, все проходило мирно, а тут зненацька вдерлися танки. Це було для світу чимось шокуючим.

Адже компартія формально суверенної країни започатковує внутрішні реформи, аж раптом відбувається вторгнення сусідніх країн, котрі забороняють це робити. Це був шок не лише для західних країн, були протести членів НАТО, але передовсім це був шок для частини світового комуністичного руху. По суті Москва заплатила високу ціну за інтервенцію. Мова про ослаблення її позицій в міжнародному комуністичному русі. В багатьох компартіях, особливо на Заході, на чолі з італійською компартією, відбулося засудження Москви і фактичний розрив контактів з нею. Т

оді з’являється рух, відомий як «єврокомунізм». Його найбільш яскравим лідером був голова компартії Італії Енріко Берлінгуер. В подальшому це на довгі роки стало проблемою для Москви. Так було до 1980 року, коли з’являється ще більша проблема, а саме величезний робітничий рух «Солідарність». Цей рух теж виступив проти «реального соціалізму». Однак, до 80-го року найбільшою проблемою у світовому комуністичному русі була справа вторгнення в Чехословаччину. Ця справа постійно поверталася.

—

 PR24/PR2/no

В тему: 

• "Оккупанти идите домой!". 54 роки від дня вторгнення СРСР до Чехословаччини
• Свыше трети россиян одобрили ввод советских войск в Чехословакию в 1968 году
•  «А ты не задумывался над тем, почему они выходили с колясками против танков?»
•  Вторжение в Чехословакию и Украина. КГБ УССР насчитал 1182 антисоветских случаев
• Украинское эхо «пражской весны»
• Співпраця чехів з підпіллям ОУН та УПА на Волині або Чим «бандерівці» завинили Земану?
• СБУ передала Чехії архіви з доказами репресій проти її громадян у СРСР
• Протести під посольством РФ в Чехії в роковини «Празької весни»
• Как душили «Пражскую весну»: Чехословакия, июль 1968-го