Герус про воєнний стан, недоторканість Медведчука та 3 млрд грн на дизельному бізнесі із РФ

Версия для печати

У 2018 році, тобто на п’ятому році війни з Росією, країна-агресор стала основним та найбільшим постачальником дизелю в Україну, разом з Білоруссю, поставки із цих двох країн складають біля 72% усіх потреб України. За підсумками 2018 року із РФ очікується біля 2,3 млн тон, це десь на 130% більше, аніж у 2014р. За цим бізнесом стоїть Медведчук та його люди.

Про це у себе на Фейсбук пише аналітик енергетичного ринку Андрій Герус.

«Основні поставки ідуть через нафтопродуктопровід "ПрикарпатЗахідтранс", ділянка Самара-Новоград Волинський-Закарпаття-Угорщина. За інформацією ЗМІ, ПрикарпатЗахідтранс та фірми, які здійснюють поставки через цей трубопровід, в реальності належить Медведчуку і я цій інформації вірю (їй вірять всі)», — пише він.

Загальновідомо, що  вказаний дизельпровід, який належав російській "Транснафті", у 2015 році рівненська суддя своїм рішенням лишила за ТрансНафтою.  Українську дочку Транснафти оперативно викупив швейцарський International Trading Partners AG. А наш Антимонопольний Комітет (вже новий, поточний склад - призначено Указом Президента) так само оперативно видав дозвіл на концентрацію - кінцевим бенефіціаром, якимось Анатолієм Шеффером.

«Тобто за версією АМКУ, в Україну проходить дизельного палива із РФ на суму понад 60 млрд грн у рік через якогось бізнесмена Шеффера. Всі на ринку кажуть, що це Медведчук і це, звичайно, більше схоже на правду».

Аналітик припустив, що для того, щоб дизельпровід зміг почати прокачувати із РФ більш якісний дизель, треба було з труби кудись злити старий неліквідний дизель стандарту євро-3. І вони його злили - продали українській армії (армія - сфера Президента).

«Ці поставки дизелю із РФ суперприбутковий бізнес через два фактори:

1. Арбітраж між російським експортним митом на нафту та нафтопродукти. Таке мито на нафтопродукти непропорційно нижче, аніж мито на нафту, яка буде перероблятися на заводі поза РФ. Таким чином, Роснєфть віддає свій дизель із заводу у Самарі для поставок в Україну.

2. Низькі транспортні затрати дизельпроводу у порівнянні із поставками залізницею.

Таким чином, якщо на крупно-оптових поставках із інших напрямків трейдери заробляють 10-20 дол на тоні дизелю, то на цих поставках із РФ маржа може сягати 40-50 дол на тоні», — повідомляє Андрій Герус.

Така маржа означає біля 3 млрд грн чистого прибутку по року. Непогано, як для бізнесу із агресором під час воєнного стану.

Аналітик також повідомляє про ще один бізнес Медведчука — по поставках скрапленого газу із РФ. «І саме тоді, коли відповідна компанія із російським ресурсом входила на ринок, то СБУ (керівництво СБУ призначається Президентом) влашувало арешти та додаткові перевірки вагонів інших трейдерів. Тобто заблокувала їх діяльність, і ресурс був лише у компанії, яка якраз заходила на ринок. Всі на ринку кажуть, що ця компанія де-факто належить Медведчуку (у мене теж сумнівів немає)», — говорить експерт.

Герус вважає, що оця вся діяльність чимось нагадує Росукренерго. Тоді Росія давала дешевший газ Фірташу/Льовочкіну, щоб у них формувався фінансовий ресурс для утримання партій та ТБ-каналів. Тепер замість Газпрому - Роснєфть, замість газу - дизель та скраплений газ. Та і Медведчук вже обєднався із Бойко/Льовочкіним.

І зараз ці фінансові потоки є джерелом фінансування відповідних ТБ-каналів.

«Але якщо вже така складна ситуації, якщо вже воєнний стан, то може пора перекрити цей краник фінансування з Росії? Чи є у держави інструменти впливу? Звісно, є - імпортні мита, квоти або повна заборона поставок із певного джерела», — резюмує він.

В тему:

• Военное положение: это похоже на спектакль. С трагическим концом
• У Порошенка засекретили «таємний пул журналістів», які висвітлюватимуть обмін заручниками
• Тільки 5% українців вважають, що Медведчук знову в політиці завдяки Порошенку