Мінкульт утаємничив відбір кніг до фонду бібліотек, роблячи це кулуарно

Версия для печати

Закритість та непрозорість операції відбору книжок до фонду публічних бібліотек позбавляє читачів вільного доступу до важливих та актуальних видань.

Про це пише в УП.Життя Юлія Орлова, генеральний директор видавництва «Віват».

2017 року українські видавництва подали до Міністерства культури списки україномовних книжок, що претендують на включення до фонду публічних бібліотек.

Для цього державою було виділено бюджетні кошти у розмірі 48 мільйонів гривень.

Усього до списків увійшло 2620 найменувань книжок.

Після зауважень юристів до документів їх залишилось близько 1000.

Із них експертною радою протягом одного дня було відібрано 324 позиції.

Однак Міністерство культури направило бібліотекам та обласним відділам культури самовільно скорочений перелік книг, який нараховує лише 137 позицій.

Хто і на якій підставі скоротив кількість книжок у два з половиною рази — невідомо.

Численні спроби видавців отримати відповіді на питання, якими були критерії відбору книжок та хто прийняв остаточне рішення скоротити їхню кількість, залишилися без відповідей.

Процедура проходила закрито, і на сайті Міністерства культури немає жодної інформації щодо:

• процедури відбору позицій;
• методу підрахунку голосів;
• протоколу голосування членів Експертної ради по кожному найменуванню;
• повноважень членів Експертної ради;
• принципів відбору кандидатів в члени Експертної ради.

Окремо слід звернути увагу на спосіб, у який проводилася процедура відбору книжок Експертною радою.

16 членів ради у складі представників регіональних бібліотек протягом одного робочого дня (8 годин) обирали з приблизно 1000 позицій ті видання, які, на їхній погляд, були гідними потрапити до списку.

У результаті було обрано 324 книги.

Шляхом нескладних арифметичних підрахунків можна виявити, що кожній книзі було приділено не більше 2 хвилин.

Чи можна тут говорити про адекватність прийняття рішення?

Навряд. Цілком зрозуміло, що обмеженість у часі дискредитувала всі подальші дії членів комісії.

Критерії, за якими обиралися книжки (жанр, ціна, наявність літературних премій та нагород, популярність видання тощо), не були ані оголошені видавцям, ані оприлюднені на сайті Міністерства культури.

Так, до остаточного списку не увійшли книжки актуальної у наш час суспільно-політичної тематики:

• «Мустафа Джемілєв. Незламний»,
• «У війни не жіноче обличчя» та «Цинкові хлопчики» нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич,
• «Любомир Гузар. Хочу бути Людиною»,
• «Покоління сміливих. Україна: 25 років незалежності».

Ці видання відповідають багатьом критеріям: актуальна тема, високий попит та, найголовніше, комерційний успіх.

А про що свідчить комерційний успіх книги в сьогочасних українських реаліях?

Перш за все про те, що читач, попри нестабільну фінансову ситуацію, близьку до кризової, витрачає гроші на друковані видання, бо хоче бачити їх на полицях своєї домашньої бібліотеки.

Замість того, аби підтримати українських читачів, поповнюючи фонди публічних бібліотек актуальними виданнями, непрозорість відбору унеможливлює вільний доступ до таких книжок.

Про яке заохочення до читання може йти мова, якщо бібліотека не в змозі задовольнити смаки та потреби українців?

Аби не виникало подібних риторичних запитань, вкрай необхідно зробити процедуру відбору книжок прозорою та чітко регламентованою.

Зразком може слугувати щорічний Всеукраїнський рейтинг «Книжка року», який бере початок із 1999 року.

Експертами рейтингу є провідні книгознавці, критики, вчені-гуманітарії, письменники, політологи, журналісти, редактори популярних періодичних видань — усього близько 100 осіб.

Кращі книжки визначаються у 7-ми номінаціях, які відповідають основним сегментам українського книжкового ринку.

Чіткими є також критерії оцінювання книжок:

• якість/новизна/оригінальність твору;
• художньо-технічний рівень підготовки видання;
• актуальність появи твору на книжковому ринку.

Зі складом Експертної ради, а також статистикою відбору в повному обсязі (хто з експертів за які книжки голосував) можна ознайомитись на сайті «Буквоїд». Рейтинг «Книга року» слугує прикладом того, як має відбуватися будь-яке демократичне голосування.

В епоху інтернету процедура відбору книжок може бути абсолютно прозорою й знаходитись у вільному доступі 24 години на добу.

Щоб не лише видавці, а й читачі мали змогу ознайомитись із повними списками та критеріями оцінювання книг.

Щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо компетентності та справедливості експертів.

Щоб ми, нарешті, взяли курс на відкритий, демократичний та конкурентоздатний ринок.

Щиро сподіваюсь, що найближчим часом цих цілей буде досягнуто, й українська видавнича справа у єдності з державою зможе забезпечити читачів якісною та затребуваною літературою.

«Аргумент»

В тему:

• Професор Юрій Шевчук: Двомовність як хвороба
• Олег К. Романчук: Проблеми національної ідентифікації в умовах інформаційної війни
• Чи існує в Україні Українська Православна Церква?
• Львівська національна галерея мистецтв: вкрадено кожен четвертий стародрук!
• Юрій Винничук: Про відчуття українськості і чому національна ідея спрацювала саме тепер