«Ми хочемо, щоб нас почули»: у Празі відбувся показ фотовиставки про матерів, які втратили синів на війні

Версия для печати

У ці лютневі дні українці вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за майбутнє України. Тоді, шість років тому, трагічно загинули перші Герої Небесної сотні. Проте кількість тих, хто пожертвував життям заради Батьківщини, збільшилась у кільканадцять разів за ці роки. 23 лютого у столиці Чехії Празі, щоб виявити вдячність загиблим героям, підтримати тих, хто втратив рідних, і нагадати про війну на Донбасі відбувся показ фотовиставка «Ми. Мами. Сильні» про жінок, які втратили своїх синів на фронті.

Дванадцять світлин із зображенням жінок, які тримають у руках портрети своїх загиблих синів, розкривають особисту трагедію кожної матері, яких об’єднала страшна спільна доля – ховати власних дітей, загиблих на війні.

«Я просто уявляю, що я б могла мати такого ж сина, він так само міг загинути, і я б могла бути серед цих матерів. Це просто жахливо», – поділилася своїм враженнями від фотовиставки учасниця заходу Наталя.

На її думку, для матерів конче важливо, щоб їх чули, бачили і щоб про їхню втрату і страшенний біль знали.

Посол України в Чехії Євген Перебийніс знайомиться із фотовиставкою

«Ця тема близька для всіх українців, і не лише для них. Адже українці про це і так знають, бачать, з цим живуть», – сказала, стримуючи сльози, одна із учасниць заходу, яка після втрати чоловіка приїхала разом із дитиною з Новоазовська до Чехії.

«Тому треба, щоб про це знало якомога більше людей і за кордоном», – додала вона.

На показ фотовиставки «Ми. Мами. Сильні», який вперше проходить зак ордоном, приїхали також самі учасниці-матері Олена Максименко і Лілія Ільницька.

«Ми хочемо, щоб нас почули, щоб зупинилася ця проклята війна, – сказала в розмові з Радіо Свобода Олена Максименко. – Я не хочу, щоб інші матері втрачали своїх синів, як втратила я».

Син Олени Максименко, який загинув під Широкиним у 2016 році, був водієм санітарної машини, що вивозила поранених із поля бою. Проте, каже Максименко, російські гібридні сили не дозволяли вивозити ні поранених, ні вбитих хлопців.

«Він (син – ред.) з першого дня пішов захищати свою Батьківщину», – додала мати загиблого.

Максименко щиро сподівається, що виставкою можливо змінити на краще бодай щось, якщо світ побачить хоча б «маленьку краплинку материнського горя».

«Кажуть, що час лікує – ні, час ніколи не лікує, і рани ніколи не заживуть», – каже Олена Максименко, якій, за її словами, біль у грудях заважає говорити.

«Коли свята – ще важче, коли чекаєш сина, що він прийде, а його нема», – додала вона.

Максименко також розповіла, що багатьох матерів, яких вона знала, вже немає серед живих, тому що вони не витримують цього болю. Але попри це, каже жінка, вони намагаються гуртуватися й підтримувати одна одну, щоб разом пережити болісний смуток через втрату найрідніших.

«Не хочеться, щоб сироти росли без батька, щоб дружини жили без чоловіків, а для матері це особливо важко, коли сина нема, – каже Максименко. – Це дуже важко – ховати своїх дітей». 

 Учасники заходу висловлюють подяку матерям

На думку Євгенії Чигалової, представниці російської меншини в урядовій раді Чехії, ця виставка ще більш зворушлива та трагічна, саме тому, що мова іде про матерів. «Дві мами знайшли сили сюди приїхати, і попри те, що зараз вони лише можуть приходити з квітами на могили своїх синів, вони мають пишатися своїми дітьми, – вважає Чигалова. – І ми пишаємося ними теж!»

Представниця російської меншини також додала, що спогади про те, що війна на сході України триває, дуже швидко забуваються.

«Велика підтримка була у 2014–2015 роках, але зараз вже 2020 рік. Шість років пройшло, і що ми бачимо – люди забувають», – сказала у розмові з Радіо Свобода Євгенія Чигалова. На її думку, зараз підтримка мала б бути ще більшою, адже війна точиться зовсім поблизу, на відстані двогодинного перельоту на літаку.

«Люди просто проходять поруч, вони сміються, у руках у них морозиво, вони просто сидять у ресторанах, хоча ця війна у нас за спиною», – додала Чигалова.

Організаторка фотовиставки, військова волонтерка Юлія Толмачова розповіла у розмові з Радіо Свобода, що з учасницями-матерями інколи було дуже важко працювати, тому що кожна історія приховує особисту трагедію кожної з них.

«Деякі мами відмовилися взагалі брати участь у виставці, вони сказали, що ми просто не зможемо пережити це все знову у своїй голові, знову всі ці спогади, і вони не змогли прийти», – розповіла Толмачова. Волонтерка додала, що матері її запитували, що вона хоче передати та показати через свою фотовиставку «Ми. Мами. Сильні».

«Я сказала їм, що я хочу показати біль, який ви пережили за цей час. Я хочу побачити ваші очі», – розповіла Толмачова, додавши, що вона також хоче показати світові, що в Україні війна триває.

«У нас немає ніякого конфлікту, як каже Штайнмаєр, Макрон, як кажуть в ООН, – вважає волонтерка. – Ні, у нас іде війна з Росією, і ми це маємо довести світові, щоб він це визнав». Своїми враженнями від фотовиставки також поділився посол України в Чехії Євген Перебийніс.

«Коли я дивлюся на ці фотографії, на обличчя цих чудових жінок, цих красивих хлопців, у мене виникає лише одне питання: чому? – сказав посол. – Чому вони мали померти через те, що один диктатор у Кремлі вирішив задовольнити свої амбіції?».

Перебийніс сказав, що він сподівається, що смерть цих хлопців за вільну і незалежну Україну не була марною. Він також подякував усім, хто долучився до організації цієї виставки, і всім присутнім – адже підтримка й солідарність Україні зараз особливо потрібна, додав посол. Організаторка фотовиставки Юлія Толмачова додала, що у Празі 26 лютого відбудеться показ фільму «Атлантида», під час якого усі охочі зможуть знову переглянути фотовиставку «Ми. Мами. Сильні», а також світлини, які ще не були представлені сьогодні.

Зараз Толмачова працює над кількома іншими проєктами, зокрема над фільмом про дітей, які втратили на війні своїх батьків, спільно з режисером Фуадом Алієвим.

«Це шість історій, де діти загиблих героїв розказують про те, як вони жили до війни з батьками, як вони живуть зараз, коли батько чи мати загинули, і як вони уявляють майбутнє, коли вже не буде війни», – розповіла волонтерка.

Фільм планують показати у травні в Європарламенті, залучивши самих дітей, які б розповіли про весь біль, що їм довелося пережити після втрати батьків. 

  Владислава Савкова,  опубліковано у виданні  Радіо Свобода

«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»