Мэтр Лесь Подервянский о Министерстве культуры: «Розігнати всіх нафіг»

Версия для печати

«Совок — це несвобода і тотальний дефіцит всього, починаючи від туалетного паперу і закінчуючи пивом. А ще гебуха, концтабори, розстріли, голодомор і таке інше. Ми ще в ньому перебуваємо (я не про себе)». У мэтра есть прекрасное свойство называть вещи своими именами. Сам он называет себя художником, хотя в Украине его больше знают как драматурга.

На днях «Наш Формат» издал полное издание собрание сочинений произведений Подервьянского. На самого автора это, кажется, не произвело особого впечатления.

Журналистам сайта INSIDER удалось «поймать» классика между презентациями и поставить ему несколько вопросов.

— Днями був День журналіста, а колись в одному інтерв’ю ви сказали, що не любите представників цієї професії. Розкрийте ж нам таємницю — за що?

— Вони всі, за винятком кількох моїх друзів, дурні і неосвічені.

— Гарний початок розмови. Нещодавно у вас вийшло повне зібрання творів «Африка, сни». Скажіть, що взагалі для художника означає мати таку «цеглину»? Особисто для вас це якась особлива подія?

— Це вже надцяте видання. Цього разу воно вийшло у видавництві «Наш формат», а перед тим були «Кальварія» і «Фоліо», а ще, звичайно, інтернет. Хай люди читають. Книга — джерело знання. Але особисто для мене це нічого особливого не означає.

— Чи в «Африці, сни» є якісь нові п’єси, оповідання чи сценарії? Чи це добре знана нам класика Подерв’янського?

— В книзі є кілька нових оповідань і кіносценарій, які раніше не оприлюднювались.

— Якщо заговорили про нове... Іван Семесюк якось сказав, що після революції взимку 2014-го він перестав малювати. Перестав, бо немає натхнення. Мол навколо так багато красивих людей, а зображувати негативних персонажів не хочеться. У вас такого немає? Вам досі вистачає персонажів навколо?

— Працюю як завжди. Натхнення — це категорія дилетантів. Є воно чи нема — не їбе, береш і працюєш, а апетит приходить під час роботи.

— Письменнику в Україні нереально прожити з продажу власних книжок. Культури читання у нас, здається, практично не існує. І важко сказати, звідки «ростуть ноги» проблеми — з відсутності попиту на літературу, чи з відсутності власне хорошої літератури. Як ви можете це пояснити?

— Я не живу за рахунок літератури і тому ця проблема мене не обходить.

— Міністр культури В’ячеслав Кириленко вважає, що якби не Мінкультури, то вся гуманітарна сфера розлізлася б. Натомість нині лунає багато аргументів проти цього відомства. У вас яка позиція щодо цього — потрібне нам міністерство чи ні?

— Ну да, художники перестали б малювати картини, композитори писати музику, поети вірші і тд. і тп. І культура б померла.

Міністерство культури потрібно ліквідувати, поясню чому. Його наявність виправдана тільки тоді, коли в країні існує культурна політика. В такому разі держава спрямовує певні кошти на проекти, які вона вважає пріоритетними в культурній царині, як щодо зовнішньої політики так і щодо внутрішньої. Інших функцій у цього міністерства бути просто не може. А наше міністерство культури навіть не було присутнє на бієнале в Венеції, що тут ще додати. Замість нього там був фонд Пінчука.

Розігнати всіх нафіг і направити в село на боротьбу з довгоносиком і підвищення опороса свиноматок.

— Як не крути, але вас знають більше як драматурга, а не як художника. Я зараз не про ваше близьке оточення, а тих, хто, так би мовити, не має «доступу до тєла». Особисто ви себе ідентифікуєте як — як «майстра пензля» чи «майстра пера»?

— В Україні велика кількість перфектних художників європейського рівня, але їх не знає ніхто, окрім невеличкої купки людей, які на цьому розуміються, тому що насправді мистецтво в цій країні нікому не потрібне. Тому бути відомим художником майже неможливо.

Я займаюся мистецтвом усе своє життя, виставлявся в багатьох країнах світу, мої роботи є в музеях, приватних колекціях і галереях. Вони коштують дорого і ті, кому потрібно, мене знають.

Щодо літератури: займатися літературою, тобто писати — це така ж професія як і всі інші, наприклад сантєхнік лагодить унітази, отримує за це гроші і на них живе. Так само і письменник, я не можу вважатися письменником, бо мої фінансові джерела інакші. Я просто людина, яка вміє добре писати і нерегулярно цим займається.

— Якби вас попросили пояснити, чому «Совок» — це погано, щоб ви сказали, як би спробували пояснити це тим, хто його, на щастя, не бачив і не знає?

— Совок — це несвобода і тотальний дефіцит всього, починаючи від туалетного паперу і закінчуючи пивом. А ще гебуха, концтабори, розстріли, голодомор і таке інше.

— В часовому розумінні ми все далі віддаляємось від Совка. А в ментальному наскільки далеко ми від нього зараз?

— Ми ще в ньому перебуваємо (я не про себе).

— Кого ви можете в сучасних умовах назвати «героєм нашого часу»? Військових, волонтерів, когось іншого чи всіх разом?

— Зараз час Героїв. Герої Небесної сотні, хлопці герої на фронті. А чому тіки хлопці, і дівчата також. Пишаюсь ними усіма, щасливий, що живу в такі часи.

— Я тут трохи почитала і помітила, що вас практично весь час запитують про політику. Скажіть, про що насправді ви хочете говорити? Що вам зараз «болить»?

— Мені нічого не болить, я здоровий, а говорити я взагалі не люблю.

—

Катерина Аврамчук, опубликовано в издании  INSIDER

В тему:

• Если Майдан сделать Конституциональным органом — версия Подеревянского
• Надо отдавать себе отчет, что Россия — совершенно враждебная Украине страна
• Игорь Лосев: «Протывсих» Махно и другие... Почему махновщина гробит Украину