Распроданный патриотизм

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Национального военно-исторического музея Украины

Как и почему пустеют фонды государственных музеев Украины.

Несмотря на множественные недостачи, многолетнее злоупотребление служебным положением, искажение финансовой отчетности, хищение госсредств в особо крупном размере, экс-директор Национального военно-исторического музея Украины полковник Виктор Карпов избежал тюрьмы.

История Карпова — ответ на вопрос, кто и как в Минобороны в последние годы занимался патриотическим воспитанием. И почему в рядах ВСУ на момент вторжения России в Украину оказалось так мало патриотов.

Ми спробували розібратися в ситуації, проаналізувати всі події, що точилися навколо музею протягом останього року, та за якої причини визнаного музейщика Віктора Карпова було знято з посади, а на його місце було призначено громадського діяча, Владислава Таранця, та що насправді відбуваєтьсяв музеї та навколо нього.

Ця історія бере свой початок із славетного міста Севастополь, де в Балаклаві, на базі колишнього заводу підводних човнів, було створено музейний комплекс «Холодної війни», а згодом в 2010 році, в самому місті на Михайлівській батареї, було відкрито музей «Михайлівський равелін». Саме там, в Севастополі, колишній Міністр оборони України Павєл Лебедєв заснував свою бізнес-імперію, яка в решті-решт привела його до міністерського крісла.

І саме в Севастополі багато людей добре знають, що таке причали і як іх використовують. Вдала бухта, причали, водні канали — всі ці умови створили надзвичайно гсприятливіі умови для заробку грошей, про які мало хто, і не тільки з військовослужбовців, міг тільки мріяти. І Віктор Карпов, директор Нацiонального вiйськово-iсторичного музею України, до якого входять згадані військові об«єкти, вдало ними користувався.

П. Лебедєв знав про справжні доходи від послуг причалів, адже і сам сплачував за розміщення свого човна, а тому перше, що він зробив по відношенню до музею в Севастополі, — це фінансова перевірка. І вона навіть без особливих проблем відкрила річний втрачений прибуток тільки на здачі в оренду причалу Музею на загальну сумму понад 2 млн. грн.

Але навіть до цієї події військова прокуратура вже починаючи з 2008 року не одноразово підозрювала В. Карпова в фінансових зловживаннях, серед яких епічною є історія про проект оновлення музею в Первомайську.

Де за ескізний малюнок музеєм було сплачено до 100 тис. грн. Серед іншого були замовлення новітнього обладнання та інше, що для спеціалістів, тих, хто розуміється в цих справах, ставало зовсім не смішно при сумах коштів, що списувались під такі замовлення. Прикладом є остання закупівля виставкового обладнання на сумму 1,7 млн. грн. А при фактичній оцінці вже прийнятого п. Карповим обладнання його вартість — не більше 400 тис. грн.

На знімку — музейне обладнання на сумму 1.7 млн. грн., що вже начебто встановлено

Сума виконаних робіт по поставці даного обладнання

Сума виконаних робіт по поставці даного обладнання

Матеріали відомчої перевірки

Матеріали відомчої перевірки

Подання Військової служби правопорядку у ЗСУ по результатам перевірки

Подання Військової служби правопорядку у ЗСУ по результатам перевірки

Подання Військової служби правопорядку у ЗСУ по результатам перевірки

І так далі. Саме по деяким із цих фактів ще в 2010 році було порушено кримінальну справу, за яку В. Карпов був притягнутий до кримінальної відповідальності. Але амністований за досить дивних юридичних підстав. А фактично — колишнім колегам В. Карпова вдалося встановити, у кого він позичив «на закриття справи» чималі гроші (які і досі не повернув), крмі тих, що просто зняв готівкою із музейних рахунків!

Не дивно, шо Міністр оборони вирішив встановити, а скільки ж реально може заробити Музей при умові чесного ведення економічно-господарської діяльності, і враховуючи те, що коштів на музей майже не виділяється, утримувати і розвивати саму музейну справу можливо лише за умови введення нових музейних поглядів та розумного менеджерського підходу. Саме тоді музей і очолив Владислав Таранець, який до цього вже був відомий як організатор військово-історичних фестивалей європейського та світового рівня. Та на додаток, має дві вищі економічні освіти.

До того ж Карпова і Таранця пов«язували давні стосунки. В. Таранцем було знайдено та безкоштовно передано до музею танк Т-34-76, саме Владислав Володимирович Таранець самотужки, з ентузіастами — патріотами з КК «Червона Зірка», безкоштовно! — приймали активну участь в реставрації Михайлівської батареї. А Олексій Шереметьєв, відомий український меценат, вклав в цю реставрацію понад 8 млн. грн. своїх особистих коштів.

За що пан Карпов отримав «подяку» за подію року. При тому, що фактично «кинув» мецената, якому обіцяв і можливість створення наукового центру, і центру вивчення історії кримської війни на базі відреставрованого равеліну, про що уклав з Шереметьєвим відповідні договори, але по факту закрив йому доступ до музею одразу після урочистого відкриття.

Перше, що було зроблено новим керівництвом під час прийому посади — налагоджено систему контроля за обігом туристів та грошей. До речі, сам касовий апарат на вході в балакласький музейний комплекс, куди в курортний сезон шли тисячі туристів, з«явився тільки в травні минулого року.

А тепер говоритимемо мовою цифр, адже саме це яскраво свідчить, скільки коштів йшло в кишені Віктора Карпова та працівників музею, які прикривали його діяння, та тих осіб, що виражали свою полковнику протекцію і зараз продовжують «кришувати» Карпова в Міністерстві оборони.

7.4 млн. грн. Саме стільки було зароблено однією тільки філією в 2103 році, в Криму, а для порівняння — 2.4 млн. грн. за такий самий сезон у 2012-м, і ще менше в минулих роках. Різниця вражає. Так, це лише опосередковано доводить, що гроші розкрадались, а от придбання нової автівки за декілька десятків тисяч доларів (і це — на бюджетну зарплатню військовослужбовця, що начебто єдиний годувальник цілої кагорти великої сімї, як зазначено в матеріалах судової справи, і що стало підставою для амністії), обіди в дорогих ресторанах та інше.

Але будемо вважати що це збіг обставин. Можливо це гонорари за книжки, що писались Карповим разом із його товаришем Дмитром Табачником, від якого зараз екс-директор Музею скромно відхрещується.

В тему: Дмитрий Табачник: музейный вор и казнокрад

Саме факт виявлення «лівих» фінансових потоків довів вірність погляду Міністра на те, хто має очолювати музей — історик, науковець, чи спеціаліст з менеджменту. В світі практикують останній підхід, у нас поки що науковці «будують музеї», а від того і занепад в країні самої музейної справи.

Службова перевірка комісією Музею, що розпочалась під керівництвом Міністерства оборони України з червня 2013 року та тривала до жовтня 2013 року, і яку очолювала заступник начальника Музею з економічної діяльності, і зовсім налякала В. Карпова та його вже колишніх підлеглих з фінансового, фондового відділів та головного бухгалтера Нікольнікову Валентину Тодосіївну.

Ітог — звіт про перевірку економічної та іншої діяльності, в якому зазначено схеми розкрадання грошей Музею, а це і мнимі юридині послуги, тендерні махінації по охороні, коли стало відомо скільки «відкатувала» одна із охоронних фірм за можливість виграти тендер — $5 тисяч.:, та інше.

Рапорт службового розслідування

Рапорт службового розслідування

Рапорт службового розслідування

Серед цих фактів один був досить болючий, як для музейщика, на якого покладено зберігати для нащадків історичні реліквії — факт підміни та зникнення історичних цінностей. Саме про це розповідав сам Карпов своєму колективу, коли стало відомо, що на посаду начальника Музею прийде людина, що має знання у даній галузі, та зможе виявити факти підміни.

Саме Карпов сказав, що «прийдуть колекціонери й вкрадуть все, що зберігалося десятиріччями». До речі, перевірка виявила, що ж саме зберігається в музеї, які ці безцінні скарби, кількістю близько 100 тис. одиниць. І це окрема історія, як В. Карпов вміло маніпулював кількісними показниками, а Департамент гуманітарної та соціальної політики Міністерства оборони бездумно ставив «галочку» навпроти виконання плану. Із зазначеної кількості музейних експонатів майже 80 тис — це учбові набої та снаряди, кожен набій — це окремий експонат, один — тотожний іншому. І так — 80% музейного фонду.

Але, повертаючись до колекціонера Таранця, можно зазначити той факт, що дійсно він колекціонер, знаний суто серед знавців сталевого радянського шолому. А враховуючи той факт, що в музеї на початок його роботи крім іржавих касок, переданих пошуковцями, більше нічого не було, то і інтерес як до можливості поповнення своєї колекції зовсім виключений.

Повертаючись до знахідок роботи комісії, до її складу було залучено не тільки представників Міністерства оборони, незаангажований музейних співробітників, а і відомих фахівців з фалеристики (науки що вивчає ордени), тому що фонд нагород — найбільш цінний серед інших фондів. В музеї зберігались нагороди відомих українських військових командирів, героїв Другої Світової та Громадянської війн, нагороди військових частин, документи на нагороди та інш.

Вже первинний огляд довів факт того, що найбільш цінні нагороди, що мають на чорному ринку вартість в декілька десятків тисяч долларів, фактично всі є копіями. А так як серед фалеристів відомо, хто і які копії виготовляє, можливо припустити, що більшу частину із них було підмінено не так і давно, три — чотири роки назад.

Яскравим прикладом такого факту є історія із орденами, переданими із славетного колишнього двічі червонопрапорного Сумського вищого воєнного артилерійського училища ім. Фрунзе. Серед яких самі ордени училища — два Ордени Червоного прапора, а також нагороди Героя Радянського Союзу Шафранова та Яковлева, а це ордени Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького, ордени Леніна та інш.

В музеї зберігається подальша переписка стосовно спроб вже нащадка СВВАУ — сумського кадетського корпусу, про повернення своїх історичних надбань, на що В. Карпов відповідає про неможливість такого повернення та свої пропозиції виготовити копії. Чи треба виготовляли копії для ліцею — невідомо, але те, що хтось їх виготовив безпосередньо для заміни в самому музеї — факт.

В 2011 році в річному звіті В. Карповим зазначається факт прийняття до фондів таких значущих нагород, і ніде не зазначається що вони — копії, невже такий науковець та музейщик як Карпов цим не цікавивися? Можливо, бо на той час в нього вже був непоганий прибуток від філій у Криму. А можливо і цікавився, але в іншому розумінні...

І тут друга історія, повязана з СВВАУ. Ще в 2007 році училище передало бойовий прапор до музею, а разом з ним і два Ордени Червоного прапора, все це зафіксовано в відповідних актах та книгах. В музейному виданні — «Український військовий музей за 2012 рік» фігурує інформація про прапор училища та його нагороди, в статті викладено фото нагород, де незаангажований спеціаліст однозначно зазначе — на фото копії. А за дивним збігом обставин в 2011 році на одному із інтернет-форумів коллекціонер із Москви хизувався двома Орденами Червного прапора СВВАУ, придбаними в Києві. Ось так історія...

Таких нагород в музейному фонді часів В. Карпова виявилося доволі багато. Вже станом на сьогодні державною пробірною службою підтвержено факт того, що 28 нагород, що належать музею, є копіями. В інших фондах справи подібні, є підмінені або взагалі зниклі прапори, є підміна або відсутність речей видатних военноначальників, та багато іншого цікавого.

Слід нагадати, що на час створення Музею основу фондів складали експонати, передані з фондів колишнього музею Червонопрапорного Київського військового округу. Це — особисті речі та нагороди видатних военноначальників. Серед них такі експонати як годинник Маршала Жукова Г.К. — дарунок Котовського, нагороди начальника штабу Південно-західного фронту в 1941 році Тупікова В.І. особисті речі комдива Григорьєва, командира 7-го кавкорпусу — репресованого в 1937 році, печатка Київського військового округу 1938 року (саме в 38-му році округу було надано статус «особливого»), шефські прапори частин-учасниць Громадянської війни та багато інших.

Під час проведення інвентарізації ці експонати були або взагалі відсутні (годинник Маршала Жукова, нагороди Тупікова), або замість них було представлено зовсім інші предмети, що навіть у віддаленому вигляді не нагадують зазначені у фондах предмети.

Наприклад, замість гімнастерки комдива Григорьєва зр. 1935 року — в наявності гімнастерка зразка 1943 року, виготовлена із матеріалу, що поставлявся в СРСР союзниками по програмі Ленд Ліз. Як має виглядати гімнастерка комдива передвоєнного часу, на привеликий жаль, головний зберігач фондів музею Денисюк Жанна Захарівна разом з «кандидатом історичних наук» Карповим Віктором Васильовичем навіть уяви не мали. Так само, як і те, в чому різниця між формою одягу військовослужбовців зразка 1935 та 1943 рр.

Ще одна скандальна історія. В 2008 році музей приймав участь в пошуковій експедиції в Харківській області, під час якої було знайдено башту німецького танку Т-5 «Пантера». Башту було передано до музею, про що свідчить акт прийому. Але сама башта так і не доїхала ні до музею, ні до жодної із площадок техніки в Національному університеті оборони України ім. Івана Черняховського та Волинського регіонального Музею українського війська та військової техніки.

І ще один скандал. Те, що відомо будь-якому школяру, непотрібно було знати музеєзнавцю світового рівня, яким себе вважає Віктор Карпов. Йому було знати зась, що самохідна гармата ІСУ-152 зразка 1943 року — єдина в Україні в дієздатному стані і є безцінним експонатом. Натомість, В. Карпов з легкістю підписує для одного з приватних підприємств експертний висновок щодо неналежності даної машини до історико-культурної цінності, та фактично дозволив тим самим продаж її за кордон.

Окремо можна зазначити історію залишків, а саме верхньої частини німецького танку Т-4, привезеної із Кагарлицького району і переданої музею в 2001 році працівниками Служби безпеки України. «Танк» знаходився на площадці біля музею, але через певний час зник, мовляв — був підірваний працівниками Служби надзвичайних ситуацій України із-за наявності снаряду в каналі ствола. Але навіть в такому випадку від підриву снаряду в стволі гармати попросту не зникає половина танку...

Якщо факт недбалості або навмисного розкрадання та зловживання буде доведено, то В. Карпов не скоро зможе розповідати своїм колегам на конференціях, як треба залучати інвестиції в музейну справу і рухати її вперед. А його «помічники» із Департаменту гуманітарної та соціальної політики МО України нарешті припинять покривати такого «славетного музейщика» (привіт т.в.о. директора департаменту А. Щербініну!).

Виписка з книги обліку прийняття експонатів

Виписка з книги обліку прийняття експонатів

Акт, складений комісією в ході зміни керівника музею у 2013 році

Акт, складений комісією в ході зміни керівника музею у 2013 році

Акт, складений комісією в ході зміни керівника музею у 2013 році

До «здобутків» В. Карпова ще можна віднести і сприяння вивозу техніки за кордон, — це історія з ИСУ-152, зникнення половини німецького танку Т-IV, зникнення башти германського танку Т-V, розбазарювання військової боєздатної зброї і факти вмілої реставрації німецького танку, коли було все знято, вирізано та продано, а за цю «роботу» ще й списано 100 тис. грн. та багато іншого.

У своїх опусах на замовлення Віутор Карпов із пособниками нарікає на виставкову діяльність музею. Начебто рухнула сама концепція музею, що ведеться від скіфів по сьогодення.

Виставки, що проводить музей останнім часом, вражають відвідувачів. Це і «Пісня про Сокола» до 100 річчя петлі Петра Нестерова, і виставка-інсталяція «Даєш Київ!» присвячена визволенню столиці у 1943 році, «Солдати війну не починають» в пам«ять війни Афганістані та інші, що зараз проводить музей як в середені, так і використовуючи територію навколо/ Все це не може задовольнити «фахівця», в здобутках якого проведена декілька років тому саме в музеї ДП «Укроборонсервіс» виставка «трофеїв Великої Вітчизняної війни», відкриття музею «Михайлівська батарея», де була представлена єдина експозиція виставки «Героїчний Севастополь», яка зроблена та належить виключно Олексію Шереметьєву. Та ще пізніше відкрита виставка «Військово-морські сили України 1991-2011» там же, в Михайлівській батареї, куди було, власне, і замовлено вище згадане «обладнання».

І згадавши про останню виставку, як не згадати той факт, що всі експонати за доволі короткий термін існування виставки були пошкоджені морським повітрям, вологість якого складає понад 90%. Тому що аби замовити спеціальне обладнання, яке б регулювало режим вологості, потрібно мати і відповідні знання, і кошти довелося б спрямувати на дійсну закупівлю обладнання, а не металевих рейок чи скла вартістю на 1,4 мільйона гривень. А рятували експонати вже нові керівники та працівники філії музею...

...Як головний суддя та показник діяльності керівника музею — це його відвідувачі. Сьогодні кількість відвідувачів, навіть зважаючи на те, що в зимовий період музей фактично не працював, в тричі більша, ніж в минулі роки, «при Карпові». Як більша і сума заробітку музею, що теж є важливим фактом. Але що саме важливе: за цей період майже повністю зникла думка багатьох пересічних громадян, що Національний військово-історичний музей — це не що інше, як музей, де стоїть памятник Батьківщині-Матері, як це було ще до минулого літа.

А поки що від імені таємничого «комітету порятунку музею» В. Карпов розповсюджує все нові й нові статті з брехнею та наклепом про колишніх колег. І попри це, сьогодні музей — чи не єдина установа в Україні, що висвітлює події на сході та вшановує пам«ять бійців — захисників держави.

Викликає здивування позиція посадових осіб МО України. Зі слів штатного юриста Музею, на нього вчиняється тиск посадовими особами Департамента гуманітарної та соціальної політики МО — у звязку із поданим цивільним позовом до В. Карпова за наслідками фінансового аудиту про відшкодування 2 мільйонів гривень збитків, завданих Музею. А це — перевищення службових повноважень, за такі дії посадових осіб та їх посібництво у приховуванні злочинів передбачена і кримінальна відповідальність.

Вже зараз Міністерством зупинино всі проекти, які б мали підняти музейну справу на вищий рівень та допомогти вирішити складне питання фінансування, враховуючи сьогоденну втрату кримської філії як основного постачальника коштів на розвиток музею.

Підземним обєктом Міністерства оборони, що міг би стати музеєм «Оборони Києва у 1941 році» або «музеєм фортифікаційних споруд», (на даний час — просто покинутий та розграбований), але знаходиться в самому центрі столиці, вже зацікавились «спеціалісти» МО з надлишкового майна.

Вже знову майстрами бюрократії встановлено перепони таким чином, що жодний крок в напрямку до будь-якого позитивного результату не вдається зробити. І тому не будемо дивуватися, коли саме на тому місці почнеться будівництво багатоповерхівки. Серед головних причин, з яких генерали і полковники з МО не дають згоду на створення нових філій Музею — «відсутність коштів». Хоча про їх необхідність мова і не велась, так як всі роботи мають виконувати виключно громадські організації, прикладами яких є і таж Михайлівська батарея, а також ряд відновлених ДОТів Київського укріпленого району.

А що найцікавіше, в кабінетах заступників міністра розпочались розмови про передачу музею до Міністерства культури — «Навіщо армії музеї?» А ще недавно точилися розмови про те, що «навіщо Україні армія взагалі?» — але час доводить своє...

Ми і в подальшому будемо слідкувати за розвитком подій навколо Національного військово-історичного музею України. Як і за перебігом кримінальної справи, фігурантом якої є Віктор Карпов.

— 

Юрій Городніченко, спеціально для видання «Аргумент»


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]