Історія однієї родини: один брат в УПА, інший – у Червоній армії, а сім’ю вивезли в Сибір

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Друга світова війна ще на закінчилася, а радянська карально-репресивна система вже розгортала маховик депортацій українців із Західної України.

26 березня 1945 року керівництво НКВС Станіславської області повідомило в службовій записці голову Станіславської обласної ради депутатів трудящих Р.Рясіченка, що в квітні цього ж року відбудеться «виселення бандитських сімей» і для збору депортованих в містах Станіславі, Коломиї, Калуші мають бути організовані спеціальні пункти.

Читайте: Ростислав Кушнірук: «Червона нечисть, як шакали, набігала...»

Натомість виконавча влада області повинна була забезпечити для цих пунктів приміщення, санітарну обробку, медичне обслуговування і хліб відповідно до норм. Пізніше до пересильних пунктів додалося селище Брошнів. Пройшли через них тисячі галичан, яким зламали життєві долі.

Службова записка заступника начальника НКВС у Станіславській області до голови Станіславської обласної ради депутатів трудящих про початок депортацій т.зв. бандитських сімей. Матеріали Державного архіву Івано-Франківської області

Трагічно склалася доля Олени (Лесі) Василівни Дротенко (дівоче прізвище – Ромаш), яка народилася 4 січня 1942 в селищі Заболотів Снятинського району (крім неї, в сім’ї були ще старші брати – 1923, 1925, 1931 та 1933 років народження). Батько після служби в австрійській армії і в УГА був на фронті в Червоній армії, але його комісували через виразку шлунка. У 1949 році Олену з родиною виселили як бандпосібників, оскільки старший з братів, випускник Коломийської гімназії, студент Львівської політехніки, був в УПА.

Улітку 1940 року 17-річний Мирослав присягнув на вірність Україні в першій п’ятірці Заболотівської станиці ОУН під псевдо Русявий, або Р. Студентом політехніки він організовував таємні військові вишколи, допомагав формувати Українську національну самооборону, а восени 1944 року пішов в УПА, до куреня скуби Сотні Цигана.

Читайте: «Мета большевицької політики — втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу»

Після боїв у селах Брустори, Рудники та під Космачем Мирослав захворів на тиф і лікувався у Верхньому Березові. Великоднього 6 травня 1945 року його, що лише вставав на ноги після хвороби, арештували. Після нелюдського утримання в Яблунівському НКВС і Коломийській тюрмі упівця засудили на двадцять років в’язниці і відправили в табори Воркути. Звільнили Мирослава аж у 1956 р., тоді він і поєднав долю з засудженою за боротьбу за незалежність Пазунею-Оленкою Хриптун.

Военная присяга УПА: «Буду революционно-бдительным воином...»

Мирослав Ромаш, який воював в УПА (м. Львів, 1943 р.)

Родина Ромашів проживала у багатому помешканні в центрі міста. Комуністи давно облюбували його для себе, але один із братів, Михайло, встиг не тільки побути в УПА, але й повоювати в Червоній армії та навіть відзначився знищенням нацистського дзоту. Сім’я віддала коня, корову, овець та всю господарку в колгосп. Спочатку обійшлося без репресій – враховували, що в сім’ї фронтовик, але взимку 1949 року родину таки забрали «на білі ведмеді».

Ромаші потрапили у Коломийський пересильний табір. Умови перебування там були жахливі: один зал і тисячі людей, нари, параша, нікчемне харчування, але були люди, які і в цих умовах з гумором оцінювали своє становище. Далі сім’ю, як худобу, повантажили у вагони з одним віконцем і відвезли в Хабаровський край, у район імені Лазо. У дорозі забороняли навіть співати по-українськи, люди мучилися страшно, збирали бурульки з вікон, щоб якось втамувати спрагу, годували їх бурдою, дорогою дехто помирав. Частину депортованих розмістили у кошарі для худоби в степу Казахстану, де вони вмирали, страждаючи від холоду, аж доки казахи не почали допомагати і не були викопані землянки.

Олена Ромаш (третя в другому ряді) з родиною. Хабаровський край, 1954 р.

А родина Ромашів потрапила в Хабаровський край. Людей поселили в бараки, де кишіли блощиці, по 20 сімей у кожний. Брати влаштувалися на роботу, і було трохи краще, за хлібом по півдня вистоювали в чергах, готували рибу і якось виживали. Але все одно поваги до українців не було ніякої, місцеві обзивали їх бандерівцями і хохлами. Олена пам’ятає, як стояла на лінійці, коли повідомили про смерть Сталіна, всі плакали, а вона собі думала: «Як добре, що ти помер».

Читайте:  Один из командиров ОУН-УПА - о «своей правде»

У 1955 році сім’ю вже не змушували розписуватися щомісяця, щоб вони не втекли, і пані Олена змогла виїхати до Коломиї, до брата Михайла, і вступити до медучилища. Всі інші залишалися в Сибіру до 1960-х років, бо не вистачало коштів на повернення. Довго не могли отримати прописки, брат із сім’єю зміг влаштуватися на проживання аж у Донецькій області.

Один із братів, Микола, закінчив інститут у Пермі, а потім поїхав до реабілітованого брата-упівця Мирослава у Воркуту, який отримав диплом інженера-електротехніка. Через переслідування КДБ Мирослав у кінці 1969 року звільнився з копальні у Воркуті і переїхав до Коломиї, де вже облаштувалася його дружина і діти. Але у 1983 році колишній упівець відчув ще один болючий удар радянської системи: його син Ігор під час строкової військової служби поблизу кордону з Монголією сильно опромінився й помер.

Микола і Мирослав Ромаші в м. Воркуті, 1957 р.

Зрештою родині Ромашів таки вдалося повернутися на рідну Івано-Франківщину, і вони навіть спробували повернути батьківську хату. Їх приймали по-різному: були затяті комуністи, які обливали їх помиями, а були й такі, що допомагали, чим могли. Але найбільше Ромаші втішилися, коли Україна здобула незалежність, і сьогодні дуже переживають за її важке становлення.

Сергій АДАМОВИЧ, опубліковано у виданні Галицький Кореспондент


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com