Авдіївка стала головним полігоном для опрацювання росією нової тактики застосування авіації

Версия для печати

Військово-повітряні сили рф при атаці на Авдієвку застосували нову тактику: місто та околиці вже кілька тижнів піддаються систематичним та щоденним бомбардуванням з повітря. Таким чином, авдіївський напрямок став першим за рік, де авіація РФ змогла завдавати планомірних ударів. Це одразу показало всю небезпеку для ЗСУ російського панування у повітрі. Місто (і укриття українських військових) швидко руйнується; підвіз сил на позиції дедалі більше утруднений.

Як російській авіації вдалося відновити удари? І чому не вдавалося цього раніше? Про це йдеться у статті видання Медуза, частину якої публікує Аргумент.

На початку вторгнення Повітряно-космічні сили (ВКС) росії намагалися, але не змогли повністю придушити українську ППО та знищити авіацію ЗСУ. Російське командування прорахувалося, поставивши перед своєю авіацією надто багато завдань: від ударів по комунікаціях та об'єктах військової промисловості України до безпосередньої підтримки військ, що наступають. У результаті на початку березня 2022 року російська авіація, спробувавши бити за цілями в глибині української оборони бомбами, що вільно падають, із середніх висот (як вона це звикла робити в Сирії), за кілька днів втратила більше десяти літаків.

Після цього активність ВКС РФ швидко зійшла нанівець. Це не стосується армійської авіації — вертольотів та штурмовиків, які продовжили виконувати завдання з безпосередньої підтримки військ. Але й вона діяла не найефективнішим способом. Штурмовики і вертольоти атакують переважно некерованими ракетами (через дефіцит високоточних засобів), а літають вони на малих висотах — щоб уберегтися від переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК), у великій кількості відправлених Україні західними країнами, і намагаються не наближатися до лінії фронту. Удари наносяться «з кабрування»: вертоліт або літак піднімає носа і відстрілює ракети на велику дальність. Такі удари схожі на вогонь із ракетних систем залпового вогню, тобто годяться в основному для накриття великих і слабко захищених цілей на лінії фронту, як скупчення військових. Для знищення укріплень (маються на увазі окопи, бетонні вогневі точки, укриття у будинках та підвалах — основа української оборони на Донбасі) така тактика не підходить. До речі, у тій самій манері діє й нечисленна українська армійська авіація.

Більша частина російської авіації, зокрема сотні сучасних літаків (Су-35, Су-30, Су-34), майже беруть участь у ударних місіях. Є лише окремі винятки. Наприклад, авіація активно застосовувалася під час штурму Маріуполя, де українські війська опинилися в оточенні та швидко втратили ППО, здатну атакувати літаки на середніх висотах (вище чотирьох-п'яти кілометрів, куди не добивають ПЗРК). Там літаки ВКС змогли використати своє найпоширеніше озброєння — потужні бомби, що вільно падають.

Для їхнього відносно точного та ефективного застосування використовуються електронна система прицілювання (прицільно-навігаційні комплекси «Гефест», «Метроном» та інші). Для його роботи літак повинен перебувати на середній висоті і мати час, щоб вийти з потрібною швидкістю та з потрібного напрямку в точку скидання, розраховану комп'ютером. За активної протидії з боку ППО таке застосування зброї вкрай утруднене. Спроби таким чином використовувати авіацію на інших ділянках супроводжувалися втратами, хоча й дали різні результати: у Херсонській області удари по наступних українських частинах були ефективнішими, ніж у Харківській.

Російська авіація намагалася використати різні хитрощі, щоб завдати Україні шкоди, уникнувши власних втрат. Так, восени практикувалося використання сучасних винищувачів і бомбардувальників для бомбометання з малих висот бомбами з уповільненням (парашутом), але точність у разі значно менше. Крім того, ВКС періодично намагалися атакувати керованими високоточними ракетами та бомбами, але їх у російській армії явно недостатньо для системного ослаблення противника (подібного до того, що практикує авіація США та інших країн НАТО).

Починаючи з жовтня, коли керувати війною в Україні було призначено командувача ВКС генерала Сергія Суровікіна, російська армія розпочала довгу кампанію, метою якої було повернення ініціативи авіації РФ.

ЗС РФ влаштували «стратегічну бомбардувальну кампанію», спрямовану проти енергетичної інфраструктури України. Її головна мета, як вважають західні експерти з авіації, полягає в ослабленні ППО України. До цього ЗСУ не прикривали об'єкти на своїй території, а використовували «засадну тактику» — системи ППО орієнтувалися на дані розвідки, вичікували наближення російських літаків із вимкненими радарами і включалися лише за наближення противника до лінії фронту. Ця тактика завдавала максимальних втрат російській авіації та дозволяла ППО України уникнути власних втрат. Після початку «стратегічних бомбардувань» з використанням дронів-камікадзе та крилатих ракет ЗСУ змушені були відтягнути значну частину ППО від фронту, щоб використовувати її для прикриття інфраструктурних об'єктів (у тому числі з увімкненими радарами). Крім того, ППО України змушена витрачати дефіцитні боєприпаси не на фронті, а віддалення від нього. У такій ситуації зріс ризик, що українська армія не зможе прикривати одразу і стратегічні об'єкти всередині країни та фронт. Виходячи з чого, західні експерти ще взимку робили висновок, що російська авіація може повернутися на поле бою.

ЗС РФ при кожному масованому ударі по інфраструктурі використовували не тільки крилаті ракети і дрони, а й літаки, озброєні далекобійними ракетами «повітря-повітря», та протирадіолокаційні ракети, здатні наводитися на випромінювання радарів ППО, які тепер, нагадаємо, включені. Так, 27 березня, як стверджують Міноборони РФ та інші російські джерела, у Херсонській області під час нальоту «дронів-камікадзе» протирадіолокаційна ракета знищила радар системи С-300 української ППО (затвердження перевірити не вдалося; фото саме цього знищеного українського радара раніше не публікувалося ). Крім того (і про це говорять уже українські джерела), було збито винищувача Су-27 ЗСУ, льотчик загинув.

Біля лінії фронту за українськими системами ППО полюють російські безпілотники (зазвичай пара з розвідувального БПЛА ЗАЛУ та БПЛА-камікадзе «Ланцет»). Втім, головна мета цих атак – артилерія.

Захід після початку російських стратегічних бомбардувань почав нарощувати сили ППО України. Однак самі країни НАТО (крім США) не мають великих запасів ППО, а також майже вичерпали запаси ракет для радянських систем, які стоять на озброєнні ЗСУ. Тому російське командування, здається, розраховує виснажити протиповітряну оборону України швидше, ніж Захід зможе її поповнити.

Крім того, ВКС РФ (як повідомляли російські джерела) активно боролися із дефіцитом високоточного озброєння. Нібито вони скористалися тим самим способом, яким США колись вирішили проблему надлишку «звичайних» бомб, які вони вирішили переобладнати на «розумні». З 1990-х ВПС США використовують для цього універсальний комплект Joint Direct Attack Munition (JDAM); завдяки ньому у звичайних бомб з'являються системи прицілювання з корекцією GPS і крила для високоточного польоту на відстані в десятки кілометрів.

Ті ж російські джерела стверджують, що схожий комплекс прицілювання за координатами ГЛОНАСС виготовлений тепер і для російських бомб (за назвою «Уніфікований модуль планування та корекції» — УМПК). Як стверджує телеграм-канал, близький до ВКС, зараз такі комплекти вже використовуються масово. Перевірити це твердження поки що неможливо. Відомо лише, що залишки УМПК виявили після масованого нальоту російських літаків (першого за довгий час) на Сумську область 24 березня.

Авдіївка стала головним полігоном для опрацювання нової тактики застосування ВКС. Російські та українські телеграм-канали (а також Міноборони РФ) щодня публікують відео потужних вибухів у місті та його околицях. У самій Авдіївці мер показує масштабні руйнування, які явно виникли через вибух авіабомб великого калібру, а також пророкує місту долю іншого передмістя Донецька — Мар'їнки, — яка повністю знесена з Землі.

Через те, що Авдіївка перебуває в оточенні і не має безпечного тилу, ВСУ дуже важко захистити його системами ППО: вони не можуть підвести їх близько до фронту; а російська авіація, якщо справді оснащена комплектами УМПК і вони добре спрацьовують, може атакувати місто з великого видалення.

Втім, російська сторона все одно зазнає втрат: на початку березня над Донецькою областю був збитий бомбардувальник Су-34, який летів на середній висоті, який, ймовірно, брав участь у бомбардуванні Авдіївки.

Захід та Київ бачать загрозу, що походить від російської авіації. НАТО посилює ППО України, країни Східної Європи передають їй літаки (поки що лише радянського виробництва). Проте цілком імовірно, що альянсу доведеться передати Києву і машини, вироблені на Заході, хоча, як вважають багато політиків країн НАТО, це може призвести до занадто великої і малопередбачуваної ескалації у конфлікті з Кремлем. Досі (і це рідкісний випадок для цієї війни) західні країни прямо відмовляли Україні в таких постачаннях, хоч і не виключили їх у майбутньому.

Вгорі: наслідки авіаудару по Авдіївці. 18 березня 2023 року. Фото: Aris Messinis / AFP / Scanpix / LETA

«Аргумент»

На цю тему:

• «У нас є всі можливості й всі шанси розгромити росію на полі бою»
• Дати по маківці: якими боєприпасами Україна атакуватиме російську армію з неба
• «Україна не може гаяти час»: США поспішають підготувати Київ до весняного контрнаступу – Politico