«Собаки розривають могили із загиблими»: як виживає окупований Маріуполь

Як у пораненому Маріуполі виживають ті, хто залишився, — у матеріалі hromadske.

50 днів тиші

50 днів Катерина не знала, що з її батьками. Вони не встигли виїхати з Маріуполя, поки це було безпечно, а далі звʼязку не стало. Жінка постійно переглядала проросійські телеграм-канали, які виставляли відео з маріупольцями, і якось побачила свою маму. Живу. У черзі по гуманітарну допомогу. На відео вона розповідала, що з нею все гаразд, що чоловік отримав осколкові поранення ніг, його забрали в лікарню на окуповану територію. Куди саме — жінка не знала, військові «ДНР» не дозволили їй поїхати разом із чоловіком. 

Катерина одразу ж почала перевіряти інформацію. В одному з чатів знайшла жінку, яка погодилася поїхати до її вітчима в донецьку лікарню. З її телефону вітчим поговорив із Катериною. Так вона дізналася, що в кінці березня у квартиру її батьків прилетіло. У вітчима було 8 осколкових поранень. 

Він був у тамбурі — і його привалило броньованими дверима сусідньої квартири. Через 5 днів його евакуювали до госпіталю на окуповану територію. 

Щоб повернутися до Маріуполя, він мусив пройти фільтрацію. 

«Він став у чергу в Донецьку. Йому сказали чекати чотири тижні. Уявіть, людині, яка приїхала без грошей, не мала навіть чистого одягу, у невідомому місті потрібно було місяць чекати на фільтрацію».

Чоловік ризикнув — вирішив повертатися до міста без довідки, що в нього взяли відбитки пальців. І йому вдалося. Рейсовим автобусом доїхав до Новоазовська. А там Катерина дистанційно знайшла для вітчима таксі, заплатила 2,5 тисячі гривень і водій довіз його до Сартани. Далі — майже 20 кілометрів — чоловік з осколковими пораненнями ніг ішов пішки. Коли повернувся додому, стало зрозуміло — з Маріуполя вони не виберуться. Ноги ослабли настільки, що він довго не міг пересуватися навіть квартирою. 

«Вони не можуть виїхати навіть на територію росії й далі у Європу. Тому що для цього потрібно обовʼязково пройти фільтрацію. Найближчі пункти у Докучаєвську чи Новоазовську. У бік території, підконтрольній Україні, гуманітарних коридорів уже давно не відкривали», — з відчаєм каже Катерина.

«Тіла людей досі не прибрали з вулиць»

Батьки Катерини змушені облаштовувати життя у розбитому Маріуполі, на вулицях якого все ще лишаються непоховані тіла. Ба більше, собаки починають розривати могили та розносити людські останки. Сміття з-під будинків також не вивозять. «Квартира батьків уціліла. Але як там жити… Усі меблі розбиті вдрузки, стіни розійшлися, плитка у ванній повністю обсипалася. Вікон і балкона немає. Наче у підвалі — сирість і бетон. Вони ходять на дачу, варять там їсти і гріються, тому що у квартирі холодно». 

Вибратися за межі свого району батьки Катерини не можуть, бо не пройшли фільтрацію. Всередині міста діє пропускна система, а між мікрорайонами встановлені блокпости. «Вони стали заручниками. Мама каже: “Ми як у вʼязниці”». 

Гуманітарна допомога — лише за талонами, які окупаційна влада видає раз на місяць. Мамі Катерини за продуктами доводилося стояти в чергах по три-чотири дні. «Раніше батьки взагалі відмовлялися брати гуманітарку від них. Вони її привозили, роздавали, неначе собакам, знімали це на камери і їхали. Коли їсти не стало, довелося брати». Потрібних для вітчима ліків у Маріуполі також не знайти. «Мама пішла до місцевих управлінців, бо у вітчима ноги сині, вони почали гноїтися. Йому дали дві ампули новокаїну і сказали пити. Я змогла знайти волонтера, який привіз батькові ліки з Новоазовська», — розповідає Катерина. «Мама каже, що в місті більше немає військових “ДНР”, що зайшли російські військові та кадировці. Як їм сказали, у Маріуполі народ непокірний, тому їх передають кадирівцям. Непокірні, напевно, бо ніхто не прийшов на День перемоги».

Батьки й 16-річна сестра киянки Анастасії також залишаються у зруйнованому Маріуполі. «На початку вони не могли покинути моїх двох хворих бабусь. Одна з них потрапила до лікарні, й потрібно було щодня під обстрілами до неї ходити, приносити їсти, мити, доглядати. А зараз вирішили залишатися. Їм здається, що життя в місті починає налагоджуватися. Вони не можуть покинути три квартири й переїхати в невідомість».  

Поки були активні обстріли, її родичі зі своєї квартири на пʼятому поверсі перебралися до сусідів, на перший. Нещодавно вони повернулися додому: все вимили, прибрали розбите скло, встановили газовий балон, щоб готувати їсти не на вулиці, а у квартирі. 

«Я запитувала в мами, чи є в місті запах від непохованих тіл. У їхньому районі його не відчувається, але там, де нерозібрані завали, запах, звісно, є». У деяких районах Маріуполя, переповідає дівчина, уже зʼявилося світло. Також до небагатьох будинків на перші поверхи почала доходити вода. У батьків Анастасії цих «благ цивілізації» ще немає. Воду їм привозять і роздають у певних точках або ж тато набирає її з криниці. Митися сімʼя ходить у баню.

«Мама розповідає, що в місті відкрили чотири аптеки. Також почали працювати магазини. Виглядає, ніби вони продають продукти зі старих запасів. Приймають і рублі, і гривні. Люди з навколишніх сіл вивозять дещо на базари. На одному невеличкому базарі також стоять люди з генератором. За 20-30 гривень можна зарядити телефон», — розповідає дівчина. 

«Як я спілкуюся з батьками? Вони мають картку “Фенікс” і також їхня сусідка, яка переїхала в Безіменне, де є інтернет, має цю картку. Мама телефонує сусідці, та з іншого телефону набирає мене вайбером і влаштовує нам такий міст. Є ще додаток Yolla, установивши який, можна телефонувати на “Фенікс”. А втім, це занадто дорого. 90 хвилин, які вони пропонують у тарифі, коштували 500 гривень моїй сестрі».

Перепустка до міста

Понад місяць тому її рідні стали в фільтраційну чергу в самому Маріуполі. Перед ними було більш як три тисячі місцевих. За тиждень черга просунулася на сто людей, і зовсім скоро окупаційна влада її скасувала. Відтепер пройти фільтрацію можна лише в Мангуші, Докучаєвську й інших містах і селищах неподалік Маріуполя. Батьки Анастасії поки її не пройшли. 

«Фільтрація у всіх по різному проходить. Хтось тижнями чекає своєї черги у полі, хтось декілька днів живе в машині. А в когось вдається пройти її за декілька годин». Зараз батьки взагалі уникають фільтрації, щоб батька не мобілізували в російську армію. 

«У Маріуполь починають повертатися люди»

16-річна сестра Анастасії днями пішла в школу. Цього року вона мала б закінчити 10-й клас. «У них було чотири уроки по пів години. Переважно повторювали матеріал, який раніше вивчали. З історії — період Першої Світової війни, СРСР. Нового нічого не вивчали. Сказали, що чекають, коли прийдуть підручники з росії». 

Понад усе Анастасія хоче забрати з Маріуполя сестру, щоб вона закінчила українську школу. Проте батьки відмовляються виїжджати і бояться відпускати доньку саму. «До Маріуполя починають повертатися люди, які раніше виїхали. У місті не стріляють, тому вони їдуть до своїх розбитих квартир. На батьків впливають їхні розповіді, історії. Вони не хочуть залишати своєї домівки. Бо ж окупаційна влада вже почала селити у вцілілі будинки людей, у яких зруйнували житло. Батьки постійно кажуть мені: “Дай нам час до першого серпня”. Мовляв, ближче до осені, похолодання, вони вирішать. Але я боюся, щоб не стало запізно».

«Там переконують, що на маріупольців ніде не чекають»

Маріуполець Ігор (ми змінили імʼя чоловіка задля його безпеки) також не планує виїжджати за межі свого регіону. 12 травня він переїхав з Маріуполя в Мелекіне, щоб мати хоча б якийсь звʼязок із зовнішнім світом. «Ви не уявляєте, яка в Маріуполі пропаганда. Там переконують, що місто нікому не потрібне. На маріупольців ніде не чекають. І єдиний їхній шлях — виїжджати до росії». 

У Мелекіному Ігор провів «ДНРівський» інтернет і вперше зміг сказати родичам і колегам, що живий. Дізнався також, що з його трудовою книжкою та чи зможе він продовжити навчання в університеті. «Батьки постійно їздять до міста. Ідуть у комендатуру, стають у чергу, що тягнеться тижнями, отримують перепустку на машину на сім днів. Якщо раптом я захочу поїхати куди-небудь з ними, мені також потрібно прийти в комендатуру. Та поки не бачу для себе сенсу їхати до Маріуполя. Не хочу, щоб мене мобілізували. Раніше я працював у школі. Повертатися туди не планую. Вони сказали, що наша українська програма — націоналістична. Діти нібито будуть вчитися й улітку, а серед предметів у них будуть історія росії, російська мова. Усі підручники мають змінити на російські. Наша сусідка, першокласниця, почала ходити до школи. З їжі діти отримують чай, печиво, яблуко, а буває, що просто пакетик сухої “Мівіни”». 

Місто відновлюють дуже повільно, розповідає Ігор. Вулицями тече вода, тому що під час обстрілів були пошкоджені труби. Коли ж почали давати електроенергію, декілька будинків повторно загорілися через коротке замикання.

«Усе, що вони намагаються зробити, — це фікція, щоб замилити місцевим очі. Їм не вистачає людей, які будуть лагодити лінії електропередач, адже спеціалістів треба шукати серед тих, хто залишився. Людям обіцяли роботу — 30 тисяч рублів за прибирання міста, розбирання завалів будинків, шкіл. Маріупольці виходять, працюють. Але ще жоден цих грошей не отримав. Люди працюють за сухпайок. Місцеві не мають коштів взагалі, а гуманітарна допомога, як сказали, в цьому місяці буде востаннє».

А проте в Маріуполі є люди, яким можна перерахувати гроші на картку, натомість у гривнях чи рублях отримати готівку. За послуги беруть 10-30% від суми. «На базарах і в магазинах поки приймають і гривні, і рублі. Але вигідніше розраховуватися в рублях. Курс гривні почали дуже занижувати. На стихійні базари привозять ковбасу, сир “ДНРівського” або російського виробництва, овочі, фрукти з Херсону, молочні продукти. Ціни на все доволі високі». 

Також нова окупаційна влада почала пропонувати місцевим перепоховати своїх рідних, які загинули під час військових дій. Щоправда, спершу потрібно заплатити 3-5 тисяч за те, що тіло відкопають, і додатково — за поховання в новому місці.  

«Чи збираюся я виїжджати? Ні. Чекаю контрнаступу і сподіваюся, що він буде зовсім скоро. Лише б не повторився сценарій Бучі і не розстріляли тих, хто залишився».

Жінка йде вулицею Маріуполя, 27 травня 2022 року. Фото: AP Photo / Alexei Alexandrov

«Аргумент»

На цю тему:

• Олег Сенцов з лінії фронту на Донбасі: окупанти випалюють землю і рухаються за нею, як пожежа
• У Маріуполі на території заводу «Октябрь» знайшли близько 70 тіл загиблих (ВІДЕО)
• Росія порушує майже всі закони та звичаї війни