Чому Україні потрібен культ військової служби

Версия для печати

 Останнім часом в інформаційному просторі України почастішали новини про побиття військовослужбовців, підпали їхніх автівок тощо. Що спричинило таку неповагу в суспільстві до військової професії: засилля ворожих наративів в інформаційному просторі чи недостатня підтримка державою престижу військової професії?

Про ці проблеми у етері на Радіо «Накипіло» говорили з військовослужбовцем 103 окремої бригади ТрО та бренд-дизайнером Збройних сил України Тарасом Іщиком. 

• Третього вересня на Черкащині побили демобілізованого військовослужбовця, який розшукував водія автівки, що спричинив аварію з його батьками.

• Одинадцятого вересня у Києві побили митрополита Кримського та Сімферопольського Климента, який також є військовим капеланом. Правоохоронці наразі встановлюють обставини нападу.

• Одинадцятого вересня у Кривому Розі агресивний чоловік плюнув в обличчя дружині військовослужбовця. Сталося це після того, як двоє чоловіків зчинили бійку в подвір’ї будинку. Під час затримання один із чоловіків, почувши від місцевої жінки фразу: «За що мій чоловік воює?», плюнув їй в обличчя.

• Одинадцятого вересня троє чоловіків улаштували сварку посеред Івано-Франківська, побивши військовослужбовця і перехожого, який хотів за нього заступитися.

«Щоб об’єктивно говорити про якусь зміну суспільної парадигми, треба оперувати соціологією, статистикою. Адже, за правилами інформаційного суспільства, новини негативного характеру, які збурюють емоції, зачіпають нас більше. А значить, вони є більш гучними й більш резонансними», — сказав Тарас Іщик, звертаючи увагу на те, що проблема неповаги до військової професії справді є у суспільстві.

Читайте також: Уроки історії. Київ 105 років тому при Директорії: мобілізація, диво-зброя Антанти й пошук зрадників

Серед причин цього явища фахівець назвав цілу низку чинників. Це, зокрема, відсутність культу військової служби, який так і не сформувався за понад тридцять років незалежності України.

«Ми дуже добре пам’ятаємо стан наших Збройних сил та інших підрозділів Сил оборони до 2014 року. Ми пам’ятаємо розграбовану та принижену армію, яка була й залишається основою будь-якого демократичного суспільства та країни», — пояснив військовослужбовець.

Тарас Іщик додав, що після початку повномасштабного вторгнення відбулося часткове переосмислення ролі військовослужбовців і військової служби в суспільстві.

«Після того, як усі зрозуміли, що це не жарти, коли з’явилися перші загиблі з нашого боку, коли в кожну домівку прийшла біда. Це зумовило повну переоцінку самої жертовності та функції військовослужбовця у суспільстві. До ідеалу, звичайно, іще далеко, але так чи так усе це повинні контролювати держава та громадянське суспільство», — сказав він.

Військовослужбовець звернув увагу на нетиповість цієї війни.

«Ми живемо у XXI столітті, а війну ведуть конвенційними засобами, як у 40-х роках минулого століття. Суспільство за цей час зазнало суттєвих змін. За подіями нині ми можемо стежити онлайн. І здобута інформація чинить безповоротний вплив», — пояснив пан Іщик, додавши, що не можна недооцінювати вплив інформаційно-психологічних операцій, за допомогою яких ворог намагається підірвати довіру суспільства до військовослужбовців і посіяти паніку й сумніви у правильності обраного курсу чи методів ведення війни.

«Відповідно, це все чинить вплив. Хтось справді маргіналізується і йде за три копійки палити автомобілі. Хтось зчиняє бійки», — зазначив він.

Читайте також: Кирилл Галушко: «Майданы происходят тогда, когда мы что-то не доделали дома»

На думку військовослужбовця, держава повинна взяти на себе функцію захисту військовослужбовців і посилити відповідальність за такі дії.

Як підвищити престиж військової служби в суспільстві

«Насамперед треба пам’ятати, що армія — це всі ми, а не якась відокремлена група людей. Окрім того, військовослужбовці в суспільстві повинні мати найвищий статус. Служити в армії має бути престижно. У війську людину потрібно всім забезпечити. Адже військовослужбовці жертвують здоров’ям і життям, щоб захистити цивільне населення», — наголосив Тарас Іщик.

Окрему увагу пан Іщик звернув на використання комунікаційних методів, які впливають на свідомість і підсвідомість людей. На його думку, військовослужбовців потрібно героїзувати в літературі й кіномистецтві. Не менш важливим елементом він назвав пам’ять про загиблих військовослужбовців. Це й облаштування та догляд за військовими похованнями. Підсумовуючи, Тарас Іщик сказав, що це все в комплексі впливатиме на те, що люди бачитимуть повагу держави до військовослужбовців.

Читайте також: 10-річчя визволення Слов’янська: “Тоді прийшло остаточне розуміння, що це справжня війна”

«Тому це дуже багатофакторна проблема, яка потребує не менш багатофакторної стратегії, щоб осягнути, куди ми хочемо рухатися, який образ військовослужбовця ми хочемо побудувати в суспільстві», — резюмував він.

«Ми повинні робити все від себе можливе, щоб кожен на своєму місці, хай ким він опиниться: чи стрільцем, чи начальником служби — виконував свою роботу правильно, сумлінно й чесно. Тоді, мені здається, у нас усе вийде. Це, звичайно, звучить трохи ідеалістично, але я знаю дуже багато відданих справі людей, які просто невпинно працюють і тягнуть цю лямку вже досить довго», — пояснив воїн.

На думку військовослужбовця, щоб консолідувати суспільство, з ним треба постійно працювати. У цей процес потрібно залучити і державний апарат, і військовий апарат, і різних фахівців цивільних професій, серед яких і комунікаційників.

Згідно з дослідженням, яке проводила соціологічна група «Рейтинг» у березні 2024 року, у суспільстві й надалі фіксують найвищі показники довіри до військовослужбовців. Зокрема, абсолютна більшість опитаних українців (96 %) довіряють ветеранам АТО та військовим, які нині захищають Україну від ворога, а рівень поваги до них із боку суспільства залишається високим — 76 %.

—

Філіп Дикань, опубліковано у виданні Радіо Накипіло

Читайте також:   

•  Як українки роблять свій внесок в Збройні Сили: «Це спосіб життя»
• Історія “Герди” захистниці Маріуполя, чиє фото зворушило соцмережі
•  12 історій вчителів, які змінили туфлі на берці, а підручники – на зброю для захисту України
• Доведеться воювати. Письменник Сайгон: "Свій страх і тривожні відчуття можна конвертувати у щось більш конструктивне"
• Як 10 окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс» бʼє рашистів: "вагнерівці" повзли на колінах
• "Наша закоріненість у цю землю сильніша за московську спокусу її відібрати"
• Офіцер роти «Гонор»: «Воїн живе доти, поки його памʼятають»