Московські попи в Україні: домашній арешт Паші-Мерседеса

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  домашній арешт Паші-Мерседеса

 «Ферму й машину переписав на управителя, але то все його». Репортаж про домашній арешт Паші-Мерседеса 

Сонячний ранок 7 квітня. Околиця села Вороньків, за 40 кілометрів від Києва. Журналісти hromadske — біля маєтку митрополита Павла, за паспортом Петра Лебедя, а по-народному Паші-Мерседеса. 61-річний власник будинку тиждень тут під домашнім цілодобовим арештом. СБУ оголосила йому підозру за «поширення релігійної ворожнечі» й «заперечення російської агресії та глорифікацію її злочинів». За рішенням суду до 30 травня він має перебувати за місцем реєстрації, носити електронний браслет і не виступати публічно, зокрема й через соцмережі.

Служба церковна та служба правоохоронна 

З вулиці Молодіжної, де розташований дім, його важко роздивитися через високий паркан. Обходимо збоку через сусідню незабудовану ділянку. Плутаючись у молодій траві й торішніх бур'янах, думаю: коли востаннє ступала нога колишнього намісника Лаври вогкою розгрузлою землею? Згадую його туфлі з монограмою, у яких був у суді. Такі від бренду Bowhill Elliott коштують понад 25 тисяч гривень. Шкода вимазати їх у мирську грязюку.

Роздуми перериває звук відправи з будинку. Нині велике християнське свято — Благовіщення. За кілька годин побачимо, як із воріт вискочить Mercedes-Benz Vito на 8-10 осіб із затемненим склом. А один із сільських бізнесменів пізніше розповість, що до нього завітали знайомі патрульні. Вони їхали додому після цілодобового чергування, перед цим перевірили електронний браслет священника.

«Паша спустився до них із другого поверху, де тривало богослужіння. Внизу було багато прислуги. То до митрополита приїхала “служба підтримки з Лаври”, а може, близькі парафіяни. Ну не для себе ж йому правити? Ми з хлопцями пожартували, чи зможе Паша втекти? Але ні: браслет як жучок працює, показує на карті місце перебування. І хлопці з СБУ стежать», — каже бізнесмен.

Навпроти входу до маєтку в тіні стоїть срібляста Skoda Octavia, всередині — кремезні чоловіки. Вони фотографують усіх, хто заходить-виходить у ворота. Я поцікавилася, хто вони.

«Краще не питайте», — відповіли ввічливо, але холодно. І відвернулися.

Читайте також: Чому російське православ’я провалило свою християнську місію

Маєток у Воронькові митрополита Павла, за паспортом Петра Лебедя, а по-народному Паші-Мерседеса

Маєток у Воронькові митрополита Павла, за паспортом Петра Лебедя, а по-народному Паші-Мерседеса

Невеличка хата на 580 «квадратів»

І журналістам, і місцевим садиба митрополита стає цікавою після розголосу в медіа. Коли і як вона зведена, ніхто не пам'ятає, кажуть, це робилося швидко. Вона стоїть на околиці біля поля, тож ніхто особливо й не бачив, як велося будівництво близько 15 років тому (є інформація, що цим займалася фірма «Затишний дім», яка реставрувала Лавру. Будинок для Павла Лебедя у Воронькові нібито став відкатом, який у церкві називають пожертвою).

У заможному селі маєтків вистачає, люди не дуже дивувалися ще одному. А хто й хотів би вдовольнити цікавість, так огорожа й охорона не дозволяли.

2015-го активісти Автомайдану зафільмували садибу з коптера. За рік Паша-Мерседес спробував продати будинок за 1,3 мільйона доларів. В оголошенні про продаж ішлося про дім із мармуровою підлогою з підігрівом, меблями, виготовленими західними майстрами, кришталевими люстрами й побутовою технікою від бренду SMEG (приміром, електрочайник цієї фірми в Україні коштує майже 7 тисяч гривень, холодильник 128 тисяч — ред.). На знімках та відео видно всю ділянку на 40 соток. Крім будинку господаря площею 580 квадратних метрів, є ще гостьовий на 170 «квадратів», альтанка. Усе це оточують газони, серед яких прокладено доріжки.

Тоді в місцевих мешканців розгорівся інтерес до такої новини. А втім, власність не продалася. І з часом про порожню хату, де не світилося, а блимав лише вогник у будинку охорони, й думати забули. Аж ось у березні через скандали в Лаврі селяни згадали розкоші маєтку Лебедя, побачили нові фото. Обурилися брехнею митрополита в суді 1 квітня про «невеличку хату», у якій «немає на чому спати, немає тепла, світла, немає ні кружки, ні ложки».

У Воронькові сміються: «Так-так, така маленька тюрма, всього-на-всього на 580 “квадратів”, нема де переночувати».

Історію про будинок, де є статуетка золотої рибини, люстри, які підіймали кранами, і навіть золота стіна, обговорювали кілька днів.

Обходимо двоповерхову садибу. Віддалік крізь голі дерева дім із цегли проглядається краще: панорамні вікна, балкончики, ліпнина, димарі для камінів. Усе — наче вчора збудоване, явно за житлом і подвір'ям з екзотичними деревами доглядали.

Читайте також: «Сучасна Росія — це ґвалтівник-вбивця з великим золотим хрестом на грудях»

По сусідству з Павлом Лебедем через городи живе Алла. У її дворі прив'язані чотири невеликих собаки, кожен у своїй будці.

«Якщо там чогось і не було, то швидко завезли й підключили. Нам у вікна видно, як після 1 квітня маєток засвітився, як ялинка у свята. А навпроти будинку Павла є ще один, у такому ж стилі. То його казначея», — каже Алла.

Жінка повертається до хати. Один із псів відривається і біжить за мною, грюкаючи цепом і гавкаючи. Добре, що він ще більш переляканий, ніж я, — тікає, коли підвищую голос.

Вулиця села Вороньків у Бориспільському районі Київської області, із 4,5 тисячі мешканців

Вулиця села Вороньків у Бориспільському районі Київської області, із 4,5 тисячі мешканців

Свині, корови й кури від Паші

Вороньків — велике село, 4,5 тисячі мешканців. Навколо ліс, озера, до Дніпра 10 кілометрів — там є пляжі, риболовля, причал для човнів. У центрі дво- й триповерхові будинки, парк із дитячими майданчиками, велика школа із тренажерами біля неї, будинок культури. Є лікарня з рентгеном і стоматологією. Працюють «Нова пошта» й «Укрпошта», ЦНАП, банкомати, кафешки. Супермаркет, будівельний магазин і купа дрібних крамниць. Здивував магазин із фермерськими продуктами. У селі, де є свої корови! Загалом місцевий люд до Києва по необхідне давно перестав їздити, а якщо й треба, то до метро «Харківська» — 40 хвилин маршруткою.

У селі є аграрне господарство «МПЛ "Агро"». На його сайті зазначено, що займаються рослинництвом та молочним скотарством. Обробляють 12 тисяч гектарів землі в Київській, Чернігівській, Житомирських областях. Мають 800 дійних корів, розводять свиней і курей. Продукцію можна купити на місці або на базарі: корми, зерно, олію, продукти м'ясні й молочні, яйця тощо. У Воронькові продавці від «МПЛ "Агро"» торгують щосуботи. В інші дні — у селах поруч. І черга стоїть. Бо домашнє молоко 100 гривень за трилітрову банку, а від місцевого аграрія — 75.

Належить ця компанія, за інформацією Bihus.info, Олександру Матвієнку. На нього ж оформлений і 400-й «Мерседес», яким їздить митрополит. У селі кажуть, що справжній господар і агрохолдингу, й автівки — Павло Лебідь.

Коментують зі сміхом: «Переписав на водія чи управителя, але то все його».

«За СРСР у селі був радгосп, — роз'яснює Галина, якій на вигляд під 70. Відмовляється називати прізвище й фотографуватися, боїться навіть говорити голосно. Але розказати хочеться. Ми стоїмо в її дворі, з побіленими деревами й висапаним квітником. Жінка тримає собаку, який поривається вискочити за ворота. — Потім Павло Дмитрович (Лебідь) став як правонаступником, тобто все викупив, багатьом людям у селі давав роботу. Доярки отримували втричі більше, ніж учителі. Люди могли виписати й поросятко, й корову — там гарні породи розводили. Та що хоч! І дешевше, ніж на базарі. Поступово роботи ставало менше. У мене двох сусідів скоротили. А зараз туди наймають лише “західняків”. Кажуть: “Місцевим роботи нема”. Живуть працівники на території господарства, у гуртожитках. Але я за інше хочу сказати: скільки Павло Дмитрович помагав селу! І продукти школі й садочку, і фарбу на вікна, і бензин на шкільні екскурсії, на олімпіади в Київ, а як кому треба машину на похорон — давав безплатно».

Жінці прикро, що митрополит під арештом: «Я не знаю, що там у Лаврі робиться. Не бачила. Вірю, що той, хто помилився, стане на правильну дорогу». 

 

Читайте також: Архиєпископ ПЦУ Євстратій Зоря: про українську ПЦУ і ФСБшну упц (мп)

72-річна Любов Чешко, голова Вороньківської громади. Фото: Євген Ґаліцький / hromadske

72-річна Любов Чешко, голова Вороньківської громади. Фото: Євген Ґаліцький / hromadske

Давно пора гнати московських попів 

На Павла Лебедя в селі злі. Він — уособлення московського патріархату, а отже, російської агресії.

Дорогою зустрічаємо 53-річного Сергія Ісая. Чорнявий і одягнутий у все чорне, лише сині очі горять. Чоловік лютує:

«Давно було пора закрити цей патріархат, це кубло. І Ющенко, і Порошенко прекрасно знали, що це за ублюдки, і нічого не робили. Розсадник москви, понімаєш, розвели в центрі Києва. А вони топлять за війну! Всіх сук підсрачниками гнати до кордону! А Пашу посадити на 100 років тільки за те, що веде пряму агітацію проти безпеки країни! Якби його людям у руки віддали, він у наших болотах лишився б. Але взялися по закону, хай роблять, подивимося».

У парку гуляють мами з дітьми. Підходжу до однієї групки дізнатися їхню думку про нещодавні події.

«Нічого московському патріархату робити в Україні, — озивається найрозбитніша, з ведмедиком у руці. — Хай на росії тримають церкви й господарство».

«Найстрашніше, що через нього на Воронькову тепер червоний хрестик. Може прилетіти нам, — перебиває руда в окулярах. — Він же хотів у росію рипнутися, а його там не чекають. То де гарантія, що його не приберуть, бо він знає таке, що вони не хотіли б розповсюджувати?»

Уздовж дороги під критим навісом — імпровізований базарчик. Торгують молочкою й городиною літні жінки. На запитання про митрополита пожвавлюються. Гудуть наперебій:

«Давно пора гнати, він же сказав, що буде в Україні, поки останнього українця не відспіває. То яке оце воно?»

«Він як на Лавру їхав чи в москву до своїх дружків-батюшок, то творог і вершки купував на базарі, бо домашнє, добре, а не оте намішане зі свого господарства».

«Наші паї були в нього спершу, а тоді позабирали землю й перейшли до іншого фермера. А чому? Бо його управитель грубий до нас і платять менше. Якось грошей не дали зовсім, тикали то яйця, то сир, то молоко. В нас у самих таке є. А в іншого господаря по совісті: крім грошей, дають мішок цукру, мішок борошна, 5-6 літрів олії. І вчасно. А в Паші могли чекати виплат до Нового року».

Заходимо до сільради. 72-річна Любов Чешко, голова Вороньківської громади, відповідає розважливо, як і личить людині на її посаді:

«Помістили, хай сидить. Але я хотіла б, щоб Павло Лебідь перебував в іншій точці, а не у Воронькові. Його садибу хай би віддали громаді, ми там зробимо реабілітаційний центр для воїнів». 

Каже, знає, хто такі «батюшки», краще не мати з ними діла. Згадує, що судилася колись із митрополитом, правда, не уточнює чому. Його оштрафували.

Воронківський храм на честь Різдва Божої Матері. Фото: Євген Ґаліцький / hromadske

Воронківський храм на честь Різдва Божої Матері. Фото: Євген Ґаліцький / hromadske

Підступний московський патріархат

Із самісінького ранку ми побували у воронківському храмі на честь Різдва Божої Матері. Він підпорядковується Українській православній церкві московського патріархату. Маленька цегляна церква, як хатка, розмальована всередині. На службу прийшло не більш як два десятки парафіян. 67-річний отець Леонід править церковнослов'янською. Його не люблять у селі, хоча він служить близько 40 років. 

Розповідають, «якщо не похрестиш дитину в його церкві, будеш із батюшкою на ножах», «якщо хтось хрещений у Борисполі, а вмер у Воронькові, то Леонід не відспіває». Що раніше в церкві було так: «є дзвонар, є староста, перед людьми звітували: скільки заробили, скільки потратили. А зараз усе в одних руках: батюшка, матушка, їхні дочки. Роблять бізнес». Не подобається вороньківцям і те, що в отця Леоніда є такса на послуги: скажімо, похрестити дитину — 1000 гривень, поховати — так само. 

З цим якось мирилися, але після повномасштабного вторгнення ставлення змінилося.

«Мій чоловік — його хрещеник, — розповіла одна з мам у парку, яка заколихувала малюка у візочку. — І вони нормально спілкувалися. А коли чоловік пішов у ЗСУ й навідався до батюшки по іконку, той розвернувся спиною: “Я вас не знаю” — “Як це? Ви ж мій хрещений” — “Я вас не знаю”, — і зачинив двері».

Отець Леонід поминав у молитвах патріарха московського кирила (кілька місяців тому припинив). Через це парафіян у його церкві значно поменшало. Лишилося кілька згорблених бабусь, які або звикли сюди ходити, або не мають як дістатися до церкви в сусідньому селі. Місцеві радіють, що менше людей несуть гроші Леоніду, а значить, менше їх надійде в Лавру й далі — у москву.

Ми навідалися додому до отця Леоніда, щоб почути його думку про митрополита Павла, хоча вона зрозуміла з недавніх закликів на проповідях їхати до Києва «відстоювати Лавру».

Звичайна хата, без розкошів, бородатий чоловік у спортивних штанях підмітає у дворі.

«Ви отець Леонід?»

«Ну так що? — бурчить і зникає у веранді зі склопакетів. З будинку виходить оглядна жінка в окулярах, запнута під підборіддя. Матушка.

«Зараз піст, треба молитися і мовчати, — запечатує губи хрестом. — Тільки можна людям помагати. Чим вам допомоги?»

«Хай отець Леонід вийде для коментаря».

«Він втомився після служби й говорити не буде».

Хороший батюшка й патріотизм

Більшість вороньківців їздить до церкви до сусіднього Кийліва. Там храм високий, гарний і батюшка хороший — отець Максим.

«Максим людяний, добрий, уважний», — кажуть жінки з базарчика.

 Одна із зеленими очима і в зеленій хустині розповідає:

«Ми їздили до нього святити машину. То батюшка обійшов і спереду, і ззаду, і всі двері повідчиняв, так старався. Я аж втомилася чекати, — сміється. — Даю йому гроші, а він: “Покладіть у скриньку скільки можете”. Ніколи таксу не встановлює».

Її перебиває інша: «Оце батюшка так батюшка!» 

Отця Максима хвалять: і священник тямущий, і має бізнес. Це людям до душі. Значить, видно, звідки в нього гроші. І всі, кого я питала, якого патріархату церква, відповідали: київського! Бо службу веде українською. «А ми всі за Україну й українську церкву».

Голова Любов Чешко розповіла, що в десяти селах, які входять до їхньої громади, лише чотири храми підпорядковуються Православній церкві України, сім — УПЦ МП. Зокрема, й церква в Кийлові.

«Ми робили зібрання наших священників. Усі погодилися перейти під Київський патріархат, щойно буде розпорядження від держави. А люди ходять до батюшки, який подобається. Максима поважають. Але й на отця Леоніда ніхто не скаржився. Якщо громада висловить незадоволення, щось робитимемо».

Чому ж ніхто не хоче не те що вигнати, а хоч поскаржитися на місцевого священника, запитали в селян.

«Нууу, це справа влади».

«А він нічого такого не натворив. От як буде таке, як у Хмельницькому, коли піп військового побив, то ми й свого за бороду витягнемо».

«Нема кому організувати це діло. У сільської головихи голова іншим забита. А щоб ухвалити рішення, треба зібратися, провести збори, голосувати. Легше по норах сидіти».

А що ж митрополит Павло? Цього тижня в суді розглянуть апеляцію його адвоката про цілодобовий домашній арешт.

Наталія Мазіна, опубліковано у виданні hromadske


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]