На поклін до диявола. Як Генсек ООН Антоніу Гутерріш легітимізує фашистський режим Путіна

Версия для печати

79 років тому, 24 жовтня 1945 року була створена Організація Об'єднаних Націй. Головною метою цього утворення  було припинення війн та сприяння миру, справедливості та кращому життю для всього людства.

Рівно через 79 років Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш прибув з візитом до вже майже фашистської  Росії, де вклонившись тис руку офіційному  військовому злочинцю Володимиру Путіну. 

Україна різко розкритикувала Гутерріша за участь у цьому саміті БРІКС в РФ.

"Генсек ООН відхилив запрошення України на перший Глобальний саміт миру в Швейцарії. Однак він прийняв запрошення до Казані від військового злочинця Путіна. Це неправильний вибір, який не сприяє справі миру. Він тільки шкодить репутації ООН", - заявило МЗС України ще 21 жовтня.

Нагадаємо, що три місяці тому, дійсно,  Гутерреш відхилив запрошення України на перший Глобальний саміт миру у Швейцарії.  Причину відсутності Гутерріша в ООН не називали. 

Але на цьому він не зупинився і далі друг диктаторів і за сумісництвом генсек ООН після поклонів  Путіну, палко обійняв ще одного диктатора - Лукашенка і подякував йому за "подарунки".  Білоруський тиран подарував йому скульптуру лелек.

Це ще не кінець: друг диктаторів і за сумісництвом генсек ООН спочатку вклонився Путіну, потім палко обійняв Лукашенка і подякував йому за "подарунки". Якщо завтра цей покидьок залишиться на посаді генсека - хто ще повірить в ООН? https://t.co/dDWjStY778

— Аргумент (@argumentua) October 24, 2024

"Нам потрібен мир в Україні. Справедливий мир, відповідно до Статуту ООН, міжнародного права та резолюцій Генеральної Асамблеї ООН", - наголосив Гутерріш, якого цитує інформагенція dpa. Власне, міжнародне право передбачає територіальну недоторканність держав, і Генеральна Асамблея закликала до виведення російських військ з української території, нагадує агенція. Крім того, Гутерріш зазначив, що світові проблеми можна подолати лише, якщо всі країни діятимуть спільно як "глобальна родина".

Натомість російський воєнний злочинець Путін, до якого насамперед були адресовані слова генсека ООН, не  поглузував з наведеного очільником ООН порівняння світу з родиною.

"Пан Генеральний секретар сказав про те, що ми всі маємо жити як одна велика сім'я. Ми так і живемо... У сім'ях, на жаль, часто трапляються сварки, скандали, поділ майна, справа іноді доходить і до бійки", - познущався з Гуттеріша Путін, якого цитує пресслужба Кремля.

Що було б якби Генсек ООН поїхав з візитом до Гітлера у Німеччину часів фашизму?

 Гіпотетична ситуація, в якій Генеральний секретар ООН здійснює візит до Адольфа Гітлера в нацистську Німеччину, звісно, містить багато складних етичних та політичних аспектів, які важливо врахувати.

По-перше, ООН, як ми її знаємо, була створена після Другої світової війни в 1945 році саме як реакція на жахливі події війни і злочини нацистського режиму. Організація має фундаментальні цінності, які передбачають мир, права людини і запобігання агресії. З огляду на ці цінності, візит Генсека ООН до Гітлера виглядав би надзвичайно проблематичним, особливо якщо враховувати знання про масштаби злочинів нацистів.

Якщо уявити, що ООН все ж існувала під час Третього рейху і що Генсек вирішив поїхати до Гітлера, то це, ймовірно, викликало б глобальний осуд. Такий візит міг би бути сприйнятий як легітимація нацистського режиму або як згода з його ідеями. Крім того, це поставило б під сумнів неупередженість і етичність самої ООН як організації, яка повинна захищати права людини.

З іншого боку, звісно, можна уявити ситуацію, де метою візиту могла бути спроба дипломатичного діалогу, щоб зупинити війну або уникнути подальших трагедій, таких як Голокост. Однак навіть за таких умов було б важко уникнути звинувачень у намаганні домовитися з режимом, що порушував усі можливі норми міжнародного права та гуманності.

Навіть в сучасному світі Генсек ООН намагається підтримувати діалог зі всіма сторонами конфліктів, незалежно від їхніх ідеологій, оскільки їхня робота спрямована на запобігання війнам та захист прав людини. Проте, для лідера такого масштабу як Адольф Гітлер, враховуючи явні докази геноциду та агресії, навряд чи такий візит був би морально виправданий.

Таким чином, ймовірніше, в реальному світі Генсек ООН уникнув би такої подорожі, оскільки це суперечило б фундаментальним принципам, на яких будується організація, і могло б принести більше шкоди, ніж користі, як для репутації ООН, так і для всього світу. 

Читайте також: Організація Обдурених Націй

Прямі аналогії 

Візит нинішнього Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша до Путіна, який офіційно визнаний міжнародним воєнним злочинцем (наприклад, якщо брати до уваги ордер на арешт Міжнародного кримінального суду за воєнні злочини), дійсно вже викликав подібні етичні та політичні питання, що й гіпотетичний візит до Гітлера. 

Зустріч Путіна з Генсеком ООН Антоніо Гуттерішем на саміті БРІКС в РФ. 24 вересня 2024 року

Візит до Путіна можна розглядати як своєрідну легітимацію його режиму, що створює враження, ніби ООН намагається знайти "спільну мову" або навіть визнає його дії, попри звинувачення у воєнних злочинах. Це може знизити моральний авторитет ООН і породити сумніви в її прихильності до захисту прав людини та міжнародного права. 

Візит до людини, визнаної міжнародним злочинцем,  виглядає як суперечність фундаментальним цінностям, які ООН представляє. Багато хто вже розглядає такий жест як знак слабкості або компромісу з агресором, особливо враховуючи агресивні дії РФ щодо України та інші злочини, які засуджуються міжнародною спільнотою та й самою ООН.

Як і у випадку з нацистською Німеччиною, Росія під керівництвом Путіна була звинувачена в систематичних порушеннях прав людини, зокрема в геноциді, нападах на цивільних і злочинах проти людяності під час війни в Україні. І цей  візит Гуттеріша й особливо фото де він з поклоном тисне руку вбивці тисяч українців  буде сприйнятий в Україні та у цивілізованих країнах, як зневага до прав людей, які страждають від цих злочинів.

Хоча у випадку з Гітлером, ООН не існувала, і сама ідея створення такої організації виникла як наслідок жахіть Другої світової війни, контекст створення ООН і його завдання суттєво відрізнялися. На сьогоднішній день ООН існує як арбітр для вирішення конфліктів і зусиль щодо підтримання миру, що створює ситуацію, коли діалог може бути необхідним, навіть з дуже складними лідерами. 

У випадку з Гітлером масштаб злочинів та відсутність можливості впливати на нього робили будь-який візит майже безрезультатним. З Путіним же Захід все ще плекає надії на можливості дипломатичних маневрів, хоча і цей процес є надзвичайно складним якщо не безнадійним. Путін не є абсолютно ізольованим диктатором і прагне, навіть через пропаганду, підтримувати уявлення про свою легітимність на міжнародній арені, створюючи приводи для поїздок в такі країни як Монголія та Казахстан. Ценівелює можливості для тиску, як показав цей саміт БРІКС.

Легітимізація диктатора

Цей візит потенційно буде сприйнятий як надання політичної ваги російському диктатору та визнання легітимності його влади. У ситуації, коли Путін відкрито ігнорує міжнародне право, продовжує агресію проти України, і є визнаним міжнародним злочинцем за ордером Міжнародного кримінального суду, така зустріч виглядає як "згода" на його дії. Для Путіна цей візит вже став важливим пропагандистським інструментом: він використає зустріч, щоб показати своїй внутрішній аудиторії та союзникам, що його все ще вважають впливовим міжнародним гравцем, з яким готові говорити на найвищому рівні.

У контексті авторитарних режимів подібні дипломатичні жести часто подаються як підтвердження їхньої сили та легітимності. І навіть якщо метою Гуттеріша було б намагання досягти перемир'я або домовитися про гуманітарні коридори, сам факт такого діалогу на найвищому рівні може бути сприйнятий як нормалізація стосунків, що підриває міжнародний тиск та намагання ізолювати агресора.

ООН як міжнародна організація має свою місію — підтримання миру, захист прав людини та забезпечення безпеки. Якщо Генеральний секретар вирішує відвідати лідера, який активно порушує ці принципи, це може викликати запитання щодо ролі і цінностей самої ООН. Для багатьох такий візит виглядає як відступ від власних принципів та як приклад подвійних стандартів, що може підірвати репутацію ООН в очах міжнародної спільноти, особливо в тих країн і народів, які найбільше потребують захисту.

Наприклад, багато хто сприйняв би такий візит як жест, який підриває зусилля країн, що прагнуть запровадити санкції проти Росії, та відверто підтримують Україну в боротьбі за свою незалежність. Багато країн могли б втратити віру в те, що ООН справді є нейтральним і ефективним арбітром міжнародних конфліктів. Зрештою, це може врешті знизити готовність міжнародної спільноти фінансувати організацію, брати участь у її програмах або навіть сприяти її реформам.

Позиція Генерального секретаря

Антоніу Гутерріш вже мав зустрічі з Путіним раніше, але їхній контекст був значно більш стриманим і орієнтованим на гуманітарні питання. Проте нині, коли йдеться про тривалу агресію і систематичне порушення прав людини, будь-які подальші візити можуть викликати більшу критику. Гутерреш також постійно висловлює підтримку України і закликає до припинення агресії, що є важливим сигналом, але в умовах, коли Росія продовжує ігнорувати ці заклики, зустріч з Путіним виглядала б суперечливо.

Замість особистого візиту, Генеральний секретар міг би обирати інші шляхи для тиску на агресора — наприклад, співпрацювати з коаліцією країн для посилення економічного і дипломатичного тиску або виступати з ініціативами щодо реформи Ради Безпеки ООН, щоб обмежити зловживання правом вето.

Головною метою ООН завжди має бути пошук мирних рішень і захист людства, але в умовах, коли один із постійних членів Радбезу веде війну, ці завдання стають надзвичайно складними для реалізації. Дипломатія — це важливий інструмент, але коли дипломатія не підкріплена чіткими обмеженнями, санкціями і політичним тиском, вона ризикує втратити свою ефективність і перетворитися на інструмент для легітимізації агресора.

Історичні прецеденти

Ліга Націй, попередниця ООН, мала свою частку складних ситуацій, коли вона намагалася працювати з агресивними режимами та їх лідерами. І хоча Ліга Націй була створена як організація, яка мала на меті запобігти новим війнам та сприяти міжнародній співпраці, їй часто доводилося стикатися з дилемами щодо реакції на агресивні дії її власних членів.

 Історія Ліги Націй дає декілька прикладів невдалих дипломатичних зусиль та компромісів, що певною мірою нагадують сучасні проблеми ООН. 

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Українська еміграція – проти присутності СРСР в Лізі Націй

1. Зустрічі з Беніто Муссоліні під час італійської агресієї

У 1930-х роках Ліга Націй зіткнулася з однією з найбільших загроз своїй репутації та легітимності, коли Італія під керівництвом Беніто Муссоліні почала військову агресію проти Ефіопії (тодішньої Абіссінії). У 1935 році Італія вторглася в Ефіопію, явно порушуючи принципи Ліги Націй. Ефіопія, яка була членом Ліги, звернулася до організації за допомогою.

Однак Ліга не змогла рішуче відреагувати. Хоча деякі санкції були введені проти Італії, вони були слабкими та непослідовними, і фактично не завадили Італії здійснити свої агресивні плани. Зустрічі та перемовини з Муссоліні не дали позитивних результатів, а сама слабка реакція Ліги на агресію лише підкреслила її нездатність зупинити агресорів.

Ця ситуація також призвела до втрати репутації Ліги Націй і дала сигнал іншим диктаторам — таким як Гітлер, що міжнародна організація не має достатньої потужності або рішучості для протистояння агресії.

2. Реакція на анексію Маньчжурії Японією

Ще один приклад стався в 1931 році, коли Японія вторглася в Маньчжурію — частину Китаю. Ліга Націй спробувала втрутитися, направила комісію для розслідування ситуації та навіть визнала дії Японії незаконними. Але Японія просто вийшла з Ліги Націй у 1933 році, і міжнародне співтовариство не змогло здійснити жодного реального тиску на країну.

Ліга Націй намагалася вступити в переговори з японським урядом, але ці спроби були марними через слабкість організації та відсутність реальних механізмів примусу. Це був чіткий сигнал для агресивних держав, що вони можуть ігнорувати міжнародні інституції без значних наслідків.

3. Мюнхенська угода 1938 року

Ця угода не була безпосередньо пов'язана з Лігою Націй, але є важливим прецедентом з історії дипломатії між великими державами та агресором. У 1938 році, коли Адольф Гітлер вимагав віддати йому Судети — частину Чехословаччини, що мала німецькомовне населення, лідери Великої Британії (Невіл Чемберлен) і Франції (Едуар Даладьє) вирішили домовлятися з ним. Це завершилося підписанням Мюнхенської угоди, яка дозволяла нацистській Німеччині анексувати Судети в обмін на обіцянку миру.

Ця спроба "умиротворення" виявилася катастрофічною помилкою, оскільки лише підбадьорила Гітлера, показавши, що західні держави готові йти на поступки, щоб уникнути війни. Ця угода стала символом провалу західної дипломатії у спробах зупинити агресію, коли компроміс з агресором привів лише до подальшої ескалації.

Уроки історії

Ліга Націй мала намір зберігати мир у світі, але їй бракувало інструментів, рішучості та реальної підтримки з боку її ключових членів для забезпечення дотримання її рішень. Те саме демонструє зараз ООН яка тільки заявляє про стурбованість. Випадки дипломатії з Муссоліні та Японією показують, що намагання домовлятися з агресорами або надавати їм можливості уникнути покарання без рішучих дій лише спонукають їх продовжувати агресивну політику.

Читайте також: Уроки історії. Поламана ООН все більше нагадує безсилу Лігу націй

Ці історичні прецеденти є важливим попередженням для сучасних дипломатичних організацій, таких як ООН. Вони демонструють, що діалог з тиранами, які активно порушують міжнародне право і здійснюють агресію, має проводитися з дуже обережною стратегією і рішучим підходом. Якщо такі зустрічі відбуваються, вони повинні супроводжуватися чітким тиском і міжнародним осудом, щоб уникнути створення враження легітимації незаконних дій цих режимів.

Тож візит Генсека ООН до агресивного лідера, як Путін, створює аналогічні ризики, як це було в історії Ліги Націй: слабка дипломатія без рішучих заходів може сприйматися як мовчазне погодження, а не як спроба відвернути кризу. Історія демонструє, що такі поступки часто лише посилюють агресора і призводять до ще більших трагедій.

Так воно й виглядає з огляду на те що вже майже три роки йде агресивна війна РФ проти України, а Росія й досі в Радбезі ООН просто блокує все через вето, а Путін на всі заклики до припинення агресії просто їх ігнорує і це підкреслює критичну проблему сучасної міжнародної дипломатії та, зокрема, роботи ООН. Ситуація з агресією Росії проти України і роль Росії в Раді Безпеки ООН є яскравим прикладом структурної недосконалості організації, яка мала б підтримувати міжнародний мир і безпеку.

Ситуація з Радою Безпеки ООН та правом вето

Росія, як постійний член Ради Безпеки ООН, має право вето, що дозволяє їй блокувати будь-які резолюції, які вона вважає неприйнятними, зокрема ті, що стосуються її агресії проти України. Це право вето було запроваджено ще на момент створення ООН як спосіб забезпечити підтримку великих держав, але зараз воно створює серйозні перешкоди для міжнародної спільноти, коли один із постійних членів сам є агресором.

Зараз ми маємо парадокс: держава, яка активно порушує статут ООН і чинить агресію проти іншої суверенної країни, має можливість блокувати будь-які заходи, спрямовані на те, щоб її зупинити. Фактично, це зводить нанівець саму здатність Ради Безпеки вирішувати конфлікти, коли одним з ключових винуватців є її постійний член.

Такі приклади — це своєрідний параліч Ради Безпеки ООН. Кожного разу, коли інші держави намагаються ухвалити резолюцію, яка могла б зупинити війну або вплинути на агресора, Росія просто блокує її за допомогою свого права вето. Це підриває довіру до ООН як механізму забезпечення глобальної безпеки.

Що стосується реакції Путіна на заклики до припинення агресії — вона є типовою для авторитарного лідера, який прагне досягти своїх цілей будь-якою ціною, навіть ігноруючи міжнародний тиск. Замість того, щоб розглядати можливості для миру, російський режим намагається зміцнити свої позиції в Україні через ескалацію насильства, пропаганду та систематичні порушення прав людини. Будь-які заклики міжнародної спільноти до миру або дипломатії не знаходять реального відгуку, оскільки Путін, очевидно, не бачить для себе політичної вигоди в припиненні війни.

Ця ситуація певною мірою нагадує провал Ліги Націй у 1930-х роках, коли агресори також ігнорували міжнародні заклики і продовжували свою політику експансії. Як і Ліга Націй, ООН часто стикається з проблемою браку реальних механізмів примусу, особливо у випадках, коли йдеться про дії великих держав. Ліга Націй виявилася неефективною через те, що їй бракувало можливостей зупинити агресію — зараз ми бачимо подібні проблеми в ООН через право вето та структурні обмеження.

Читайте також: Чим є російсько-українська війна у глобальному контексті

Можливі варіанти виходу з кризи

Ідеї щодо реформування Ради Безпеки ООН піднімалися неодноразово, і багато хто вважає, що право вето постійних членів має бути переглянуте або обмежене у випадках, коли йдеться про міжнародні злочини, такі як агресія або геноцид. 

Є пропозиції щодо створення механізмів, які могли б забезпечити більшу підзвітність для держав, навіть тих, які є членами Радбезу. Однак, усі ці реформи стикаються з сильним опором саме тих держав, які мають вето і не хочуть втрачати свій вплив.

Сучасна криза показує, що наявні структури міжнародної безпеки не завжди здатні впоратися з агресивною поведінкою великих держав, особливо коли йдеться про такі країни, як Росія. Це змушує міжнародну спільноту шукати альтернативні шляхи підтримання миру та стабільності. Наприклад, коаліції окремих держав можуть відігравати важливу роль, як це відбувається зараз у контексті підтримки України — США, Європейський Союз, НАТО та інші держави активно надають допомогу Україні, що допомагає компенсувати слабкість ООН у цій ситуації.

Те, що Росія досі має місце в Раді Безпеки ООН та продовжує блокувати всі резолюції, нагадує історичні уроки про слабкість міжнародних організацій перед агресорами. Це вказує на необхідність реформ і переосмислення ролі ООН у світі, де великі держави можуть використовувати свої позиції для просування власних агресивних інтересів.

Історія Ліги Націй навчила нас, що організація, яка не може реагувати на агресію своїх членів, зрештою втрачає свою легітимність і вплив. ООН зараз стикається з подібними викликами, і як світова спільнота ми стоїмо перед питанням: чи здатні ми реформувати цю систему, чи вона приречена повторити долю свого попередника?

По суті візит Генерального секретаря ООН до Володимира Путіна, в нинішніх умовах, дійсно може мати негативні наслідки, які можуть бути витлумачені як легітимізація диктатора та водночас делегітимізація міжнародної організації.

—

«Аргумент»

В тему:  

• ООН - структура, побудована за принципом організованого лицемірства
• Журналісти отримали переписку ООН з рашистами в якій Гутерріш пропонує обхід санкцій 
• Генсек ООН фактично визнав що організація безсила проти фашистської Росії
• Росія відверто насміхається з Радбезу ООН при його повній безпорадності
• Як вигнати фашистську Росію з ООН і навіщо це Україні
• Країни G4 заявили про нагальну потребу в реформі Ради безпеки ООН
• В ООН не бачать геноциду у діях рашистів, бо ті вбивають українців недостатньо багато та без умислу
• В ООН трохи прозріли після чергових ударів рашистів по мирним українцям