Олександр Алфьоров: "Маємо показати світові конвої з тисяч полонених російських вояків"

Версия для печати

Тисячолітні половецькі баби прикрашали вхід до садиби багатія. Ми повернемо Донбас і Крим, якщо при владі будуть державники, а не політикани. Крим можна забрати тим самим шляхом, яким він відійшов. 

З Олександром Алфьоровим кореспондент журналу "Країна" зустрівся з другої спроби. Попереднього разу завадила історична експедиція, про яку він дізнався в останню мить.

- Цього разу без знахідки, – усміхається Олександр, поправляє окуляри.

- 27 серпня в Городниці на Житомирщині виявили 38 срібних монет часів Київської Русі, що датуються 1000–1019 роками. Таких знахідок не було півтора століття. Ви долучилися до цієї історії. Як це сталося?

- Сергій Комар із Городниці робив у тещі ремонт. Дорогою на вечірню риболовлю вирішив набрати піску в кар'єрі біля річки Случ. Коли насипав у мішок, на землю впали монети зеленого кольору. Срібники містять трохи міді, тому зеленіють. Сергій не зрозумів, що це. Сфотографував і надіслав другові, той – іншому, а він – мені. Я побачив монети та сказав: "Це унікальний скарб, треба передавати державі".

На цю тему: «Городницкий клад»: история находки

За геральдичними деталями, зображенням князя Володимира і тризуба зрозумів, що срібники автентичні. Монети знайшли о дев'ятій вечора, а о п'ятій ранку я сів за кермо. За 3,5 години був у Городниці. За моєю порадою Сергій Комар пішов до голови сільради. Я обдзвонив редакції телеканалів і газет. Сказав, що відбудеться передання унікальної знахідки. Роблю все, аби інформаційна хвиля про скарб не вщухала. Бо це важлива частина української ідентичності.

Олександр АЛФЬОРОВ, 36 років, історик, радіожурналіст. Народився 30 листопада 1983-го в Києві. Батько – біолог, мати – вчителька. Закінчив Інститут історичної освіти Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Захистив кандидатську дисертацію ”Роль козацько­старшинського роду Голубів в історії України XVI–XVIII століть”. Закінчив два курси заочного сектора Київської православної богословської академії. З 2008-го – ведучий на радіо ”Культура”. Автор та упорядник понад 100 наукових статей. Співавтор та упорядник наукових книжок ”Договори і постанови”, ”Українські особові печатки XV–XVII століть за матеріа­лами київських архівосховищ”, ”Реєстри Сумського полку 1660–1664 року” та ще п’ятьох досліджень. Із 2014-го протягом року був керівником пресслужби полку ”Азов”. У шлюбі. Дружина 33-річна Тетяна – звукорежисер телебачення. Виховують дітей 11-річну Дарину, 7-річного Всеволода, Ярославу, 4 роки. Улюблена книжка – ”Пригоди барона Мюнхгаузена”, фільм – ”Пропала грамота” Бориса Івченка. Зі страв віддає перевагу борщу. П’є каву з лимоном. Колекціонує старожитності. Живе в Києві

- Цінна тільки тим, що давня?

- Вона має національне значення. 150 років не знаходили такого. І ніколи скарбів такого масштабу не здавали державі. Осідають у приватних колекціях, або їх вивозять контрабандою за кордон. Іноді власники звертаються до наукових установ атрибутувати такі речі. Бачимо їх в інтернеті, а повинні – в українських музеях.

На монетах типовий напис тих часів: "Володимир на столє, а се його срібло". Серед цих монет шість – епохи Святополка Окаянного. Він був прийомним сином Ярополка, брата Володимира. А 32 монети – Володимира Святого. Їх карбували з 1010-го по 1019 рік.

У реставраційних майстернях проведуть відновлення й консервацію монет. Зроблять аналізи, металографію. Потім виставлять у Києві. А вже після цього срібники повернуться в Новоград-Волинський краєзнавчий музей, що має сигналізацію й умови для зберігання.

На місці знахідки працювала археологічна експедиція. Її керівник Андрій Петраускас із Житомира виявив там ще шість монет. А згодом натрапив у Городниці на місто часів Київської Русі. Планую з ним зробити ширше ґрунтовне дослідження і скарбу, і місцевості.

- Яку винагороду отримає від держави першовідкривач скарбу?

- Цивільний кодекс передбачає до 20 відсотків вартості. Однак не уточнено, скільки саме – 1, 2 чи все-таки 20? Законодавство в цій частині має бути врегульоване. Поки що – хаос.

- Є скарби справжні, а є міфологізовані. Які з них популярніші?

- Найвідоміша красива легенда – про скарби Полуботка. Завдяки їй українці знають, що був такий наказний гетьман. Мільйонних багатств у нього не могло бути з огляду на фінансовий статус. Нащадки Полуботка створили міф і так увічнили предка. Була вірогідніша легенда про скарби Мазепи. Буцімто закопав їх десь під Полтавою чи в Києві.

На цю тему: Обычные мародеры: археолог нашел в каталоге Государственного исторического музея в Москве десятки предметов из Киево-Печерской Лавры

- Ви казали, що тризуб об'єднує сучасних українців, як колись у часи Київської Русі. Але донедавна Велика Британія вважала цей символ екстремістським знаком. Як Україні заприязнитися зі світом, не втративши ідентичності?

- Просто. Зробити істориків багатими. Щоб вони для поїздки за тисячолітнім скарбом не витрачали із власної кишені 1,5 тисячі гривень на пальне за зарплати в 4 тисячі. Треба профінансувати редакції закордонних телебачень і журналів. Створити картинку, яку сформулюють українські історики з державницьким мисленням. Тобто нам потрібні канали з умовною назвою Ukraine Today. Держава має розробити історико-культурно-політичну стратегію й оплатити її закордонну промоцію. Окремою статтею бюджету, що захищатиме інформаційний національний інтерес.

Російські ЗМІ безупинно годували свідомість обивателів тезою про "русский Крым", і зрештою вона спрацювала. Ми маємо створити йому на противагу український світ.

- Якою може бути його ідея?

- Міф Київської Русі росіяни в нас нахабно вкрали. А за правду треба боротися. Маємо казати: Україна – винятковий спадкоємець Київської Русі. Інші нації, які привласнюють цю спадкоємність, – самозванці.

Так само треба говорити про повстанців Холодного Яру, про вояків Української повстанської армії.

- Говорите про крадіжки національних міфів. А зараз існують такі явища, як підміна понять і перекручення у площині національної пам'яті й символів?

- Це правда. На українських одно- і двогривневих банкнотах зображено князів Володимира та Ярослава. Добре, бо це тяглість традиції державотворення. Але образ князів на купюрах – російський. Із немитим волоссям, дивними бородами і в незрозумілих шапках.

Замість того щоб поставити в Києві пам'ятник середньовічному вояку в обладунках, встановили фігуру Іллі Муромця. Маємо хтозна-кого, списаного з картини Васнєцова "Три богатирі" та російських мультиків.

- Як об'єднати українців довкола одних героїв?

- Декому треба прибрати гординю і сказати, що всі, хто боровся за самостійність України, – герої. Бо це – як герб, прапор, гімн. Без них немає української історії й державності. Ці люди її наближали, конденсували енергію для наступних поколінь. Тому мене дивують і обурюють епізоди, коли у шкільному підручнику поряд із Тарасом Шевченком і Лесею Українкою розміщують фото якоїсь співачки (у підручнику для 2-го класу з предмета "Я досліджую світ" надрукували фото відомих українців – Тараса Шевченка, Лесі Українки – і співаків Наді Дорофеєвої та Монатіка. – Країна). Це ганьбисько! Якщо хотіли поєднати минуле із сучасністю, то поставте Ліну Костенко, Оксану Забужко чи Василя Герасим'юка. Але ж не людину, яку через 10 років навряд чи хтось згадає.

- Ви брали участь у публікації козацьких реєстрів. Що вдалося відшукати?

- 2008-го мені поталанило в московських архівах натрапити на Конституцію Пилипа Орлика. Одну з тих копій, що засвідчила існування оригінала. За два роки я її опублікував. Зробив висновок: історик, який розуміється на темі та джерельній базі, притягує знахідки. До певної міри почуваюся історичним "сканером" – знаю, де може лежати те, що шукаю.

З Олександром Різниченком і Олексієм Монькіним опублікували три козацькі реєстри. Два – Сумського й один – Полтавського полків. Загалом майже півтори тисячі сторінок. Маю амбітну мету – опублікувати всі козацькі реєстри Сумського полку. А у видавництві "Пропала грамота" до кінця 2020-го мають вийти спогади останнього кошового отамана Михайла Чайковського. Я упорядник цієї книжки.

- Вважають, що останнім кошовим отаманом був Петро Калнишевський.

- Наші політики й деякі історики не люблять суперечливих постатей. А що менше ми знаємо про людину, то зручніша вона для інтерпретацій. Про Калнишевського відомо мало, саме тому він оселився в масовій свідомості. Насправді останнім кошовим отаманом був Михайло Чайковський. Творець романтичної літератури, мемуарист, громадський діяч. Але передовсім людина, яка в середині XVIII століття зрозуміла, що козацтво є провідною верствою, потужною силою, яка може звільнити Україну від Російської імперії і стати в авангарді боротьби за свободу слов'янських народів від Балкан до Північної Європи. У 1850-х він організував три козацькі полки, що воювали проти росіян у складі турецької армії.

- Кілька років тому в Росії намагалися продати печатку князя Святослава Хороброго. Як вам вдалося її повернути?

- Печатку знайшли в центрі Києва майже 40 років тому. Її вивіз до Росії науковець і поклав собі в колекцію. Після його смерті родичі почали продавати "дядьків кабінет". Звернулися до низки російських музеїв. Ті стали шукати підтвердження ідентичності, питали в дослідників. Так я дізнався про печатку князя Святослава. Пішов до колишнього командира полку "Азов" Андрія Білецького, який за фахом теж історик. Думали, радилися. За два тижні печатка була в Києві. Під неї 2017 року в музеї "Золоті Ворота" створили виставку. Подивилися майже 100 тисяч відвідувачів. Тепер буває в різних містах. Мабуть, 40 презентацій зробив.

- Це правдива історія, що під час бойових дій на Донбасі ви рятували половецьку бабу?

- Мої однополчани, виконуючи доручення неподалік села Красногорівка Ясинуватського району на Донеччині 2017-го, побачили, що під обстріли сепаратистів потрапляли дві майже тисячолітні половецькі баби. Ними прикрасив вхід до садиби місцевий багатій. Міна сепаратистів ущент знищила одну. "Азовці" вирішили врятувати другу. Під вогнем п'ятеро бійців завантажили 700-кілограмову статую до машини й вивезли до Маріуполя. Я її доправив у Національний історичний музей України. Там і зберігається. Має осколкове поранення від міни.

- Війна триває сьомий рік. Як нам протистояти російській агресії?

- Єдиний спосіб перемогти ворога – змусити капітулювати. Всі райдужні плани з реінтеграції Донбасу – блеф. Навіть якщо уявити, що завтра він стане український, то чиїм коштом відновлюватимуться інфраструктура, школи, шахти, дороги? За чиї гроші розміновуватимуть поля? Хто виплачуватиме пенсії, соціальні гарантії? Це економічна криза й гуманітарний карантин на 50 років. Якщо Україна не доб'ється капітуляції з виплатами репарацій і контрибуцій від РФ, Донбас економічно завалить нас.

Владі треба набратися сміливості й оточити російські війська, що стоять на Донбасі. Бути жорсткими й послідовними. Вийти за межі розмежування, задіяти авіацію. Маємо показати світові конвої з тисяч полонених російських вояків. Зрештою, це має бути український варіант хорватського сценарію.

Якщо Росія піде в контрнаступ, то офіційно втрутиться в конфлікт. А цього їй може не пробачити НАТО. З нею поки що рахуються, як із джерелом енергоресурсів. Але часи міняються. Кажуть, за кілька років Європою їздитимуть лише електромобілі.

Ми повернемо Донбас і Крим, якщо при владі будуть державники, а не політикани. Крим можна забрати тим самим шляхом, яким він відійшов. Створенням високого соціального стандарту життя в Україні, підняттям пенсій, зар­плат. Водночас вести українську пропаганду. Пояснювати, що з приходом Росії зросла кількість липових кримінальних справ, з'явилися політичні репресії і політв'язні, розквітло хабарництво, зменшився потік туристів. Переконувати, що в дорослих немає води, а в дітей – майбутнього.

- Розкажіть, як минає ваш день?

- У нашій сім'ї багато залежить від графіків дітей. Намагаюся писати хоч трохи, але щодня. Ніколи не займаюсь однією справою. Зазвичай маю кілька зустрічей. За можливості – хоча б мінімальне спортивне тренування. Вівторок і четвер – в Інституті історії. Записую блог на радіо "Культура", працюю над новим проєктом на телебаченні. Часто знімаю для свого YouTube-каналу.

- Як відпочиваєте?

- За приємною роботою. Найкраще моїй душі в експедиціях. З юності люблю кудись їхати. Узяв намет, сів на електричку й послав усі проблеми в космос. Учора повернувся з такої експедиції на Чернігівщині. За тиждень планую поїздку в Карпати. Там знайшли камінь із десятками межових знаків, схожих на руни. Орієнтовно XIII–XV століття.

Але відкриття можна робити й без експедицій. У Національному історичному музеї з пів сотні років висить шолом молдовського господаря – правителя. Кілька років тому я дослідив його і прочитав пошкоджений напис, що це шолом дружинника. Тобто пам'ятка націо­нальної ваги не лише для України, а для Румунії та Молдови.

На цю тему: «Чтоб ни в чем Москве не верили». Как Россия присоединяла Украину: шанс Мазепы

- Дружина не нарікає, що ви часто у роз'їздах?

- Я не став би тим, ким є, якби не дружина й діти. Вони підтримують, витримують і пробачають. Тетяна – мій великий і надійний тил. Діти – це змагання. За їхні усмішки й щастя. Енергія, яку вони випромінюють, не дає старіти душею й тілом. Думаю, скоро братиму їх в експедиції. Перші спроби вже були. Гуляли біля Китаївського монастиря. Але вони швидко втомлюються.

- Що ви запитали б у Бога, якби зустрілися?

- Мене цікавить питання часу й простору. Запитав би: у пеклі чи в раю Чарльз Дарвін? А ще – чи є межі Все­світу і чи були інші проєкти людини на інших планетах і чим скінчилися?

- Що дає вам надію на те, що завтра буде краще?

- Я просто в це вірю.

—

Павло Щириця, фото: Тарас Подолян;  опубліковано у виданні КРАЇНА

На цю тему:

• «Сейчас на въезде в города Украины видишь рекламу водки, а не шедевров из местных музеев»
• Летописи - горят
• Как Россия присваивала культурное наследие Украины: из истории грабежа и вывоза
• Как Россия присваивала культурное наследие Украины: из истории грабежа и вывоза. Часть 2
• Реституция или репатриация: шанс на возвращение культурных сокровищ