Що писала європейська преса 1932–1933 років про Голодомор

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Що писала європейська преса  1932–1933 років  про Голодомор

Тоді, коли мільйони людей в Україні гинули в муках унаслідок голоду, який штучно створив більшовицький режим СРСР, чи знали про це у Європі? Що і як повідомляла тогочасна європейська преса?

Відповідь на це питання спробував дати Андреас Каппелер, історик швейцарського походження, багаторічний професор Інституту східноєвропейської історії Віденського університету (Австрія). Під час заходу «Голодомор та геноцид», який організував інститут, професор Каппелер виступив з доповіддю на тему «Український голод 1932–1933 років у тогочасній пресі Центральної та Західної Європи». Дослідження базується на аналізі близько 50 газет із Франції, Великої Британії та Австрії, а також двох газет з Німеччини, які були оцифровані й тепер доступні через пошукові системи. Власний кореспондент Укрінформу у Відні відвідав захід і пропонує ознайомитися з цією доповіддю швейцарсько-австрійського історика на важливу тему, яка все ще недостатньо досліджена.

ПРО ГОЛОД В ЄВРОПІ ЗНАЛИ, АЛЕ УРЯДИ НЕ ХОТІЛИ ПСУВАТИ ВІДНОСИНИ З СРСР

У рамках політики Радянського Союзу із заперечення голоду у 1932–1933 роках та його приховання стосовно зарубіжних країн у той час було введено повну інформаційну блокаду. Радянська влада обмежила свободу пересування іноземних кореспондентів газет та інформаційних агентств, а їхні репортажі піддавали цензурі. А втім, уряди європейських країн знали про масовий голод від своїх дипломатів. Однак вони воліли не порушувати цю тему публічно та не робити жодних кроків щодо СРСР, намагаючись не зіпсувати відносини з ним…

«Хоча уряди дізнавалися про голод через своїх дипломатів, їхні повідомлення залишалися під замком і не призводили до втручань стосовно радянського уряду. Вони не хотіли ризикувати погіршенням політичних та економічних відносин з Радянським Союзом, особливо в 1932–1933 роках, які характеризувалися підйомом і захопленням влади націонал-соціалістами в Німеччині. Тепер уже не Йосип Сталін та Радянський Союз, а Адольф Гітлер та націонал-соціалістична Німеччина розглядалися як головна загроза безпеці та миру в Європі», – зазначив Каппелер.

Читайте також: Інтерактивна мапа масових поховань в Україні створена Музеєм Голодомору

Проте відповідно до аналізу тогочасної преси, який здійснив історик, інформація про голод доходила до громадськості в західних країнах.

І хоча голод 1932–1933 років мав місце головним чином в Україні, тогочасні газети переважно писали у своїх повідомленнях про «голод в Росії» або «на Півдні Росії». Як пояснює професор, так вони «зважали на свою читацьку аудиторію, яка часто не мала чіткого уявлення про Україну і пов'язувала її з Росією». Однак нерідко йшлося про голод «в Україні, на Північному Кавказі та Нижній Волзі». «Оскільки в останніх двох регіонах проживало багато українців, ці повідомлення також можна вважати такими, що стосувалися України», – зазначив Каппелер.

За його оцінюванням, з квітня 1932 року до кінця 1933 року іноземна преса «регулярно та в цілому достовірно повідомляла про найважливіші факти та передумови голоду».

Водночас у період між квітнем та червнем 1933 року «виникла інформаційна прогалина». А це означає, що громадськість Центральної та Західної Європи тоді «майже нічого не дізналася про пік голоду навесні та на початку літа 1933 року, коли померли мільйони людей».

«Упродовж цих трьох місяців іноземні газети лише зрідка повідомляли про Радянський Союз. Таким чином, радянська цензура змогла значною мірою запобігти потоку новин через кордон протягом певного періоду», – заявив історик.

УПЕРШЕ ПРО ГОЛОД ПОВІДОМИЛИ НАПРИКІНЦІ ТРАВНЯ 1932 РОКУ НІМЕЦЬКА ТА ФРАНЦУЗЬКА ПРЕСИ

Перший розлогий репортаж про Україну, що голодує, з'явився у «Vossische Zeitung» 27 травня 1932 року. У статті під заголовком «Голод у житниці Росії» московський кореспондент цієї берлінської газети Вільм Штайн (Wilm Stein) поділився своїми враженнями від нещодавньої поїздки до України.

«Він розповідає про голодуючих селян, які виживають завдяки корму для худоби, масово їдуть до Одеси та продають там все, що мають, щоб роздобути буханку хліба або кінську кістку. Штайн переконливо пояснює, як виник голод в Україні: попри те, що високих запланованих показників врожаю зернових не вдалося досягнути, поставки зерна не були зменшені, а тому селяни з'їдали свої запаси, зокрема насіннєве зерно».

Як додає Каппелер, редакційна стаття, опублікована через чотири дні у французькій «Le Temps», підтвердила висновки Штайна. Водночас у ній вперше заговорили про «організований голод».

Читайте також: Голод в Украине 1930-х был искусственным: цифровые карты открыли глаза ученым

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ ПРО «ЗАКОН ПРО П’ЯТЬ КОЛОСКІВ» ТА ГОЛОДНІ БУНТИ

У червні 1932 року повідомлень про голод побільшало. Зокрема, деякі австрійські газети опублікували опис, який поширило американське інформаційне агентство.

Австрійська газета «Das Neue Wiener Journal» писала 7 червня:

«Той, хто не бачив цього на власні очі, навряд чи може уявити собі жах цього безпрецедентного нещастя. Сотні тисяч, навіть мільйони нещасних і обірваних селян, з усім своїм майном у мішку за плечима, вирушають у похід, не знаючи, куди йти [...] Це безпрецедентне блукання в пошуках їжі повністю змінило зовнішній вигляд країни. Цілі села були покинуті».

У липні, від початку збору врожаю, новин про голод у європейській пресі стало менше. Натомість у газетах усіх чотирьох країн з'явилися повідомлення про нещадну конфіскацію зерна, кульмінацією якої став так званий Закон про п'ять колосків від 7 серпня 1932 р. Преса інформувала, що за крадіжку соціалістичної власності, «польову крадіжку» зерна та саботаж в СРСР були введені суворі покарання: від десяти років ув'язнення – до смертної кари.

З кінця листопада до січня 1933 року в центрі уваги досліджених газет були голодні бунти кубанських козаків та їх жорстоке придушення.

РЕПОРТАЖІ МАҐҐЕРІДЖА ТА ДЖОНСА ПРО «ВСЮДИСУЩИЙ ГОЛОД» У БРИТАНСЬКІЙ ПРЕСІ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ ДЮРАНТІ

Наприкінці березня 1933 року британська «Manchester Guardian» опублікувала два репортажі про поїздки в Україну та на Північний Кавказ. Як зазначає Каппелер, автор першого не був вказаний, але відомо, що мова про Малкольма Маґґеріджа (Malcolm Muggeridge), тимчасового московського кореспондента газети.

«Маґґерідж повідомляє про всюдисущий голод, про жебраків-селян з опухлими тілами, про безлюдні села та зарослі бур'янами поля. На запитання про причини голоду одностайною відповіддю було те, що все їстівне забрала влада. Маґґерідж робить висновок, що це був "організований голод" у колишніх житницях Росії. Водночас частину зерна, конфіскованого у селян, все ще експортують. Він прогнозує, що ситуація погіршиться перед літніми жнивами, і голод пошириться на інші регіони».

Невдовзі після появи репортажу Маґґеріджа «Manchester Guardian» та інші британські газети опублікували репортаж під назвою «Голод в Росії» Ґарета Джонса (Gareth Jones), колишнього співробітника британського міністра закордонних справ Ллойда Джорджа.

«Джонс здійснив несанкціоновану подорож сільською місцевістю України в березні 1933 року, частково потягом, частково пішки. Його репортаж підтверджує спостереження Маґґеріджа про широкомасштабний голод: під час подорожі він постійно чув крики: "У нас немає хліба! Ми вмираємо!" Голод був сильнішим, ніж у 1921 році, і вже знищив населення цілих районів».

Також 29 березня 1933 року Гарет Джонс представив свою кореспонденцію на пресконференції в Берліні. Однак, як зазначає професор Каппелер, його репортаж був поширений лише у Великій Британії (та США) і «спочатку майже не був сприйнятий у континентальній Європі, зокрема й в Німеччині».

Натомість вже 31 березня на сенсаційний репортаж Джонса відреагував Волтер Дюранті (Walter Duranty), московський кореспондент американської «New York Times». Заявивши про великі проблеми з постачанням продовольства в Україні та інших регіонах Радянського Союзу, він, утім, написав, що, «грубо кажучи, не можна приготувати омлет, не розбивши яєць». Він стверджував, що хоча багато людей і померло від епідемій, але все ж не можна говорити про голод. 

Читайте також: «Найгірший голод я бачив, безсумнівно, в Україні»

ІНФОРМАЦІЙНУ ПРОГАЛИНУ ЧАСТКОВО ЗАПОВНЮВАЛИ ЛИСТИ ОЧЕВИДЦІВ

За словами Каппелера, прогалину в інформаційних повідомленнях та коментарях з квітня до червня 1933 року частково заповнили листи з охоплених голодом регіонів, які публікували в газетах. «Вони є прямими свідченнями голодуючих або інших очевидців, і тому заслуговують на особливу довіру. Вони, ймовірно, справили більше враження на читачів, ніж журналістські статті», – зазначив історик.

Водночас у німецькомовних газетах часто з'являються листи від російських німців, які не потребували перекладу. Листи з українських сіл траплялися рідше.

Як приклад, 28 лютого 1933 року невелика провінційна австрійська газета опублікувала лист австрійської жінки, що поїхала за своїм чоловіком, колишнім військовополоненим, в Україну. Лист був написаний незграбною німецькою мовою, сповненою українізмів та русизмів: «Дорога люба Лєна, напиши мені, що пишуть газети у твоїй країні.

Ти знаєш, що Росії капут, багато людей тепер голодують, ні шматка хліба в хаті, одним словом, страшенно голодують... Все страшенно дорого. Урожай був добрий, пшениця, жито, кукурудза, ячмінь і так далі, всього було багато. Все-все забрали, жодного зернятка ніде не залишилося. Все пішло через Чорне море. Скрізь повні тюрми. Чоловіки і жінки сидять у тюрмах, тисячі вмирають, тисячі їдуть у поле на машинах у велику могилу». 

Читайте також: Великий Голод, Люди Правды и пропаганда Кремля

ПЕРШИЙ КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ У ВІДЕНСЬКІЙ «REICHSPOST» ВІД ЕВАЛЬДЕ АММЕНДЕ

Після тримісячної перерви репортажі про Голодомор в Україні почали інтенсивно виходити в середині липня 1933 року – «тобто в той час, коли завдяки гарному врожаєві зернових голод почав поступово вщухати». І це дало змогу «дещо послабити радянську інформаційну політику».

На період з середини липня до початку вересня 1933 року припав не лише абсолютний пік повідомлень та коментарів у пресі Центральної та Західної Європи, але й перші загальні аналізи всього голодного 1933 року, «так що інформаційну прогалину попередніх місяців було частково заповнено», стверджує історик.

«Перший і єдиний комплексний опис та аналіз голоду в іноземній газеті з'явився 16 липня 1933 року в консервативній, католицькій, віденській "Reichspost". "Масова смерть крокує Росією", "Найбільша катастрофа голоду в Європі", "10 мільйонів людей померли в Поволжі, Україні та на Північному Кавказі за останні пів року" – такими були заголовки редакційної статті, що зайняла не менше чотирьох сторінок.

Причинами голоду названо провал хлібозаготівельної кампанії 1932 року та фіаско колгоспної системи загалом. Щоб забезпечити продовольством індустріальні райони, у стражденних селян безжалісно забирали зерно, і вже в лютому 1933 року почався гострий голод, який забрав мільйони людських життів».

Автор статті – Евальд Амменде (Ewald Ammende), який опирався на численні джерела, також на листи з охоплених голодом регіонів.

Крім того, 28 липня у «Reichspost» під заголовком «Україна в передсмертних муках» було опубліковано драматичне звернення до світової громадськості греко-католицького єпископату Галичини на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким.

ЗАКЛИК КАРДИНАЛА ІННІТЦЕРА: ПЕРША І ЄДИНА РЕАКЦІЯ ОФІЦІЙНОЇ ОСОБИ

20 серпня 1933 року та ж віденська «Reichspost» стала першою газетою, яка повідомила про заклик архиєпископа Відня кардинала Теодора Іннітцера (Theodor Innitzer) до міжнародного співтовариства допомогти вмираючим від голоду в Україні. «Жодні спроби заперечення не можуть спростувати той факт, що за останні місяці в Радянській Росії померли від голоду сотні тисяч, навіть мільйони людей», – заявляв кардинал.

Іннітцер, який контактував з Амменде, заснував організацію з надання всеохопної допомоги людям, яким загрожувала голодна смерть. Комітет, що складався з представників різних конфесій, мав, як він чітко зазначав, виключно гуманітарні, а не політичні завдання.

«Про заклик Іннітцера також повідомляли у французькій, британській та американській пресі. Це була перша і залишилася єдиною чітка заява людини з офіційним статусом у всій Центральній і Західній Європі на підтримку голодуючих. Кампанія допомоги не мала великого прямого впливу, оскільки була торпедована радянською владою, а голод в Україні зменшився восени завдяки гарному врожаєві», – заявив Каппелер.

З Іннітцером пов'язані й фотографії австрійського хіміка Александера Вінербергера (Alexander Wienerberger), які він зробив у Харкові 1933 року й надав Іннітцеру. Ці фотографії стали «одним з найважливіших джерел зображень Голодомору».

Добірку фотографій можна знайти в брошурі Вінербергера, надрукованій у Відні в 1934 році. Деякі з них увійшли до першої монографії про голод, яку написав Амменде і яка також була опублікована у Відні в 1935 році.

СВІДЧЕНННЯ ОЧЕВИДЦІВ ПРО «ЗАСОЛЕНЕ ДИТЯЧЕ М’ЯСО» У ФРАНЦУЗЬКІЙ «LE MATIN»

У період між липнем-вереснем 1933 року в усіх країнах, які досліджував швейцарсько-австрійський історик, з'являлися численні повідомлення та коментарі про голод. На цьому тлі він навів одне із свідчень очевидця, опубліковане у французькій газеті «Le Matin» 29 серпня 1933 року.

«Марта Стебало, фермерка, яка емігрувала з України до Америки 20 років до цього, змогла відвідати своїх родичів на Київщині та Поділлі разом із чоловіком у серпні 1933 року. Вона надає вражаючі свідчення про голодуючі, частково вимерлі українські села. Мешканці, зокрема деякі родичі, що вижили, мали опухлі тіла, вкриті екземами, і харчувалися листям, корою дерев, тирсою та бур'янами.

Стебало розповідає про сім'ю, яка вбила та з'їла двох своїх дітей, а також про інших, які зберігали в коморі засолене дитяче м'ясо. Хоча новий урожай вродив добре, їм заборонили його їсти і заходити на поля та в сховища, які охороняли озброєні люди. "Вони хочуть, щоб ми загинули [...] Це – організований голод"».

Читайте також:  Голодомор 1932 – 1933 років: чисельність жертв юридично встановлено

ЕКСПРЕМ'ЄР ФРАНЦІЇ ПОБАЧИВ В УКРАЇНІ ЛИШЕ «ДІТЕЙ З РОЖЕВИМИ ЩІЧКАМИ»

Як зазначив професор Каппелер, візит французького політика та колишнього прем'єр-міністра Едуарда Ерріо (Édouard Herriot) наприкінці серпня 1933 року до Радянського Союзу спричинив ажіотаж у пресі в усьому світі. І хоча це була приватна поїздка, «до Ерріо ставилися як до офіційного державного гостя, а подорож високопоставленого західного політика мала політичне значення».

«Ерріо змалював ідилічну картину України. Він не побачив в Україні жодних ознак голоду, лише "дітей з рожевими щічками"; коротко кажучи: "Україна – це один великий сад. Тут не бракує ні зерна, ні молока". "Коли хтось стверджує, що Україна спустошена голодом, дозвольте мені знизати плечима"».

Ще до цього іншим відомим відвідувачем Союзу став британський драматург Джордж Бернард Шоу (George Bernard Shaw). Він написав читацького листа, який підписали також його супутники, що був опублікований в «Manchester Guardian» 2 березня 1933 року. У ньому Бернард Шоу полемізував проти «сліпої та безвідповідальної кампанії у пресі з дискредитації Радянського Союзу». Він заявляв, що під час своєї нещодавньої подорожі різними частинами Росії «не помітив жодного голоду, а зустрічав лише сповнених ентузіазму робітників».

«Такі прикрашальні заяви відомих особистостей дуже ефективно використовувала радянська пропаганда, підживлюючи сумніви щодо голоду та впливаючи на громадську думку за кордоном», – заявив Каппелер.

За його словами, восени 1933 року кількість повідомлень про голод в Україні стрімко зменшилася, а в 1934 році вони взагалі майже зникли зі шпальт преси в Центральній та Західній Європі – «як наслідок, за кордоном про голод, значною мірою, забули».

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ГОЛОД СКЕПТИЧНО СПРИЙНЯЛИ СУЧАСНИКИ І НЕ ОТРИМАЛИ НАЛЕЖНОЇ УВАГИ В НАЩАДКІВ

Таким чином, як підсумував професор Інституту східноєвропейської історії Віденського університету, газети Франції, Великої Британії, Австрії та Німеччини повідомляли про Голодомор 1932–1933 років в Україні, зосереджуючи увагу на радянській аграрній політиці та на проявах голоду: від масової втечі з сіл – до масових смертей. Водночас у співвідношенні до кількості населення Австрія мала «найвищу щільність повідомлень». Ймовірно, це пояснюється «традиційними, особливо церковними, зв'язками з Галичиною».

«Католицька "Reichspost", маленька газета в маленькій країні, ексклюзивно опублікувала кілька видатних текстів. Крім того, була кампанія допомоги Іннітцера та фотографії Вінербергера. Для Австрії Україна була географічно та історично ближчою і менш невідомою, ніж для інших трьох країн».

Що ж до відмінностей у висвітленні подій у певних країнах, то їх було менше, ніж між політичними спрямуваннями самих газет. Так, комуністичні газети слідували радянській пропаганді і повсюдно заперечували голод. Для газет переважно ліберального спрямування, таких як французька «Le Temps» та австрійська «Neue Freie Presse», «були характерними добре обґрунтовані коментарі своїх московських кореспондентів». Однак останні «утримувалися від критики радянської політики та «враховували інтереси своїх урядів, які не хотіли провокувати Радянський Союз». Наприклад, вони майже повністю уникали терміна «голод» аж до літа 1933 року.

Найважливіші ж статті, включно зі свідченнями очевидців та всебічним аналізом, з'являлися у газетах правого напряму, таких як австрійська «Reichspost» та французька «Le Matin». Винятком стала ліберальна британська «Manchester Guardian», що опублікувала сенсаційні репортажі Маґґеріджа та Джонса, але й численні прорадянські листи в редакцію.

Одначе, як зазначає Каппелер, те, що про голод багато писали переважно праві газети, сприяв тому, що «ліберальна громадськість стримано та з недовірою поставилася до жахливих історій з України».

«Недовіру також підживлював той факт, що вищезгадана пресконференція відбулася в Берліні в березні 1933 року, а Джонс і Амменде, дві головні фігури, які допомагали голодуючим, були пов'язані з націонал-соціалістичною Німеччиною. Радянська пропаганда посилювала таку думку, називаючи голод вигадкою нацистів. Насправді ж німецький уряд та німецька преса в 1933 році довго займали стримувану позицію».

У підсумку все це сприяло тому, що «повідомлення про голод скептично сприйняли багато сучасників і не отримали належної уваги у нащадків».

За словами історика, більшість тогочасних європейських газет сходилися на думці, що голод в Україні був наслідком насильницької колективізації та конфіскації зерна у голодуючих селян. Водночас метою було «забезпечити продовольче постачання міст та експорт зерна, який приносив іноземну валюту, а також покарати селян, які чинили опір примусовій колективізації». Саме тому преса неодноразово описувала голод як «штучний», що організувала держава.

Водночас уже тоді деякі газети стверджували, що голод, який організувала радянська влада, був «свідомо спрямований проти українського народу і навіть мав на меті його знищення».

«У "Reichspost" Амменде один із перших установив зв'язок між голодом, який організувала держава, та національними прагненнями в Україні: Москва боролася не лише проти українських селян, а й проти українських націонал-комуністів, стверджував він. У серпні 1933 року французький «Journal des débats» процитував кореспондента з Риги, який писав, що боротьба з "саботажниками" хлібозаготівель серед селян насправді була боротьбою проти національного руху і сепаратизму українців».

Крім того, увагу преси всіх чотирьох досліджуваних країн привернуло  засідання «Європейського конгресу національностей», генеральним секретарем якого був Амменде, у Берні у вересні 1933 року. Тоді низка газет повідомили про виступ української делегатки Мілени Рудницької (Milena Rudnyc’ka), відомої політичної активістки та феміністки з Галичини, яка заявила про «російський імперіалізм, що працює над запланованим фізичним знищенням українського народу».

Крім того, схоже тлумачення можна знайти й у коментарі Сюзанни Бертійон (Suzanne Bertillon) у французькій «Le Matin» від 30 серпня. Коментар мав програмний заголовок: «Голод в Україні. Систематично організований для знищення народу, єдиною провиною якого є прагнення до свободи». Далі в тексті також ішлося: «Радянський уряд хоче систематично знищити цю країну».

«Жителі Німеччини, Франції, Великої Британії та Австрії мали змогу прочитати у пресі про український голод 1932–1933 років. Однак незабаром ці знання були втрачені. Подальші драматичні події, сталінські "чистки", жахи націонал-соціалізму та Другої світової війни й, не в останню чергу, радянська пропаганда, затьмарили і затуманили спогади про голод 1932–1933 років», – підсумував швейцарсько-австрійський історик.

Лише після того як пам'ять про Голодомор стала невід'ємною частиною національної пам'яті у незалежній Україні, голодом 1932–1933 років «почали поступово займатися й історики Центральної та Західної Європи».

«Однак ці нові знання майже не дійшли до широкої громадськості. Настав час, щоб Голодомор, один з найжахливіших проявів надмірного насильства ХХ століття, став європейським місцем пам'яті», – додав Каппелер.

Василь Короткий, Відень; опубліковано у виданні УКРІНФОРМ

Слайди надані професором Андреасом Каппелером


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

10:01
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті та втрати ворога на 19 липня
09:05
Кабмін вдвічі підвищив оклади співробітникам Податкової служби та збільшив штат центрального апарату на 206 осіб (мабуть, тому, що це "бронь")
08:00
Ворог просунувся біля Новоселівки Степової, Невського, Прогресу та в Новоселівці Першій
20:00
У п'ятницю в україні дощитиме лише в Карпатах і на сході
18:09
Юрій Бутусов: Закон про порятунок корупціонерів (або про виродків у владі - "Аргумент")
18:07
Український священик відкрив передвиборчий мітинг Трампа, подякував йому за допомогу Україні та молився за нього під час замаху
18:01
Україна та Чехія підписали безпекову угоду, текст опубліковано
17:07
Міністр МЗС Польщі: РПЦ - «моральна чорна діра, корумпований департамент корумпованої держави»
16:38
На АЕС згоріли три трансформатори: експерт пояснив погіршення ситуації зі світлом
16:21
Комітет з питань гуманітарної політики рекомендує Раді прийняти законопроект про заборону московської Церкви в Україні

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]